Євген Плахута

Концептуальна влада, пріоритети управління і державна «еліта»

«Ти правиш, але й тобою правлять», – так, на думку Плутарха, зобов’язані були мислити представники античної еліти, заступаючи на будь-які державні посади. «Наслідуй краще акторів, котрі вкладають у виставу свою пристрасть, свій характер, свою гідність, але не забувають прислухатися до підказувачів, щоб не вийти з міри й меж свободи, наданої їм розпорядниками ігор». Ті, з наділених владою, хто «прислухатись» не будуть, можуть зустрітися з «сокирою-головосіком, суддею безжалісним»¹.

Хто такий Плутарх? – освіченій публіці він відомий як давньогрецький історик і філософ. Для самого ж Плутарха, можливо, набагато важливішим було те, що він, окрім всього, був ще й жерцем дельфійського оракула. Ця статусна позиція, пов’язана з великими можливостями, дозволяла йому самому бути «розпорядником ігор» – представником, як тепер кажуть, тодішньої «закуліси». Звідси особлива пікантність його порад тогочасній «еліті».

Чи можна вважати поради жерця, наведені вище, універсальними для управлінської еліти всіх історичних епох, зокрема й сьогодення? Чи ж, може, думки Плутарха були хибними?

Для того, щоб допомогти читачеві уяснити, яким саме чином можна «правити тими, хто править» і, зокрема, тими з них, над ким, здавалося б, вже немає структурно вищих ланок управління – і задумана ця стаття. Вона написана на основі методологічної бази, викладеної в роботах концептуальної аналітичної групи «Внутрішній Предиктор СССР»² (ВП СССР) і містить у своїй частині компіляцію низки її робіт. Цей авторський колектив не належить до, так би мовити, легітимних академічних шкіл суспільствознавства. Однак, автор вважає, що ознайомлення з роботами альтернативних шкіл цілком допустиме і навіть необхідне, якщо виникає потреба прояснити ті соціяльні феномени, у поясненні яких традиційна суспільствознавча наука або безсила, або перед якими вона свідомо пасує. Тим паче, що поширення Інтернету і пошукових серверів це значно полегшує.

***

Історично розширення уявлень людей про світ, що їх оточує, супроводжувалось появою у мові нових понять, покликаних формувати в уяві багатьох людей однаковий образ нововідкритих речей або явищ. Наприклад, було б важко пояснити рух планет і Сонця на небосхилі, якби не було запроваджено поняття «Сонячна система». Аналогічно, пояснення процесів управління суспільствами вимагає запровадження поняття «концептуальна влада». У чому його суть?

Концепція (від лат. «сприйняття») – система поглядів на певне явище; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, основна ідея будь-якої теорії³. Прийняття тої чи иншої концепції устрою суспільства закладає цілу низку засадничих параметрів його існування. Для прикладу, та чи инша концепція устрою суспільства може визначати такі змінні величини: ставлення суспільства до експлуатації людини людиною; принципи, покладені в основу соціяльної стратифікації та побудови суспільної ієрархії; ставлення до природи (біосфери Землі); наявність у суспільстві тих або инших уявлень про Бога; співвідношення пріоритетности між турботою про майбутні покоління і задоволенням споживацьких потреб сьогодення тощо. Одна й та ж подія, явище, факт, процес у різних концепціях устрою людського суспільства будуть мати різні оцінки, аж до протилежних.

Поняття «концептуальна влада» може вживатися у двоякому розумінні: і як влада конкретного переліку ідей, що втілюються у ході розвитку суспільства чи регіональної цивілізації (тобто, влада концепції), і як влада людей, що осмислили ці ідеї та реалізують їх у перебігу зміни поколінь.

В основі існування феномену концептуальної влади, серед иншого, лежать: 1) контроль над потоками знань з боку її носіїв (типовою складовою діяльности концептуальної влади є охорона езотеричних знань від «профанів» і дозування їх викладу з метою підтримки в перебігу зміни поколінь ієрархії втаємничень); 2) високий рівень розуміння її носіями загальних закономірностей глобального історичного процесу (розвитку людства), вкладеного у ширші, зокрема біосферні та космічні процеси; 3) високий рівень опанування ними резервами власної психіки.

