Віталій Мартинюк

Новий договір Европейського Союзу: фактори сприяння і гальмування европейської інтеграції України

18-19 жовтня 2007 року в Лісабоні був проведений неформальний саміт Европейського Союзу, головним здобутком якого стало досягнення згоди щодо тексту нового договору ЕС або, як його називають в Европі, «договору реформування».

В результаті, вже 13 грудня цього року ЕС може мати новий базовий договір, який внесе зміни в ряд попередніх договорів – договір про Европейський Союз 1992 року, договір про створення Европейського Співтовариства 1957 року, договір про створення Европейського співтовариства атомної енергії, та замінить Конституцію ЕС, яка зазнала поразки на референдумах у Франції і Нідерландах в 2005 році.

Країни-члени ЕС мають протягом року ратифікувати цей документ, щоб він набув чинності з 1 січня 2009 року.

Відносини між ЕС і Україною будуть прописані у новій посиленій угоді, п'ятий раунд переговорів по якій відбувся 16-18 жовтня 2007 року в Брюсселі. Але положення нового договору ЕС, безумовно, вплинуть на процес европейської інтеграції України і на її вступ до Европейського співтовариства, адже саме внутрішня інституційна криза стала одною з причин більш прискіпливого підходу ЕС до приєднання нових членів.

На сьогоднішній день Европейський Союз розглядає Україну виключно в якості країни-сусіда, хоча наша країна і добивається внесення у нову посилену угоду положень про перспективи членства в ЕС.

Однак керівництво України вже дещо змирилося із відсутністю перспектив членства в найближчому майбутньому.

Президент Віктор Ющенко під час перебування в Лісабоні 18 жовтня лише закликав підтримати евроінтеграційну мету нашої держави: «Україна не вимагає негайного членства в ЕС. Ми виходимо з необхідності розвитку наших відносин на засадах відкритості Евросоюзу для України як европейської держави. Закріплення такого принципу – це підхід стратегічної взаємної вигоди. Для України він буде додатковим стимулом реформ і утвердження демократії».

Курс на евроінтеграцію підтримала і Юлія Тимошенко, перебуваючи одночасно з президентом в Лісабоні: «Ми зайвий раз переконалися, що ми живемо однаковими цінностями, у нас є однакові цілі, і ми можемо дійсно стати не тільки однією партійною родиною, ми можемо розраховувати на те, що Україна стане (коли – це буде визначено часом) членом Европейської родини».

Одною з причин зміни настроїв є подвійні стандарти ЕС стосовно України, про що 25 жовтня голова місії України при Евросоюзі Роман Шпек вказав в своєму інтерв'ю: «І якщо ЕС визначав політику розширення головним стимулом для проведення реформ у всіх 12 країнах, що недавно стали членами ЕС, і був запропонований як стимул для реформ країнам Західних Балкан, то я не бачу можливості відмовити в такому стимулі Україні».

Щоб краще визначити підходи ЕС до розвитку відносин з Україною і причини його подвійних стандартів, проглянемо основоположний документ, який в майбутньому визначатиме функціонування Европейського Союзу.

Для кращого розуміння, аналізуючи новий базовий договір ЕС, розглянемо основні положенні, які безпосередньо впливають на процес евроінтеграції України, шляхом гіпотетичного припускання, що Европейський Союз вже розглядає Україну як кандидата на вступ.

По-перше, в ЕС вводяться посади президента і вищого представника із закордонної політики і спільної безпеки з адміністративними повноваженнями, з метою єдиного представництва і єдності поглядів ЕС на зовнішній арені.

У той же час, згідно з процедурою прийняття рішень в сфері зовнішньої політики кожна країна-член може заблокувати будь-які зовнішньополітичні кроки ЕС.

За умови гіпотетичної участі України в ЕС такий чинник є сприятливим для нашої держави: Польща, наприклад цього року використала право вето, заблокувавши переговорний процес ЕС з Росією через заборону експорту в РФ польського м'яса.

