Фаїна Петрякова

Максимільян Ґольдштейн. Сторінки біографії

Максимільян Ґольдштейн прожив плідне і доволі складне життя, що трагічно завершилося під час нацистської окупації Львова. Він пізнав родинне щастя, насолодився повним взаєморозумінням, зокрема і свого палкого захоплення колекціонерством, здобув визнання у широкому колі інтелігенції, діячів культури, колекціонерів ряду европейських країн. Через усі різкі повороти долі, скаліченої багатьма війнами, окупаціями, Ґольдштейн проніс відданість єврейській ідеї, як ідеї предків, рідної землі.

Максимільян Ґольдштейн народився у Львові 9 грудня 1880 року у родині кравця. Його батько Ісак Герш (Герман) Ґольдштейн (1854-1832), мати Елька (Еліза) Фрадель, уроджена Баум (1864-1932) (1). Ісак Ґольдштейн до кінця XIX ст. мав скромну крамничку висококласного чоловічого одягу власного виготовлення. У родині, де, крім Макса, було ще двоє молодших синів, Мартін і Зиґмунт, зберігалися традиції роду. Особливо пишалися тим, що одним з далеких предків (ХVII ст.) був Давид Галеві, рабин знаменитої синаґоґи «3олота Роза» (2).

Про юнацькі роки М.Г. Ґольдштейна немає майже жодних відомостей. Однак можна з упевненістю припустити, що він серйозно захоплювався історією, нумізматикою, колекціонуванням книг. Глибока обізнаність у европейській монетній і медальєрній справі обумовила те, що 28 жовтня 1908 року молодий М. Ґольдштейн був обраний дійсним членом «Нумізматичного товариства» у Відні (3). У тому ж році, приведений до присяги цивільним крайовим судом у Львові, він одержав статус судового експерта у сфері нумізматики (4). Інформація про це була поміщена у дванадцяти львівських газетах (5). На початках колекціонування М. Ґольдштейн надавав перевагу нумізматиці Польщі (6), але поступово почав збирати матеріали, що стосувалися історії євреїв (7).

М. Ґольдштейн багато уваги приділяв популяризації нумізматичних знань (8). Зокрема він обстоював ідею створення шкільних нумізматичних колекцій, кабінетів, вважаючи їх незамінними у справі інтелектуального виховання молоді (9).

Свою фахову освіту М. Ґольдштейн завершує, мабуть, у 1905 році, оскільки тоді його ім’я було уперше включене до адресної книги Львова, випущеної до 1906 року. Щодо роду занять М. Ґольдштейна, то існує така інформація – банківський службовець з ліквідації фінансових заборгованостей (10).

У збиральницькій діяльності М. Ґольдштейна переломним виявився 1910-й рік (11). До того часу відбулася переорієнтація колекціонера. Інтерес до юдаїки обумовив пильну увагу М. Ґольдштейна до різноманітних матеріалів з історії, етнографії євреїв Галичини, зокрема до предметів старовини, художнього ремесла, сучасного мистецтва, книг. Принципове значення мало те, що змінилася концептуальна позиція збирача: М. Ґольдштейн починає колекціонувати задля створення єврейського музею у Львові. На початку 1910 року М. Ґольдштейн виступає на зборах львівського кагалу з конкретним планом створення у Львові першого в Галичині музею для збереження історико-культурних пам’яток єврейського народу (12).

М. Ґольдштейн прагне привернути увагу до проблеми створення у Львові єврейського музею, розглядаючи її в контексті розвитку музейної справи в Европі. З цією метою колекціонер звертається до діячів культури, широкої громадськості, виступає з публікаціями (13), використовує при цьому різні, навіть найлаконічніші інформації у пресі (14).Особливу виразність публікаціям додавали фото предметів зі збірок М. Ґольдштейна.

На підтримку М. Ґольдштейна і з метою популяризації ідеї створення єврейського музею у Львові виступило чимало діячів культури. Одним з перших відгукнувся знавець єврейського мистецтва Богдан Януш (15).

Колекціонер усвідомлює, що пам’ятки старовини, зокрема і єврейські, зникають без вороття, гинучи через нерозуміння людьми їхньої історичної, художньої цінности. У цьому зв’язку М. Ґольдштейн у 1911 р. розпочинає кампанію з роз’яснення, особливо серед єврейської молоді, історично-культурологічного значення пам’яток, необхідности їхнього збереження, ролі музеїв і колекцій у цій справі. М. Ґольдштейну вдається робити це ненав’язливо, у доступній і конкретній формі. Він випустив два види невеликих рекламних листівок (однобічна і двобічна) (16). Кожна з них містила інформацію на шести мовах –польській, німецькій, українській, російській, англійській, їдиш, із приводу того, хто такий Максимільян Ґольдштейн і що таке його колекція (17). Одночасно М. Ґольдштейн опублікував у газетах відкритого листа до молодих людей (18), у якому закликав звернути увагу на збирання безцінного історико-етнографічного матеріалу. Активна колекціонерська діяльність М. Ґольдштейна, що несла у собі великий просвітительський потенціал, мала конкретну мету: створення у Львові Єврейського музею.

З початком I Світової війни М. Ґольдштейн виїжджає до Відня як співробітник кредитної установи для торгівлі і промисловості, евакуйованої зі Львова (19). На той час він був заручений з Нусею Левенкрон (20). Їхнє одруження відбулося у березні 1915 року у Відні (21).

Живучи у Відні, М. Ґольдштейн, на той час відомий уже у середовищі колекціонерів, контактує з ними, поповнюючи свою збірку (22), нумізматична частина якої, очевидно, була при ньому.

Молода подружня пара Ґольдштейнів повернулася до Львова приблизно до початку вересня 1917 року, напередодні народження їхнього доньки Лілії (23). Родинні клопоти, а згодом евакуація до Кракова у зв’язку з воєнними діями на Західній Україні у 1918-1920 рр. (24) дещо віддалили М. Ґольдштейна від культурологічної діяльності. У ці роки він основну увагу зосереджує на складанні каталогу своєї збірки юдаїки (25), робота над яким завершилася у Кракові у січні 1920 року.

