Роман Захарій

Маєр Балабан - видатний історик польського єврейства

Особистість Балабана та кінець його блискучої кар’єри у Варшавському гетто

Маєр Балабан народився у Львові 1877 року, в гебрейській сім’ї, що займалася друкарством у Львові та Жовкві з 1830 до 1914 року. Генеалогія цієї родини розпочинається з другої половини XVII століття, коли Балабани обіймали посади у кагалі Львова, а один з них, на ім’я Левко, був навіть головою єврейської громади міста, і, придбавши кам’яницю у єврейському гетто, до кінця свого життя судився з маґістратом за приватизацію будинку. Згодом Маєр Балабан присвятив йому історичний есей «Lewko Balaban, burmisrz kahalny Lwowskі» («Левко Балабан – бургомістр кагалу Львова»), Львів, 1904 рік. Син Левка, Зусман Балабан, також був членом ради кагалу у Львові і разом з львівським рабином підписував присягу стосовно хасидів-масарів у 1792 році. З того часу Балабани залишалися вірними міснаґдімами, дід Маєра – Йозеф Єгуда (Jozef Jehuda), знаний як рабин Лейба Балабан (Leiba Balaban) боровся проти хасидизму, підтримуючи рабина Якова Орнштайна (Jakow Ornstein), знаного як Єшуа Яков (Jeshua Jakow), ця традиція перейшла і до батька Маєра – Алєксандера Зусмана (Alexander Zusman), який був водночас і прогресивним, і благочестивим чоловіком.

Один з Балабанів, Леобель Балабан (Leobel Balaban) у 1830 році заснував друкарню і видавничий дім у Львові. Це була одна з головних єврейських друкарень у Львові, яка публікувала лише книжки релігійно-наукового і літургійного характеру. Будучи відомим в місті, Леобель Балабан був членом кагалу. Після його смерті у 1848 році бізнес успадкував його син, Мозес Пінхас Балабан (Moses Pinkhas Balaban), а потім дружина останнього – Песель (Pessel, 1860). Фірма стала відомою в Галичині, на польських землях та в Росії. Серед її публікацій: «Шулхан Арух» («Shulkhan Arukh») з численними коментарями, «Орах Хаїм» («Orakh Haim», 1880), «Йоре Деа» («Yore Dea», 1887), «Хошем Мішпат» («Khoshem Mishpat», 1882), «Ебан га езер» («Eben ha ezer», 1880), ряд тлумачень Тори, найбільш знаменитий з яких так званий «Мікрат Ґадол» («Mikrat Gadol», 1885) з 18 коментарями; молитовники з коментарями. Більше того, згідно з заповітом засновника друкарського дому, вони видавали лише Тори та молитовники: «Лише Мойсей та мужі Великого Синедріону удостоюються їхньої уваги. Фірма ігнорує сучасну єврейську літературу і новітню науку».

Так Балабан описував друкарські преференції своєї сім’ї в одній з статей в «Єврейской Энциклопедии», де він опублікував численні розвідки. Ця цитата показує всю глибину релігійних традицій родини Балабанів, де Маєр отримав традиційне виховання, доповнене освітою у хедері. В юному віці його віддали до початкової школи Чацького, а пізніше до гімназії. Одночасно він самотужки, часто удосвіта, ще перед школою або ж ночами вивчав єврейські науки. У 1895 році, отримавши атестат у 4-ій Львівській гімназії, він вступив на юридичний факультет Львівського університету, але через деякий час перервав навчання, обійнявши посаду вчителя у школі барона Гірша у Глинянах (Baron de Hirsch), а пізніше в Гологорах. Це було у 1898 році, перед ним було ще 40 років життя. Для подальшого викладання в цій школі, окрім гімназійного сертифікату, він мав скласти іспити з педагогічних дисциплін і пройти практику в публічній школі, де українська мова була головною мовою викладання. Це була глуха галицька провінція і другий клас, де проходив практику Балабан, нараховував 117 дітей, а навчання проходило у сільській хаті.

Балабан любив школу і молодь, своєю чергою діти любили його. Варте уваги і те, що Балабан, окрім основних предметів, викладав співи і навіть заснував хор, який виступав на різного роду сіоністських заходах. Балабан заснував також громадське товариство «Сіон», де викладав єврейську історію, користуючись підручниками Касля (Kasl) і Ґреца (Graetz), які на той час були видані мовою їдиш. Вже тоді Балабан, будучи залюбленим в історію, як і його батько, писав щоденники з гімназійних років і дитинства. Ця сімейна риса згодом розкрила себе в кар’єрі Маєра. Під час викладання у Глинянах, Балабан перечитав буквально всі історичні книги, які знаходив у бібліотеці власника міста. У січні 1900 року його перевели до школи барона Гірша у Гологори, але там, у далекій провінції, він не знайшов справжньої справи для себе і вже в листопаді того ж року повернувся до Львова, де обійняв посаду вчителя в початковій школі Чацького, де колись був учнем. Учителювання у цій школі було важким, оскільки в класах було по 65-85 учнів. У першому класі, де викладав Балабан, було 87 хлопчиків віком від 6 до 13 років.

