|
|
|
Стейс ЛіндсіКультура, ментальні моделі і національний добробутКультура є важливою детермінантою національного процвітання, оскільки культура формує думку індивідів про ризики, винагороди і можливості. Ця стаття стверджує, що культурні цінності дійсно мають значення в процесі людського прогресу, тому що вони формують спосіб, в який індивіди мислять про прогрес. Зокрема, культурні цінності мають значення, тому що вони формують принципи, навколо яких організована економічна діяльність, а без економічної діяльності прогрес неможливий. Глобальна економіка ХХІ століття несе як безпрецедентну можливість створення світового добробуту, так і потенціальну загрозу столітнім культурним традиціям у всіх частинах світу, несе напруження, яке яскраво демонструє історія, що трапилася зі мною. Після моєї нещодавньої промови на тему економічної конкуренції для групи державних та бізнес-лідерів Гани до мене підійшов молодий чоловік і спитав, чи моя промова означає, що його культура повинна змінитися задля того, щоб його країна досягла успіху в глобальній економіці. Він вказав на те, що в його етнічній групі традиція вимагає більшої поваги до старших, і що багато старших людей у його селі не хочуть, щоб молоді лідери занадто втягувалися у справи національного бізнесу. Його питання пролило світло на вражаючу дилему: чи індивідуми в країнах, що розвиваються, будуть змушені змінити свою культурну спадщину задля того, що мати більшу долю участи у глобальній економіці? Чи можливо, щоб регіон зберіг свою історію та цілісність – і повагу до місцевих культур – і водночас був конкурентоспроможним на глобальному рівні? Саме ці питання ставили автори цієї книги, питання, на які немає чітких відповідей. Розуміння будь-якої з домінуючих тем – культура чи людський прогрес – є складним випробуванням. Ще складніше зрозуміти та інтегрувати їх. Дописувачі Девід Лендс, Майкл Портер та Джефрі Сакс підняли важливі питання про роль инших змінних, що впливають на економічний розвиток, як-от державна політика, географія та хвороби. Инші обговорили важливість культури у формуванні ставлення до праці, довіри та влади – усі ці чинники впливають на людський прогрес. Проте, фундаментальним залишається питання: яким чином можна сприяти змінам, які потрібні для створення стабільно зростаючих стандартів життя у світі, що розвивається? Більше того, як запитав Річард Шведер, чи такий шлях становитиме загрозу цілісності певної культури? Чи це обмежить нашу можливість збагачували нашу власну культуру иншими? Мої колеги з компанії «Монітор» разом зі мною доклали значних зусиль, надаючи поради державним та бізнес-лідерам щодо створення більш конкурентної економіки. Ми пробували це робити, поважаючи водночас місцеву спадщину та інституції. Знову і знову ми наголошували на потребі зміни певної політики, стратегії, дії чи режимів комунікації. Більшість лідерів, з якими ми мали честь працювати, визнавали доцільність нашого бачення. Однак, ми зрозуміли, що правильні відповіді на болючі питання економічного розвитку не є достатніми для створення незворотних змін у нефункціональних економіках. Часто люди сприймають інтелектуальні обґрунтування, розуміють потребу в змінах і висловлюють готовність змінитися, проте надалі дотримуються знайомих речей. Ця тенденція повернення до знайомого не є культурною рисою як такою, проте свідчить про більш важкі випробування, які чекають на тих, хто хоче впроваджувати инше, більш перспективне бачення майбутнього. Економічний прогрес залежить від зміни способу мислення людей про досягнення добробуту. Ця означає зміну базових настанов і вірування, а також підстав, на основі яких лідери приймають рішення, що призводять до низької економічної ефективності. У своїх зауваженнях Говард Гарднер вказав на тенденцію серед когнітивних вчених, які намагаються зрозуміти, яким чином індивіди сприймають і розуміють навколишній світ. Саме з цього треба починати, якщо прагнути започаткувати тривалі зміни. Пітер Сенг (Peter Senge), поміж инших, назвав ці уявлення «ментальними моделями», які він визначив як «глибоко вкорінені переконання, узагальнення чи навіть картини та образи, що впливають на те, як ми розуміємо світ і як ми діємо» [1] . Багато дописувачів до цієї книги вказували на те, що «предмет аналізу» цього питання про культурні цінності та економічний прогрес не є чітко визначеним. Чи це повинна бути група націй зі схожою релігійною традицією, чи окремі нації з особливими історичними