Після повернення до Львова і приблизно до кінця 1920 року «невтомний Макс» знову у центрі художнього життя Львова. Як і колись (26), він охоче надає матеріали своєї колекції для організації виставок. На основі його зібрання гравюр була підготовлена і з успіхом експонувалася у Львові (грудень 1920 – січень 1921 року) виставка японської графіки (27).

Що стосується проблеми створення у Львові Єврейського музею, то ця ідея бурхливо обговорювалася у 1910-1913 рр. і у 1920 рр. стає загальновизнаною.

У характерному для себе полемічно-загостреному стилі М. Ґольдштейн привертав увагу громадськости до охорони стародавніх єврейських цвинтарів у регіоні (28). З цього ж приводу, але з означенням більш широкого кола пам’яток, що підлягають охороні, виступив Богдан Януш, відомий фахівець у справі реставрації (29). Він відзначав, що в охороні пам’яток (синаґоґ, цвинтарів і т.п.) необхідна систематичність, особливо при проведенні інвентаризації. Він підкреслює важливість вивчення приватних колекцій, у яких зібрана величезна кількість предметів. Резюмуючи, Б. Януш робить однозначний висновок: головний вихід у справі збереження пам’яток – створення музею єврейської старовини у Львові.

У 1925 році при релігійній громаді Львова була утворена Рада (Кураторіум) з охорони пам’яток єврейського мистецтва. Це був початок нової стадії в розвитку процесу створення Єврейського музею у Львові. Кураторіум послідовно проводив обстеження різних об’єктів у регіоні, і, у випадках крайньої необхідности, їх реставрацію (30). Упродовж 1925-1927 рр. були підготовлені альбоми з фотографіями найбільш відомих і цінних об’єктів. У 1928 році Кураторіум уперше у Львові провів виставку стародавніх єврейських книг і предметів мистецтва (31), на якій були виставлені об’єкти з колекції М. Ґольдштейна (32).

М. Ґольдштейн бачив в єврейських пам’ятках загальнолюдські цінності і прагнув до їх популяризації. Сучасники відзначали, що М. Ґольдштейн був людиною, схильною до активного і широкого спілкування, він завжди охоче показував свою збірку. Серед численних відвідувачів колекції, що залишали захоплені відгуки у «Пам’ятній книзі», були діячі української культури: Іларіон Свєнціцький, Олекса Новаківський, Станіслав Гординський (33). В особистому архіві М. Ґольдштейна зберігся оригінал малюнка С. Гординського з пояснювальним текстом, подарований із вдячністю за показ колекції (34).

Контакти М. Ґольдштейна з діячами українського мистецтва і культури розвинулися на початку XX ст. Не випадково саме М. Ґольдштейн був автором публікації у єврейській газеті матеріалу про відкриття 13 грудня 1913 року Національного музею у Львові. Він особливо виділив думку засновника музею митрополита А. Шептицького, що створення і відкриття музею – доказ розвитку народу (35).

На початку 1930-х років у Галичині відбулася низка виставок, різних за тематикою, стилістикою, масштабом, які так чи инакше, кожна по-своєму сприяли розумінню необхідности створення у Львові єврейського музею (36).

У контексті колекціонування юдаїки у Львові особливе місце посідає велика виставка єврейського мистецтва, що пройшла у березні-квітні 1933 р. у Львівському музеї художньої промисловости (37). Особисту участь у підготовці експозиції брало Товариство друзів Єврейського музею у Львові, створене у середині 1931 року (38). Першим президентом Товариства був обраний лікар Марк Райхенштейн (відомий у ті роки у Львові колекціонер єврейської старовини) (39). Виставка готувалася з розмахом, ретельно вивчалися і підбиралися експонати з приватних колекцій і з багатьох синаґоґ Галичини (40). Експозиція замислювалася як конкретний крок до створення Музею єврейської старовини. У передмові до каталогу директор Міського музею художньої промисловости ін. Казімєж Хартлєб зазначив, що першим, хто у найширших громадських колах посіяв ідею необхідности створення Єврейського музею, був М. Ґольдштейн (41).

Рада Музею художньої промисловости обрала М. Ґольдштейна членом виконавчого комітету виставки і запросила його як експонента. З досі нез’ясованих і незрозумілих міркувань М. Ґольдштейн у своєму листі від 1 лютого 1933 року відмовився від цієї пропозиції (42). Однак, відомо, що певна кількість предметів з колекції М. Ґольдштейна все-таки експонувалися на виставці.

У 1934 році епопея створення у Львові Єврейського музею завершилася і 17 травня він був відкритий (43). Основу збірки склала колекція М. Райхенштейна, що була передана його спадкоємцями музею у депозит (44). Акт відкриття музею, настільки довгоочікуване для М. Ґольдштейна, засвідчило, однак, що відбулися зміни і нові лідери просто забули про головного ініціатора – його навіть не згадали у промовах з нагоди відкриття.

Як би сумно М. Ґольдштейну не було, він залишився вірний собі: продовжував напружено працювати над книгою про свою збірку. Це видання – доволі складна за своєю структурою колективна праця у співавторстві з К. Дрезнером, що відображає специфіку колекції. Про це дуже докладно у вступі пише знаменитий єврейський історик Маєр Балабан, що добре знав колекціонера упродовж 30 років (45). Незадовго до виходу видання М. Ґольдштейн випустив інформаційні листки з ілюстраціями, докладним змістом майбутньої книги, підбіркою висловлювань про колекцію і книгу (47). Книга побачила світ у 1935 році. Вона виявилася не тільки найбільш важкою, але і улюбленою справою в колекціонерській діяльності М. Ґольдштейна. Він настільки був поглинений ідеєю книги, що, по суті, виявився її заручником упродовж шестирічного процесу організації і здійснення видання.

