Юрій Камаєв

Trinity

Мережа лише здається безладом, нагромадженням айпішок, доменних імен, форумів, чатів, ефтіпі-серверів, веб-ресурсів. У всьому є система. Вона мусить бути, бо хаос має властивість до самоорганізації. Контора дещо запізнилася і лише нещодавно взялася наводити там лад. У всьому винні старі пердуни, що керували Конторою донедавна. Вони визнавали лише традиційні методи роботи – топтунів, стукачів, ліквідаторів. Та наш мудрий Президент вчасно змінив керівництво. Ще трохи – і ми програли б боротьбу за мережу. Бо ж бардак, або ж хаос , починається в головах. Моя робота – мурувати стіну. Ні, не матеріальну. Такі не довговічні, їх потім руйнують і камінці із них продають, як сувеніри. Я ж мурую стіну у свідомості, перегороджую цим муром людям мізки. А далі вони народять дітей і вже самі їм змурують стіну. З любов’ю – камінчик до камінчика.

Я працюю в Конторі у відділі протидії інформаційним диверсіям. Моя спеціалізація – інтернет-форуми. Звати мене Ярема, Lvovjanin, Сармат, Юнона, Kim, Pravoslavnyi, Zaporozhets, Russ, Lusiya, Petropavlovsk, Sarmat, Даша. Я люблю свою роботу – тут я завжди різний. Можу бути чоловіком, а можу і жінкою. Я мешкаю в Івано-Франківську і в Лондоні, в Ярославлі і в Нью-Йорку. Я живу в Мережі – різноманітне і цікаве життя, наповнене сенсом і спілкуванням. А що удома? Маленька однокімнатка з нудними шпалерами в дрібну квіточку, протерте м’яке крісло, пачка позавчорашніх сосисок в холодильнику і телевізор. А що телебачення може сказати нового для мене? Я знаю те, що вони говоритимуть завтра, знаю, що скажуть їхні опоненти і знаю, що їм відповість Президент. Це все є на тому папірці, що роздають нам на щоденній планьорці. Новини не стаються – їх створюють. Справа лише в тім, хто – ми чи вони.

Ось, мало не пропустив потрібний пост.

Irina> Ми сповзаємо до тоталітарної системи. Фашизм – це реальність. Невже ніхто не помічає?

Швидко відповідаю:

Sarmat> Дамочка, тєбє би мужика надо, чтоби тєбє із своїх куріних мозгов мислі ізвлєкать било нєкогда і на форуми, гдє умниє люді общаются нє совалась.

Юнона> Я в Лондонє жіву. Здєсь всьо тоже. Спецслужби всє конроліруют. Так і должно бить.

Kim> Ето всьо амерікоси мозги тєбє засралі. У нас нормальноє государство. Нужєн порядок.

Вона щезла. Я уявив її на хвилю – дамочка років тридцяти, в окулярах. Освіта вища, мабуть технічна, живе самотньо. Для такого психологічного портрету вистачає двох-трьох постів. Нічого чудесного – простенька прикладна психологія. Заміжня не буде стільки часу висіти в мережі. Пише більш-менш грамотно, хоча часом губить коми. Мережевим сленгом не користується. Таку обхамиш і вона заплаче. Ось, закопилила губу від образи і закрила броузер. На цьому форумі вона більше не з’явиться. Інтелігенція, блін, культура... Здається, ще Дзєржинській казав – «коли чую слово культура, рука сама тягнеться до маузера». Ги-ги, звісно знаю, :). Це слова Геббельса. Але Залізний Фелікс під ними теж із задоволенням підписався б.

Инший монітор:

Trinity> Людожерський терористичний режим. Мо’ вже не треба офіціоз тут проганяти? Сармат, забий си об мур.

Тінейджерка, мабуть жує жуйку, доки це пише. Розумна – не використовує відіменний нік, готовий закластися – ходить через анонімні проксі. Що ж, цікаво...

– Відділ ідентифікації, перевірте нік Trinity.

Якесь шарудіння і заспаний голос відповідає:

– Не прослідковується, ланцюжок анонімних проксі-серверів. На третьому ми її загубили. Це поки все...

Усміхаюся до себе. Що ж, падонковскій ми вчили на курсах і навіть здавали екзамен. Чи зачот?

Sarmat> В бабруйск животноє.

