Антон Сичевський

Скінгеди. ХХІ століття під знаком свастики?

«Брати мої по війні! Я люблю вас до глибини душі; тепер і раніше я був вашим рівним. Та я також ваш кращий ворог. Дозвольте ж мені сказати вам правду! ...Я бачу безліч солдат; як би я хотів бачити багато воїнів! «Мундиром» називається те, що вони носять; та не буде мундиром те, що приховують під ним!»
Фрідріх Ніцше

Усесвіт з небаченою швидкістю розвивається, змінюється й удосконалюється у різних напрямках природного, наукового та, безперечно, суспільного життя. Упродовж різних історичних епох ми можемо помітити різні настрої громадськости та появу різних думок, гіпотез, ідеологій та теорій, що одразу або ж із часом знаходили своїх прихильників серед членів людського співтовариства. За цією ж схемою (ідея – вплив – сприймання – реакція – результат) ми можемо спостерігати, як у світі виникають нові віяння, що несуть у собі неординарні погляди, моду і тягнуть за собою певні наслідки, які відображаються в історії сьогодення. Так, появі расової теорії людство завдячує французу Ж. Гобіно, який ще наприкінці ХІХ ст. визнав вищою расою «арійську», фашизму – Б. Мусоліні, нацистській ідеології – А. Гітлеру. Поступовий взаємовплив та проникнення вище зазначених теорій викликали появу концепції неонацистського «білого» майбутнього, яка набрала обертів у багатьох країнах. Це явище стало ознакою сучасної епохи. Тепер вже нікого не здивуєш молоддю, яка сповідує ультраправі погляди і має англійську назву – скінгеди.

Історія виникнення

Скінгеди (англ. «skinhead» – голена голова) з’явилися десь у 1967-1969 роках минулого століття у Великій Британії. Цей неформальний рух люмпенізованої робітничої молоді мав класовий характер та декларував пролетарський інтернаціоналізм (серед них були й чорношкірі). Гасло перших бритоголових: «Fight for your class, not for your race! – Борися за свій клас, а не за расу!» Прибічники руху бунтували проти влади, «воювали» з гіпі, проте трохи згодом головними їхніми ворогами стали іммігранти з колишніх Британських колоній та инших країн. Наплив дешевої робочої сили збив ціни на ринку праці і спровокував безробіття серед місцевого населення. Зовнішній вигляд скінгеда кінця 1960-х років передбачав дешеві і зручні високі армійські чоботи, джинси з підтяжками й обов’язково – голена голова, на противагу иншим молодіжним утворенням, члени яких носили довге волосся. З другої половини 70-х років на рух бритоголових вплинули неонацистські віяння. Рух набуває нацистського і расистського спрямування. У 80-х роках у субкультурі скінгедів відбувається розкол через розбіжності у поглядах: з одного боку, виникають redskin (ліві скіни), з иншого – bonehead (неонацисти). Було створене ліве угруповання під назвою SHARP (Skinhead Against Racial Prejudices – «Скіни проти расових забобонів»). Серед ред-скінів набуває популярности теорія анархізму. На початку 90-х років з’являється ще одне об’єднання ліво-анархістів – RASH (Red & Anarchist Skinheads – «Червоні та анархістські скіни»). Праві ж скіни створили величезну кількість світових організацій. Скіни з ультраправими поглядами почали домінувати над лівими, і коли йдеться про неонацистів, то ми, зазвичай, говоримо скінгеди, а коли про неокомуністів – використовуємо приставку red (червоні). Розвиток і поширення цього руху не знали меж і охопили значну частину світу, поступово дійшовши і до колишніх республік Совєтського Союзу.

Їм потрібна «Велика Росія»...

У Росії скінгеди з’явилися на початку 90-х років. Тоді їх було небагато, вони поводилися тихо і, в основному, локалізувалися у центральних частинах міст. Проте, починаючи з 1994 року, скінгеди стали масовим рухом, що спричинили соціальна невизначеність, прогресуюча бідність, економічна криза 1998 року, безробіття, а також терпимість суспільства до випадків ксенофобії. До кінця 1999 року у Росії їх налічувалось понад 20 тисяч, однак ця цифра неточна.