З роками значення книги М. Ґольдштейна і К. Дрезнера незмірно зросло. У меморіальному виданні про знищених під час II Світової війни єврейських художників вона названа винятково цінним помічником у вивченні культури і мистецтва євреїв (48). Саме завдяки документальній основі видання М. Ґольдштейна до сьогодні залишається в центрі уваги дослідників історії євреїв Галичини. Таку думку висловив Г. Кольбауер-Фрітц, (49) автор публікації 1993 року про євреїв Львова.

При всіх ділових якостях, працьовитості і завзятості М. Ґольдштейн був «колекціонером-фантазером», ідеалістом і, водночас, дуже марнославною людиною. У певному сенсі саме тому в переліку адресатів, яким були відправлені авторські екземпляри книги, два імені одіозно-популярних особистостей у XX ст. Першим з них виявився Беніто Мусоліні. У листі до другого адресата М. Ґольдштейн писав: «Відданий своїй польській вітчизні, я наважуюся результат праці всього мого життя (книгу – Ф.П.), прихильно запропонувати Вам, високоблагородний пане» (50). Дата на квитанції про відправлення бандеролі з книгою до Відня – 16 березня 1938 року. Координати одержувача, як виявляється із супровідного листа і поштової квитанції, такі: «Фюрер Дойчес Райх» //Високоблагородний пан/ Райхсканцлер А д о л ь ф Г і т л е р» (розбивка – М. Ґольдштейна).

Совєтський період у житті М. Ґольдштейна був дуже коротким – не набагато більше півтора року. Почалося з вимоги нової влади переселення родини Ґольдштейна з «занадто великого помешкання».

У підтримку М. Ґольдштейна відразу виступив Я. Пастернак, директор Етнографічного музею Наукового товариства ім. Шевченка. 12 жовтня 1939 року він видає М. Ґольдштейну «Посвідчення» з таким змістом: «Максимільян Ґольдштейн кілька десятиліть займається у Львові єврейською старовиною, етнографією, художнім промислом графікою і має тому велику власну колекцію – єврейський музей – який був дотепер доступний для професійного вивчення і широких кіл відвідувачів. У силу цього приватна квартира тов. М. Ґольдштейна, у якій розташований згаданий музей, заслуговує на охорону з боку влади. Це дасть тов. М. Ґольдштейну можливість продовжувати далі його успішну роботу в ім’я збереження і вивчення єврейської старовини» (51).

Початок совєтського періоду для М. Ґольдштейна збігся також з пошуком роботи. Безробітний Ґольдштейн, що прагнув знайти місце у Єврейському музеї, скеровує свої зусилля на одержання таких рекомендацій, що підтвердили б його фаховість у сфері юдаїки і спроможність працювати музейним співробітником. 21-23 листопада 1939 року члени Ради директорів музеїв Львова (52) високо оцінюють його наукову і науково-організаційну діяльність у сфері етнографії єврейського народу. Вони пишуть; «Приймаючи до уваги його (М. Ґольдштейна – Ф.П.) багаторічний досвід і ерудицію в названому предметі, вважаємо, що він заслуговує надання йому можливости подальшої роботи на посаді головного хранителя... або директора Єврейського музею у Львові ...» (53) 24 листопада того ж року профспілкою працівників бібліотек, архівів і музеїв М. Ґольдштейну була видана «Довідка», що той зареєстрований у списку безробітних кандидатів на посаду музейних працівників (54). У документі зазначається, що М. Ґольдштейн відомий як «стійкий» дослідник етнографії і мистецтва євреїв, автор книги «Культура і мистецтво єврейського народу...», колекціонер і музейний діяч. У якості резюме зазначено, що з усіх точок зору, зокрема і тому, що він був ініціатором створення у Львові Єврейського музею, «товариш ін. Максимільян Ґольдштейн» є найбільш гідним і шановним кандидатом на посаду керівника Єврейського музею у Львові» (55).

25 листопада 1939 року Комісією з охорони пам’ятників культури при Тимчасовому управлінні Львівської области М. Ґольдштейн був тимчасово призначений керівником Єврейського музею у Львові. Примітно, що посвідчення Ґольдштейна підписане письменником Петром Панчем, львівським ученим Іваном Карпинцем, завірене печаткою Організаційного комітету письменників Львова (56).

Тоді ж, згідно з совєтською політикою укрупнення музейних колекцій, було прийняте рішення про приєднання Єврейського музею, що належав львівській єврейській релігійній громаді, до Міського музею художньої промисловости (57). До складу комісії з передачі Музею увійшли Михайло Драган, Володимир Паньків, єврейський письменник Давид Кеніґсберґ, новопризначений керівник Єврейського музею Максимільян Ґольдштейн, співробітник музею Фелікс Хафнер. На засіданні комісії 28 листопада 1939 року були присутні представники Ради колишнього музею, Товариства друзів єврейського музею, Кураторіума з охорони єврейських пам’яток: інженер-архітектор Юзеф Авін, Ада Райхенштейн, архітектор-будівельник Леопольд Райс, Давид Штайн, Ігнацій Віц (58). 20 січня 1940 року керівник приєднаного Єврейського музею М. Ґольдштейн був включений у штат Міського музею художньої промисловости як старший науковий співробітник (59). Згодом, як видно з розпорядження директора Ксаверія Пивоцького, Єврейський музей був прийнятий (60) Дирекцією Музею художньої промисловости 14 лютого 1940 року (61). Майже одночасно був складений план робіт з експонатами, виконавцем яких був призначений М. Ґольдштейн (62).

Нацистська окупація Львова розпочалася розпорядженням про негайне відсторонення співробітників єврейської національности від роботи в різного роду установах, зокрема і музеях. Уже в переліку, датованому 4 липня 1941 року, у числі співробітників Музею художнього промислу ані М. Ґольдштейна, ані бібліотекаря Г. Ауербаха не було (63).

