Стефан Відомскі

Про цінності, патріотизм і спадкоємність

Коли фіни думають або говорять про елітарність і еліти, то це стосується инших країн, а не їхньої власної, а самі ці поняття мають для них радше негативний характер і відтінок. Упродовж останніх п’ятнадцяти-двадцяти років нічого серйозного на тему еліт у Фінляндії не було написано. Це могло б свідчити про те, що еліт у цій країні взагалі нема, або навіть сама тема еліт для Фінляндії чужа, чи є навіть певним табу. Існує думка, що еліти у Фінляндії є і роблять те ж, що еліти роблять всюди, але з якихось причин про це незручно, або не слід писати.

Отже, яка ситуація з елітами у Фінляндії і як їх сприймає більшість мешканців? Даючи політикові позитивну оцінку, фін не скаже, що він інтелігентний чи навіть надзвичайно інтелігентний або блискучий – так, правдоподібно, висловився б француз і дуже багато поляків. Фін говорить, що це політик діловий і скромний, і саме ці риси найчастіше називаються як головні та загально поважані. Стосовно високопоставлених менеджерів великих підприємств, високопосадовців, видатних митців (хоча значно рідше), а також найліпших спортсменів однією з найчастіше і найохочіше згадуваних позитивних рис є власне скромність. Хоча скромність у доброму сенсі цього слова є дуже гарною рисою, однак, здається, що йдеться власне не про неї. Говорячи про когось, що він скромний, мають на увазі хорошу рису характеру, але це має небагато спільного з тим, що очікують від людей на керівних посадах: чітке бачення того, що робиться, благородство, почуття справедливости, логічне мислення та рішучість у діяльності. Цікаво, що слово «скромний» фінською означає також «невимогливий». Перекладаючи дослівно – це хтось, хто не вимагає, не потребує, не очікує нічого від когось иншого, а може, навіть і від самого життя...

У Фінляндії, де мислення часто набуває дихотомічної форми, власне така скромність є противагою до нахабства, єдиною альтернативою до нього та до прагнення вивищуватися над співгромадянами... Очевидно, однією з причин є аграрне минуле цієї країни, котра урбанізувалася і осучаснилася тільки у 60-70 рр. минулого сторіччя – в аграрному середовищі нормальна людина повинна бути скромною, хоча би тому, що ніщо инше не може собі дозволити. Дивлячись з історичної точки зору, колишні еліти, такі, як аристократія, службовці, купці та підприємці мали небагато спільного з більшістю народу. Еліти для середньостатистичного фіна були радше чужими і сприймалися ним як щось зовнішнє. Додавалося тут ще питання мови, котрою фіни не користувалися. Звичайні люди розмовляли фінською мовою, а еліти переважно послуговувались шведською. Ще у 60-70 рр. минулого сторіччя в управліннях великих фірм і банках майже сто відсотків персоналу розмовляло шведською. Фінська була мовою літератури й університетських лекцій, однак еліти надалі часто послуговувалися шведською. Це повільно змінювалося, і сьогодні фінська мова практично повністю витіснила шведську.

Фактом є те, що поняття еліт у Фінляндії не популярне, його оминають у розмовах і дискусіях, навіть приховують, але це не свідчить про те, що еліт немає – еліти є всюди, де є люди. Просто Фінляндія є високоегалітарною країною, в якій усі намагаються знайти місце десь посередині. Це можна зауважити усюди, у кожній сфері життя і людської діяльности. Це також є наслідком прагнення залишатися у безпечному натовпі і не вириватися поза головну течію.

У Фінляндії, як і в кожній иншій країні, існують різні еліти: політичні, економічні, культурні, дорадчі, військові, самоуправлінські, освітницькі і под. Ці еліти, так само, як і в инших країнах, створюють нові цінності, руйнують инші, впливають на зміну способу сприйняття світу або зміцнюють існуючий, визначають або скеровують діяльність окремих політичних партій чи груп інтересів, створюють модні і немодні речі, пропонують нових ідолів та скидають старих, формулюють і часто просто накидають завдання решті суспільства – тобто роблять усе те, що роблять звичайні еліти. Чи це подобається комусь з дуже егалітарною (навіть як у випадку Фінляндії – надмірно егалітарною) орієнтацією, чи ні, ці еліти насправді існують і добре почуваються. Одночасно із зростанням рівня складности політично-економічних стосунків, з поступальним інтеграційно-глобалізаційним процесом еліти все рішучіше переймають роль осередків формування і накидання думки, прийняття рішень і втілення їх у життя. Ці еліти взаємно проникають одна в одну, инколи взаємно доповнюють одна одну, або суперечать одна одній, створюють менш чи більш тривалі союзи і коаліції. Члени цих еліт можуть брати участь, і часто беруть, у діяльності кількох різних еліт одночасно, нераз переходять з однієї еліти до иншої. Це приносить, попри таку цінну і повсюдно шановану у Фінляндії стабільність (також і в стосунку до еліт), необхідний «подув свіжого повітря», що означає також і приплив думок, людей і способів діяльности. Самі еліти мають часто (або майже завжди) стабільний і твердий стрижень, створений зі старих «тертих калачів», котрі багато в житті бачили і пережили. Оскільки еліти атакують ззовні люди, які намагаються до них увійти, так само і стрижень цих еліт постійно атакують менш впливові члени еліт, котрі прагнуть мати більший вплив на прийняття рішень та їх втілення і – що не менш важливе – більшої частки від усіх вигодах, які є результатом приналежности до самих еліт та їхніх центрів.

