Андрій Ординович

Співробітництво Збройних Сил України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) в рамках імплементації Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО: військовий вимір

З часу приєднання України до рамкового документу програми «Партнерство заради миру» (лютий 1994 р.) Україна утвердилась не тільки як суб’єкт міжнародного права, але й закріпила свою суверенність і незалежність, демократичний напрямок розвитку, а також перетворилась із одного із споживачів «безпекового середовища» на европейському континенті у активного «контрибутора» сил та засобів у забезпечення миру та стабільності у світі.

З огляду на історичні аспекти, поточний стан та перспективи співробітництва з Організацією Північноатлантичного договору, умовно цей історичний проміжок часу (з 1994 до 2007 років) можна розділити на три чітко вираженні етапи, зокрема:

І етап: 1994-1997 рр. – «етап ознайомлення та пізнання», який включав у себе приєднання України до Програми НАТО «Партнерство заради миру» (ПЗМ), Процесу планування та оцінки сил (1995), формування першої Індивідуальної програми партнерства між Україною та НАТО, а також створення умов для проведення політичних консультацій і участі підрозділів Збройних Сил України у військових навчаннях в рамках ПЗМ та операціях з підтримання миру під проводом Альянсу.

ІІ етап: 1997-2002 рр. – «етап особливого партнерства» ознаменувався підписанням Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО (9 липня 1997 року, Мадридський саміт НАТО). У рамках цього партнерства відносини Україна – НАТО набувають «особливого» характеру не тільки за формою, але й і за змістом. Було засновано механізми співпраці, а саме: Комісію Україна-НАТО, Військовий комітет Україна – НАТО, досягнуто домовленості щодо створення Спільних робочих груп з деякими функціональними напрямками діяльності (на сьогодні їх уже 6), визначення національних координаторів співпраці та започатковано перші реальні проекти.

ІІІ етап: 2002 – п.т.ч. – «етапзапочаткування практичної інтеграції» розпочався із затвердженням Президентом України у липні 2002 року Стратегії України щодо НАТО, яка у свою чергу пройшла обговорення та отримала загальну підтримку Ради національної безпеки і оборони України у травні 2002 року, а також прийняттям Плану дій Україна-НАТО (22 листопада, Празький саміт НАТО). Розпочато реалізацію положень Плану дій Україна-НАТО шляхом формування та виконання щорічних Цільових планів Україна-НАТО.

2005 – в рамках засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ у Вільнюсі (квітень) було започатковано Інтенсифікований діалог щодо прагнень України з набуття членства в НАТО та проведення відповідних реформ.

Суто військове співробітництво Збройних Сил України з НАТО, як організацією, та країнами-членами Альянсу на двосторонньому рівні в рамках імплементації Хартії про особливе партнерство України з НАТО, Плану дій Україна – НАТО та Інтенсифікованого діалогу спрямовувалося та продовжує спрямовуватися на виконання двох ключових завдань, а саме:

І. Сприяння заходам воєнної реформи в Україні, через вивчення та впровадження позитивного досвіду країн-членів Альянсу у розвиток Збройних Сил України та оборонного сектору держави.

ІІ. Досягнення оперативної, технічної та адміністративної взаємосумісності з військовими формуваннями держав-членів Альянсу з метою ефективної взаємодії в рамках міжнародної миротворчої діяльності.

За роки спільної взаємовигідної співпраці було досягнуто конкретних позитивних результатів, які вже сьогодні позитивно впливають на життєдіяльність військового та оборонних відомств України, а також Збройних Сил.

Зокрема, було забезпечено підконтрольність та підзвітність Міністра оборони України Президентові України та Верховній Раді України. Впроваджено практику призначення цивільного Міністра оборони, його заступників та начальників департаментів МО України. Збільшено питому вагу цивільного персоналу Міністерства оборони до 80%. У рамках імплементації закону України «Про цивільно-демократичний контроль над воєнною організацією України» було започатковано щорічне видання «Білої книги України: оборона політика». Запроваджено практику залучення народних депутатів України, представників ЦОВВ та місцевих органів управління до засідань Колегії МО України. Забезпечено проведення щомісячних прес-конференцій керівного складу МО та ГШ ЗС України з питань життєдіяльності військ та участі керівного складу МО та ГШ ЗС України у «гарячих лініях» КМУ. Запроваджено практику залучення неурядових організацій України до навчального процесу НАОУ, інформування громадськості з питань евроатлантичної інтеграції, інформування органів місцевого врядування у місцях дислокації частин та підрозділів ЗС України про діяльність військових структур. Сформовано Громадську раду МО України, до роботи якої залучається широка громадськість (неурядові організації, сім'ї військовослужбовців, ЦОВВ та місцеві органи управління).