У більшості випадків скіни – це старшокласники, учні ПТУ, безробітні, але є серед них і чималий відсоток студентів престижних університетів. Більшість з них об’єднані у маленькі банди, які не є політичними організаціями. Водночас у Москві існують три найбільші політичні скінгедівські організації: «Скінлегіон», «Blood & Honour» (російська філія міжнародної організації «Кров і Честь») та «Об’єднані бригади 88».

Иншими масовими організаціями і угрупованнями у Росії є петербурзька «Русский кулак», нижньоновгородська – «Север», ярославська – «White Bears» («Білі ведмеді») та деякі инші. Існують також невеличкі, але добре озброєні, дисципліновані і структуровані скінгедівські угруповання (наприклад, «Русская цель» у Москві), чисельність яких не перевищує 25 осіб. Зафіксоване навіть угрупування скін-феміністок «Російські дівчата». Також у Росії активно діє «Hammerskins-Russia» – російське відділення міжнародної організації.

У бритоголових є власна преса: «Белое сопротивление», «Под ноль», «Отвертка», «Стоп», «Я – белый», «Streetfighter», «Русский хозяин», «Правое Сопротивление», «Штурмовик» (була заборонена за розпал національної і расової ворожнечі та ненависти). В Інтернеті створено безліч сайтів, практично кожне угруповання має свій сайт, є навіть особисті сайти окремих скінів. Мережа Інтернет стала базою існування електронних бібліотек забороненої літератури, місцем спілкування, обміну досвідом та контактів між скінами різних міст і країн. Про скінів знято чимало фільмів (найбільш популярними серед наших глядачів стали: «Американська історія ікс», «Бритоголові», «Фанатик», «Наци» та ин.), в яких режисери намагалися висвітлити проблематику цієї нелегкої теми. Телеканал «REN-TV» також намагався висвітлити рух російських бритоголових у документальному фільмі «Скінгеди», але за відгуками самих скінів, їм це не зовсім вдалося. Хоча це й зрозуміло – до такої теми потрібен особливий і неоднозначний підхід.

Основні музичні стилі бритоголових – «оi!», «r.a.c.» (англ. «рок проти комунізму»), «white power rock» («рок білої сили»). Музика цих стилів є водночас політичним ресурсом, оскільки у ній викладена суть скінівської ідеології. Тексти пісень скін-груп вирізняються своєю надзвичайною агресивністю і ненавистю до жовтих, чорних, євреїв та арабів. Основні музичні групи російських скінів: «Штурм», «Белые бульдоги», «Радагаст», «Вандал», «Дивизион», «Русское гетто» (з 1997 року – «Коловрат»), «Крэк», «Терор», «Атака», «TNF», «Гром» та ин.

В одязі російські скіни намагаються бути схожими на західних. Шарабан – голена голова, яка у бійці не давала можливости супротивнику схопити скіна за волосся. Але справжньою причиною голеної голови є те, що скіни з’явилися на противагу неформальству, поширеному на Заході, адже гіпі носили довге волосся. Гріндерси – скінівські чоботи. Найбільш популярні – фірм «Гріндерс», «Доктор Мартінс», а також всі инші військові чоботи. Колір шнурків на чоботях вказує на приналежність скіна до тієї чи иншої групи: білі – white power, червоні – red skin (хоча на початку зародження цього руху значення були зовсім иншими). Бомбер – коротка балонова курточка без комірця. Джинси носять будь-якої фірми, кольору та підкочують їх. Джинси одягають з тонкими підтяжками переважно білого кольору.

Російські бритоголові всередині своїх «структур» користуються системою військових звань часів совєтської армії або німецького вермахту. Найпопулярнішими є нашивки у вигляді нацистської свастики, кельтського хреста, портрета Гітлера, числа 88 (тобто Heil Hitler!), прапора рабовласницької Конфедерації, літер WP (White Power – «біла сила») або числа 14, яке вважається «святим», бо воно є символом англійської фрази «We must secure the existence of our people and a future for white children!» («Ми повинні зберегти існування наших людей і майбутнє для білих дітей!»). Існують навіть специфічні вимоги до зображення «нацистської» свастики: вона мусить бути на ребрі 45°, і її кінці направлені праворуч. Якщо цих вимог не дотримано, то значення свастики змінюється. Наприклад, свастика з кінцями, загнутими ліворуч, стає сваргою – давнім священним слов’янським знаком, який теж поширений серед ультраправих.

