Яків Хьоніґсман

Три покоління родини Рапопортів

Галицьке єврейство дало світовій культурі чимало мислителів, талмудистів, письменників і учених у всіх царинах знань. У Львові і всій Галичині відоме прізвище родини Рапопортів, предки яких прибули до Львова з Німеччини (Рабин Мешулах Раппа га Коген Цедек) у середині ХV ст.

У пропонованій статті розповідається тільки про трьох Рапопортів: Хаїма бен Сімхе га Коген Рапопорта, що прославився успішним викриттям наклепників із секти франкістів, які звинуватили євреїв у ритуальних убивствах; про Шломо Єгуду-Лейб Рапопорта, що був істориком єврейського середньовіччя, і про Леопольда Рапопорта, відомого галицького економіста.

Хаїм бен Сімха га Коген Рапопорт служив у 60-х роках ХVIII ст. рабином при львівській громаді. Відомий як великий знавець Святого Письма і Талмуда, автор багатьох респонсів, спрямованих проти прихильників кабали. Саме його євреї Львова просили виступити проти франкістів, що намагалися звинуватити євреїв у ритуальних убивствах [1].

Процеси за безпідставним обвинуваченням иновірців в убивствах нібито з метою обрядового релігійного людського жертвопринесення, відомі здавна. У Римській імперії в ритуальних убивствах часто обвинувачували ранніх християн. Після того, як християнство стало пануючою релігією, у ритуальних убивствах почали звинувачувати нехристиян, головним чином, євреїв.

Дуже часто криваві наклепи зводили на євреїв у середині ХVIII ст. Реакціонери, головним чином з юдофобського духівництва, використовували тоді секту авантюриста-самозванця Якова Франка, що намагалася обвинуватити євреїв-талмудистів у вживанні християнської крові. В атмосфері небезпеки, що нависла над єврейським населенням Польщі, єврейські громади звернулися по допомогу до найвищої інстанції католицької церкви – до Папи Римського Бенедикта ХІ. Поки службовці Папського престолу розбиралися зі скаргою, франкісти і їхні прихильники на чолі з єпископом Лубєнскім і ксьондзом Мікульскім готували диспут між франкістами і рабинами про вживання євреями християнської крові. Мікульскі звернувся до маґістрату Львова з проханням організувати диспут як велике торжество, після якого багато євреїв приймуть християнську віру.

У листі до керівника Львівського магістрату Мікульскі писав: «Те, що відбувається в нашому місті, викликає, безсумнівно, заздрість инших міст, оскільки не кожному місту дано таке щастя, щоб багато його глибоко віруючих євреїв перестали помилятися і прийняли хрест. Це велика подія у нашому місті і маґістрат повинен до цього заздалегідь добре підготуватися» [2].

Диспут був призначений на 17 липня 1759 р. у катедральному соборі. Удосвіта біля храму зібралася велика кількість народу. Усі хотіли довідатися, як закінчиться диспут, чи доведуть євреям їхню провину, чи це лише кривавий наклеп. З боку обвинувачення виступали ініціатори й організатори диспуту – хрещені франкісти Лейб Криса, Соломон Шор, їхній заступник єзуїт-фанатик ксьондз Мікульскі і инші. З боку євреїв виступили львівський рабин Хаїм бен Сімха га Коген Рапопорт, богородчанський рабин Натан Мойсей і станіславівський рабин Давид бен Йосиф.

Дискусія щодо перших 6-и тез не викликала великого зацікавлення. Щодо головної тези диспуту – про ритуал і християнську кров – головним доповідачем був рабин Хаїм бен Сімха га Коген Рапопорт. У своїй натхненній промові він показав, що всі обвинувачення євреїв у ритуальних убивствах з метою використання крові в релігійних цілях є брутальною вигадкою юдофобів і відступників не тільки від іудаїзму, але і від християнства, що всі спроби компрометувати Талмуд і його вчення неспроможні. Посилаючись на численні джерела Святого Письма, Талмудичних книг і писань християнських апостолів, Рапопорт привів слухачів до висновку, що «ні в Старому Завіті, ні в Новому Завіті немає жодних вказівок, щоб євреї вживали людську кров». Зовсім навпаки, і у Біблії, і у Мойсеєвих законах, і у Талмуді чітко сказано, що гебреям узагалі забороняється вживати будь-яку кров».

Арґументи рабина Хаїма Рапопорта був підтверджений вищими інстанціями католицької церкви і Ваадом чотирьох земель. На цій підставі в одному з документів імператора Фрідріха II Ґоґенштауфена було сказано: «З дуже великою часткою імовірности ми можемо припустити, що ті, кому заборонена кров навіть дозволених до уживання тварин, навряд чи можуть жадати людської крови».

