Іван Великий

Ursus Arctos. Беззахисний демон карпатських лісів

Схили Карпат аж до пізнього середньовіччя були вкриті незайманими лісами. Перші поселенці поволі просувались до високогір'я, зазвичай, долинами рік. Культура народностей, що заселяли карпатські гори, як у межах України, так і в суміжних країнах (Польща, Словаччина, Румунія), була, у певному сенсі, конгломератом культур власне місцевих мешканців, а також землеробських та кочових племен, що осіли тут у різні історичні періоди. Дещо пізніше у горах шукали притулку різного роду пройдисвіти й авантюристи, шукачі пригод й карні злочинці, та й взагалі ті, що мали проблеми з законом чи з владою, мало не з усієї Европи. Цілком зрозуміло, що у таких суворих умовах люди були змушені жити у злагоді не лише між собою, а й з навколишньою природою. У лісах вони полювали, забезпечуючи себе м’ясом, шкірою для пошиття одягу та взуття, на гірських полонинах випасали худобу. Згодом, з розвитком промисловости, місцеве населення було зайняте на випалюванні деревного вугілля, зборі смерекової живиці, на вирубці та обробці деревини. Водночас, люди вели запеклу боротьбу з лісом, відвойовуючи у нього ділянки під городи і пасовища, охороняючи свої житла від лісових мешканців, найнебезпечнішим і наймогутнішим з яких був Він.

Місцеве населення наділяло його демонічними рисами. Навіть його ім’я заборонялось вимовляти голосно. Це табу виявилось таким стійким, що й сьогодні у багатьох карпатських селах на нього кажуть не инакше, як «Стрик», «Кум», «Звір», або просто – «Він». Наслідуючи цю народну традицію, а також маючи намір дещо заінтригувати читачів, вчиню так само.

У Карпатах існує повір’я, що Він нібито має багато рис, спільних з людиною – форму ступні, спритність, винахідливість, гострий розум. Розповідають, що Він уміє вправно знімати шкіру з убитої вівці чи корови, а надибавши лежачого чоловіка, лоскоче йому язиком п’яти, щоб перевірити – спить він, чи мертвий: мертвому викопує могилу і закидує її гіллям і листям. Татранські пастухи стверджують, що викравши з отари вівцю, Він передовсім відгризає їй вухо, на якому є відмітка про її господаря. Досвідчені мисливці переконані, що якщо Йому, пораненому, удасться втекти від переслідування і вижити, то Він здатен помститись своїм кривдникам навіть через багато років. А ще існує повір’я, що Він має душу, і що Його душа, якщо не знайде прихистку, здатна заводити мисливців у «гибле місце», звідки неможливо знайти виходу.

Разом з цим, існують і перекази, цілком протилежного змісту. Так, прийнято вважати, що коли жити з Ним по-«добросусідськи» і не переслідувати Його, то Він може допомогти у різних екстремальних життєвих ситуаціях. У Карпатах, скажімо, можна почути розповіді про те, як Він врятував подорожнього, давши змогу сховатись від хуртовини у своєму лігві, як підняв важку колоду, що притисла лісоруба, як розірвав стелю і цим самим врятував людей з палаючої хати, або як відганяв диких свиней від городів, щоби вони не завдавали людям шкоди.

Він у карпатському фольклорі – одна із центральних постатей. Він фігурує як персонаж різдв’яних вертепів у деяких гірських селах, символізуючи добробут, боротьбу добра зі злом, життя зі смертю, весни з зимою. І, нарешті, кому не відомий звичай щодо прогнозування приходу весни, пов’язаний із святом Стрітеня (15 лютого) – саме тоді, за народним повір’ям, Він прокидається від зимового сну. Якщо у цей день стоїть тепла, ясна погода, кажуть – весна не за горами, а якщо навпаки – зима буде ще довгою і суворою. Слід зазначити, що в усній народній творчості карпатського регіону, Він ніколи не виступає постаттю комічною, простакуватою чи навіть дурнуватою, що явно прослідковується у фольклорних мотивах Західної Европи і Росії.

На цьому припиняю інтригувати читачів, маючи глибоке переконання, що переважна більшість відразу здогадались, про кого йдеться – про карпатського бурого ведмедя (Ursus Arctos).

Карпатська популяція ведмедя – одна із шести відомих у світі. Сьогодні, за винятком Румунії, ведмідь в Карпатах зустрічається надзвичайно рідко. У Польщі і Словаччині Він перебуває під особливою охороною. У румунських Карпатах, станом на 1990 р., його чисельність становила 6 тис. особин, при площі ареалу 3 млн. га. Така ситуація склалась внаслідок того, що за часів комуністичної диктатури Н. Чаушеску полювати на ведмедя дозволялось лише представникам керівної верхівки цієї країни, а несанкціонований відстріл цих тварин карався дуже суворо (тривалим тюремним ув’язненням). З падінням диктатури у 1989 р., практика «королівських полювань» припинилась, а законодавча база щодо мисливства залишилась без змін, що й привело до неконтрольованого росту популяції даного виду. За даними румунських джерел, у 1988 р. – за рік до падіння диктатури, там було відстріляно 100 особин цього виду.

А яка ситуація із чисельністю бурого ведмедя в Україні? У відповідь наведу цитату із книги «Раціональне ведення мисливського господарства» (видавництво «Каменяр», Львів): «У 1974 р. за обліковими даними лісництв, на території Українських Карпат нараховувалось понад 1100 бурих ведмедів. У 1980-1984 рр. збільшення чисельності бурих ведмедів у Карпатах не відмічено. Основна причина цього явища – браконьєрство». У 1990-1991 рр. чисельність цього виду в нашій державі коливалась в межах 400-600 особин (в т. ч., в межах гірських районів Львівщини, за офіційними даними – 58). На сьогодні, за найоптимістичнішими підрахунками, чисельність бурих ведмедів в українських Карпатах не перевищує 300 особин. Таким чином, проаналізувавши дані цифри, можна зробити невтішний висновок, що цей вид в Україні перебуває на межі повного зникнення. З незрозумілих причин (а можливо, саме з причин цілком очевидних), «вчені мужі» з Національної комісії з питань Червоної Книги проігнорували очевидні тривожні факти щодо реальної ситуації навколо збереження цього виду в Україні. Не дивлячись на запроваджену заборону відстрілу, бурий ведмідь формально залишається у списку мисливських звірів, які, за певних обставин, можуть стати потенційними об’єктами полювання.

У зв’язку з цим згадався такий випадок: років з три тому мені до рук випадково потрапила рекламна листівка однієї з львівських туристичних фірм, які сотнями роздають на вулицях платні розповсюджувачі. Так от, у переліку розваг, які вона пропонувала своїм потенційним клієнтам, вказувалось й «полювання на оленя та ведмедя (!?) у Карпатах». Якщо це просто недобросовісна реклама – це одне, а якщо за цим стоять конкретні факти – це вже привід для серйозного занепокоєння. Залишається сподіватися, що авторським складом нової редакції Червоної Книги будуть виправлені помилки, допущені їх попередниками. Инакше може постраждати репутація нашої держави як учасника Бернської Конвенції, ратифікованої Верховною Радою України у 1996 р., та партнера по єдиному в Европі міжнародному українсько-польсько-словацькому біосферному заповіднику «Східні Карпати», до якого включені деякі заповідні території Закарпатської і Львівської областей. Адже цей вид – не лише один з ключових елементів глобальної транскордонної карпатської екосистеми, але й один з головних персонажів потужного шару культурної спадщини місцевих народностей – гуцулів, бойків, лемків.