Поповнення еліт відбувається найчастіше шляхом проникнення із суспільства, хоча відомі приклади несподіваного «вторгнення» до їхнього центру. Часто також використовуються різні засоби набору (рекрутації). Як відбувається така рекрутація? Набір як до економічних, так і до політичних еліт найчастіше відбувається, і відбувався до тепер, через молодіжні організації, особливо студентські, молодіжні політичного типу та инші громадські організації. Видатні досягнення у культурі і спорті також можуть бути певним чинником для входження у політичні або (рідше) в економічні еліти. Майже усі політичні лідери та лідери багатьох економічних еліт походять із колишнього керівництва студентських і учнівських організацій, оскільки саме там вони проявили більшу активність, ніж колеги. Відповідь на питання, чи молодіжні організації дали добру підготовку для подальшої діяльности в різних елітах, може бути і позитивною, і негативною в залежності від конкретних випадків. У будь-якому разі це перші школи політичної чи громадської діяльности для тих, хто хотів досягти більшого, ніж пасивна участь у голосуванні на кожних наступних виборах. Політичні партії мають свої молодіжні організації, діяльність у яких, власне, ще не є входженням, але залою очікування до еліт, причому студентські діячі одночасно бувають діячами політичних молодіжних організацій. Часто вони делеговані до цих студентських організацій (так, як у Польщі), щоби забезпечити відповідні впливи власної політичної орієнтації.

Цікавою формою рекрутації є так зване політичне «підмайстерство». Це коли міністр, високопосадовець, державний секретар чи заступник міністра, політичний діяч чи депутат парламенту підбирає собі помічників, власне, таких «підмайстрів», або ж «виконавців», тобто молодих людей, активних прихильників політики і мистецтва управління. Часто це найактивніші члени студентських і молодіжних політичних організацій. Таким чином підібрані помічники, що називаються політичними асистентами, входять у ширші політичні кола, вчаться майбутнього ремесла. Майбутні міністри і лідери еліт здобувають політичний фах: допомагаючи міністрові, вони одночасно вдосконалюються і підтримують його у політичній та економічній діяльності.

Попри розвинену егалітарність, попри так далеко просунуту демократію та відсутність справжнього непотизму, у Фінляндії є, однак, певні політичні династії. Деякі нові члени політичних та економічних еліт походять зі старих родин політиків і промисловців. В економічних елітах це нормальне явище, коли батько був власником і одночасно найвищим менеджером підприємства, його син також стає власником і найвищим менеджером цього ж підприємства. Однак у політиці таке «передавання естафетної палички» часто сприймається як спроба родинно-кланового домінування, такий собі аристократичний підхід до продовження справи: спочатку був батько, тепер є син, а потім буде ще, можливо, і онук. У будь-якому випадку щось схоже на певну «династичність» у політиці і економічному житті існує, і це водночас і корисне, і ні.

У Фінляндії панує як суспільний, так і політичний консенсус. Існує сильна і давня традиція не створювати конфліктів. Якщо хтось породжує конфлікти, його, зазвичай, сприймають негативно. Инколи бувають явно спровоковані необхідні конфлікти, адже мистецтво ведення політики вчить, що инколи ліпше говорити погане, ніж не говорити узагалі. Однак, все ж загальною засадою у Фінляндії є політичний консенсус і поширеною є думка, що серйозно мислить той, хто не «мутить воду», не скандалить. Фіни взагалі вважають, що той, хто мало говорить, є серйозним і гідним довіри. Навіть якщо він нічого не скаже, то вже є філософом, бо якщо нічого не говорить або говорить мало, значить, очевидно, думає.

Політичний і суспільний консенсус часто спричиняє навіть такі дивні ситуації, що коли оголошують страйки (а це у Фінляндії трапляється вкрай рідко), то і суспільство, і мас-медіа майже завжди налаштовані негативно до страйкарів. За поширеною громадською думкою, страйкарі, замість провадити конструктивні переговори, дискутувати, поводитися як серйозні і відповідальні громадяни, організовують якісь дивні страйки, які дестабілізують ситуацію й утруднюють усім життя. Фіни ніколи з протесту не підуть розкидати вулицями коров’яче лайно, водії ТІРів ніколи не заблокують автостради. У Фінляндії ніхто цього ніколи не зробить, бо якби зробив, його б уважали божевільним.