Тим часом, Папа Бенедикт ХІ доручив кардиналу Лоренцу Ґарґанелі знову вивчити це питання. У доповідній записці кардинала обвинувачення євреїв у ритуальних убивствах були цілком спростовані. На цій підставі король Польщі Авґуст III знову підтвердив давній привілей, що забороняв зводити на гебреїв криваві наклепи. Відтоді у Польщі і християнсько-католицькому світі вони стали винятковою рідкістю і продовжувалися лише в Російській імперії [3].

Виступ рабина Хаїма бен Сімха Рапопорта прославила його серед усього гебрейства. Він продовжував працювати на користь львівської гебрейської громади аж до своєї смерті у 1771 р. Похований на Старому гебрейському цвинтарі, він шанований євреями і після смерті як великий учений і захисник галицьких гебреїв [4].

Видатним ученим, одним з перших дослідників середньовічної історії і літератури гебрейства був Шломо Єгуда-Лейб Рапопорт. Він був сином бережанського, а з 1788 року львівського рабина Беньяміна бен Сімха га Коген Рапопорта, небожем прославленого рабина Хаїма га Коген Рапопорта.

Шломо Рапопорт народився у Львові 1 липня 1790 р. Початкову освіту здобув у будинку свого батька і знаменитого дядька, що передали йому глибокі знання з Талмудичної науки і Святого Письма. З 10 років Шломо учився в єшиві свого родича ребе Давида Рапопорта у Любліні. У 15 років його одружили з донькою рабина Натана Векслера, 14-літньою Естер, що, однак, не перешкодило його дворічній військовій службі в одному з гарнізонів Галичини. Власне у війську один з австрійських офіцерів, подивований глибокими знаннями солдата Рапопорта, почав його учити французької, постачати світською літературою [5].

У 1808 р. Рапопорт повернувся до Львова і почав вивчати західноевропейську літературу і мови. У той час він зблизився з відомими в Галичині прихильниками єврейського просвітництва – гаскали: Й. Ертером, С. Блохом, Й. Мізесом, Я.С. Биком і иншими прогресивними єврейськими діячами. Найбільше на Рапопорта вплинув Нахман Крохмаль, один із найбільш обдарованих молодих прихильників гаскали. Під впливом Н. Крохмаля Шломо Рапопорт почав ретельно вивчати твори єврейського філософа ХІІ століття Мойсея Маймоніда (Рамбама). Роботи Рамбама «Море невухім» («Наставник для тих, хто сумнівається»), «Мішне Тора» (Повторення закону) і инші твори істотно вплинули на молодого Шломо Рапопорта і стали його настільними книгами. Він вважав ці праци основою і моделлю для написання инших творів, зокрема знаменитого кодексу законів відомого ученого Йосифа бен Ефраїма, що регламентували поведінку і спосіб життя євреїв упродовж усього життя. Цей твір відомий як «Шульхан Арух» («Накритий стіл») Йосифа бен Ефраїма Каро (1488-1575).

Під впливом М. Маймоніда Шломо Рапопорт написав кілька статей, спрямованих проти хасидизму і консервативного юдаїзму. Однак, на відміну від своїх друзів і однодумців, він був дуже стриманий у критиці, не дозволяв собі втручання у внутрішні суперечки між різними групами єврейської громадськости. Більше того, він з обуренням говорив про «просвітителів», що використовували свої знання для «писання німецькою мовою доносів і пасквілів уряду». Однак, це не врятувало його від нападок і критики з боку хасидів і недоброзичливців з єврейських ортодоксів, які не раз намагалися позбавити його роботи і вигнати зі Львова.

Усі ці труднощі не могли перешкодити Ш. Рапопорту з захопленням займатися історичними дослідженнями. У 1814 р. він анонімно опублікував невелику роботу під назвою «Техунат Ір Паріс ве Ль Ельба», у якій, на тлі опису Парижа й острова Ельби розглядається соціально-політичне становище французького єврейства [6]. У 1820 р. з ініціативи Шломо Рапопорта і його друзів у Львові почав виходити журнал «Бікуре га Ітім», у якому він опублікував ряд поетичних творів і перероблену драму відомого французького драматурга Ж. Расіна «Естер».

Під впливом ідеї історика Л. Ранці, що «божественне реалізується через історичні особистості», Рапопорт приступив до дослідження життя і діяльности історичних єврейських діячів середньовіччя. Ця праця з назвою «Анше Шем» («Біографії знаменитих людей») мала на меті подати цілу серію портретів письменників і учених раннього середньовіччя.