та культурними цінностями чи, можливо, різні громади в межах націй, які пов’язані спільними віруваннями? Роберт Еджтон пише, що може бути одна економіка, проте багато культур. Щоб пояснити економічну ефективність і провадити продуктивний діалог про культуру, не варто покладатися тільки на широкі компетенції релігійних вірувань чи инші загальні культурні характеристики. Як зазначив Мар'яно Ґрондона, учені використали конфуціанство, щоб пояснити спершу падіння Азії, а потім її успіх, і знову кризу. Хоча обговорення впливу католицької і протестантської етики праці і може породити цікаві спостереження, вони занадто абстракті, щоб використовувати їх для запровадження змін. І завжди є винятки – надзвичайно продуктивні, успішні католики в культурах, що чинять опір змінам, та надзвичайно неуспішні протестанти у культурах, що сприяють прогресу. Ми потребуємо більшої ясности щодо предмету аналізу. Застосування фільтрів ментальних моделей могло б допомогти зрозуміти вплив культури на добробут. Ментальні моделі – це базові вірування, що впливають на те, як люди поводяться. Культура є більш широкою змінною макроекономічного рівня. Ментальні моделі – це змінні мікроекономічного рівня. Ментальні моделі застосовуються до індивідів та груп індивідів – їх можна визначити та змінити. Культура відображає сукупність індивідуальних ментальних моделей і відповідно вплив типів ментальних моделей на те, як індивіди поводяться. Культура і ментальні моделі пов’язані в систему, що постійно еволюціонує. Реальним важелем при запровадженні змін можуть стати зусилля щодо зміни ментальних моделей на індивідуальному рівні, починаючи із способу, в який індивіди мислять про створення багатства. Існує важливий зв’язок між ментальними моделями і добробутом, що необов’язково призводить до гомогенізації глобальної культури. Щоб зрозуміти цей зв’язок, було б корисним представити короткий огляд труднощів на шляху до добробуту нації. Труднощі на шляху національного добробуту Двигун росту Загальним завданням цієї книги є дослідити зв’язок між культурними цінностями і людським прогресом. Дискусія ведеться на основі припущення, що економічний прогрес є фундаментальним для людського прогресу. Існує загальне розуміння проблем у процесі економічного росту та розвитку, з якими стикаються лідери світу, що розвивається. Економічний ріст є обов’язковим, оскільки всі инші форми людського прогресу (як-от здоров’я, освіта, інфраструктура) залежать від продуктивності економічної діяльности. Постає питання, що саме рухає економічний ріст в економіці, як це працює, і, відповідно, яким чином стимулювати продуктивне використання ресурсів нації задля створення можливостей людського прогресу. Це веде до другого припущення. Я вірю, що успішні бізнеси є двигунами росту, тому що саме на рівні індивідуального бізнесу відбувається створення багатства. Створюються товари, надаються послуги, підвищується продуктивність, генерується багатство. Без бізнесів не було б економічного прогресу, і без економічного прогресу не було б людського прогресу. Ці припущення ведуть до наступного силогізму: Людський прогрес на загал неможливий без економічного росту. Успішні бізнеси є двигунами економічного росту. Тому успішні бізнеси є необхідною передумовою людського прогресу. З огляду на ці припущення, фокус переміщається на обговорення питання, що ж сприяє успішним бізнесам і яким чином можна сприяти таким типам бізнесу? Порівняльні переваги і конкурентні переваги Дослідження Джефрі Сакса та компанії «Монітор» щодо економічної ефективности світових націй показали, що нація, яка володіє великою кількістю природних ресурсів, має схильність показувати гірші результати, ніж та, яка не має багато природних ресурсів [2] . Хоча теорія порівняльних переваг говорить, що країни з унікальними порівняльними перевагами повинні спеціалізуватися у своїх сильних галузях, нації, що багаті на природні ресурси і зосереджені на продажі цих ресурсів на глобальному ринку, мають схильність бути найбіднішими за показниками на душу населення. Причиною відносно низької ефективности багатих на ресурси націй є те, що природні ресурси мають тенденцію бути головними предметами торгівлі, і виробники практично не здатні контролювати зміну цін. Фактично, за останні двадцять п’ять років ціни на головні предмети торгівлі постійно і суттєво знижуються. Як результат, багато націй хоча й реально збільшують об’єми експорту ресурсів, проте заробляють менше реальних