Історично відомі групи, що реалізують концептуальну владу, складаються, схоже, з прямих нащадків або духовних спадкоємців адептів древніх знахарських, жрецьких й инших окультних шкіл⁴. Як би не хотілося того представникам, умовно кажучи, каст «воїнів» і «торговців», і як би це не виглядало збоку, але на довготривалих часових проміжках «каста жерців» завдяки своїм знанням завжди мала визначальну перевагу у змаганні за владу.

Особливість концептуальної влади (як групи конкретних людей) полягає в тому, що вона автократична за своєю природою: її ніхто не обирає і вона нікому не підзвітна. При цьому люди, що реалізують концептуальну владу, можуть бути не зв’язані структурно, але поєднані єдиною мірою розуміння та моральности (щоправда, аморальности також). Теоретично ніщо не заважає носіям концептуальної влади використовувати свої знання задля паразитування на тому масиві людей, на управління яким вони претендують, що й реально відбувається в сучасності. Також теоретично можлива – і реально існує – ситуація, коли на широку публіку (зокрема, і на частково втаємничених) проголошується одна суть концепції суспільного устрою, тоді як прихована суть її реалізації зовсім инша.

Концептуальна влада є вищим⁵ за усі инші, всеохопним рівнем управління у людських суспільствах. Її носії, як правило, перебувають поза структурою видимих органів державного управління, однак найвищі органи державної влади входять до її периферії. При цьому для концептуальної влади цілком неістотно, чи працюють на неї ті чи инші структури й окремі діячі свідомо, чи внаслідок управлінської безграмотности і замкнутости на неї – в обхід свідомости. В останньому випадку особа чи структура працює мірою усвідомленого «на себе», а мірою неусвідомленого – на тих, хто розуміє більше.

Реальне, а не ілюзорне, комплексне управління суспільством і державою неможливе, якщо претендуючий на нього суб’єкт не здійснює його на рівні усіх пріоритетів узагальнених засобів управління. У термінології ВП СССР пріоритетами узагальнених засобів управління (вживаються також скорочені форми: пріоритети управління, пріоритети) називаються виділені на історично тривалих проміжках часу критично важливі з точки зору управління життям і смертю суспільства сфери людської діяльности.

Вичленення з реального життя пріоритетів управління неминуче умовне. Тому наведені нижче приклади пріоритетів управління не є вичерпним переліком, хоча й дають уявлення про їх ієрархію. Якщо управління здійснюється щодо зовнішнього соціуму з агресивними намірами, узагальнені засоби управління автоматично стають засобами узагальненої зброї.

Схоже, історично найдавніше осмисленим пріоритетом управління був силовий пріоритет. Оволодіння цим пріоритетом передбачає здійснення контролю над засобами фізичного знищення та силового впливу на людей і засобами знищення матеріальної інфраструктури. Ці засоби включають не тільки армію, спецслужби та инші державні силові структури, але й неформальні силові структури, такі як організована злочинність. Зацікавленість концептуальної влади у використанні можливостей організованої злочинности – головна причина того, що «боротьба» з нею не йде далі імітації.

Силовий пріоритет, попри всю його важливість, займає в переліку пріоритетів узагальнених засобів управління останню сходинку. Чому це так? Відповідь можна знайти хоча б і у творі китайського мислителя Сунь Цзи «Мистецтво війни», який і через дві з лишком тисячі років після його написання входить до скарбниці світової військової думки. «Сунь Цзи сказав: за правилами ведення війни найліпше – зберегти державу противника, на другому місці – розгромити її. Найліпше – зберегти армію противника, на другому місці – розбити її… Найліпше – зберегти взвод, на другому місці – розбити його. Тому сто разів битись і сто разів перемогти – це не найліпше. Найліпше – підкорити чужу армію, не б’ючись»⁶.

А ось яка, на думку Сунь Цзи, має бути ієрархія цілей в стратегічному протистоянні. «Найгірше – облягати фортеці», «на наступному місці – розбити війська [противника]», «на наступному місці – розбити його союзи», «найліпша війна – розбити замисли противника»⁷. «Розбити замисли» означає ніщо инше, як вкласти в об’єкт управління те інформаційне забезпечення, яке вигідне суб’єктові, що претендує управляти ним. Ті пріоритети узагальнених засобів управління, які пов’язані з впливом на суспільства через інформацію, важливіші, і на історично тривалих проміжках часу набагато потужніші, ніж ті, які пов’язані з впливом на суспільства через матеріальні об’єкти.