Створено достатньо ефективну систему оборонного планування, яка збалансувала основні пріоритети реформування та розвитку ЗС України, у тому числі у сфері короткострокового та середньострокового оборонного планування, включаючи оновлення законодавчої бази діяльності ЗС.

У рамках сприяння повному переходу ЗС України до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, та формування нової системи управління персоналом було проведено експеримент з комплектування трьох бригад у видах Збройних Сил і на одному кораблі Військово-Морських Сил та поширено його позитивні результати на інші військові частини. Сьогодні Збройні Сили України укомплектовані майже 40% військовослужбовцями, які проходять службу за контрактом. Повний перехід до комплектування військовослужбовцями за контрактом у масштабі Збройних Сил України буде здійснено до 2011 року. Спільно з іноземними радниками Міністерства оборони України опрацьовано та підготовлено нову Концепцію управління персоналом у Збройних Силах України, яка враховує найкращі надбання аналогічних концепцій країн-членів НАТО. Започатковано експеримент щодо функціонування Об’єднаного кадрового центру Збройних Сил України централізованого типу в рамках функціонування оновленої системи управління персоналом.

У сфері удосконалення системи управління та підготовки військ завершено розподіл повноважень між Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил України. Сформовано новий орган військового управління – Об’єднане оперативне командування Збройних Сил України, яке вже приступило до виконання завдань у сфері управління миротворчими контингентами. Завершується перехід Генерального штабу Збройних Сил України на «J–структуру», яка притаманна збройним силам держав-членів Альянсу.

Удосконалення системи логістичного забезпечення Збройних Сил України, у тому числі медичного, здійснюється через перебудову системи матеріально-технічного забезпечення, удосконалення функціонування Командування сил підтримки та його адаптацію до системи логістики, яка існує в арміях країн-членів Альянсу. Запроваджується система аутсорсингу. На нову систему харчування з елементами аутсорсингу вже переведено 80% підрозділів Збройних Сил України.

Упродовж 2002-2007 років в Україні було започатковано два проекти так званого Трастового фонду НАТО/ПЗМ з утилізації застарілого озброєння, легкої зброї та протипіхотних мін, які направленні на підвищення внутрішньої безпеки держави через утилізацію великих надлишків застарілого озброєння, які залишилися на території України після розвалу Радянського Союзу. При чому фінансову основу цих проектів складають виключно внески держав-членів НАТО та ЕС. Так, у рамках першого проекту Трастового фонду НАТО/ПЗМ упродовж 2002–2003 років було здійснено знищення 400 тис. протипіхотних мін та перероблено їх корпуси на пластмасові іграшки. Виконання проекту відбувалося впродовж 15 місяців на хімічному заводі у Донецьку. В рамках зазначеного проекту в Україну надійшло близько 800 тисяч доларів США.

У вересні 2006 року Україна спільно з Альянсом завершила реалізацію першого етапу другого Трастового фонду НАТО/ПЗМ щодо утилізації ПЗРК. Утилізовано 1000 одиниць переносних зенітних комплексів. Продовжується утилізація стрілецької зброї.

Продовжується значна робота щодо соціальної адаптації та перепідготовки військовослужбовців, звільнених із Збройних Сил України у запас. Зокрема, з 2000 року близько 450 офіцерів прослухали 38 мовних курсів, 15 курсів для підприємців. Упродовж 2005 року були розпочаті 8 мовних та 6 спеціалізованих курсів, на яких навчалися 114 осіб. На фінансове забезпечення потреб програми перепідготовки військовослужбовців у 2004 році НАТО виділило 150 тис. евро, а на 2006 рік вже 300 тис. евро. З 01.01.06 за фінансової підтримки Трастового фонду НАТО/ПЗМ при провідній ролі Нідерландів розпочалася перепідготовка та адаптація військовослужбовців на базі Центру соціальної адаптації у м. Хмельницький. Проект розрахований на три роки та передбачає залучення 429 тисяч 603 евро для перепідготовки 200 військовослужбовців щорічно. У період 2002–2005 років цим проектом опікувалась Велика Британія та ОБСЄ. Вартість перепідготовки однієї особи в рамках такого проекту коливається від 700 до 800 евро.