Влаштувавшись у Львові, Балабан пройшов так званий «кваліфікаційний іспит» і вже навесні 1902 року повернувся до університетського навчання. Тепер він вивчав не право, а філософію та історію. Одночасно він відновив перервану учителюванням співпрацю з сіоністським тижневиком «Wschod», дописував статті для сіоністського журналу «Пшишлосць» («Przyszlosc» з польської – майбутнє).

Поєднання учительства і навчання в університеті не було легкою справою, тим більше, що Маєр, окрім того, займався ще й роботою в архівах під керівництвом двох професорів – Людвіґа Фінкеля та історика права Освальда Бальцера. Саме з того часу він почав інтенсивно працювати над історією євреїв Львова, починаючи з досліджень легенд про так звану «Золоту Розу». У той же час він вивчав бібліографію історії євреїв у Польщі і в 1903 році опублікував «Огляд літератури та історії євреїв у Польщі 1899-1903 рр.». Склавши іспит на учителя релігії, Маєр Балабан почав викладати релігію у кількох початкових школах.

У 1904 році Маєр Балабан закінчив роботу над темою «Zydzi lwowscy na przelomie XVI-XVII wieku» («Євреї Львова на переломі XVII століття»), отримавши за неї нагороду філософського факультету університету, а також кошти на її публікацію від фундації Іполіта Вавельберґа. Тоді ж його перевели з початкових шкіл до 4-ї гімназії з правом викладання там єврейської релігії. Вище згадана праця була порекомендована професором Міхалом Бобжинскім (Prof. Michal Bobzynski), який пізніше став генерал-губернатором Галичини, на нагороду Барчевського Польської академії мистецтв. У цій праці Балабан вичерпно дослідив тему, довівши свою скрупульозність вченого та хист дохідливо показати різні аспекти єврейського життя.

Публікація такої серйозної праці, яку історичні критики одразу прийняли і високо оцінили, обіцяла йому велике майбутнє, відкривала шлях до наукових установ, полегшувала працю в середній школі. Після захисту докторату в університеті і здачі учительського іспиту з загальної історії та географії, Балабан отримав посаду вчителя у Сокалі і одночасно призначення до 6-ї гімназії у Львові.

Балабан інтенсивно працював як науковець. Він продовжував дослідження з історії євреїв Львова і в 1909 році опублікував свою працю «Dzielnica zydowska, jej dzieje i zabytki» («Єврейська дільниця, її історія та пам’ятки») в серії «Львівська бібліотека» («Biblioteka Lwowska») та «Spis Zydow i karaitow ziemi halickiej z r. 1765» («Реєстр євреїв та караїмів Галицької землі з 1765 р.»), опублікований у тому ж році в Академії мистецтв у Кракові.

Водночас Балабан продовжує «Бібліографію історії євреїв в Польщі» в «Історичному квартальнику» («Kwartalnik historyczny») у Львові, а пізніше (починаючи з 1909 року) в «Історичному огляді» («Przeglad Historyczny») у Варшаві.

Упродовж 1905-1906 років Балабан був головним редактором щомісячника «Гаор» («Haor»), що був органом Спілки викладачів єврейського права в Галичині.

Коли у 1909 році Дубнов почав публікацію журналу «Єврейская старина», Балабан не тільки посилав свої роботи для кожного випуску, але й залучав до журналу праці молодих галицьких істориків (Schipper, Heckerow). В «Єврейской старине» Балабан також вів бібліографічний розділ, схожий до бібліографій польських журналах. Несподівано Балабан натрапив на документи і матеріали, які стосувались історії євреїв у Кракові, в свою чергу краківський кагал попросив його закінчити перший том «Історії євреїв в Кракові за короля Казимира, 1304». Це зробило йому репутацію у Львівському університеті, і за підтримки професора Фінкеля Балабан отримав однорічну відпустку в середній школі та високу міністерську стипендію, що дало змогу поїхати у тривале наукове відрядження до Познані, Берліна і Ґданська. Дорогою він затримався на декілька місяців у Кракові – збирав матеріали для другого тому «Історії краківських євреїв». Одночасно в «Єврейской старине» він почав публікувати розширену працю під назвою «Історія устрою євреїв в Польщі».

