Яся Пруденко

Субкультура – втеча від свободи

Субкультура як явище постмодерну

Культура постмодерну стала благодатним ґрунтом для виникнення великої кількости молодіжних субкультур. Характерні їй плюралізм, багатозначність, фрагментарність, децентрація, перервність, змінність, відсутність бінарних опозицій, еклектизм, мозаїчність, дають рівні права для будь-яких її соціокультурних елементів. Сьогодні будь-яка субкультура не є однорідним «закритим» явищем, але деяким інтертекстуальним поєднанням «цитат» [3].

У сучасному суспільстві субкультура давно перестала сприйматися як контркультура, а її елементи безболісно приймаються «материнською» (С. Лєвікова) культурою, яка все ж таки лишається певним «фундаментом», успадкованим від доби модернізму. Більше того, молодіжні субкультури гармонійно увійшли у систему «суспільства споживачів», останні гіпі давно перетворилися на япі (або ж на слуг Крішни). Для «неформальних» угрупувань існує абсолютно формальний і налагоджений ринок попиту-пропозиції: спеціалізовані магазини одягу, музики, музичних інструментів, а також преса, ТБ, концерти і фестивалі. Так, серед західних готів прийнято носити дорогі прикраси і одяг. До другої половини 90-х рр. ХХ ст. готика перетворилася в об’єкт комерційної індустрії: на неї працюють спеціалізовані ательє, косметичні фірми, взуттєві фабрики, ювелірні майстерні; для цієї продукції створюються спеціалізовані крамниці [4].

Створюється враження, що сама система продукування товарів, яка намагається підтримати своє функціонування [2], вимагає нових «видів» споживачів, а тому радісно сприймає появу нових молодіжних субкультур, що потребують нових товарів споживання. Перетворення субкультури на субсистему може бути унаочненим такою спрощеною схемою: створення нового альбому рок-групою → виготовлення відповідної продукції: дисків, футболок з логотипами, инших аксесуарів (у чому задіяні звукорежисери, дизайнери та дитячі руки Китаю чи Індонезії) → споживання цієї продукції фанами.

Субкультура – механізм втечі від свободи

Незалежно від загальносуспільної оцінки молодіжних субкультур, причини їх появи, на мій погляд, лишаються незмінними. Звичайно, не є відкриттям, що виникнення субкультур є характерною рисою для індустріально розвиненого суспільства, що почало перехід до постіндустріального. Загублена серед Машин і Техніки особистість, як наслідок, намагається ідентифікувати себе за рахунок маркірування своєї персони як приналежної до певної спільноти.

Ще в першій половині ХХ століття дослідники нових суспільних угрупувань запропонували свої пояснення феномену молодіжних субкультур. Англійський етнограф В. Тернер вважає, що причина випадання індивіда з суспільства і створення ним субкультур пояснюється дискомфортом, який людина відчуває, коли переходить з однієї соціальної структури до иншої. Знайшовши свою нішу в житті, що забезпечить їй пристойне існування, людина залишає суб-, контркультуру [7].

Американський антрополог М. Мід вважає, що молодь потрапляє зовсім в инший світ, не в той, до якого її соціалізували батьки; розчарувавшись у батьківському знанні, молодь відкидає його як непотрібне і приступає до пошуків власних правил життя [6].

Російські дослідники називають феномен «субкультур» – феноменом ХХ століття як «техногенної цивілізації», що призвела до подовження процесу фізіологічної акселерації молодих людей, період соціалізації яких зріс в середньому до 30 років. Надзвичайно довгий процес соціалізації призводить до породження явища інфантилізму, при якому молоді люди довго не наважуються подорослішати [1].

Та можливе, на мій погляд, ще одне пояснення цього явища, якщо розглянути його у руслі проблеми втечі людини індустріальної та постіндустріальної доби від свободи. Такі механізми «втечі», що були досліджені Е. Фромом, як авторитаризм, руйнування, політика погодження та автоматика [8], можуть бути суттєво доповнені народженням молодіжних субкультур. «Проблема» свободи волі, що постала як належність перед середнім класом після хвилі революцій у Европі, у другій половині ХХ століття частково була вирішена за рахунок створення нових молодіжних угрупувань. Не відчувши задоволення від таких механізмів «втечі», як тоталітаризм, нацизм і демократія, суспільство породжує, з психотерапевтичною метою, феномен молодіжних субкультур, що частково вилікували екзистенційну хворобу індивіда у соціумі.