Скіни зазвичай не носять з собою ніякої зброї, проте у бійках використовують ремені з важкою бляхою, намотані на руку. Також вони користуються декоративними ланцюжками, які чіпляють на джинси, підкреслюючи свій стиль. У масових заворушеннях використовуються ножі, арматура, викрутки та инші залізні предмети. Популярною зброєю у бійці стала бейсбольна бита, на придбання якої не потрібен дозвіл, хоча ударами якої можна покалічити людину. Одним словом, неонацистська молодь перейняла усі «здобутки» вуличних банд та вдало їх використовує...

Щодо ідеології скінів, то вони вважають, що іммігранти з менш розвинутих країн, «особи кавказької національности», негри і цигани забруднюють їхнє чисте арійське суспільство, забирають робочі місця, аргументуючи, що з припливом іммігрантів зросла злочинність, збільшилася кількість різних хвороб, кількість наркозалежних (як відомо, основні поставки наркотиків до Росії ідуть саме через Кавказ і Середню Азію), а також збільшилось безробіття, адже всі ринки зайняті «чужими», які встановили там свої «кримінальні» порядки. Кожен скін має такі основні цілі, якими й керується у житті:

1) вигнання з Росії насильницьким способом усіх осіб неслов’янського походження;

2) допомога у побудові «Великої Росії» (або иншої країни, скажімо, для українських – «Великої України»);

3) боротися з наркоманією;

4) повалити та зруйнувати владу так званого «Z.O.G.» (Zionist Occupation Government) – «Сіоністського окупаційного уряду»;

5) утворити могутній щит Европи, який би припинив наплив небілих іммігрантів (між иншим, ця ідея з кожним днем набуває все більшого поширення, оскільки збільшується кількість ісламістських організацій, які ставлять собі за мету боротися проти невірних у Европі);

6) дотримуватися «чистоти» раси.

Терор скінів проявляється у постійному фізичному насильстві проти осіб неслов’янського походження у тих місцях, які, здавалося б, мали бути під пильним наглядом правоохоронців – на вулицях міст, на центральних ринках (ті, хто дивився фільм «Антикіллер-2», могли це побачити), у метро. Під час таких заходів нерідко доходить до жорстоких вбивств. Лякає те, що скіни, навіть після вчинення розбою, не завжди намагаються втекти, а «сміливо», в очікуванні прибуття міліції, позують перед відеокамерами телебачення, розповідаючи про свої «хоробрі» вчинки і про свої погляди.

20 квітня (день народження Адольфа Гітлера) представники неслов’янського населення великих російських міст – від біженців та нелегалів до респектабельних студентів – сумирно сидять по домівках і гуртожитках. Цей день для них є найстрашнішим, оскільки всі скіни відзначають цю дату масовими «стадними» погромами «чужих», так званим очищенням від кольорових, «комуняк» та різних «небритоголових». Наприклад, у квітні 1998 року російські скіни розіслали по редакціях московських газет факси, у яких попереджували, що на честь дня народження А. Гітлера вони будуть кожен день убивати по негру. Більшість газет не сприйняла цю заяву серйозно, і даремно. Асоціація иноземних студентів упродовж місяця після 20 квітня нарахувала щодня по 4 акти насильства щодо темношкірих студентів.

Поширення руху скінів стає для російської влади неприємною проблемою на міжнародних обріях. Наприклад, дипломати із Азербайджану, Казахстану, Вірменії, Киргизії, Афганістану, Таджикистану, Грузії, Узбекистану, ПАР, Беніну, Судана, Індії, Нігерії та инших країн офіційно заявляють МЗС РФ про своє занепокоєння щодо поширення цього неонацистського руху і виступають з проханнями посилити заходи безпеки у зв’язку з цією проблемою. Кількість погромів, побиттів, убивств та звернень у зв’язку з цим иноземних держав стали мірилом наростання сили російських скінів.