грошей за свої зусилля. У сьогоднішній глобальній економіці порівняльні переваги природних ресурсів не гарантують економічний добробут. Те ж стосується націй, які роблять ставку на використання порівняльної переваги у дешевій робочій силі. Коли компанії розробляють стратегію експорту на основі низької вартости робочої сили, вони створюють замкнуте коло. Щоб конкурувати у вибраних сегментах, вони повинні утримувати вартість робочої сили на мінімальному рівні. І тому вони не можуть піднімати заробітні плати; якщо ж вони це робитимуть, то залишаться з неконкурентними товарами. Якщо це станеться, вони або закриють бізнес, або шукатимуть можливості перенесення виробництва в сусідні країни, де вони матимуть ще нижчі зарплати. Обидва випадки – стратегія на основі природних ресурсів та стратегія на основі дешевої робочої сили – можна охарактеризувати як стратегії на основі порівняльних переваг. Обидві довели неспроможність створення вищих та зростаючих стандартів життя. Зрозуміло, існує багато инших факторів, які визначають можливість нації досягати успіху, наприклад, стабільне макроекономічне середовище, прозорі та ефективні урядові інституції, адекватна інфраструктура, освічені трудові ресурси, якісна система охорони здоров’я. Хоча ці теми і були детально проаналізовані, поодинокими залишаються дослідження того, що саме потрібно для створення успіху на рівні компанії в країнах, що розвиваються. За останні двадцять років Майкл Портер багато писав про конкурентні переваги на рівні фірми, регіону та нації, і його дослідження спровокували більш глибокий погляд на мікроекономічні змінні, що впливають на успіх. У «Звіті про глобальну конкуренцію 1998» (Global Competitiveness Report 1998) він розробив «індекс мікроекономічної конкурентности», який вимірює якість конкурентного середовища даної нації. Він пише: «Все більше погоджуються з тим, що макроекономічна політика, що включає збалансовані державні фінанси, помірковану вартість уряду, обмежену роль уряду в економіці та відкритість до міжнародних ринків, сприяє національному добробуту. Хоча стабільний політичний контекст і здорова макроекономічна політика є необхідними, вони не є достатніми, щоб гарантувати процвітаючу економіку. Так само важливими – чи, може, навіть більш важливими – є мікроекономічні основи економічного розвитку, вкорінені в операційній діяльності та стратегії фірми, а також у товарах/послугах на виході, інфраструктурі, інституціях та політиці, що складають середовище, в якому конкурують фірми нації. Якщо немає належного покращення на мікроекономічному рівні, політична та макроекономічна реформа не дадуть плодів» [3] . З огляду на зростаючий консенсус щодо основ макроекономічного менеджменту і появу розуміння мікроекономічних основ конкурентности виникає питання: чому запровадження змін є таким складним у відсталих економіках? Чи потрібно мати стабільний уряд, здорову економіку та сильну мікроекономічну основу перш, ніж нація почне досягати значних здобутків? Зрозуміло, це було б ідеально. Проте, економічний розвиток – це часто феномен курки чи яйця. Бізнес-лідери стверджують, що вони не зможуть розвинути кращі стратегії, допоки уряд не об’єднає зусилля, а державні лідери стверджують, що вони не зможуть здійснити важливі кроки, допоки бізнес не продемонструє свою готовність конкурувати і перестане шукати захисту від конкуренції. Добробут вимагає, щоб основи були на місці, а також існував той «конкурентний стиль мислення», що заохочує інновації та продуктивність в національній економіці. Потреба в конкурентному стилі мислення Наш досвід консультування ділових та державних лідерів показав, що пошук відповідей на стратегічні проблеми, з якими вони стикаються, не є таким складним, навіть у середовищах, що потерпають від поганої державної політики і неналежної інфраструктури. Складність полягає в зміні способу, в який люди мислять про свої бізнес-проблеми. Це спадщина мислення з позиції порівняльної переваги – колись впроваджена в інституціях, законах та політиках у більшій частині світу, що розвивається – спадщина, що дуже ускладнила прийняття лідерами різних рішень. Наступний перелік підсумовує деякі моделі мислення, які ми спостерігали в лідерів бізнесу та держав у різних країнах, що розвиваються. Колонка ліворуч – адаптація рис, що чинять опір прогресу, за типологією Мар'яно Ґрондона і Лоренса Гаррісона на рівні фірм. Колонка праворуч представляє відповідні риси, що сприяють прогресу.