Працюючи над цими біографіями, Шломо Рапопорт наприкінці 20-х років XVII ст. опублікував історичну працю «Al Debar Jehudim Chafeschim» [7]. Вона відразу ж привернула увагу багатьох фахівців з історії Близького Сходу і Арабської держави [8]. Листування зі Шломо Рапопортом провадили відомі історики Франц Деліч, Й.М. Йост, автор великої праці за назвою «Історія євреїв від часів Макавеїв до наших днів» (1820-1828), Леопольд Цунц (Йом-Тов Ліпман) і инші авторитети гебрейської науки. У 1837 р. робота Ш. Рапопорта про євреїв Аравії й Абісінії була перекладена німецькою й опублікована у німецькому журналі «Орієнт», що стало справжньою сенсацією в науці про середньовічну історію і літературу.

На початку 30-х років Ш. Рапопорт опублікував шість монографій, присвячених видатним єврейським ученим, письменникам і громадським діячам Х-ХII століть країн Близького і Середнього Сходу. Перша з них була присвячена талановитому письменнику, ученому і громадському діячу євреїв Єгипту Саадію бен Йосифу Гаону, друга – ученому Аравійського півострова й Абісінії, лексикографу ХI століття Натану бен Єхіелю, автору знаменитого талмудичного словника «Арух», що розтлумачив чимало незрозумілих розділів Талмуду. Словник ребе Натана став найважливішим посібником для багатьох семінаристів, що вивчали Талмудичну літературу і Святе Письмо [9].

Наступні роботи Ш. Рапопорта присвячені одному з найдавніших літургічних поетів середньовіччя Елізару бен Каліру, автору понад 200 релігійних гімнів, що виконували упродовж століть у молитовних будинках усієї Европи. Однак про самого автора пісень до появи роботи Ш. Рапопорта ніхто не знав і робота про нього стала черговою науковою сенсацією.

Наступні монографії Ш. Рапопорта були присвячені північноафриканському автору коментарів до Талмуду і Святого Письма Нісім бен Якову, який прославився науковими трактатами з історії євреїв Мароко й Алжиру, а також з історії караїмських євреїв; ученому-історику і коментатору Біблії, вавилонському Гаону Гаю з Багдада, а також астроному, літератору і коментатору Талмуда Хананію бен Хушелю з Каїра [10].

Усі шість монографій Ш. Рапопорта були високо оцінені багатьма европейськими фахівцями і їхній автор увійшов до кола визнаних і відомих єврейських істориків.

Натомість його недоброзичливці домоглися того, що у 1837 р. він змушений був виїхати зі Львова до Тернополя, де був рабином. Однак і тут супротивники не залишили його в спокої. Зрештою він змушений був залишити і Тернопіль, прийнявши запропоновану йому посаду надрабина при єврейській громаді у Празі, де продовжував працювати над своїми історичними працями. Водночас він опублікував ряд полемічних статей, спрямованих як проти відкритих реформістів, що закликають до асиміляції, так і проти фанатичних ортодоксів. У 1852 р. Ш. Рапопорт опублікував перший том давно задуманого ним енциклопедичного словника до Талмуду за назвою «Ерех Мілін». Фахівці багатьох країн високо оцінили цю нову працю львівського історика.

Шломо Єгуда Лейб Рапопорт помер 16 жовтня 1867 р. у Празі, залишивши велику кількість неопублікованих наукових робіт. Частково вони були видані його сином у 60-80-х роках минулого століття і увійшли до золотого фонду наукових праць з історії євреїв.

Арнольд Хаїм Рапопорт був відомим юристом, економістом і громадським діячем Галичини, онуком знаменитого історика Шломо Єгуди Лейб Рапопорта зі Львова. Він народився у Тарнові 15 травня 1840 р., початкову освіту здобув у батька Давида і матері Кароліни з дому Ейбішитз-Рапопорт. З 10 років почав відвідувати гімназію ім. святої Анни в єврейському кварталі Кракова, куди родина Рапопортів переїхала після переходу міста під австрійське панування.

На той час євреїв Західної Галичини, зокрема і Кракова, охопив асиміляторський рух. Рапопорти опинилися серед активних учасників польського національно-визвольного руху. До цього часу Арнольд устиг блискуче закінчити гімназію і вступити на юридичний факультет Краківського університету. Після закінчення університетського курсу він продовжував вивчати політичну економію у Віденському університеті під керівництвом відомого австрійського економіста Лоренца фон Штейна.

Тим часом у Кракові, як і у всій Галичині, продовжувалася боротьба євреїв за рівні з иншими громадянами монархії права. Формальна емансипація євреїв у монархії Габсбурґів наступила після встановлення двоєдиної Австро-Угорської монархії і прийняття Конституції 1867 р. Вона дозволила євреям вільно мешкати у всіх містах імперії, і тільки тоді Арнольд Рапопорт зміг відкрити свою адвокатську контору у Кракові.