Перша світова війна зруйнувала плани Балабана. Перший рік війни він провів у Відні, де вчителював у гімназії для галицьких біженців, проводив курси для вчителів єврейської релігії з Галичини. Наступні три роки він провів у Любліні, служачи доповідачем з питань євреїв в Офісі австрійського генерал-губернатора, а пізніше – польовим рабином австрійської армії на окупованих територіях. Перебуваючи на цих посадах, Балабан організовував нові кагали, відвідував єврейські школи і співпрацював при організації єврейських гімназій. Він також організував навчальні курси для меламедів (єврейських учителів) у Любліні, Кєльцах, Холмі та в инших місцях, працюючи в деяких з них як учитель, наприклад, в Радомську.

Окрім цієї складної роботи, яка вимагала постійного руху, Балабан не занедбував історичної праці і розпочав нове дослідження «Die Judenstadt von Lublin» («Євреї Любліна»), яке базувалося на виключно цікавих архівних матеріалах. Під час своїх подорожей він збирав матеріали про єврейські старожитності та історичні пам’ятки у Польщі, фотографуючи їх і, таким чином, рятуючи від забуття.

Наприкінці війни Балабан вступив до Війська польського, але після кількох місяців військової служби польське Міністерство освіти призначило його директором Жіночої єврейської гімназії в Ченстохові, де він також обійняв одну з посад у місцевій синаґозі. На посаді директора гімназії він доклав багато зусиль, впорядковуючи справи як гімназії, так і синаґоґи, скажімо, він склав для них перші у Польщі статути, підібрав висококваліфікований штат учителів, який в подальшому став постійним та ефективним.

Після піврічної праці у Ченстохові Міністерство релігійних конфесій та громадської освіти попросило Балабана переїхати до Варшави і очолити першу сучасну Школу рабинів «Takhkemoni». Ця школа була створена як синтез восьмирічної гімназії з традиційною єврейською єшивою, де, окрім викладання Тори, гебрейської, філософії, релігії також був повний виклад Талмуду. Ця програма вимагала учителів, готових сприйняти такі відмінні від традиційних методики викладання. Балабан доклав великих зусиль, щоб подолати ці труднощі, і через декілька років отримав позитивні результати.

Балабан очолював семінарію «Takhkemoni» упродовж дев’яти років (1920-1929), водночас він був директором гімназії «Askola» (1920-1921), а згодом, упродовж багатьох років, викладав загальну історію.

Відійшовши від освітньої роботи, Балабан продовжив свої історичні дослідження. Результатом цих досліджень був 4-томний підручник «Єврейська історія та література з детальним оглядом історії євреїв у Польщі». Підручник використовували у всіх єврейських школах Польщі і частково переклали на гебрейську, оскільки його також використовували в єврейських школах Палестини. Окрім того, Балабан у час і після війни опублікував декілька томів історичних досліджень «Історія євреїв у Галичині» (1916), з яких перший том – це цілковито нове і змінене видання першого тому «Історії євреїв у Кракові» (1931), другий том викладає історію єврейського суспільства до 1868 року (1936). Обидва томи нараховують більше 1400 сторінок і 80 таблиць з ілюстраціями та фотографіями.

У той же час Балабан пише «Historia postepowej synagogi we Lwowie 1840-1936» («Історія проґресивної синаґоґи у Львові 1840-1936», Львів, 1937), а також «Bibliografija historyi zydow w Polsce za 1900-1930» («Бібліографія історії євреїв в Польщі за 1900-1930»), що нараховувала понад 10.000 записів.

З 1927 року Балабан викладає у Варшавському університеті імені Ю. Пілсудского як професор єврейської історії, а з 1936 року головував також в університетському семінарі з історії євреїв у Польщі. З 1928 року Балабан викладає у Вільній польській школі.

Разом з Шором, Тоном і Браудом у 1928 р. Балабан організував Інститут єврейських студій у Варшаві, що відкрився у лютому того ж року в будинку біля Великої синаґоґи на вулиці Тломацькій. Насправді це була семінарія рабинів Польщі і Балабан працював там як викладач єврейської історії, ведучи водночас історичний семінар у Варшавському університеті. Семінар Балабана у Варшавському університеті став одним з найбільш урожайних і продуктивних центрів єврейської історичної школи в Польщі, адже у ньому брало участь багато провідних істориків того часу. Студенти Балабана і з університету, із інституту обіймали учительські посади по всій Польщі, поширюючи знання свого учителя, багато з них стали видатними науковцями. Серед них: Артур Айзенбах (Artur Eisenbach), Йозеф Керміш (Jozef Kermisz), Ісайя Трунк (Izajasz Trunk).

