Олександр Ворошилов

Берегове: Шарі Федак – закарпатська перлина

На початку ХХ століття поняття секс-символ ще, мабуть, не існувало. Але саме так, напевне, можна назвати Шарі Федак, яка народилася на Закарпатті, і яка завдяки своїй вроді й таланту досягла значного успіху. Зірка оперети, обдарована актриса театру і кіно, що довгий час трималась на вершині слави, пройшла нелегкий шлях від дівчини з провінції до примадонни европейського масштабу.

Майбутня зірка угорської оперети народилася 26 жовтня 1879 року у Береговому (тоді угорське місто Берегсас). Її батько був місцевим лікарем, отже, сім’я Федаків вважалася тут заможною. Дівчинку назвали Шарі, і ніхто тоді не міг уявити, яка незвичайно цікава доля чекає цю дитину.

Вона стане відомою актрисою, знаною не тільки в Угорщині, а й у Німеччині й навіть у США. Вона буде співати на сцені, грати сотні спектаклів, які проходитимуть з аншлагами, зніматися у кіно. У неї будуть тисячі захоплених шанувальників, які просто шаленітимуть від її звабливої посмішки, через неї будуть навіть стрілятися чоловіки і вічно заздрити жінки. Але все це буде опісля...

А Берегове на той час ще було невеличким містечком, однак почало стрімко розвиватися. У 1869 році місто віднесли до категорії міст упорядкованого управління. Населення отримало право обирати депутатський корпус на чолі з бургомістром.

Через рік після народження маленької Шарі у Берегсасі сталася величезна пожежа, яка розпочалася біля будівлі комітетського управління і знищила практично все місто. Але будинок Федаків, на диво, зберігся. Тільки завдяки сім’ї лікаря Ліннера, яка за рахунок своїх виноградників взяла величезні грошові позики, місто «одягли в камінь» – вулиці виклали бруківкою і обладнали гасовими ліхтарями. Були споруджені будинки, які формують сучасне обличчя Берегова: будинок адміністративного управління, реформатську церкву та панське касино (сьогодні ресторан «Золота пава»)...

Родина лікаря Федака була шокована новиною, що їх 16-річна дочка хоче бути актрисою, як мінімум, примадонною оперети. Але такий вибір Шарі був, мабуть, невипадковим – у родині Федаків шанували мистецтво, мати грала на фортепіано, а донька їй підспівувала, у них збиралася інтелігенція міста. Тому батько вирішив мудро, не перешкоджав доньці й відправив її на навчання до Будапешта, у театральну школу.

У столиці Шарі уже незабаром відчула себе як риба у воді. Вона бачила шанобливе ставлення до відомих актрис і дуже заздрила їм. Але мрії дівчинки все ще залишаються тільки мріями. Закінчивши театральну студію Сіді Ракоші, Шарі у 20-річному віці вперше вийшла на сцену – зіграла роль гейші у однойменній опереті американського драматурга Сіднея Джонса. Це був її дебют на сцені Будапештського угорського театру, й успіх був надзвичайний. Аншлаг!

У той час Шарі була красунею, яка гарно танцювала, мала неабиякі артистичні дані, але посередні вокальні. Однак, публіка з любов’ю прийняла молоду актрису. Саме її гра і краса буквально зачаровували глядачів! Незабаром їй запропонували роботу у театрі у Пожоні (Братислава). Але вона там довго не затрималася – Поржолт Калман, директор народного театру, вигідним контрактом знов заманив її до Будапешту. Оперета «Герцог Боб» Гуски Йено знову мала величезний успіх. Так здійснилися найзаповітніші мрії Шарі Федак – вона стала популярною актрисою в Угорщині.

Апогею популярности вона досягла в опереті Кочо Понграца «Янош-витязь» у Королівському театрі. Спочатку їй запропонували дві ролі – Ілушки і французької принцеси. Героїні упродовж трьох актів на сцені ніде не перетинаються, тому Шарі доводилось швидко перевтілюватися. Але вона зрозуміла, що їй потрібно грати тільки головних героїв. І тому стає… Яношом. Вона вперто доводила режисеру, що впорається з роллю і зіграє у виставі саме чоловічу роль Кукоріца Яноша. У цьому не було нічого дивного – на початку ХХ століття чоловічі ролі часто виконували саме жінки.

Вистава мала гучний успіх, йшла десятки, навіть сотні разів. Її подивився відомий угорський поет Ендре Аді. Поет писав також театральні рецензії, і часто вони були достатньо суворими, він ніколи не прощав найменших помилок на сцені. Наступного дня після прем’єри у журналі «Будапешті нопло» Ендре, на диво, дуже тепло відгукувався про виставу, а особливо про Шарі Федак. Публіка дивувалася – це ж було зовсім не притаманно критику. Невже і він закохався у молоденьку акторку? І це не дивно – у Будапешті молоді люди буквально почали марити чудовим казковим Яношем – Йончиком, який тепер мав привабливе жіноче обличчя і струнку фігурку леді. Такого успіху Шарі більше не мала ніколи.