Pravoslavnyi> Ето всьо жиди, жиди воду мутят. Всьо тіше становіться чистий звон колоколов канонічєского православія. Когда в странє бардак – оні богатєют.

Lusiya> Trinity, думаєш тут всьо красиво? Любой поліцейській посрєді уліци может остановіть тєбя і провєріть документи. А еслі нєт Нью-Йоркской регістраціі – забєрьот в участок. У ніх всьо тоже, что і у нас.

Trinity> Sarmat- Pravoslavnyi- Lusiya, таварісч майор – регочудонесхочу. ПешиСче про Нью-Йорк. :)))))))))))

Я мимоволі усміхнуся до монітора. Вредне дівчисько. Мабуть жує свою жуйку і теж усміхається до свого монітора. Цікаво, напевно, ці флюїди якось передаються через комп’ютерні чіпи, кабелі, хаби, оптоволокно, супутники. Дивно, але часом відчуваєш якусь симпатію до людини, навіть не знаючи, хто вона, скільки років, як виглядає. Trinity – комп’ютерна бунтарка, що повстала разом із жменькою таких же божевільних проти всесильної Матриці.

А я хто у цій грі? Один з агентів Смітів, незчисленних і всюдисущих, гвинтик системи, одна із складових Матриці?

Мабуть ні, я не схожий на елегантного і незнищенного Сміта. Окуляри ношу, щоправда не чорні, а звичайні, мінус п’ять діоптрій, маю черевце і ходжу у пом’ятому костюмі й краватці з плямою. Але я теж незнищенний. Якщо потраплю під авто чи раптом зупиниться серденько (а воно вже вряди-годи дає про себе знати) – Sarmat, Юнона, Kim, Pravoslavnyi, Zaporozhets, Russ, Lusiya, Petropavlovsk, Sarmat, Даша залишаться жити. Прийде хтось схожий на мене – у м’ятому костюмі, можливо в окулярах. Я не агент Сміт, я безсмертний і неопалимий капітан держбезпеки, я частина новітньої Матриці, створеної Конторою.

Телефонний дзвінок перервав роздуми.

– Операторе, притримайте Трініті, нам потрібно її вирахувати. Вона створює проблему.

Та Trinity вже вийшла з форуму. Вже прийшла наступна зміна і я швидко передав справи.

Була восьма ранку, люди поспішали на роботу. Створює проблему? В перекладі із конторської говірки на людську мову це означає, що її шукатимуть ліквідатори. Вони уб’ють це прикре дівчисько. Не з пістолета з глушником, це лише у фільмах. Скинуть під поїзд, викинуть з вікна, організують пожежу. Ліквідатори винахідливі. Зрештою, навіщо все це мені? Яке мені діло до людини під ніком Trinity?

Та шефи з контори помилилися, помилилися небезпечно. Старенький кумедний парадокс – якщо цирульник голить лише тих, хто не голиться сам – тоді хто голить самого цирульника? Не можна мурувати стіну у чужих мізках, якщо вона є у твоїй голові. Матриця недосконала...

У Інтернет-каварні сиділо кілька школярів, що вирішили прогуляти заняття і завзято мочили з великих шот-ганів якихось потворних монстрів. Ці примітивні світи із похмурими, захляпаними кров’ю стінами нескінченних коридорів, дверима, де завжди причаїться якась цифрова примара, притягують дітлашню. Усе просто – є лише «Я» – грізний і нещадний, до зубів озброєний мен з квадратовою щелепою і маленькими очицями, – і дуже хоробрі і не вельми кмітливі вороги-монстри, що самі лізуть під вогонь футуристичного мега-гана. Якщо тебе вбили – зчитався з останнього пройденого епізоду. Простенька і наївна симуляція реальности, де ти не гвинтик системи, а вісь Усесвіту.

Відірвіться на мить від своїх моніторів, дітки, озирніться. Ось я, літній дядечко в окулярах, із червоними від нічних сидінь за монітором очима – справжній комп’ютерний монстр, підступна почвара, що руйнує вашу свідомість, отруює мозок. Мене не вб’єш цими пукалками, я, як кіплінгівський удав Каа, паралізую вашу волю – ви чуєте мене, бандерлоги?

Щоб не реєструватися в журналі, помахав перед носом адміна червоним посвідченням із золототисненим логотипом Контори.