Можливо випадково, але саме 4 липня 1941 року виявилася датована довідка, що містила дуже точну і коротку характеристику М. Ґольдштейна як співробітника Музею художньої промисловости. У документі зазначалося, що М. Ґольдштейн не належав ані до большевицького, ані до жодної иншої політичної партії. Він названий солідною, обов’язковою, порядною людиною з добрим характером, чия культурологічна і наукова діяльність має чудову репутацію (64). Важливим є не тільки зміст, але і те, ким підписана довідка: комісаром Музеїв Львова І. Свєнціцьким, директором і комісаром Музею художньої промисловости К. Пивоцьким, Ю. Лещинським, М. Голубцем, керівником Українського літературно-художнього клубу у Львові, Г. Полянським – від міської управи Львова.

Оцінивши неспокійне становище в окупованому Львові, М. Ґольдштейн і дирекція Музею художнього промислу 7 липня 1941 року погодили питання про прийом Ґольдштейнівської колекції у депозит музею. Одночасно було вирішено, що зібрання, як особливий фонд, залишається у помешканні М. Ґольдштейна, а сам колекціонер набуває статусу хранителя, відповідального за збереження цінностей міського музею (65). Цей документ, підписаний директором музею К. Пивоцьким, комісаром Ю. Лещинським, нотаріально завірений 12 липня 1941 року (66).

Безсумнівно, знаючи про передачу в депозит колекції юдаїки, Іларіон Свєнціцький, уповноважений з музейних справ міста Львова, скеровує М. Ґольдштейну 19 липня 1941 року лист, у якому в завуальованій формі висловлює розуміння і підтримку М. Ґольдштейну у тій складній ситуації. У стриманій манері ділового розпорядження (написаного українською, від руки, на бланку Національного музею) І. Свєнціцький, підтверджуючи статус М. Ґольдштейна як хранителя колекції, пише так: «Пану Максимільяну Ґольдштейну, вул. Новий Світ, 15, кв. 6, як власнику приватної колекції єврейської старовини доручаю упродовж 3-х днів надати загальний кількісний склад зібрання по розділах і упродовж 3-х місяців докладний інвентар. Беру до уваги, що пану в цій інвентаризаційний, дуже відповідальній роботі буде помічницею його дочка Ірена Ґольдштейн» (67).

На підтвердження рішення дирекції музею М. Ґольдштейн одержує довідку (німецькою і українською мовами), що у його помешканні зберігається етнографічно-фольклорна колекція, а сам М. Ґольдштейн уповноважений її зберігати, і що колекція, як і сама квартира, де вона зберігається, вимагає особливої охорони з боку влади. Довідка датована 8 серпня 1941 року (68).

Однак, незважаючи на всі зусилля, влада надалі намагалася виселити родину М. Ґольдштейна. З проханням про допомогу М. Ґольдштейн знову звертається до І. Свєнціцького, який пише листа до відповідних інстанцій, де підкреслює, що «прохач (тобто М. Ґольдштейн – Ф.П.) передав свою колекцію меблів, порцеляни, фаянсу і тканин Музею художньої промисловости 30 серпня 1941 року» (69). Про це ж говориться і у повторному проханні від 14.III.1942 року (70).

Однак, ані передача всієї колекції (71) Міському музею художньої промисловости, ані прохання і клопотання не дали бажаного результату: родина була переселена у район «єврейського житлового кварталу». До початку грудня 1941 року Ґольдштейни мали уже нову адресу (вул. Паненська (тепер Заводська), 9, кв. 28) (72).

1942 рік починався для М. Ґольдштейна обнадійливо, адже дирекція музею мала намір знову залучити колишніх співробітників «для інвентаризаційних робіт до кінця квітня». Так було повідомлено Уповноваженому керівнику відділу науки й освіти губернаторства Галичини А. Реґґе у службовому листі від 28 січня 1942 року (73). А уже 14 березня музей був змушений знову направити в ту ж інстанцію прохання не виселяти М. Ґольдштейна і його родину, тим разом уже зі Львова (74), оскільки він «потрібний музею працівник» (75). До прохання додавалися «обґрунтування»: прохання музею (76), довідка, що свідчить про звільнення М. Ґольдштейна від депортації (77), довідка про склад родини (78). Петицію підписали директор Національного українського музею І. Свєнціцький, комісар Природознавчого музею Г. Полянський, директор музею первісної історії Я. Прусевич, головний хранитель історичного музею Р. Менкицький, керівник Музею художньої промисловости Ю. Лещинський, директор українського етнографічного музею Р. Герасимчук (80). 25 березня 1942 року А. Реґґе адресує листа президенту Ради єврейської громади м. Львова з дозволом виключити М. Ґольдштейна з «акції виселення» (79).

Заледве відійшовши від шоку можливого виселення за межі Львова, М. Ґольдштейн із властивою йому «шаленістю тигра» (81) робить останню спробу захистити предмети єврейської старовини, що були в той час у закритих синаґоґах і молитовних будинках.

12 квітня 1942 року він скеровує листа доктору А. Реґґе, у підпорядкуванні якого був відділ охорони пам’яток історії і культури (82). Виступаючи в якості «колишнього директора колишнього Єврейського музею», М. Ґольдштейн чітко викладає предмет свого клопотання, суть якого зводилася до прохання про опіку над пам’ятками єврейської культури. Ґольдштейн підкреслює: 1. Після передачі Єврейського музею (у лютому 1940 року) Музею художньої промисловости частина експонатів залишилася в синаґоґах; тому єврейська громада хоче взяти їх на збереження; 2. Ряд найцікавіших об’єктів залишилися в синаґоґах у багатьох инших містах, зокрема, у Жовкві, Золочеві, Бродах, Тернополі. «При цьому, – підкреслює автор листа, – кожний з об’єктів є безцінним з багатьох точок зору – історичної, художньої» (83). Примітно, що на копії листа збереглася канцелярська позначка – дата надходження – 1 травня 1942 року. У справі порятунку предметів мистецтва М. Ґольдштейн ніби цілковито відгороджується від реальності довкола і керується тільки почуттям високого обов’язку громадянина і музейного працівника. Серед архівних матеріалів, що стосуються біографії М. Ґольдштейна періоду 1941-1942 років, збереглося кілька фінансово-бухгалтерських документів, де зазначені, наприклад, кількість відпрацьованого часу у музеї (84) і розмір зарплатні, згідно з яким за годину роботи єврею виплачувалося по 40 грошів, (85) тобто в кілька разів менше, ніж працівнику иншої національности.