Скіни виступають проти инших субкультурних утворень, скажімо, реперів, металістів, неформалів, байкерів, растаманів та всіх инших, хто не з ними. Свідченням цього можуть слугувати масові бійки по всій Росії скінів з представниками різних молодіжних культур, які часто завершувались тяжкими тілесними пошкодженнями і смертями з обох боків.

Багато скінів є членами ультраправих організацій, які проводять активну роботу з молоддю для залучення нових кадрів у лави своїх боївок і штурмзагонів. Найяскравіше проявили себе у цій роботі такі організації і партії, як «Национальный фронт», «Национально-республиканская партия России», «Русское Национальное Единство» (РНЕ О.П. Баркашова), «Народная национальная партия» (ННП), «Русский национальный союз», «Имперская партия России». Частина скінівських груп входить на автономних правах до російських націоналістично-шовіністичних партій як молодіжні ланки цих партій. ННП не стільки намагається завербувати молодь у свою партію, скільки поширити в їхньому середовищі свою ідеологію – «русизм». Згідно з цією ідеологією, у ХХ столітті було два великих арійських герої – Ніколай ІІ і Адольф Гітлер. Гітлер нібито був месником за принесеного більшовиками і євреями в ритуальну жертву Ніколая ІІ і намагався нести Хрест – Свастику у поневолену ними Росію...

В останні три-чотири роки пожвавились зв’язки між російськими і зарубіжними скінами. Представники неофашистських організацій США, Німеччини, Австрії, Прибалтики, Бєларусі й України неодноразово відвідували Росію та ділились своїм досвідом роботи зі скінівською молоддю. Наприклад, з США приїжджали представники Ку-клукс-клану і НСДАП/АО, з Німеччини – «Молодих вікінгів» (організація, заборонена у ФРН), Німецького народного фронту, «Сталевого шолому» (заборонена у ФРН), Національного Народного фронту та инших. Німецькі неонацисти налагодили регулярні поставки російським скінам літератури, екіпіровки, аудіо- та відеокасет, обмундирування. Російською мовою тиражуються «Майн Кампф» А. Гітлера і «Міфи ХХ століття» Альфреда Розенберга, диски й аудіокасети з маршами ІІІ Райху (на жаль, на українських книжкових розкладках знайти зазначену літературу теж зовсім не складно).

За неофіційними припущеннями, зараз у Москві налічується понад 4 тисячі скінів, у Петербурзі – близько 4 тисяч, у инших великих містах їхня чисельність сягає від 1 до 2 тисяч, а в загальному по Росії – не менше 15 тисяч за офіційними даними, а за неофіційними – до 100 тисяч. Росія за кількістю скінів посідає перше місце у світі, за нею йде Німеччина. В усіх европейських країнах чисельність скінів не більша, ніж в одній Росії, що нас, як сусідів, насторожує і породжує абсолютну впевненість у потребі стримування масового проникнення до нашої країни цих «коричневих» настроїв.

Доволі часто при обшуках домівок учасників скін-руху у них виявляють вибухові речовини і різного роду зброю. Небезпека полягає у тому, що можуть з’явитися люди, які будуть зацікавлені у підпорядкуванні цього руху терористичним цілям. Війна малими силами з величезним резонансом – мрія багатьох екстремістських ватажків. Росія, у цьому випадку, яскравий приклад впливу та патронату частини бізнесу і влади на рух скінів шляхом їхнього фінансування задля досягнення власних цілей.