Я швидко створив поштову скриньку на безкоштовному сервісі і залишив коротке повідомлення.

> Trinity, ти в небезпеці. Напиши мені на мейл tovatistch-major@zzz.com . Потрібно терміново зустрітися.

Я навіть не сподівався, та Trinity відповіла. Чому? Це ж не розумно. Може, це мене перевіряє Контора? Ні, навряд... Просто Trinity ще дитина. Хоч і дуже розумна, просунута, та дитина...

Удома дістав із тайника чистий бланк паспорта – колись була нагода, лишив собі про всяк випадок. Ледве знайшов пістолет поміж постільної білизни. Зрештою, проти ліквідаторів у мене жодних шансів, але, коли він у кишені – відчуваєш себе крутим.

«Любий, це у тебе пістолет, чи ти просто радий мене бачити?»

Ні, вона цього кіна, мабуть, не бачила – надто юна. А шкода...

***

Він пройшов кілька зайвих кварталів, змінив два автобусних маршрути. Хвоста ніби немає. Ніякий бовдур не розглядав манекенів у вітринах крамниць із жіночим одягом, ніхто не читав газет на лавочках, ніяких підозрілих парочок. Він знав цих трудівників невидимого фронту – сірих, без жодних проявів індивідуальності, примітних своєю середньостатистичністю клонів системи. Та наче все чисто...

Мила коротко підстрижена дівчинка-студентка чекала на нього за столиком у літньому кафе. Він уявляв її иншою – демонстративно-андеграундною, пірсінгованою, нахабною. Дивно, інтернетівські ніки майже ніколи не схожі на їхніх живих власників, вони живуть у мережі своїм окремим, незалежним життям. Він підсів до неї:

– Я – tovatistch-major.

Вона здивовано глянула на нього. Мабуть теж уявляла зовсім иншим – молодшим, привабливішим.

– Trinity, мовчи і слухай. Тебе мають ліквідувати. Навіть коли ти заляжеш на дно і не виходитимеш у мережу – з часом вирахують. Вони аналізуватимуть трафік провайдерів. Якщо вдасться, зламають закордонні сервери. Анонімні проксі, ТОR та инші подібні системи є надійними лише до пори до часу. Тобі потрібно тікати з країни.

Вона принишкла – дійсно злякалася.

– Ви з Контори?

– Так, я офіцер держбезпеки, – відповів він і на хвилю задумався. – Triniti, мені потрібен твій логін і пароль.

– Навіщо? – запитала вона.

– Я спробую виграти для тебе кілька днів.

Вона швидко написала на серветці і простягнула йому.

– Дівчинко, якщо хтось із мережі буде шукати зустрічі з тобою – не відповідай. Збався від мобілки – через неї вони зможуть знайти тебе, не користуйся кредиткою. Їдь електричками, зміни одну, дві. Потім потяг. Можеш автостопом. У жодному разі не літаком. Ось трохи грошей і паспорт. Лише вклей фото. Щасти тобі, Trinity.

Вона поцілувала його в лисіюче чоло.

***

Він прийшов додому і відкрив ноутбука. Пістолета поклав поруч.

Trinity> Прєвєд кросавчєгі чекісти

Контора миттєво відповіла.

Sarmat> опять ета дурочка будєт нас лєчіть про фашизм,:(

Він знав, що відповість хамуватий Sarmat, релігійний Pravoslavnyi, манірна Юнона та инші боти. Його п'янило відчуття цілковитої свободи. Він наче бачив, як морщить чоло, щоб відповісти щось осмислене, його змінник, бачив, як той заплутався у власних ботах – Сармат ляпнув щось депресивно-Юнонівське від особи жіночого роду, Юнона емоційно по-сарматівські матюкнулася, а релігійний Pravoslavnyi чомусь правив про каноніческоє православіє не з Ярославля, а з Франківська.

Він обдурив Контору, переміг її, забрав у неї кілька днів. Поки цей бюрократичний монстр переварюватиме і усвідомлюватиме те, що сталось, Trinity буде за межами країни.

Ліквідатори з’явилися за дві години – він не надто ховався і чекав на них. Два постріли гримнули майже одночасно, кров захляпала останній відправлений пост на екрані:

Trinity> А я все одно жива,:))))