Володимир ГнатюкХристос і ковальЗакарпатська народна казка. Запис Ходив Христос і святий Петро і Павел по земли. Прийдуть до єнного кована, а ковач кує коні без пудків, так у лабу б’є. Каже Христос: – Недобре ти куєш коня. – А як би ніт? Я все сяк куу. – Но, пой, я тя научу. Тоди Христос розкаже Петрі, оби конім лаби поудтинав. Петро поудтинав лаби всі чотири, а коні лежать без лаб. Лаби забрали до кузні, та там кууть, пудкови кладуть. Як уже поковали, Христос кожду лабу на своє місто покладе, і лаби імилися так, як доти були здорові, і кочіш повів домі коні. А Христос каже ковачеви: – Пой гев! Оби-сь сяк коні кував другий раз! Та й Христос пушов з Петром і з Павлом дале. Раз енного гровфа кочіш приведе коні ковати ід тому ковачеви, що гвіздя бив у лаби без пудкови. А ковач ухопив фейсу, пушов, поудтинав конім лаби, коні позгибали. А він забрав лаби та кує у кузни. Каже кочіш ковачеви: – Що ти наробив? Ти коні постинав! – Ой ти мені не розказуй, мене не такий майстер учив, гі ти, як треба коні ковати! Як поковав лаби, піде, прикладує лаби, лаби ся не ймауть. Видить уже й ковач, що похибив. А кочіш побіг домі, повів гровфови, що ковач конім лаби поудтинав. Гровф розказав того ковача ймити. Ймили його, так усудили, що ковача завісити. Каже Христос: – Петре та й ти, Павле! Завтра того коваля вішати будуть. – Ай за що, Христе? – Коні ковав, так, гі ми. Поудтинав конім лаби, коні поздихали. Айбо йдеме ми там; не завісять його. Прийшли там, уже ипен ковача на вішильницю тягнуть горі. Христос каже: – Панове славні! Ци не може би сього ковача охоронити уд шибениці, оби коні такі були, гей були, живі? – Удячно, лем коні най будуть живі. Христос розказав, щоби тоти кістки знесли із коней, що пси розтягли. Кістки знесли, Христос кажду кістку на своє місто поклав, і коні ожили. Тоди узяв ковача ід собі Христос: – Пой сюда, научу тя іщи, як коні кувати! Як ід тобі приведе кочіш коні, то оби-сь не удтинав лаби, бо ти не годен так, як я, ай коня прияжи, а кочіш най держить за лабу, а ти так коня куй, на кони лабу. |
ч
|