Існує багато реальних політичних та фізичних бар’єрів зміни способу конкуренції фірм, як-от низька економічна ефективність нації, погана інфраструктура та брак кваліфікованих працівників. Однак, бізнес-лідери більше не можуть дозволити собі розкіш чекати на покращення національної інфраструктури, щоб змінити спосіб свого мислення про конкуренцію та бізнес-стратегію. Якщо вони не почнуть приймати інноваційні рішення для своїх проблем, не буде поліпшення для нації загалом. Ідеально – обидва працюють разом, щоб створити динамічну систему спільного поліпшення. Економічний ріст та соціальна рівність Сучасна модель конкуренції більшости країн, що розвиваються, створює зачароване коло. Фірми конкурують на основі дешевої робочої сили та великих запасів природних ресурсів. Вони потрапляють у пастку торгівлі ресурсами, на якій дуже важко заробляти високу маржу. Без високої маржі вони не спроможні робити суттєві інвестиції в людський капітал; без суттєвих інвестицій у людський капітал вони не спроможні створювати кращі джерела інновацій. Проте, таке зачароване коло існує також для стійкого економічного росту і соціальної рівності. У цьому зачарованому колі фірми ініціюють створення більш складних продуктів та більш складних стратегій. Це допомагає створити бізнеси з вищою маржею, які дають ресурси для збільшення інвестицій у робочу силу. Більш високоосвічена робоча сила стимулює вищий рівень інновацій, і вищий рівень інновацій створює здатність продавати все складніші товари та послуги. Бачення світу під таким кутом зору дає можливість думати про розвиток стійких конкурентних переваг і про подолання столітніх статичних порівняльних переваг. Хоча така модель приймається на інтуїтивному рівні, на практиці дуже складно переконати лідерів бізнесу і держави змінити існуючий характер конкуренції. Ми з Майклом Фербанксом витратили більшу частину останнього десятиліття, намагаючись заохотити урядових та бізнес-лідерів прийняти політику та стратегії, що сприяють стійкому розвитку бізнесу – відійти від ілюзорних переваг мислення базовими факторами до мислення конкурентними перевагами. Наш досвід привів нас до висновку, що лідери бізнесу та уряду настійливо вдаються до шаблонів стратегій та поведінки, що перешкоджають їх спроможності створити складні джерела переваг і, відповідно, досягти стійкого успіху у глобальній економіці:
Зусилля змінити ці шаблони поведінки переконали нас, що ці макроекономічні проблеми своїм корінням сягають в культуру. Шаблони стратегій можна змінити шляхом аналізу, ефективних бізнес-практик та зобов’язання вчитися, натомість значно складніше розгледіти, зрозуміти та змінити шаблони поведінки. Ці шаблони допомагають пояснити, чому деякі компанії неспроможні стати конкурентними на глобальному рівні. Проте, незрозуміло, чому ці шаблони повторюються в країнах з досить відмінною політичною, соціальною та культурною спадщиною. Макроекономічні змінні, що впливають на країни, що розвиваються, є дуже різними, проте мікроекономічні шаблони вражають своєю схожістю. Це спостереження виявляє зв’язок між культурою та економічною конкурентністю. Спосіб, в який люди мислять про бізнес, економіку чи конкуренцію, формує якість стратегічних виборів, які вони роблять. Розуміння способу мислення лідерів Одним з підходів до розуміння, чому бізнес-лідери організовують свої компанії та стратегії саме так, а не инакше, є розуміння, як вони думають про і як реагують на гострі питання, з якими вони стикаються на щодень. Одним із способів це зробити – спробувати зрозуміти націю за тим, як її складові групи думають про критичні проблеми дня. Національні опитування. Починаючи з 1992 року, невелика команда компанії «Монітор» почала консультувати лідерів бізнесів та уряду у різних країнах, що розвиваються, у питаннях покращення конкурентности їх галузей. Наші зусилля змінити ці шаблони почалися з ініціатив, спрямованих на урядову політику та стратегії на рівні компаній. Однак, ми прийшли до того, що причинами шаблонів, за якими ми спостерігали, були зовсім не домінуюче середовище політики та діючі стратегії, а спосіб, в який люди мислили про створення багатства. Це привело нас до розробки набору дослідницьких інструментів для вивчення, як саме ключові складові мислять про створення багатства. Ми почали з Колумбії, з дослідження, яким охопили приблизно чотириста державних та бізнес-лідерів. Це опитування було розроблено з метою виміряти спосіб, в який лідери як приватного, так і державного секторів думали про різні параметри політичних, економічних та соціальних проблем, з