Серпень 1942 року у Львові став початком черговій акції знищення євреїв. М. Ґольдштейн і його молодша дочка пережили цю хвилю масової депортації. Документи свідчать, що М. Ґольдштейн цього разу знову виявився під певним заступництвом керівника відділу науки й освіти дистрикту Галичини А. Реґґе, який підтримав клопотання Музею художньої промисловости (від 14.VII. 1942 р.) перед службою СС і поліцією щодо оформлення посвідчення особи для М. Ґольдштейна (86). 20 липня 1942 року А. Реґґе скеровує керівнику служби СС і поліції клопотання залишити М. Ґольдштейна на його посаді у Музеї художньої промисловости і видати йому відповідні документи (87). Через 20 днів А. Реґґе повторно просить відповідних чином оформити посвідчення єврея М. Ґольдштейна, оскільки «колишній директор Єврейського музею в даний час є необхідним фахівцем для опрацювання нових надходжень до музею» (88). І, нарешті, 17 серпня того ж року А. Реґґе посилає кур’єра одержати посвідчення особи «єврея Ґольдштейна» (89).

У свою чергу, мабуть, ще не одержавши посвідки особи «єврея Ґольдштейна», що давала можливість залишатися у Львові, колекціонер пише великого листа-петицію (від 20 серпня 1942 року), адресованого відділу науки й освіти губернаторства Галичини (90). Сьогодні лист читається немов епітафія. У кожному слові – пришвидшене биття серця людини, що відчуває постійну небезпеку, але водночас поводиться як аристократ, філософ, стоїк, продовжуючи боротьбу за порятунок пам’яток мистецтва. Ґольдштейн звертає увагу свого адресата на те, що серед величезної кількости пам’яток прикладного мистецтва, які є у Львові і його околицях, чимало таких, що зроблені у Німеччині, німецькими майстрами. Значна кількість таких об’єктів є власністю єврейських молитовних будинків, синаґоґ, приватних осіб. Потім М. Ґольдштейн представляє себе як фахівця музейної справи, що 30 років віддав роботі з різними видами мистецтва. Він згадує і про те, що у серпні 1941 року він, як останній директор Єврейського музею у Львові, передав усю общинну колекцію до Львівського музею художньої промисловости разом з його особистою колекцією. Свій лист М. Ґольдштейн закінчує так: «Я можу тільки просити залучити мене до такої роботи, щоб, у випадку чергового виселення зі Львова – і як особливу милість – мене і мою працюючу дочку (мельдкарте 20331) залишити у Львові». «Довідка», датована 7 вересня 1942 року (91) і «Пропуск» з терміном дії до 30 вересня 1942 року (92) свідчать також і про те, що М. Ґольдштейн мав дозвіл на вільне пересування по місту в робочий час «для виконання своїх службових обов’язків поза місцем служби, не міг бути притягнутий до використання на инших роботах» (93).

У ряді збережених документів середини 1941-1942 років зустрічаються короткі відомості про членів родини М. Ґольдштейна: його дружину – Нусю-Фанні, доньок Лілію, Ірену. Дружина і друг Нуся-Фанні Ґольдштейн, уроджена Левенкрон, з початку війни якийсь час числилася доглядачкою майна Музею художньої промисловости. В одному з документів 1942 року вона уже значилася як така, що «зникла безвісти». Це могло відбутися приблизно в червні-початку серпня 1942 року, тому що в листі від 20 серпня 1942 року М. Ґольдштейн, у своєму проханні про «не виселення» зі Львова вже не згадує фрау Нусю-Фанні (97).

Лілія Ґольдштейн, старша донька, на час встановлення совєтської влади на західноукраїнських землях у вересні 1939 року була у Кракові. Вона більше ніколи так і не побачилася зі своїми рідними. У квітні 1941 М. Ґольдштейн робив спробу року одержати візу для в’їзду дочки до СССР. Серед архівних документів М. Ґольдштейна збереглися копії двох довідок, датованих одним числом – 15 квітня 1941 року. Одна з них була видана Музеєм художньої промисловости (98), инша – за місцем проживання родини М. Ґольдштейна (99). Вони призначалися, очевидно, для польського консульства. Однак, розпочалася ІІ Світова війна і все помінялося. Згадки про Лілію як члена родини у документах військового часу – лише сумна констатація про розірваність родини (100). Л. Ґольдштейн теж була зарахована до зниклих безвісти (101).

Молодша дочка М. Ґольдштейна, Ірена (102) з липня 1941 року числилася лаборантом у Музеї художньої промисловости (103). Як випливає з довідок від 5 листопада і 6 грудня 1941 р. (104) і до кінця 1941 року продовжує працювати «технічним лаборантом» (105). У документі, датованим вереснем-жовтнем 1942 року, Ірена згадується вже як робітниця із заготівлі сировини (106). Виключений зі штату Музею художньої промисловости, М. Ґольдштейн продовжував там служити як «працюючий єврей під № 31596».

Коли і де обірвався життєвий шлях цієї людини, невідомо. Без вісти пропали Нуся-Фанні, Лілія, Ірен. Зрештою, як і мільйони инших євреїв.

Однак, час не відсунув углиб історії людини на ім'я Максимільян Ґольдштейн. Як один з багатьох, просто пішов у вічність єврейської культури (107).

---

1. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІА ), ф . 61, оп . 1, д. 1, д. 7. Свідоцтво про народження Максимільяна Ґольдштейна (копія 1896 р.)

2 . Goldstein М., Dresdner K. Kultura i sztuka ludu zydowskiego na ziemiach polskich. Zbiory Maksymiliana Goldsteina. – Lwow. 1935. S.6, 143, il. na s.5.