Будапештська публіка ставилась до неї, як до народної героїні, всі инші зірки відійшли на другий план. Газети писали тільки про неї, а після кожної вистави молоді люди обступали фіакр Шарі, брали коней за повіддя і вели до самого будинку. Не випадково Ендре Аді, написавши своє віршоване послання, буквально привселюдно зізнався їй у коханні.

Але Шарі була неприступна, вона хотіла належати всім, а не комусь одному, навіть знаному поету. Тому не залишала шансів для своїх шанувальників, можливо, иноді робила це занадто різко. У 1906 році Пал Відор, директор Народного театру, покінчив життя самогубством. Ходили плітки, що ця трагедія сталася нібито через те, що Шарі Федак не відповіла йому взаємністю.

Ця подія дуже стривожила душу молодої акторки – те, що вона вважала лише грою, такою, як на сцені, раптово виявилося трагічною реальністю. Шарі більше не могла залишатися у Будапешті, перебувати в епіцентрі скандалу, вислуховувати звинувачення. І хоча популярність від цього не страждала, а зовсім навпаки, зростала, вона вирішила залишити Угорщину. Тепер Шарі добре знали навіть у Европі, тому її шлях спочатку проліг до Берліна, потім вона опинилася у Відні, де зірок оперети цінували найбільше. Треба було навчитися добре розмовляти німецькою, тому для початку актриса погоджувалася навіть на невеличкі ролі. У 1912 році вона з тріюмфом повернулася, аби зіграти у опереті Якобі Віктора «Леань вашар» («Ярмарок дівчат»).

Тоді Шарі Федак вже була відомою, а її ім’я однозначно асоціювалося з елегантністю, красою й унікальністю. Вона стала справжнім секс-символом Угорщини. Її ім’я почали використовувати навіть у першій на той час угорській рекламі. Наприклад, у 1911 році Монус Бертолон з м. Сентендре відкрив майстерню чоловічого та жіночого одягу. Він шив вбрання для балів та маскарадів за модними журналами і тим вносив в угорську моду останні паризькі новинки. Аби підкреслити, що у нього можна замовити найвишуканіші речі на будь-який смак, намагався привернути до ательє увагу. І у 1912 році ця сенсаційна рекламна ідея з’явилася: два тижні у нього виставлялися у вітрині одяг та речі актрис Королівського театру Шарі Федак та Ілонки Гармат.

Незабаром Шарі вийшла заміж за розлученого сценариста Ференца Молнара. Це була визначна особистість будапештського богемного світу. Однак, їхній шлюб не був успішним, і зв’язок до останнього дня викликав здивування у людей. Подружжя підтримувало у стосунках незалежність, мешкали в окремих квартирах, але постійно, знову і знову тягнулися один до одного. Між Ференцем і Шарі постійно виникали конфлікти, які відразу ставали відомими для широкої публіки, що тільки сприяло успіху акторки. На жаль, наш недосконалий світ любить смакувати подробиці з приватного життя «зірок».

Шарі ніколи не цікавилася політикою, тим не менше поринула у політичне життя. Серед її шанувальників було чимало політичних діячів того часу. На початку 1920-х років вона виступала навіть перед солдатами.

У 1922 році у Королівському театрі поставили оперету Імре Кальмана «Баядерка». Головну роль, а саме Одет, зіграла Шарі Федак. Тоді ж у цій виставі дебютувала й акторка Анна Гонті. 43-річній актрисі вже важко було змагатися з молодою, талановитою та привабливою дівчиною, яка до того ж мала набагато ліпший голос. Їхні відносини, як на сцені, так і у житті, ставали все більш напруженими. Шарі розуміє, що її театральна кар’єра підходить до кінця, отже, нічого не залишалось, як тільки достойно піти.

Коли у Будапешті відбувався 650-й показ «Яноша-витязя», Шарі попрощалася з Королівським театром і своїми шанувальниками і переїхала до Парижа. У Будапешті більше нічого було робити, з театром було покінчено. Але акторська душа не може не грати, вона проситься на сцену. Можливо, саме через ці внутрішні протиріччя Шарі розлучається з чоловіком.