Об’єктивною передумовою ефективности застосування інформаційних засобів для управління суспільствами є та обставина, що людина майже завжди переконана, що вона діє самостійно і в своїх інтересах. Однак, насправді, людина (не важливо, чи перебуває вона на високій посаді, чи ні) опосередковано управляється за допомогою закладених у неї світоглядних, хронологічних та фактологічних стереотипів і мітів. Історично стереотипи і міти формувались і цілеспрямовано впроваджувались у масову свідомість концептуальною владою упродовж тривалого часу і життя багатьох поколінь (і продовжують формуватись та впроваджуватись нині) за допомогою таких інструментів як церква, мистецтво, система освіти, преса, телебачення тощо.

Кожне нове покоління, як правило, не усвідомлюючи цього, опиняється поміщеним в інформаційну матрицю-концепцію. До 15-20 років воно, в обхід власної свідомости, отримує ті чи инші якості, закладені в тій чи иншій концепції. Після цього вплив концептуальної влади на дорослу людину реалізується не через директивне адресне управління, а через передбачувану статистику проявів поведінки людини з тими чи иншими закладеними в неї стереотипами й мітами (хоча в заданих інформаційною матрицею межах ця поведінка, звісно, є випадковою). Контрольними параметрами, які відстежує концептуальна влада є, передовсім, імовірнісні статистичні характеристики масових повторюваних в суспільстві явищ, а не якісь одиничні прояви чиєїсь поведінки⁸.

З числа тих пріоритетів узагальнених засобів управління, що стосуються інформаційної сфери, виділяються (в порядку спадання потужности і зростання швидкодії) методологічний, хронологічний та фактологічний пріоритети.

Методологічний пріоритет характеризує світорозуміння суспільства у широкому сенсі, уявлення про добро і зло. Таке світорозуміння може бути викладено в лексичних формах (Біблія, Коран, наукові теорії тощо), або бути присутнім лише в колективній свідомості та підсвідомості членів суспільства й відображатися у народному епосі (приказках, піснях тощо). На рівні цього пріоритету суспільству дається та чи инша методологія, освоюючи яку, його члени формують свої «стандартні автоматизми» розпізнавання часткових процесів цілісного Світобуття. Також на цьому рівні формуються цілі розвитку та основи управління, як правило, у вікових масштабах.

На хронологічному пріоритеті суспільству дається інформація хронологічного порядку: послідовність фактів та явищ, причинно-наслідкові зв’язки в історії. Оволодіння цим пріоритетом управління дає змогу вирізнити (або приховати чи подати у спотвореному виді) окремі процеси із хаотичного набору подій минулого. «Хто контролює минуле – контролює майбутнє, хто контролює сьогодення – контролює минуле»⁹.

Фактологічний пріоритет – це інформація факто-описового характеру: опис часткових процесів та їх взаємозв’язків, фактологія усіх галузей науки, світські ідеології, технології тощо.

З числа пріоритетів узагальнених засобів управління, що стосуються впливу на суспільства через матеріальні об’єкти, потрібно відзначити економічний та генетичний пріоритети.

Один з найліпших способів, згадуючи Сунь Цзи, «зберегти армію противника», перемогти її – це перекупити генералів. В історії подібне траплялось неодноразово, останній приклад – війна в Іраку. Аналогічно ефективний спосіб «зберегти державу противника», підкорити її – перекупити керівництво. Для цього потрібне вправне володіння економічним пріоритетом управління.

Ключем до з’ясування тонкощів економічного пріоритету є феномен лихварства – позичання грошей за відсоток від наданої суми. В одній з сучасних концепцій суспільного устрою підхід до цього питання такий: «Аллах (тобто, Бог) дозволив торгівлю і заборонив лихварство» (сура 2; 276(275)). Понад те, мусульманам, фактично, рекомендується інститут від’ємного відсотку: добровільне відчислення частки капіталу на благочинність. Инший, відомий нам з історії, підхід такий: «Не давай під лихву братові твоєму [за текстом – іудею] ні срібла, ні хліба, ані нічого иншого, що можна дати під лихву; иноземцю давай під лихву». (Біблія, Книга «Повторення закону» 23; 19)¹⁰. Внаслідок реалізації цієї установки упродовж багатьох століть виникла організована структура, що контролює більшу частину сумарних світових багатств і може собі дозволити купувати не тільки іракських генералів.