якими вони стикалися у своїх країнах. Наша мета – ідентифікувати певну кількість критичних питань, які дозволять нам сфокусуватися на формуванні спільного бачення нації. Ми почали наше дослідження з простих вимірів різниці у ставленні до ключових національних питань. Ми розробили інструмент опитування, який показує, де бачення, яке поділяють, а де бачення, яке не поділяють. Ми виявили, наприклад, що існував високий рівень консенсусу у питаннях, які багато лідерів не вважали важливими для нації, як-от двосторонні торгові угоди і сприяння експорту. Ми також виявили низький рівень консенсусу у питаннях, які лідери сприймали як дуже важливі, як-от обмінні курси та контроль за інфляцією. Хоча цей тип дослідження і дає деяке розуміння, він не вказував на шлях до змін. Для того, щоб зробити цей аналіз більш придатним для змін, ми вирішили сегментувати наші результати не за національними аспектами, а за організаційною прив’язкою, використавши дані для заохочення змін на рівні окремих організацій. Оскільки ми спостерігали високий ступінь дефензивности поміж державних керівників та бізнес-лідерів, ми висловили обґрунтування, що було б добре отримати чіткі дані, які б допомогли надати інформацію для національних дебатів. Ми вірили, що якби ми могли визначити критичні сфери розбіжностей, ми могли б посилити процес формування спільного бачення в приватних та державних секторах, що дасть їм можливість працювати разом для більш конкурентоспроможної економіки Колумбії. Ми виявили, наприклад, що контроль над контрабандою був дуже важливим у текстильній галузі, яка боролася з хвилею нелегального імпорту, проте відносно незначним для инших галузей і для урядових лідерів. Контроль над інфляцією був критично важливим для галузі квітникарства, проте не таким критичним для шкіряної галузі. Тоді ми почали проводити семінари для окремих лідерів, щоб спробувати донести ідею, що парадигма порівняльних переваг, яка так переважала в їх віруваннях, була насправді критичною перешкодою на шляху їх конкурентоспроможности. Результатом цих зусиль стало краще розуміння того, як різне бачення ключових питань перешкоджало еволюції спільного бачення. Ця демографічна сегментація була корисною, проте не створила розуміння того, що саме пришвидшить зміни. Популярні міркування про політичні та макроекономічні проблеми – наскільки б важливими вони не були – не пояснюють поведінку на рівні компанії. Проте, ми справді виявили, що існує вражаюча відмінність не тільки між лідерами в галузях та уряді, а й між лідерами різних міст. Таке усвідомлення привело нас до більш глибокого дослідження ефективности п’яти головних міст Колумбії. Так, ми виявили, що кожне з цих п’яти міст має власне бачення, стиль та характер роботи, а також рівень економічного успіху. Географічне опитування. Лідери кожного з цих п’яти міст, які ми вивчали – Баранквілла, Букараманґа, Калі, Картагена та Меделін – мали дуже різні погляди на те, що зробило їх міста конкурентними. Лідери міста з найвищим рівнем доходу на душу населення – Меделін – вважали, що перевага міста ґрунтується на активах, які можна описати як соціальний капітал, пов’язаний з активами культурних, громадянських та людських ресурсів. Лідери міст з найнижчим рівнем багатства на душу населення Баранквіла та Картагена характеризували свої переваги як такі, що ґрунтуються на природних ресурсах. Ці дані означають сильний зв’язок між способом мислення регіону і ступенем економічного успіху. Кожне з міст продемонструвало високий рівень варіативности щодо колективного сприйняття джерел конкурентної переваги. Саме Меделін, місто з найбільш конкурентним способом мислення, створив найвищі стандарти життя в Колумбії. Ментальні моделі та зусилля щодо змін Результати роботи з лідерами п’яти міст Колумбії привели нас до висновку, що на якість вибору, який робить регіон, впливає не культура як така, а спосіб, в який окремі лідери мислять про створення багатства. Існує сукупність індивідуальних вірувань разом з такими параметрами, як створення багатства, соціальний капітал та орієнтація на дію. Иншими словами, відмінності, які ми виявили, полягали у функціонуванні ментальних моделей лідерів цих міст. Мислення з позиції порівняльних переваг є результатом глибоких переконань про те, як створюється багатство. Опір чинять саме ментальні моделі. Трудність, з якою стикнулися більшість консультантів, полягає в тому, що вони просувають рішення проблем, які їх власники до кінця не розуміють. Розуміння, отримане в ході ретельного аналізу, повинно бути достатнім для того, щоб