Але цей чинник може стати перешкодою на шляху прийняття рішення про членство України в ЕС, оскільки в образі нашої країни ЕС може отримати додатковий головний біль в зовнішній політиці, з огляду на ряд проблем в українсько-російських відносинах, в першу чергу в енергетичній сфері. А енергетика для ЕС є «ахіллесовою п'ятою».

По-друге, голосування за кваліфікованою більшістю (необхідно мати 55% країн-членів, які представляють не менше 65% населення ЕС для прийняття рішення) почнеться з 2014 року, з урахуванням «компромісу Іоанніна», який дозволяє до 2017 року будь-якій групі країн-членів ЕС (не менше чотирьох) вимагати нового обговорення текстів офіційних документів.

Нова система голосування буде поширена на 50 додаткових сфер, включаючи поліцейське і юридичне співробітництво, боротьбу проти тероризму, освіту, економічну політику.

Президент Европейської Комісії також буде призначатись Европейською Радою на основі кваліфікованої більшості з врахуванням результатів европейських виборів на термін 2,5 роки.

Правило абсолютної єдності залишиться для сфер зовнішньої політики, оборонної політики, соціальної безпеки, фінансової сфери і культури.

Приєднання України до Европейської співдружності значно вплинуло б на процес прийняття рішень з її майже 9% від існуючої кількості населення Европейського Союзу – за даними Державного комітету статистики на 1 вересня 2007 року населення України складає 46,46 млн. осіб.

Більшість нових країн-членів ЕС є вихідцями із колишнього соціалістичного табору і мають схожі проблеми зі вступом до ЕС, але населення переважної більшості цих країн є невеликим. Десять колишніх соціалістичних країн з населенням 102,52 млн. чоловік (21,2% чисельності ЕС) представляють 37% загальної кількості країн-членів ЕС.

Очевидно, що всі рішення після 2014 року будуть прийматись практично одноосібно старими членами ЕС, в першу чергу Францією, Італією, Німеччиною, Іспанією, Великобританією, не зважаючи на підходи до цих рішень з боку інших, нових країн-членів.

Не дивно, що з червневого 2007 року саміту ЕС Польща вимагала перенесення терміну введення в дію системи голосування за кваліфікаційною більшістю. Польщі вдалось скористатись правом вето і перенести початок її дії практично на 2017 рік.

Фактор великої чисельності населення України є сприятливим для нашої країни, за умови вступу до ЕС, і несприятливим для старих країн-членів, оскільки збільшується вірогідність блокування рішень новими країнами-членами.

По-третє, посилюється роль національних парламентів. Законодавчі пропозиції ЕС («зелені книги», «білі книги», комунікації і законодавчі програми) будуть направлятися в національні парламенти для їх детального вивчення і тільки після цього виноситись на прийняття в ЕС.

Україна, в парламенті якої відсутня політична більшість з чіткою ідеологією, становить додатковий фактор уповільнення і без того розтягнутого новим договором законодавчого процесу в ЕС.

По-четверте, кількість депутатів Европейського Парламенту має зменшитись з 785 до 750, починаючи з 2009 року, тобто після виборів до Европарламенту. Кількість депутатів визначаються за коефіцієнтом від кількості населення країн-членів.

Україна є п'ятою за населенням після Німеччини (82,54 млн.), Франції (59,9 млн.), Великої Британії (59,33 млн.) та Італії (57,48 млн.).

Україна могла б отримати близько 65 місць в Европарламенті, тоді як на сьогодні Польща має 51 місце, а европейські лідери відповідно: 96 – у Німеччини, 74 – у Франції і по 73 у Великої Британії і Італії.

Звичайно, Україна б не мала можливості визначати рішення парламенту, але суттєво вплинути на їх прийняття змогла б.

Цей показник скоріше є додатковим фактором для роздумів у ЕС, приймати Україну чи ні, особливо врахувавши стан демократизації українського суспільства і останню внутрішню політичну кризу.