На противагу правим скінам у Росії були створені угруповання red skins (червоні скіни), які стоять, фактично, на засадах анархізму і комунізму. Одяг червоних скінів відрізняється червоними шнурками або ж нашивками на рукавах чи наплечниках з комуністичними символами колишнього СССР та портретами Лєніна, Че Гевари або Нельсона Мандели. Однак, здебільшого «червоні» країн СНД майже не дотримуються ніяких стереотипів щодо вбрання, задовольняючись простим та таким, що особливо не кидається в очі. Серед прихильників таких угруповань активну діяльність розгорнула міжнародна організація «The fighters for freedom» (The FFF) – «Борці за свободу», яка об’єднала антиглобалістів, анархістів, комуністів, екологістів не тільки в Росії, але й у багатьох постсовєтських країнах. Цікаво, що неокомуністи під час мітингів користуються прапорами з зображенням чорних серпа і молота у центрі білого кола на червоному тлі. Тут варто згадати, як А. Гітлер у 1923 році на з’їзді нацистів пояснив значення партійного (нацистського) прапора: біле коло на червоному тлі – символ національної чистоти і сили, а чорна свастика – заклик до боротьби з комуністами і євреями. Що ж, коментарі зайві... Зараз найбільш впливовою партією червоних скінів є «Национал-большевистская партия». Червоні скіни розгорнули «масовий терор» проти правих скінів, але без особливих успіхів.

«Новий порядок» по українськи?

Перші скіни в Україні з’явилися ще у 1992 році, тоді їх було кілька десятків. В одязі вони намагалися бути схожими на зарубіжних скінів, але у багатьох не було відповідної «екіпіровки». Починаючи з 1994-1995 років, у Києві створилося серйозне об’єднання довкола групи «Бульдог», у Харкові, Львові, Полтаві та инших великих містах з’являються угруповання скінів, які мали власні статути та організаційну структуру (наприклад, житомирське угруповання «Гайдамаки», що у різний час налічувало від 20 до 50 осіб). Українські скіни стояли на засадах національної держави і сповідували ідеї інтегрального націоналізму Дмитра Донцова (крайня форма націоналізму, близька до нацизму), який не модернізувався через невміння сучасної верхівки правого руху відійти від ідей першої половини ХХ ст. і рухатися далі. Цілі українських бритоголових такі ж, що й у російських, але з українським ухилом. У 1997 році, коли київську організацію Соціал-національної партії України (СНПУ) очолював Олесь Вахній, значна частина київських скінів перебувала у лавах цієї партії, але після арешту лідера за пограбування ситуація дещо змінилася, а керівництво перейшло до львів’янина Олега Тягнибока. Сьогодні тільки у Києві ультраправих молодчиків налічується до 500, а на загал по Україні їх декілька тисяч.

На теренах України діє ряд організацій правого і «білого» спрямування. У Києві діє офіційне представництво міжнародної політичної скінівської організації «Blood & Honour Ukraine» («Кров і Честь», заснована культовим рок-музикантом скінгедів Яном Стюартом Дональдсом з метою захисту соціальних і національних прав усіх білих націй з европейським корінням), активістами якої є чимало українських скінів, яке складається з ВН Захід, ВН Центр, ВН Північ та ВН Південь; «Blood & Honour Division Ukraine» – відгалуження, що характеризується своєю проросійською позицією; «Украинское движение против нелегальной иммиграции» (на чолі з Я. Дунаєвим), на теренах СНД існують ще російський і бєларуський відділи «Руху проти нелегальної імміграції»; «World Church of the Creator –Украина» («Рух креативності» або «Всемирная церковь Создателя») – відділ світової організації «WCOTC», яка має незначну кількість членів – кріейторів в Україні, але постійно проводить військові тренування та займається вишколом. Члени організації мають посвідчення на инші прізвища, діють у суворій таємниці, мають окремий бойовий підрозділ – «Белые береты», організація планує створення українського відгалуження «The Struggle» («Боротьба»), основна мета – побудова Великої білої імперії. За правилами члени WCOTC не мають заважати діяльності инших правих сил, натомість всіляко їм сприяти. Зараз відділення «WCOTC-Украина» є в Івано-Франківській, Київській, Черкаській, Полтавській, Харківській та Кіровоградській областях.

Українські red skins представлені такими організаціями: «Украинский коммунистический рабочий союз», «Донецкая областная молодёжная ассоциация «Че Гевара», всеукраїнське об’єднання «Ліва ініціатива» Олега Верника, «Федерация анархистов Сумщины», відділення російської організації ліберальних соціалістів «Автономное действие», «Украинская анархо-инициатива «TIGRA – NIGRA», «Объединённые антифашисты Украины», різні молодіжні організації, підтримувані Комуністичною, Соціалістичною та Прогресивною соціалістичною партіями України. Ці організації є відверто проросійськими, але, на щастя, їхню діяльність можна охарактеризувати словом комедіантство.