Нарешті, слід згадати про цінності, патріотизм і спадкоємність. Фінські еліти дуже патріотичні, навіть аж поза межі розумного. Це не раз переходить у досить ірраціональний патріотизм.

У Фінляндії дуже часто вживається зворот «Суомі Оу», що у перекладі означає «АТ Фінляндія» – Акціонерне товариство Фінляндія. Це означає, що про країну слід дбати так, як дбають про підприємство, що ціла країна – це одна велика гомогенна фірма, інтереси якої треба захищати щодня. І так, як усі працівники відповідальні за успіх підприємства, так усі співгромадяни відповідальні за успіх країни. Ну що ж, тут нічого додати!

Вислів «АТ Фінляндія» вживається як політиками, так і в економічних колах. Це не стосується тільки і виключно економіки. Це намагання показати, що йдеться про єдність, про якийсь організм, що має свої певні і загальноприйняті засади діяльности. Це не щось невизначене, щось короткочасне і абстрактне, а дуже конкретна інституція, що має свою мету і завдання.

Спадкоємність у Фінляндії вважається однією з дуже важливих справ. Спадкоємність і консенсус – це дві сторони однієї медалі. Не буває консенсусу без спадкоємности, а спадкоємности без консенсусу, це зрозуміло для кожного фіна. Спадкоємність, зокрема і серед політичних еліт, є головною для забезпечення тяглости розвитку країни. Розглядаючи історію Фінляндії та діяльність її еліт, можна відразу зауважити саме цю спадкоємність, навіть якусь затятість у доведенні справ до кінця.

Виконуючи свою роботу на засаді спадкоємности, еліти Фінляндії рідко провокують великі конфлікти, пов’язані з політикою чи економікою. Однак, це не означає, що тут не буває часами серйозних політичних диспутів. Неодноразово висувалися закиди на адресу політичних еліт, що вони не виховали справжніх державних мужів, політиків великого формату, здатних повести народ у відповідному напрямку попри будь-які можливі труднощі. Політичним елітам закидають, що їхня діяльність часто нагадує діяльність економів великих фільварків або економічних менеджерів великих підприємств, говориться навіть про ментальність бухгалтерів. Звичайно, є різні види політичних еліт: частина з них поводиться як вожді, частина як бухгалтери. На таку критику політичні еліти рідко відповідають зміною засад своєї діяльности.

Післявоєнна історія Фінляндії може бути прекрасним джерелом багатьох спостережень для польського дослідника. Крім великих відмінностей між Польщею і Фінляндією у післявоєнний період в обох країнах можна знайти багато спільного. Фінляндія і Польща, як зрештою і цілий Европейський Союз, переживають період трансформації.

Виконуючи свою державну місію, еліти Фінляндії виявляють високу політичну зрілість, що є результатом багаторічного «притирання» цих еліт, справжньої турботи про державу і пошуків радше спільних інтересів, ніж суперечностей. Це зовсім не означає відмову від політичної конкуренції та відсутність дискусій на різні теми. Попри нормальну політичну боротьбу та конфлікти інтересів добробут країни є для всіх найвищою справою. І саме тут еліти прекрасно виправдовують себе.

Фінам дуже важливо, як сприймають їх инші суспільства, і заради позитивної інформації про себе і свою країну вони готові поширювати часом занадто ідилічну інформацію. Звичайно, досягнення країни та суспільства у післявоєнний період безперечні і дають усі підстави бути задоволеними, навіть пишатися власними досягненнями. Фінляндія, яка у довоєнний період належала до групи бідних країн, сьогодні зараховується до европейського, і навіть світового авангарду. Фіни із захопленням «полірують образ своєї країни», або ж «розміщують країну на карті світу». Фінські дипломати, бізнесмени, державні службовці, професори університетів, люди культури і спортсмени, нарешті, майже кожен громадянин цієї країни – всі певною мірою відчувають себе відповідальними за цей образ Фінляндії в очах иноземців. Це трохи наївний спосіб проявити патріотизм, який наказує «полірувати» образ країни, прикриваючи инколи реальну дійсність. Однак, це стосується тільки образу країни на зовні. Натомість, вкрай рідко у Фінляндії роблять щось напоказ «для себе». Тут домінує модель спокійних, прагматичних і системних дій та ділового підходу. Зовнішнього спостерігача за діяльністю фінських еліт не може не здивувати їхній прагматичний підхід до справ, до довготермінового і терпеливого виконання прийнятих рішень. Як і ціле суспільство, так і еліти цієї країни характеризує справжній, щоденний (може, инколи безбарвний, але насправді результативний) патріотизм.

Переклала Люба Козак