Окрім наукової та педагогічної роботи, Балабан займався організаційною роботою, упродовж п’яти років керуючи Інститутом єврейських студій. Окрім того, упродовж 40 років він був співпрацівником численних наукових журналів, таких як: «Monatschrift fur Geschichte und Wissenschaft Judentums», «Zeitschrift fur die Geschichte der Juden in Deutschland», «Kwartalnik dla historii zydow w Polsce», «Nowe Zycie» (журнал, який вів і видавав він сам у 1924 р.), «Ha-tkufa» і т.д.

З початку своєї наукової кар’єри Балабан починає збирати бібліографію з історії євреїв в Польщі. Його перша публікація, яка була відзначена особливою нагородою, з’явилась в Польщі у 1903. Перша частина його власної бібліографії за 1900-30 роки з’явилась у 1939 році. Балабан був близьким до всіх духовних лідерів польського єврейства, тому чимало рабинів влітку 1939 року повторювали його слова, що війни не буде. Навіть наприкінці серпня він і далі наполягав на тому, що: «Не вірте, що війна неминуча».

Трьома роками пізніше, коли йому нагадали про це у варшавському гетто, він зізнався: «Це була найбільша помилка всього мого життя».

Коли нацисти захопили Польщу, Балабан відмовився тікати. Він помер у Варшаві, у листопаді 1942 року, ще перед ліквідацією гетто, і, таким чином, був удостоєний відносно гідного похорону на єврейському кладовищі.

Короткий огляд наукового спадку Маєра Балабана

Балабан опублікував 70 історичних праць і 200 коротких робіт та оглядів у різних періодичних виданнях. Його справедливо вважають засновником історіографії польського єврейства, а особливо їхнього общинного життя.

Учений почав свою літературно-наукову діяльність у 1897 році, публікуючи маленькі есеї у сіоністському журналі «Przyslosc», а пізніше у тижневику «Wschod». З 1903 року Балабан вів постійний бібліографічний огляд історії євреїв у Польщі та Росії в «Kwartalniku historycznym», а з 1906 року він публікував наукові праці в газеті «Kurjer Lwowski». Перші серйозні праці Балабана з’явились в альманасі «Rocznik zydowskі» у 1902-1906: «Izak Nachmanowicz, zyd lwowski XVI wieku» («Ісак Нахманович: львівський єврей XVI століття»); «Josephus Flavius, Charakterystyka czlowieka i historyka na tle wspolczesnych wypadkow» («Йосиф Флавій, характеристика людини та історика у сучасній перспективі», 1904); «Z przemyskich dziejow» («З історії Перемишля», 1904); «Zycie prywatne zydow lwowskich na przelomie XVI i XVII wieku» («Приватне життя євреїв Львова на зламі XVI i XVII століть», 1905); «Makabeusze» («Макавеї», 1905); «Lewko Balaban, burmistrz kahalny lwowski z konca XVIII wieku» («Левко Балабан, бургомістр кагалу у Львові в кінці XVIII століття», 1905). Деякі з цих статей стали підготовчими працями для головної, вже згаданої роботи Балабана «Zydzi lwowscy na przelomie XVI i XVII wieku» («Євреї Львова на зламі XVI i XVII століть», 1906). Ця праця нараховує 577 сторінок тексту і 188 сторінок різних матеріалів. Цю роботу Балабана було нагороджено першою премією Іполіта Вавельберґа. У ній він продемонстрував блискуче знання теми, ерудицію і здатність зрозуміло представити різні аспекти життя в деталях. Книга складається з трьох частин; у першому розділі Балабан дає живу картину історичних подій у громаді, у деталях спирається на славну дискусію львівських євреїв з єзуїтами і енергійних лідерів громади з сім’ї Нахмановичів та инших. Друга частина присвячена аналізу єврейського громадського самоврядування, а третя складається з кількох есеїв про торгівлю, ремесла, сімейне життя і под. Балабан користувався багатими архівними матеріалами, переважно оо. бернардинців у Львові, Львівського міського архіву та архіву єврейської громади Львова. Велика кількість ілюстрацій надає книзі особливого історико-культурного значення.