Хоча більшість українських скінів і декларує свою любов до всього, що пов’язане з національними традиціями і культурою, розмовляють вони, переважно, російською мовою, за винятком західноукраїнських. Поширені серед українських скінів й ідеї російського панславізму. Великий вплив на погляди українських скінів мають такі публікації, як «Шлях аріїв» Ю. Канигіна.

Скіни масово активізуються під час футбольних матчів, на яких вони провокують вболівальників на погроми та инші подібні акції. До речі, більшість у футбольних фан-клубах складають футбольні хулігани – «хулси» та «ультраси», які часто бувають й скінами. Зараз можна прослідкувати злиття футбольних хуліганів зі скінами та співпрацю між ними. Найбільшою і найбільш відомою акцією українських скінів став погром синагоги Бродського у Києві 13 квітня 2002 року, який відбувся після завершення футбольного матчу між командами «Динамо» (Київ) – «Металург» (Донецьк). Під час погрому були вибиті вікна, побитий охоронець синагоги, а скіни і футбольні хулігани викрикували лозунги правого спрямування. Після цього погрому Дем’ян – ударник з легендарного музичного гурту «Сокира Перуна» – за розбиття шибки у синагозі отримав чотири роки ув’язнення.

Збираються скіни масово в основному на сейшени своїх музичних команд. «Сейшени» (концерти) мають приблизно такі назви: «Рок проти комунізму», «Рок проти жидів» тощо. До слова, майже кожен серйозний сейшн в Україні проходить під музику не тільки українських груп, а й російських та часом бєларуських, і навіть у Львові.

Як відомо, для більшої частини скінівської спільноти ОУН (Організація українських націоналістів), УПА (Українська повстанська армія) та СС – Галичина є ідеалами політичної і військової організації. Нашивка «СС – Галичина» була і залишається дуже популярною серед українських скінів. Проте, існує різниця у поглядах українських скінів залежно від регіону. Наприклад, українці зі східного і південного регіонів значно відрізняються від українців Західної України: у мовній традиції, питаннях створення союзу з Росією, ставленні до засновників інтегрального націоналізму і под. Зрозуміло, що настрої у суспільстві впливають і на ультраправу молодь. Тож можна констатувати, що західноукраїнські ультраправі переважно є послідовниками українського націоналізму, який виник у ХХ ст. Лише частина скінів належить до правих партій, хоча більшість або не знаходить партію, яка б відповідала їх ідеалам, або ж не бажає підкорятися і дотримуватися відповідних правил, які панують в організаціях даного типу. Тому хибним є твердження частини журналістів, що скіни – це представники Української Національної Асамблеї-Української Народної Самооборони, Конгресу українських націоналістів, Молодіжного націоналістичного конгресу, Соціал-національної партії України (зараз ВО «Свобода»), Тризуба ім. С. Бандери, Організації українських націоналістів(м), ОУН(р) та Української консервативної партії Щокіна, Соціал-патріотичної асамблеї слов’ян (очолює Едуард Коваленко). Хоча в Українській націонал-трудовій партії (УНТП) основу складають саме скіни, це, все-таки, новий витвір київських скінів, який поступово набирає обертів по всій Україні. УНТП 1 квітня 2006 року під Києвом організувала сейшн, на якому були присутні близько 200 скінів з України, а також з Росії та Бєларусі. УНТП постійно проводить акції патріотичного спрямування: 1 травня 2006 року – марш протесту проти імміграції; 6 травня 2006 року активісти УНТП не допустили ходи за легалізацію легких наркотиків (ця акція протесту мало не завершилась побиттям наркоманів на Михайлівській площі, якби не заслін міліції, яка їх охороняла) та багато инших акцій.