Хоча криза і не є визначальною – Польща мала схожі проблеми, а Велика Британія ходить на межі дострокових парламентських виборів.

По-п'яте, Европейська група набуває статусу офіційного органу ЕС, який буде наділений функцією координації економічних політик країн-членів зони евро. З одного боку, Україні ще далеко до вирішення цього питання, а з іншого боку, в новій угоді Україна – ЕС наша держава прагне прописати економічну інтеграцію, яка має реалізуватись в зоні вільної торгівлі, що неможливо зробити без набуття членства в Світовій організації торгівлі.

Здається, Україна вже долає останню перешкоду на шляху до СОТ, оскільки 24 жовтня делегація Киргизії на неофіційному засіданні робочої групи зі вступу України до СОТ в Женеві прилюдно визнала необґрунтованість вимог Бішкека до Києва обнулити імпортні мита на сільськогосподарську продукцію і пообіцяла підписати двосторонній протокол.

Однак тут існують і інші проблеми. У сфері економічних відносин з найближчими сусідами, депутати Европейського парламенту 9 жовтня цього року привернули увагу української влади на те, що деякі положення угоди про Єдиний економічний простір (ЄЕП) можуть, у випадку імплементації, завадити намірам створення зони вільної торгівлі між Україною та ЕС.

І в такій ситуації перед Україною стоїть непростий вибір: ЕС чи ЄЕП, адже за січень-серпень 2007 року доля ЕС у загальному обсязі експорту України становила 29,9%, а доля країн ЄЕП – 31,6%, по імпорту ЕС – 35,1%, ЄЕП – 33,8%.

По-шосте, в Европейському Суді буде створено три додаткові посади генеральних адвокатів, з яких одну буде займати представник Польщі, що було зроблено за вимогою останньої. Це створило прецедент, який автоматично може перенестись на Україну, за умови її членства в ЕС.

По-сьоме, Хартія фундаментальних прав, яка вступить в силу в усіх країнах-членах ЕС, окрім Великої Британії і Польщі, визначає обов'язковість дотримання прав людини. Україна ж в цьому плані ще має ряд серйозних недоліків, що стосується і рівності перед законом, і захисту інтелектуальної власності, і боротьби з корупцією.

По-восьме, стосовно контролю за імміграцією в проекті договору вказано, що ЕС розвиває політику, спрямовану на «забезпечення контролю осіб і ефективне спостереження пересікання зовнішніх кордонів».

З урахуванням цього, для ЕС в сьогоднішній ситуації вигідніше мати Україну – сусіда, ніж Україну – члена, оскільки Україна як сусід може стати чудовим фільтром для міграційних потоків із Сходу, які становлять загрозу внутрішній ситуації в країнах – членах ЕС.

За січень-вересень цього року в Україні затримано 8 248 осіб за незаконний перетин кордону (за 2006 рік таких осіб було затримано 12 364), а Европа чудово пам'ятає заколоти в околицях Парижа в 2005 році і нещодавні хвилювання в Амстердамі, спричинені вихідцями з інших країн.

Таким чином, інституційною реформою, спрямованою на забезпечення діяльності ЕС в розширеному вигляді, і новою процедурою прийняття рішень великі держави, старі члени ЕС, страхують себе від негативних наслідків подальшого розширення Европейського співтовариства.

Одночасно зростатимуть і вимоги та більш прискіпливе ставлення ЕС до нових кандидатів, прикладом чого є затягнутий переговорний процес із Туреччиною.

У таких умовах, Україна, дотримуючись незворотного шляху на поглиблення европейської інтеграції, повинна спрямовувати основні зусилля на виконання домашнього завдання із проведення внутрішніх реформ, які, якщо і не виллються в безпосереднє членство в ЕС, то значно покращать життєдіяльність нашої держави і наблизять її до европейських стандартів.