Більшість євреїв Кракова бути налаштовані консервативно, чимало з них були пов’язані з ортодоксальними колами. Родина Рапопорта завжди віддавала перевагу прогресивним течіям у єврействі, і Арнольд зблизився з помірними асиміляторами, активно пропагуючи ідеї зближення і тісного співробітництва з польськими національно-демократичними колами. Незабаром він став активним членом Товариства асиміляторів «Шомер Ізраель», автором ряду публікацій газети «Ізраеліт». Однак, на відміну від багатьох членів «Шомер Ізраель», він не підтримував німецьких лібералів, а усе більше схилявся до співробітництва з представниками польської громадськости, незважаючи на їхню непослідовність у питаннях єврейської емансипації. У другій половині 70-х років він оголосив себе «поляком єврейського віросповідання», закликав активніше співпрацювати з польськими промисловими і фінансовими колами у справі розвитку економіки краю.

У 70-х роках Рапопорт опублікував ряд економічних статей, присвячених економічному потенціалу Галичини, закликаючи розвивати багатства цього краю шляхом об'єднання оборотного капіталу буржуазії міст із багатствами класу хліборобів. У багатьох статтях, присвячених господарському життю краю, Рапопорт доводив, що не можна покладатися винятково на иноземний капітал. Він різко і послідовно виступав проти господарської політики австрійської адміністрації щодо Галичини.

Рапопорт був щедрим і послідовним філантропом. Він організував і фінансував школи і ремісничі училища для єврейських дітей з бідних родин, брав участь в утриманні будинків для інвалідів і літніх самотніх людей, єврейської лікарні і притулків для безпомічних людей.

Широка благодійна діяльність, активна участь у громадському житті міста і краю принесли йому велику популярність у колах ділових людей і серед єврейського населення. Він був обраний депутатом міської ради Кракова, а потім і депутатом Крайового сейму. У 1876 р. Рапопорт став депутатом австрійського рейхсрату, членом багатьох комісій з бюджету, промислового розвитку краю, гірської справи, з питань залізниць, торгівлі і фінансів. Він відстоював ідею форсування економічного розвитку Галичини на основі інвестиції місцевих капіталів і будівництва промислових підприємств. З його ініціативи австрійський уряд побудував ряд шкіл і училищ для дітей з бідних родин, розширив мережу залізниць, поліпшив комунальне господарство.

Рапопорта обрали почесним членом багатьох громадських культосвітніх організацій. У 1890 р. він був визнаний гідним почесного звання Радника імператора, йому надали дворянський титул з гербом «Порада». Упродовж багатьох років він залишався консультантом і радником міністра Австрійської імперії Ю. Дунаєвського і Намісника Галичини К. Бадені, був нагороджений багатьма австрійськими і німецькими орденами і медалями. Нагромадивши чимале багатство, він заповів його бідним євреям Кракова й инших міст Галичини, єврейській громаді.

Меценат і економіст Арнольд Рапопорт залишив значну кількість опублікованих і неопублікованих наукових праць з економіки Галичини. Частина з них була опублікована в австрійських і польських періодичних виданнях, але багато чого з його літературної спадщини ще чекає своїх дослідників.

Арнольд Рапопорт помер у 1907 р., залишивши п’ятьох дорослих дітей і онуків. Деякі з них, поріднившись із членами аристократичних родин Австрії, Угорщини і Польщі, хрестилися, забувши про своє походження. Деякі зі спадкоємців Рапопорта залишилися при вірі своїх батьків і дідів і були винищені у Кракові під час Катастрофи. У Відні і Будапешті живуть лише далекі родичі родини Рапопортів, але вони вже забули про своє єврейське походження.

1. Єврейська енциклопедія. С.Петербург. 1914, т. I, К. 310-312.

2. Державний історичний архів України у Львові, Ф.132, оп. I.

3. ЦДІА України, Ф.701, оп.5, д.12, л.76.

4. Там же, д.128, л.5.

5. Warbachs Biografisches Lexikon, Leipzig 1882, B. 24, S.356-358: Allgemeine Deutsche Biographeinen. Leipzzig 1888, B. 7, S. 283-288.

6. Porges A. Toledot Schelomo Jeguda, Praga; Bernfeld S. Der Chacham. Leipzig 1896. S. 36-58.

7. «Allegemeine Zeitung des Judentums». Berlin 1868 N-3. S. 2-56.

8. Allgemeine Deutsche Biograffien... S. 284.

9. «Bikkure ha Jtim', Wien, 1828 n-6, S. 3-34.

10. Bernfeld S. Der Chacham... S. 46.