3. Свідчення про обрання М. Ґольдштейна членом Нумізматичного товариства у Відні датовано 1 листопада 1908 року. Зберігається в колекції Музею етнографії і художнього промислу Інституту народознавства Академій наук України (далі – МЕХП).

4. Зберігся лист М. Ґольдштейна (від 16.03.1909 р.) з відбитком його печатки як експерта-нумізмата. Див. : ЦДІА , ф . 701, оп . 2, Д. 1893, л. 177.

5. «Gazeta. Lwowska», 1908, 25 XI; «Gazeta narodowa», 1908, 5 XI ; «Glos», 1908, 26 XI; «Goniec», 1908, 25 XI; «Goniec polski», 1908, 27 XI: «Jednos c », 1908, 25 XII; «Kurjer Lwowski», 1908, 24 XII; «Slowo polskie», 1908, 24 XI: «Wiek nowy», 1908, 24 XI; «Wschod », 1908, 4 XII, « Діло », 1908, 25 XI, «Галичанин», 1908, 13, 26, XI.

6. «Goniec polski», 1908, 27 XI; «Bolletino italiano di numismati ca e di arte della medaglia- Milano», 1909, n. 2.

7. «Wiadomosci numizatyczno-archeologіczne». – Krakow, 1913. – S. 149.

8. Nieznany medal. – «Kurjer Lwowski», 1906, 12 XII; Rola mincerzy-zydow. – «Кurjer Lwowski»,1909, 10 XII; Moneta w pochodzie cywlizacyj – «Dziennik Polski», 1909, 13 VII; Idem // «Na ziemi naszej. Dodatek do «Kurjera Lwowskiego», 1909, n. 14; Moneta. // Wiek nowy, 1910, 26 III: Idem. «Kurjer Lwowski», 1910, 15 III; Fejleton numizmatyczny // «Kurjer Lwowski», 1910, 17 XI; Einiges uber offentliche Munz – und Medaillensammlungen im Lemberg // «Extraits des Memoires du Congres International de numismatique». – Bruxelles, 1910. – S.149-155; Judiache Munzepruger in Polen, «Dziennik zydowski we Lwowie», 1910, n. 24; Medal dly Samuela Horowitza // Nasz kraj ilustrowany, 1911, 10 VI; Medal Rydzinski. Medal Samuela Horowitza // «Monatblatt Numizmatischen Geselschaft in Wien». – Wien, 1911, n. 337/338, s. 330.

9. «Kurjer Lwowski», 1909, 11 IX, 9 Xl; «Slowo polskie», 1909. 11; X; «Gazeta Lwowska», 1909, 14 IX.

10. Ksieg a adresowa krоlewskiego stolicznego miasta Lwowa na 1906 r. Lwow, 1905. – S. 65 .

11. «Almanach zydowski». – Lwow, Krakow ect., 1937 . – S . 315, 316.

12 . Jaworski F. Muzeum zydowskie we Lwowie // Na ziemi naszej. Dodatek literacko-naukowy do «Kurjera Lwowskiego», 1910, luty; Goldstein M., Drezdner K. Kultura. Op cit., S . 148-149.

13. Muzeum zydowskie we Lwowie // «Kurjer Lwowski», 1911, 12 I; Idem, «Jednosc», 1911, 20 I; Idem, «Tageblat», 1911, 3,12 III.

14. «Przeglad», 221; «Wschod», 1911, 25 II, 21 IV. Див. також публікацію М. Ґольдштейна про відкриття Українського музею у Львові : «Zydowska gazeta ilustrowana » , 1913, 19 XII.

15. Janusz В. Muzeum zydowskie we Lwowie // Swiat, 1911, 23 IX; Janusz B. Muzea lokalne w Galicyi // Ziemia, 1912, n. 6; J anusz B. Nowsze exlibrisy lwowskie // Exlibris, Lwow, 1917, n.1, S . 40-44.

16. Дві різн і адреси, зазначені М. Ґольдштейном у листівках, дають підставу припустити, що листівки могли бути випущені двічі – у 1911 році і після 1920 року.

17. Зміст тексту такий: « Максимільян Ґольдштейн , службовець кредитної установи для торгівлі і промисловості у Львові , здобуває для своїх народознавчих зборів єврейські стародавності і пам’ятники, усе, що має який-небудь зв’язок з минулим чи сучасним життям, історією євреїв на землях Польщі, Литви, України і Росії». ( Переклад з польської. Ф.П.).

18. « Wschod», 1911, 29 VII: «Jedno s c», 1911, 9 VII.

19. «Almanach Zydowski», op. cit., S. 316.

20. «Gazeta poranna», Lwow, 1914, 21 VI.

21. ЦДІА . ф. 761, оп . I, д I, л. 35. Свідчення про шлюб М. Ґольдштейна і Н. Левенкрон (КОПІЯ). Див. також: «Wiedenski kurjer polski» 1915, 24 IV.

22. «Almanach Zydowski», op. cit., S. 316.

23. Перша дочка М. Ґольдштейна – Лілія – народилася 2 IX 1917 р.

24. Bendow J. Der Lemberger Judenpogrom (Nowember 1918 bis Juner 1919). – Wien-Brun, 1919.

25. Автор даної публікації на завершальному етапі редагування матеріалу і після тривалих пошуків у багатьох архівах знайшла в архіві МЕХП приватний екземпляр каталогу колекції М. Ґольдштейна (машинописний текст німецькою мовою «Verzeichnis der judisch-volkskundlichen Sammlung des Maximillian Goldstein». (Lwow) Lemberg, Polen, Nowy Swiat, 15. Він, очевидно, існував у декількох екземплярах. Один з них був відомий авторці статті «Sammlung Maximillian Goldstein», опублікованої в газеті «Internationale Sammlung-Zeitung», Wien, З иншим працював Я. Шалл. Матеріал каталогу становить надзвичайний інтерес для сучасного дослідника: авторка має намір продовжити його вивчення (Ф.П.)