Балабан також досліджував історію инших єврейських громад: «Zalman, burmistrz kahalu w Drohobyczu w pol. XVIII wieku» («Залман, голова кагалу Дрогобича в другій половині XVIII століття»); «Cieniom Stanislawa Zolkiewskiego» («У тіні Станіслава Жолкєвского»). Деякі праці присвячені освітньому руху серед євреїв: «Herz Homberg i szkoly jozefinskie dla zydow w Galicyi w r. 1787-1806» («Герц Гомберґ і йосифінські школи для євреїв у Галичині в 1787-1806», Львів, 1907); «Historya projektu szkoly rabinow i nauki religii mojzeszowej na ziemiach polskich» («Історія проекту єврейської релігійної школи для рабинів на польських землях», Львів, 1907).

У своїй книжці «Przeglad literatury historji zydow w Polsce, 1899-1907» («Огляд літератури з історії євреїв в Польщі, 1899-1907», Львів, 1908) Балабан подав список праць з історії євреїв у Польщі і Росії з великою кількістю рецензій на багато історичних публікацій.

Зібрання його статей і наукових робіт, які містять в собі біографії рабинів, громадських лідерів, історію видавничих домів, караїмів у Польщі, виходили німецькою, польською мовами та мовою їдиш.

Балабан подав понад 150 статей до російсько-єврейської «Єврейской энциклопедии». Він написав велику кількість гасел і до «Enzyklopedia Iudaica», «Polskiego Slownika Biograficznego» польської академії мистецтв, «Enzyklopedii Polskiej» і т.д. Крім того, Балабан публікував історичні та літературно-критичні статті майже в усій польській пресі («Kurjer Lwowski», «Slowo Polskie») та у польсько-єврейських і єврейських газетах, рецензуючи праці з єврейської історії в популярних дебатах та критичних книжкових статтях.

Балабан, разом з Натаном Швабом (Natan Szwalb), Йозефом Опатошем (Jozef Opatoszu) та Бернардом Зінґером (Bernard Singer) був серед головних редакторів та співпрацівників поміркованого сіоністського щоденника «Nasz Przeglad», який виходив в Варшаві з 1923 до 20.IX.1939.

Особливо важливими є написані івритом дослідження сабатіанства та франкізму, зібраних у праці «Le-Toledot ha-Tenu’ah ha-Frankit» («Історія франкістського руху», ІІ томи, 1934-35 рр.), опублікованій у Тель-Авіві.

Так само, як і Шор, Балабан співпрацював з польською єврейською газетою «Chwila», яка виходила у Львові як місцеве єврейське видання і щоденна газета. Це була одна з численних єврейських газет, де Балабан публікував свої історичні статті та критичні літературні огляди про єврейську історію. Одним з таких оглядів була його стаття про книгу Самуеля Крауса (Samuel Kraus) «Die Wiener Geserah vom Jahre 1421», яка була опублікована того ж 1920 року у Відні. Стаття називалась «Smutna rocznica» («Сумна річниця»). У ній Балабан пише: «Віденська громада відзначає криваву п’ятисоту річницю з моменту, коли австрійський принц Альбрехт V (як імператор Альбрехт II) наказав зігнати всіх євреїв, що були в його володіннях, до в’язниць, звідки ніхто так і не вибрався живим. Дві дати – 23 квітня 1420 року і 12 березня 1421 року, дати ув’язнення євреїв і спалення жертв, є кривавими символами в історії віденських євреїв і всій єврейській історії загалом. Полум’я палаючої копи сіна горить, освітлюючи криваву історію віденської громади. Відблиск цього полум’я можна побачити і сьогодні...». Професор школи рабинів Балабан пише розлогу працю, в якій хоче вшанувати і увічнити трагедію в історії, зробити своєрідний меморіал жертвам, які згоріли тоді у Відні. Ця німецько-єврейська хроніка називається «Die Wiener Geserah...»

У тому ж 1920 році, у тій же газеті Балабан публікує наступні статті: «Dr. Emanuel de Jona, lekarz nadworny Jana ІІІ» («Доктор Емануель де Йона, придворний лікар Яна III»), де описує історію євреїв Львова; «Drukarnie hebrajskie w Zolkwie i Lwowie» («Єврейські друкарські у Жовкві та Львові»); «Becal, celnik ziem ruskich» («Бецаль, митник руських земель»), історичне есе 17 століття.

Серед инших публікацій Балабана у «Хвілі» є й такі оригінальні, як: «Auto-da-Fe we Lwowie w r. 1728», з французької – acte de foi – (з латини – actus fidei) – це урочисте проголошення акту віри, після чого іде процес екзекуції, призначений інквізицією. Євреїв зазвичай засуджували за визнання юдаїзму. Урочисте проголошення вироку зазвичай проходило у церкві під час першого тижня різдвяних свят.

Значення праць Балабана важко переоцінити, оскільки він був не лише ретельним ученим, але й піонером у царині вивчення історії євреїв Польщі та Галичини.

Переклала Христина Возняк