Приймаючи положення В. Тернера про те, що молодь відчуває розгубленість перед «дорослим» життям, виникнення субкультур можна пояснити як бажання молоді продовжити стадію інфантильного існування у новій «сім’ї», де вся відповідальність переноситься на «старших» – лідерів, кумирів, ідеологів. Таке існування не потребує самостійних рішень, думок, дій; свобода волі тут є прерогативою масової, а не індивідуальної, свідомости. Цю тезу, можливо, не просто прийняти для людини, що ототожнює для себе поняття суб- та контркультури.

Та при детальному розгляді комунікативних структур різних молодіжних субкультур, навіть тих, що радикально налаштовані одна проти одної, можна виокремити спільні для них елементи.

Символіка молодіжних субкультур

Як будь-яке культурне утворення, молодіжні субкультури мають свої елементи комунікації: символи, знаки, коди інтерпретації. Функції такої комунікації є також стандартними, як для будь-якої культурної спільноти: порозуміння, посвячення у дану спільноту і, найважливіше, розпізнання, тобто за допомогою певної символіки і кодів її розшифрування проведення поділу на «своїх» і «чужих».

Російська дослідниця молодіжних субкультур Татьяна Щєпанская пропонує поділ культурних кодів, за якими можна встановити належність до певної субкультури, на невербальні та вербальні [9]. Невербальні коди містять у собі просторовий код (місце тусовки), часовий код (ця культурна структура не обмежує вікову категорію своїх членів), речовий код (інтер’єр приміщення, одяг, аксесуари) і тілесний код (довжина волосся, зачіски, фемінінність і маскулінність, татуювання, пірсінг, скарифікація).

Вербальні ж коди, за Щєпанскою, включають сленг, сміхові жанри (стьоб-культура), містичні жанри (легенди, перекази), графіті. Звичайно, що всі ці елементи є вираженими в різних субкультурах з різною силою.

Інтерпретація даних культурних кодів залежить від читача та граматик, якими він користується при прочитанні [5]. Так, між спільнотами символ функціонує як розпізнавальний, тобто такий, який дає можливість упізнати «свого» і відштовхнути «чужого». Для маркірування власної культури члени вдаються до знаків-сигналів, що надаватимуть відповідну інформацію про їх власника. Тому угрупування навмисно обирає символи, що будуть контрастувати з иншими групами.

Насамкінець хотілося б зазначити, що автор не визначає сучасну молоду людину, що належить до певної молодіжної субкультури, абсолютно деперсоналізованою особистістю, що не здатна до жодного самостійного вчинку. Дана стаття означує загальнокультурні явища і намагається прослідкувати їх витоки.

1. Бабахо В.А., Левикова С.И. Социально-политические аспекты молодёжной субкультуры // Вестник Московского университета. Серия 12. Политические науки. – 1996. – № 2.

2. Бодрийяр. Ж. Общество потребления. – М.: «Республика», «Культурная революция», 2006.

3. Левикова С.И. Две модели динамики ценностей культуры (на примере молодёжной субкультуры) // Вопросы философии. – 2006. – № 4.

4. Левикова С.И. О готах, готике и больном российском обществе // Общественные науки и современность. – 2006. – № 4.

5. Лотман Ю.М. К построению теории взаимодействия культур: Семиотический аспект. – Тарту, 1983.

6. Мид М. Культура и мир детства // Избранные произведения. – М., 1988.

7. Тэрнер В. Символ и ритуал. М., 1983.

8. Фромм Э. Бегство от свободы. – М.: «Аст», Минск: «Харвест», 2005. –384 с.

9. Щепанская Т. Система: Тексты и традиции субкультуры. – М.: «О.Г.И.», 2004. – 287 с.