26. Ювілейна виставка на честь польського князя Ю. Понятовського . Див. : «Wiek nowy», 1913, 20 XI; «Slowo polskie», 1913, 20 XI.

27. Kozicki W. Zycie sztuki we Lwowie // «Slowi polskie», 1920, 18 XII; Byk E. Wystawy Gwiazdkowe. Wystawa japonskich drzeworytow w Zachecie // «Wiek nowy», 1921 I X; Bienenstock M. Wystawa drzeworytow japonskich // «Chwila», 1920, 19 Xll; Zylа W. Drzeworyty japonski // «Gazeta Lwowska», 1921, 29 I; Treter M. Grafika japonska // «Slowo polskie», 1921, 6, 8, 9 I.

28. Goldstein M. O potrzebie konserwacji i informacji cmentazy Zydowskich // C hwila, 1922, 5 V.

29. Janusz B. Wartosc naukowa naszych sbiorow publicznych // Lwow dawny i dzieszejszy. – Lwow, 1928. S. 57-59; Zabytki zydowskie w Malopolsce Wschodniej. Wywiad z konserwatorem panstwowym Bondanem Januszem // « Chwila», 1925, 17 VIII .

30. Balaban M. Zabytki historyczne Zydow w Polsce. – Warszawa, 1929 . S. 29; Sprawozdanie Kuratorjum opieki nad zabytkami sztuki zydowskiej pr z y zydowskiej Gminie wyznajowej we Lwowie. Lwow, 1928; Sprawozdanie o csynosci za rok administracyjni 1926 Kuratorjurn dla opieki nad zabytkami zstuki zydowskiej przy izrailickiej Gminie wyznaniowej we Lwowie.

31. Katalog wystawy ksi a zki lwowskiej hebrejskiej i zabytkow sztuki zydowskiej. Lwow, Maj – czerwiec 1928. – Lwow. – 1928. 46 S.

32. Ibid., nn. 256, 257, 272-298.

33. Goldstein M., Dresdner K. Kultura i sztuka ludu Zydowskiego. op. cit. S. 172, 178, 186.

34. ЦДІА , ф . 761, сп. 1, лл. 75, 76.

35. «Zydowska gazeta ilustrowana» 1913, 19 XII.

36. Otwarcie wystawy, tek 1830-1832 r. // « Gazeta Lwowska», 1930, 30 XI; Franklowa G . Polska wystawa etnograficzna w Krakowie // «Chwila», 1931, 9 VII; Tymczasowy katalog wystawy zydowskiego przemyslu artystycznego. – Lwow.

37. Lautenbach A. Otwarcie wystawy zydowskiego przemyslu artystycznego // « Chwila», 1933, 7 III; Otwarcie wystawy zydowskiego przemyslu artystycznego // « Gazeta poranna», 1933, 7 III . Lamed Wystawa zydowska we Lwowie (Przyszle Muzeum zydowske w Warszawie) // «Kultura Lwowa», 1933, z. 7. – s. 14-18; K. St-j Wystawa sztuki zydowskiej // Ibid., z. 6. S. 22; Lille L. Zydowski przemysl artystyczny. Z okazji wystawy lwowskiej // Chwila, 1933, 12 III. 7; Idem., Muzeum zydowskiej gminy wyznaniowej we Lwowie, ul. Bernsteina, 12. – Lwow, 1938.- S.1; Krzemicka Z. Zydowski przemysl artystyczny // Kurjer literacko naukowy. Dodatek do «Ilustrowanego kurjera», Krakow, 1933, n.13. – S. VIII; Wystawa zydowskiego przemyslu artystycznego w Miejskiem Muzeum przemyslowym // Dodatek ilustrowany do «Chwili», 1933, n. 11. – S.2; Schall J. Omowienie wystawy zydowskiej // «Miesiecznik zydowski » , Warszawa 1933, n. 4; K.L. Wystawa zydowskiego przemyslu artystycznego we Lwowie // « Kultura Lwowa», 1933, z. 6. – S. 21.

38. Statut Towarzystwa przyjaciol Muzeum zydowskiego we Lwowie. – Lwow, 1931. – 16 S.

39. Найбільш відомою частиною великої колекції юдаїки М. Райхенштейна була колекція кетуб (переважно – італійського походження, ХVIII ст.). Доля цих об’єктів, як і багатьох инших, невідома.

40. Організатори виставки, звертаючись у газетних оголошеннях до єврейських організацій і колекціонерів, просили надати музею найбільш цікаві предмети на виставку, щоб в експозиції максимально широко і виразно було представлене мистецтво єврейських ремісників.

41. «Tymczasowy katalog wystawy». Op. cit. – S.3, 8.

42. Архів МЕХП , Д. 1933 р.

43. Вірогідно аргументовані дані, зокрема у публікаціях першого директора Львівського Єврейського музею Л. Лілеві , змушують визнати, що дані про цей музей, наведені у статті Я. Хьоніксмана «Кілька слів про кабінет юдаїки при бібліотеці ім. В. Стефаника АН України у Львові », див. : Пам ’ ятати заради життя . Київ, 1993, с. 135-137, помилкові.

44. Uroczyste otwarcie Muzeum zydowskiego we Lwowie // «Chwila», 1934, 19 V; Awin J. O dawnej sztucie zydowskiej // «Almanach zydowski». Op. cit. – S. 36.

45. Goldstein M., Dresdner K. Kultura i sztuka ludu z y dowskiego, Op. cit. – S. I-XI.

46. Balaban M. Zabytki historyczne Z y dow w Polsce. – Op. cit. – S. 26, 126, 128, 133, 134, 140, 141.

47. Кабінет мистецтв Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН України у Львові .

48. Sandel J. Umgekommene judische kunstler. B. 1-2.Warszawa. 1957 .- S. 216-218.

49. Kohlbauer – Fritz G. Zur Geschichte der Juden im Lemberg.— In: Lemberg // Lwiw. 1772-1918.Widerbegegnung mit einer Landeshauptstadt der Donaumonarchi. – Wien. 1993. – S. 21.