Після Вільнюського саміту Україна–НАТО у 2005 році було започатковано пілотний проект з професійної підготовки (навчання) цивільного та військового персоналу Міністерства оборони України, Збройних Сил України та інших силових міністерств і відомств України. На сьогодні щорічно у навчальних закладах країн-членів Альянсу проходять підготовку на довгострокових курсах (більше трьох місяців) 210-220 представників Міністерства оборони України та Збройних Сил України. У рамках цього проекту було вже підготовлено (станом на червень 2007 року) бл. 50 високих посадовців Міноборони.

У рамках інформування громадськості про стан співробітництва з Альянсом, його ролі та завдань, в Міністерстві оборони України започатковано та щорічно проводиться «Міжнародний тиждень НАТО» у Національній академії оборони України та «Днів НАТО» у вищих військових навчальних закладах видів Збройних Сил України. У 2006 році започатковано Мережу партнерства Україна–НАТО з питань підвищення поінформованості громадян України у питаннях НАТО та підтримання діяльності низки неурядових організацій України у сфері евроатлантичної інтеграції.

Зазначені здобутки вже на сьогодні надають можливість Збройним Силам України брати активну участь у міжнародних миротворчих операціях не тільки під проводом Альянсу, але й під егідою ООН, ОБСЄ.

На сьогодні Україна є єдиною країною-партнером Альянсу, яка бере участь у всіх поточних операціях Організації Північноатлантичного договору.

Це, зокрема, у врегулюванні етнічного конфлікту на Балканах (Косово, Республіка Сербія) в рамках діяльності Міжнародних сил підтримання миру – КФОР у складі українсько-польського батальйону «УКРПОЛБАТ» загальною чисельністю 185 військовослужбовців.

Для забезпечення діяльності Тренувальної місії НАТО в Іраку у підготовці особового кладу сил безпеки і оборони Іраку залучено 3 штабних офіцери.

До заходів з підтримки операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан (ISAF) залучено двох військових медиків (хірург та анестезіолог) у складі Групи з реконструкції провінції під проводом Литви (провінція Ghor) та одного штабного офіцера з питань цивільно-військових відносин у штабі ISAF. Окрім зазначеного, забезпечено надання послуг з авіаційного перевезення вантажів та особового складу миротворчих підрозділів країн-учасниць цієї операції. Так, зокрема, на комерційній основі літаками Іл-76 Державного підприємства «Українська авіаційно-транспортна компанія» у період 2006-2007 років було здійснено перевезення сил та засобів Багатонаціональних миротворчих сил країн Південно-Східної Европи «SEEBrig» та Угорських Збройних Сил до Кабулу та у зворотному напрямку, що сприяло у свою чергу надходженню додаткових коштів до бюджету країни.

Після приєднання України у 2004 році під час Стамбульського саміту НАТО на рівні керівників держав та глав урядів до операції НАТО «Активні зусилля» в Середземному морі в рамках статті 5 Вашингтонського договору «колективна оборона» впродовж 2005-2007 років було не тільки забезпечено підготовку сил та засобів Військово-Морських Сил Збройних Сил України для участі в цій операції, але й їх практичне залучення до неї. У цьому контексті два корвета, «Тернопіль» та «Луцьк», упродовж 2007 року здійснили походи у Середземне море та спільно з військово-морським компонентом Об’єднаного командування сил НАТО «Південь» брали участь у військово-морських операціях НАТО з контролю судноплавства та перевірки підозрілих суден у акваторії Середземного моря. За результатами зазначених походів особовий склад корветів було нагороджено медаллю НАТО «За участь в операції Активні зусилля». Окрім цього, було сформовано, сертифіковано та забезпечено успішне функціонування на базі штабу ВМС ЗС України Контактного пункту України як елементу взаємного обміну інформацією в рамках цієї операції.

Завершуючи, хотілось би зазначити, що вирішення питання «вступати чи не вступати в НАТО» – це не компетенція виключно військових. На моє переконання, у НАТО вступає вся країна, а не окрема її частина або структура. Тому, у рамках домашнього завдання для нашої держави, ми повинні досягти у першу чергу політичного консенсусу серед політичних еліт, партій щодо Альянсу, провести відповідну інформаційно-просвітницьку роботу серед українського населення щодо переваг вступу у цю міжнародну організацію, надати чіткий сигнал країнам-членам Альянсу стосовно нашої готовності до вступу та після прийняття відповідного рішення держав-членів НАТО (на основі консенсусу) подати заявку.