Чому у священних текстах двох великих цивілізацій приділено спеціальну увагу інституту лихварства? Можливо, читачеві відома історія про те, яку винагороду попросив у місцевого індійського раджі винахідник шахів за свій винахід. За першу клітинку – одне зернятко, за другу – два, за третю – чотири, наступну – вісім і т.д. Раджа подумав, що той просить за геніальний винахід всього-на-всього жалюгідний мішок зерна, і погодився на його умову. Проте загальна кількість зерняток за 64 клітини становила 18 446 744 073 709 551 615 – на порядки більше, ніж було на всій Землі. Схожа ситуація і з інститутом банківського відсотку. Рано чи пізно банківський вклад подвоюється, а далі наростання йде за аналогією з зернятками. Пораховано, що якби хтось на Різдво Христове вклав капітал розміром в 1 пенс під 4% річних, то у 1750 році він зміг би купити золоту кулю за вагою Землі, а у 1990 році – 8190 таких куль.

Як це не прикро усвідомлювати, але сучасна банківська система Західної цивілізації – це грандіозний «лохотрон», а також інструмент непропорційного збагачення кланів фінансистів за рахунок решти людства, на захисті якого стоять всі решта пріоритетів управління. Самим фактом свого існування у сучасному виді вона закладає катастрофічні для суспільств Планети процеси, особливо війни, які дозволяли б не виплачувати фантастичну суму, еквівалентну «золотій земній кулі».

Украй важливим, проте, як правило, катастрофічно недооціненим органами державної влади є генетичний пріоритет. Оволодіння ним передбачає осмислений підхід до засобів впливу на генофонд, на здоров’я сучасних та майбутніх поколінь. Використання узагальнених засобів управління на генетичному пріоритеті у якості зброї мало помітне на невеликих проміжках часу, але на тривалих – не менш руйнівне, ніж традиційна війна. Воно тим більше небезпечне, що населення об’єкту агресії скорочується як би «самостійно». До переліку засобів генетичної зброї належать: алкоголь, тютюн, наркотики, генетично модифіковані організми (ГМО), пропаганда сексуальної розпущености, окремі засоби косметики, окремі «харчові» добавки, окремі комбікорми, «ліки» тощо. Її дія може проявлятися не тільки одразу, але й у наступних поколіннях.

Використання генетичної зброї можливе не тільки щодо зовнішнього соціуму, але й – у якості інструмента управління – до власного. Наприклад, вживання алкоголю блокує окремі функції мозку людини, пов’язані з освоєнням резервів психіки, і сприяє, таким чином, усталенню панівних позицій концептуальної влади щодо суспільств. Генетична зброя застосовується, як правило, в обхід свідомости: шляхом культивування у суспільстві відповідних стереотипів.

***

Можливо, після викладеного читачеві стане більш зрозумілий приписуваний У. Черчілю вислів про те, що політик орієнтується на наступні вибори, а державний діяч – на наступні покоління.

---

¹ Цит. за: Плутарх. Наставления о государственных делах. Переклад російською С.Аверинцева. Тут і далі цитати з російської на українську перекладено автором. http://www.vladimir-city.ru/meria/state/?plutarkh

² Див., наприклад, електронні бібліотеки за адресами: http://www.vodaspb.ru/russian/books.html, http://www.kpe.ru/about/basis/library

³ Словник іншомовних слів. – К., 1977.

⁴ Скільки-небудь детальна конкретизація цієї теми потребувала б додаткових пояснень і додаткового місця в статті. Тим не менш, охочі привідкрити для себе загадку концептуальної влади Західної цивілізації можуть спробувати самостійно поцікавитись історією давньоєгипетського жрецтва та його роллю під час «блукання» єврейського народу у Синайській пустелі.

⁵ «Вищим», якщо обмежитись виключно рівнем людства і відкинути гіпотези про те, що на розвиток людства впливають й инші, наділені інтелектом, рівні організації Всесвіту.

⁶ Цит. за: Сунь Цзы. Искусство войны. http://militera.lib.ru/science/sun-tszy/01.html

⁷ Там само.

⁸ Більш детально зрозуміти описувані процеси можна, ознайомившись з роботою ВП СССР «Достаточно общая теория управления».

⁹ Лозунг партії з роману Дж. Оруела «1984» актуальний у всі часи.

¹⁰ Цит. за: http://www.ctel.msk.ru/media-club/bible/ru054.htm