50. ЦДІА , Ф. 761, оп . 1, д. 1, лл. 20-20 про.

51. Там же, л. 22.

52. Іларіон Свєнціцький (директор Національного музею у Львові), Олександр Чоловський (голова Ради директорів архівів і музеїв Львова), Ксаверій Пивоцький (директор Міського музею художньої промисловости), Олександр Прусевич (директор Етнографічного музею), Рудольф Менкицький (хранитель фондів Історичного музею).

53. ЦДІА , Ф.761, оп .1, д. 1, л. 23.

54. Там же, л. 33.

55. Там же.

56. Відома фотокопія посвідчення ( приватна збірка ).

57. Через неповних два роки після приєднання Єврейського музею до Міського музею художньої промисловости колекція єврейських об’єктів була націоналізована Головним управлінням науки й освіти генерал-губернаторства Галичини: акт за № 7655/41/95/0 від 8 Х 1941 р. Див .: Державний архів Львівської області (далі ДАЛО) Ф. 35-Р, оп . 13, Д. 146, л. 16.

58. Автору даної публікації після тривалих пошуків удалося знайти копію «Протоколу передачі музею колишньої релігійної громади у Львові » (Архів МЕХП ).

59. Архів МЕХП , Д. 1940 р. Див. : копії довідок від 17.II.1940 р. і 18.III.1940 р., виданої для одержання совєтського паспорта.

60. Необхідно уточнити, які групи предметів і в якій кількості надійшли у фонди Музею художньої промисловости.

61. Архів МЕХП , Д. 1940 р. Наказ директора Музею художньої промисловости про « прийом колекції Єврейського музею» датований 21.III.1940 р. М. Ґольдштейн у листі від 12.IV.1942 р. ( Див. : ДАЛО, Ф. 35-Р, оп . 13, д. 146, л. 20) вважає , що акція приєднання Єврейського музею відбулася в лютому 1940 року.

62. Там же. Копія службової записки директора музею від 30.III.1940 р.

63. Там же. Документ від 4.VI.1941 р.

64. ДАЛО, ф . 35-Р, оп . 13, д. 146. л. 23.

65. ЦДІА , Ф. 761, оп . 1, д. 1, л. 42.

66. Там же.

67. Там же, л. 47.

68. Там же, л. 51.

69. ДАЛО, Ф. 35-Р, оп . 13, Д. 146, л. 7.

70. Там же, л. 13.

71. Збірки М. Ґольдштейна були включені до числа найбільш значимих колекцій Галичини. Див. : ДАЛО, Ф. 35-Р, оп . 13, Д. 138, л. 10, № 56.

72. ЦДІА , Ф. 761, оп . 1, д. 1. Порівн. дати на аркушах 58 і 54.

73. ДАЛО, Ф. 35-Р, оп . 13, Д. 146, л. 19.

74. У березні 1942 року німецька окупаційна влада приступила у Львові до здійснення акції « Белжець »: депортація 15 тисяч євреїв.

75. ДАЛО, ф . 35-Р, оп . 13, Д. 146, л. 11, 12.

76. Там же, л. 18.

77. Там же, оп . 12, Д. 249, л. 220.

78. Там же, оп . 13, Д. 146, л. 14.

79. Там же, л. 165, теж лл. 17, 18.

80. Там же, лл. 23, 28.

81. Ваlаban . М. Z moich wsроmien о mаrszаlku Pilsudskim. // « Chwilа », 1928, 14 XI.

82. ДАЛО, ф . 35-Р. оп . 13, Д. 146, л. 20.

83. Там же.

84. Там же, оп . 12, д. 249, л. 275 (датований 20 травня 1942 р.), л. 293 (датований 9 липня 1942 р.); лл. 217, 219 (датовані 20 січня і 1 березня 1942 р.); архів МЕХП , Д. 1942 р. Див.: службові записки від 1 серпня і 1 вересня 1942 р.

85. ДАЛО, ф . 35-Р, оп . 12, д. 249, лл. 217, 219. Порівн.: архів МЕХП , Д. 1941 р. Копія довідки, виданої М. Ґольдштейну про те, що його місячна зарплата в квітні 1941 року склала 450 карбованців.

86. ДАЛО, Ф. 35-Р, оп . 13, д. 146, лл. 26, 25.

87. Там же, л. 27.

88. Там же, л. 31.

89. Там же, л. 32.

90. Там же, лл. 33-33 про.; теж лл. 34-35.

91. Архів МЕХП , д. 1942 р. Документ від 7.IX.1942 р.

92. Там же, л. 171/42.

93. Там же.

94. Нуся-Фанні Ґольдштейн народилася 22-23 грудня 1896 року в с. Платениця Бережанського повіту , тепер Тернопільська область.

95. ЦДІА , Ф. 761, оп . 1, д. 1, л. 57.

96. ДАЛО, ф . 35-Р, оп . 13, Д. 146, л. 37.

97. Порівн.: матеріали ДАЛО, Ф. 35-Р, оп . 13,. д. 13, лл. 12, 14, 35 з документом: там же, оп . 12, Д. 249, Д. 220.

98. Архів МЕХП , Д. 1941 р.

99. ЦДІА , Ф. 761, оп . 1, д. 1, л. 36.

100. ДАЛО, Ф. 35-Р, оп . 12, д. 249. Документ від 16 березня 1942 р. Однак в иншому документі (від 14 березня 1942 року) відсутні дані про місце проживання Лілії Ґольдштейн у Львові .

101. Там же, оп . 13, Д. 146, л. 37.

102. Ірена Ґольдштейн народилася у Львові 12 квітня 1924 року.

103. ЦДІА , Ф. 761, оп . 1. д. 1, л. 47.

104. Там же, лл. 55, 57.

105. Там же.

106. ДАЛО, Ф. 35-Р, оп . 13, Д. 146, л. 36.

107. Friedman F. Zаglаdа Zydow Lwowskich. – Lodz, 1948. – S.33.