Арну Брауверс

У Европі половинки поки що не зрослись

Можливо, европейцям було б корисно трохи відпочити від американців

Для Кремля настав час відкривати шампанське і починати святкувати – адже президенту Владіміру Путіну в найкоротші терміни вдалося перетворити американські плани розгортання обмеженої системи протиракетної оборони у Польщі і Чехії на головне питання европейської політики.

Насправді, просто смішно дивитися на те, як европейські дебати з питання ПРО неминуче викликають розбіжності, плутанину і потоки безглуздих заяв.

Однак, у самій Европі мало хто сміється. Европейці занадто розколоті, вирішуючи цілий комплекс инших проблем, щоб вітати ще одні, повні суперечностей дебати з питання, що не має для них великого значення.

Особисто я, як розважливий европеєць, відреагував би на американську ініціативу в такий спосіб. Що ж, давайте створимо цей протиракетний щит, якими б обмеженими не були його можливості. Якщо ті мільярди доларів, що вкладають у нього Сполучені Штати Америки, коли-небудь приведуть до створення дійсно надійного захисту від Ірану й инших бійців джихаду, що ж, тим ліпше для нас.

Якщо такий момент настане, то ми, европейці, після тривалих протестів і несхвалення дозволимо такій системі захищати нас.

Нинішні суперечки насправді пов’язані не з протиракетною обороною, а з нашими взаєминами зі США. Незалежно від їхнього результату, европейцям завжди буде загрожувати повне знищення в результаті удару російських ракет з ядерними боєголовками, що є в арсеналі Москви.

Росіяни це, звичайно ж, знають. Але вони, напевно, здивуються, що їхня пропаганда робить більший ефект у Европі, ніж вдома. Росіяни, стикаючись з офіційною лінією Кремля, приймають її як те, чим вона є насправді – як інструмент політики.

Можливо, европейцям було б корисно трохи відпочити від американців. Дайте нам рік китайського чи російського заступництва. Подивимося, чи не освіжить це наші мізки.

Східній Европі цього не потрібно. Вони щойно пройшли піввіковий навчальний курс на тему «Як жити без демократії». І проте, побратими з Західної Европи зневажають їх за глибоку недовіру до російських мотивів і за їхнє прагнення до американського патронажу. Мабуть, патронаж цей не здається таким вже й страшним після того, як ви подихали російським духом.

Гучні кремлівські протести з приводу американських планів ПРО ефективні, тому що вони націлені на антиамериканську лінію розриву, що розділяє Европу. Коли міністр оборони Дональд Рамсфелд (Donald Rumsfeld) кілька років тому казав про «стару» і «нову» Европу, европейці дуже розлютилися. Можливо, тому, що він мав рацію.

У значній частині Західної Европи від американської політики кидаються, як від чуми. Будь-яка і кожна дипломатична ініціатива США автоматично ставиться під підозру незалежно від її змісту. Те обличчя, яке показала світу Америка після 11 вересня, зосередившись на боротьбі з терором, у багатьох викликає відразу.

Західна Европа вже давно відмовилася від будь-якої всепоглинаючої і потребуючої великих зусиль боротьби. Французи цураються її, тому що завжди у такій боротьбі програвали, а німці – тому що самі себе бояться.

З історії знівеченої війнами Европи можна багато чого почерпнути. Иноді (хоча і не відразу після 11 вересня) цей досвід можна використовувати для того, щоб охолоджувати американський запал і прагнення до миттєвих дій.

Але коли такий досвід поширюється занадто далеко, він може стати виправданням боягузтва і небажання захищати власну свободу.

Німеччина і Франція доводять це саме зараз – своєю відсутністю в найважливішій кампанії НАТО на півдні Афганістану.

Путін дуже майстерно використовує нинішні слабкості американської дипломатії. Опитування громадської думки показують, що більшість німців згодні з його оцінкою Сполучених Штатів. Німецькі політики, що виступають проти розміщення елементів американської протиракетної оборони у Центральній Европі, практично слово в слово повторюють докази Путіна, наведені ним у своїй викривальній промові проти США на Мюнхенській конференції з питань безпеки. «Оточення Росії! – волають у Берліні, – нова гонка озброєнь! Нова холодна війна!»

Схоже, що сьогодні у цій частині Европи будь-якого ворога президента Джорджа Буша вважають своїм другом, навіть якщо друга цього кличуть Путін.

Безумовно, Путін зустрічався з цим і раніше, коли напередодні іракської війни до Кремля зачастили французькі і німецькі емісари, щоб зарахувати його в ряди антибушівської коаліції.

Поки що канцлер Німеччини Ангела Меркель досить успішно тримається у цьому протиракетному штормі. Однак, завивання вовків, які стверджують, що до Росії ставляться несправедливо, чується в Берліні усе голосніше і голосніше.

Звідси можна зробити один висновок. Путін заслуговує нашої похвали за те, що йому вдалося розгадати один маленький і брудний секрет Европи: добре ловити рибу в мутній воді.

21 березня 2007