Активну участь в ультраправому житті бере Харківська обласна організація «Патріот України». Ця організація є наступницею молодіжного відділу колишньої СНПУ, а її члени декларують боротьбу за права українців Харківського регіону та й усієї України. Організація тісно співпрацює з ВО «Свобода», всіляко підтримуючи її діяльність.

Основними музичними групами українських скінів є «Сокира Перуна» (перша назва – «Бульдог», Київ), «Сейтар» (Київ), «Цирюльня им. Котовского» (Миколаїв), «White’s Load» (Київ), «Білий шквал» (Львів), «Nachtigall» (Львів), «Дер Пароль» (м. Старокостянтинів, Хмельницька область), «Щит і меч» (Миколаїв), «Лють(Дніпро 14/88!)» (Дніпропетровськ), «Русич» (Київ), «Сварга», «Притон» (Житомир) та ин. Готична група «Кому вниз» також є гордістю «правої» сцени. Серед вітчизняних виконавців важкої музики набирає популярности national socialistic black metal (nsbm – націонал-соціалістичний блек-метал), з яких варто виділити харківську групу «Dub Buk», яка здобула велику популярність. А також ряд груп блек-металу, які різко переорієнтувались у групи правого спрямування, як, скажімо, відома «Nokturnal Mortum» (Харків), яка зараз грає арійський блек-метал, хоча починала і здобула славу як справжня антихристиянська група. «Nokturnal Mortum» тісно співпрацювала з групою «Lucifugum» (Житомир) – знаною блек-метал групою, учасники якої вважали досить кумедним те, що в одній із статей їх назвали nsbm-групою, і тим самим підтвердили, що вони не змінюють свого стилю за найменшим поштовхом моди, як це зробили «Nokturnal Mortum».

Цікавим є зв’язок українських скінів із «славнозвісною» організацією Ку-клукс-клан (товариство створене у 1864 році колишніми солдатами американської Південної армії після Громадянської війни, яке вбивало і тероризувало кольорових поселенців; розформоване у 1869 році; у 1920-х рр. поновлює свою діяльність; його осередки розташовані не тільки на території США, а й в Англії, Канаді та инших країнах). Про це стало відомо, коли ЗМІ повідомили, що Георгій Щокін, перебуваючи на посаді ректора Міжнародної академії управління персоналом (МАУП), нагородив колишнього голову Ку-клукс-клану Девіда Дюка ступенем доктора історичних наук (захищав дисертацію на тему боротьби із сіонізмом), а у маупівському журналі «Персонал», редактором якого є Ігор Слісаренко, була опублікована його стаття.

Серед українських скінів існує багато неоязичників, які є прихильниками РУН-віри (Рідна українська національна віра), що породжує непорозуміння і розкол, оскільки більшість скінів – православні. Такі ж проблеми і у російських скінів. У Росії до язичництва додається ще й старообрядництво, яке деякі скіни вважають більш давньою «правильною» релігією. Ряд старообрядницьких православних церков говорять про необхідність побудови російського «Третього Риму», що добре сприймається у колах праворадикальної молоді. З’явилася велика кількість так званих язичницьких волхвів (жерців), які «намагаються донести до нас язичництво ще з дохристиянської доби на Русі». Створено багато українських музичних груп, які у своїх текстах звеличують язичницький культ і висвітлюють «зраду» Володимира Великого – хрестителя Руси.

Порівнюючи російських скінів з українськими, варто відзначити, що українські праві, на думку автора, більш науково підковані, мають власну думку, а не підкоряються фанатичній сліпій вірі.

Якщо ви захочете побачити київських скінів, вам це буде легко зробити: пройдіть через підземний перехід на майдані Незалежности («Труба») і ви точно їх зустрінете. Разом з тим можна констатувати, що рух скінгедів в Україні не є масовим та не набув такого розмаху, як, скажімо, в Німеччині, Росії чи у Великій Британії. В Україні він базується, радше, на моді, ніж на ідеології. Про расову чи національну нетерпимість серед нашої молоді (крім, можливо, поодиноких випадків, які траплялись навіть і в совєтські часи) говорити не варто. Однак, слід не забувати, що цей рух таїть у собі величезну небезпеку для суспільства, а його вибух може відбутися у будь-який час.