Незабаром вихід знайдено – Шарі знаходить себе у кінематографі. Знялася у багатьох фільмах, більшість з яких не збереглись для історії: «Рабська душа» (1913), «Три тижні» (1917), «Коханка» (1918), «Тітка Іза» (1933), «Мамі» (1937), «Вічна таємниця», «Достигає пшениця» (1938), «Додому» (1940), «Токайські асу» (1940). У цих стрічках вона вже не перебірлива, в деяких грає навіть ролі другого плану.

У стрічці «Тітка Іза» з Шарі Федак у головній ролі розповідається, як провінційна учителька Іза втрачає роботу через те, що сусідня країна загарбала її рідне село. Учителька оселяється у великому місті. Заробляє тим, що грає на фортепіано у нічному клубі. Якось вона піймала на собі погляд британського полковника, який вважає, що їй треба працювати у паризькому кабаре.

Іза потрапляє до Парижа, де стає справжньою сенсацією. Але майже всі свої заробітки вона відсилає до рідного села, священику, який роздає гроші бідним. Десять років потому чарівна Іза відмовляє своєму колишньому коханому, аби він одружився з дівчиною свого кола, і повертається додому. Не дивно, що Шарі Федак власноручно написала сценарій для «Тітки Ізи» – сценарій був дуже схожий на її життя.

Стрічки угорською мовою з участю Шарі Федак з успіхом йшли у її рідному Береговому. Тут Шарі знали всі і чекали про неї будь-якої звістки. До 1930-х років вона майже щорічно приїжджає до Берегового і обов’язково дає концерти в залах готелю «Орослан» та панському касино. Кожний її приїзд був схожий на святкову феєрію – у місто приходила «зірка», яку обожнювали усі, від малого до великого.

До речі, одним з перших автомобілів, який з’явився у Береговому на початку ХХ століття, був «Пежо», який Шарі привезла з Будапешта і подарувала батькові. Ще одним гобі акторки були коні, у неї навіть була стайня у Береговому, де розводили лише породистих скакунів. Кажуть, що навіть сама Шарі Федак брала участь у змаганнях, які час від часу тут проводились.

Негаразди в особистому житті змушували Шарі шукати спокою у гастролях. На початку 1930-х років вона, у товаристві инших акторок, об’їздила США, де виступала перед угорськими емігрантами. До речі, ці виступи намагалися «реанімувати» у 2002 році. Угорський театр у Нью-Йорку презентував «трибют» трьох відомих угорських акторок: Шарі Федак (1879–1955), Каталін Короді (1912–1990) та Марти Мезеї (1909–1983). На сцені ці акторки зображувалися як янголи. Їх душі вже давно на небі, але люди досі згадують про своїх земних «зірок»...

Під час Другої світової війни Шарі декілька разів виступала на німецькому радіо «Donausender». Що це було – спроба закріпити свою славу, фатальна необачність або її просто примусили це зробити? Важко сказати нині, але під час війни Шарі Федак їздить з концертами по країні, знову виступає перед солдатами, важкопораненими. Такою ціною повернута слава була нетривалою. Після війни, під час правління режиму Ракоші, їй присудили рік тюрми. Зрозуміло, що акторку вважали зрадницею, але в чому була її провина, ніхто не міг сказати точно.

Це був майже кінець – і не тільки кінець кар’єри. Дев’ять місяців немолода жінка змушена була провести у суворих умовах в’язниці «Мар’яностра». Більше вона не повернулася на велику сцену.

Останні дев’ять років життя Шарі були найсумнішими у її житті. Ці роки, сповнені відчуженням від людей, вона провела в містечку Няредьхаза поблизу Будапешта. Уривок її листа до близького друга Тібора Вереша від 21 січня 1955 року: «Мій дорогий Тіборе, коли я тебе проводжала на зорі Нового року, не зважала на те, що сиділа в холодній кімнаті і дуже застудилася. Ще й зараз у ліжку. Знову ледь не отримала запалення легенів... Біда не приходить одна. На превеликий жаль, пес Бріді, якого подарував мені тринадцять років тому Тібор Міндсенті на прем’єру «Парижа», здох. Я ще й зараз маю щось таке, що може взяти від мене Господь...»

Цей лист був написаний незадовго до смерти Шарі. 5 травня 1955 року вона померла, і декілька тисяч шанувальників проводжали її в останню путь. Від імени всіх колег-акторів Медясої Вілма прощалася з нею. Вілма грала колись роль Ілушки у «Яноші-витязі». На стрічці вінка написані були такі зворушливі слова: «Йончикові на вічну пам’ять від улюбленої Ілушки».

Рідний будинок Шарі, що я на вулиці Мукачівській, берегівчани досі називають замком Федак. Пам’ятну дошку відомій акторці встановлено на будинку у 2000 році. Зараз тут, за іронією долі, розташовано управління Закарпатської реформатської церкви.