Роланд Фройденштайн

Німецькі еліти – консенсусна модель

Поняття еліти у Німеччині в історичному контексті є клопітливе. У суспільному дискурсі це поняття дуже асоціюється з філософією Фрідріха Ніцше, яка становила одну з інспірацій Гітлера і націонал-соціалізму, концепції фюрера і нацистської еліти. Після війни нехіть до цього поняття додатково зміцнив студентський рух 1968 року, який з перспективи егалітаризму критикував суспільну ієрархію і радикально протиставлявся елітам. У результаті лише в дев’яностих роках минулого століття було зауважено певне суспільне схвалення поняття еліти, яка вже виступала у німецькому інтелектуальному дискурсі. Невипадково соціал-демократичний канцлер Герхард Шрьодер може говорити про те, що німецьке суспільство потребує еліти. Саме він на початку своєї каденції у 1998 році почав говорити про потребу створення елітних університетів на зразок Гарварду (хоча, якщо до цього часу чогось подібного не було, досить важко запровадити такі освітні заклади).

У сучасній історії Німеччини можна вирізнити кілька основних періодів пришвидшеного обміну еліт. Перший наступив після Першої світової війни. Другий пов’язувався з приходом до влади Гітлера у 1933 році. Однак, найбільші зміни приніс 1945 рік, який означав послідовну ліквідацію пруської державности і адміністрації. З Прусії виводився стрижень німецької еліти першої половини ХХ століття. Разом з її занепадом наступив кінець класичної аристократії і поміщиків, який зміцнив і так вже істотні егалітарні тенденції. У Німеччині одним із специфічних проявів таких тенденцій є традиція регіоналізму, яка протидіяла виникненню вузької державної еліти (наприклад, подібної до «варшавки» у Польщі)

Останній період пришвидшеного обміну еліти стосувався лише східної частини Німеччини. До нових ландів тоді перенесено не лише адміністративну та інституційну структуру, але також еліти з Заходу.

Аналіз теперішньої ситуації базується на трьох питаннях: рекрутації та відкритості німецьких еліт, їх цільності і системі цінностей. Більшість дослідників погоджується з тезою, що соціяльне походження у Німеччині й надалі дуже істотне, особливо у таких секторах еліти, як бізнес і адміністрація. Трохи менше у науці і у правосудді.

Єдиною сферою, де походження не відіграє істотної ролі, є політика. Можливо, існує зворотна залежність у профспілках, де робітниче походження є надалі суттєвим елементом.

Чи вхід до еліти буде з часом простішим? Щодо цього не існує однакових поглядів. Дискутуються різні тенденції. Їх напрямок значною мірою залежить також від способу творення й інтерпретації емпіричних даних. Без сумнівів, існує сильна співвідносність між походженням і освітою. У наближенні до елітних позицій зростає роль освіти і слабне вплив соціяльного походження. З иншого боку, походження часто впливає на якість освіти, яка відіграє важливу роль у створенні еліт. Ці елементи пов’язані між собою.

Статистичний вік німецьких еліт залишається більш-менш на рівні приблизно 53-ох років. Це свідчить про те, що у рекрутації домінує тривала соціалізація. З цього огляду не багато змінилося в останні десятиліття. Частка жінок в елітах також не дуже зросла. Наприклад, у бізнесі вона є такою ж низькою, як і у війську. Невелика частка жінок і у науці (хоча існують певні розбіжності даних, залежно від визначення еліти). Певним винятком є політичні еліти, в яких в останні двадцять років кількість жінок збільшилася до 36 відсотків.

На противагу Франції, де існує декілька провідних навчальних закладів, як наприклад, славнозвісна Національна школа адміністрації (з якої виходить більшість еліти різних сфер суспільного життя), німецькі еліти є внутрішньо дуже відмінними, гетерогенними. Це явище виходить поза освітню систему – різні школи і недостатність елітарних академічних осередків. У Франції значно простішим є обмін кадрів між різними сегментами еліти, особливо між світом політики і бізнесу. Натомість великим плюсом у німецькому контексті є те, що й надалі тут існують сильні механізми, які підтримують суспільну концесію, також концесію серед еліт. Це означає, що німецькі еліти мають більш-менш однорідний світогляд. Однак, у майбутньому ця ситуація буде очевидно змінюватися.

Такі передбачення виникають з переконання, що концесійна німецька модель, яка уникає соціяльних конфліктів, перебуває у европейському і світовому контексті на боці тих, хто програв.

В останній час у Німеччині дуже гарячі дискусії викликає питання делокалізації, тобто перенесення підприємств і інвестицій за кордон. З’явилася критика, навіть бойкот економічних еліт, яких засуджують за відсутність патріотизму, що виражається у перенесенні капіталу до Китаю, Індії або Польщі. Триває дуже гостра дискусія. До критики делокалізації приєдналися навіть правоцентристські політики. Хоча демократія, плюралізм і демократичні цінності є глибоко вкорінені у німецьких елітах, тому у бізнесі традиційне поняття патріотизму має відносно невелике значення і не має певности, чи це може колись змінитися. Однією з сильних сторін німецької моделі було в минулому мислення категоріями довготривалого розвитку. Невідомо, чи сьогодні не проявляються мінуси такого способу мислення. Врешті, за теперішню кризу німецької економіки якоюсь мірою відповідальна також славна і часто критикована мала готовність до ризику з боку бізнесу.

Переклала Ореста Дзиндра