мотивувати індивідів змінюватися. Тим не менше, те, що ми виявили, відповідає висновку Пітера Сенга: «Нове розуміння не вдається запровадити на практиці, тому що воно конфліктує з глибокими внутрішніми уявленнями про те, як повинен працювати світ, уявленнями, що обмежують нас до звичного способу мислення та дії. Ось чому дисципліна управління ментальними моделями – виявлення, тестування та поліпшення наших внутрішніх переконань про функціонування світу – обіцяє стати проривом у побудові організацій, що навчаються» [4] . Зміна ментальних моделей стане основним проривом, допомагаючи лідерам створити країни, що більш ефективно конкурують у глобальній економіці. Первинний виклик – розламати ментальні моделі, що перешкоджають розвитку конкурентних компаній та конкурентного способу мислення. Культурна зміна невідворотно піде слідом, проте завданням є не зміна культури. Завданням є створити умови, що породять конкурентні компанії, які стануть двигуном росту, що підтримує людський прогрес. Наша робота з лідерами приватного та державного секторів на національному рівні допомогла нам ідентифікувати національні фактори, що перешкоджають створенню спільного національного бачення. Наша робота з лідерами на регіональному рівні допомогла нам ідентифікувати місцеві труднощі на шляху економічного процвітання. Проте, коли ми почали докладати зусилля, щоб змінити статус кво, ми усвідомили, що існує значно динамічніший рівень інтервенції, з якої слід починати, і вона полягає в тому, щоб визначити групи індивідів, які мають схожі шаблони мислення. З метою запровадження істотних змін необхідно визначити індивідів, які отримають користь від цих змін. Узагальнення про «уряд»,чи про певних громадян міста, не допомагає. Натомість допоможе визначення людей за тим, як вони мислять про створення багатства, незалежно від їх інституційної приналежности. Коли ми працювали у Венесуелі, і паралельно в инших куточках світу, ми розробили дослідницький інструмент, здатний це робити. Замість того, щоб просто аналізувати неузгоджені питання сьогодення, ми почали дуже уважно вивчати способи, в які групи індивідів мислять про ключові питання. Цей підхід дозволив нам сегментувати націю не за інституційною приналежністю чи географічним розташуванням, а за системою вірувань. У Венесуелі, наприклад, ми виявили п’ять різних сегментів, які відрізняються за своїми унікальними поглядами на кілька критичних питань. «П’ять венесуельців» визначені не за демографічною приналежністю чи географією, а за віруваннями щодо індивідуальних змінних, що впливають на економіку. Результати иншого опитування майже чотирьохсот сальвадорських лідерів у 1997 році свідчать про те, що, можливо, більш значимою сегментацією для консультантів зі змін є ментальні моделі. Кайя Міллер та команда «Монітору» провели опитування, яке виміряло десяток індивідуальних змінних і тоді згрупували їх за одинадцятьма факторами, які були використані для створення п’яти чітких бачень конкурентного потенціалу Ель Сальвадору [5] . Найбільша група індивідів у дослідженні названа «розчаровані». Перш за все, їх характерною ознакою є те, що вони розчаровані як урядом, так і приватним сектором. Ця група не має власного погляду про те, які моделі економіки та розвитку можуть допомогти Ель Сальвадору покращити ситуацію, проте саме ця група правдоподібно розглядає Ель Сальвадор як країну, що перебуває на межі кризи. Друга найбільша група – «державники». Ця група вірить, що єдине, що потрібно Ель Сальвадору щоб подолати існуючі труднощі, це невелика група урядовців, що прийматимуть рішення з усіх соціальних, економічних та політичних питань. На відміну від «державників», «борці» покладаються на середнього громадянина. Вони впевнені, що за правильної підтримки з боку уряду середній громадянин приведе Ель Сальвадор до кращого майбутнього. «Протекціоністи» є найменшою групою. Хоча практично всі групи Ель Сальвадору демонструють деяку підтримку державного протекціонізму, протекціоністи найбільше озвучують свою позицію. Ця група відкрито схвалює такі політичні курси, як державні субсидії, захисні мита та инші форми державного протекціонізму, як стратегію успішної конкуренції в глобальній економіці. Єдиною групою, що помітно вирізнила себе від решти груп, стала група «відкритої економіки». Ця група вірить у важливість міжнародних зв’язків через торгівлю, освітні обміни і так далі. Вона засмучена якістю урядової підтримки приватного сектору, проте вирішила рухатися вперед і досягати успіху без уряду. Слід зауважити, що це дослідження проводилося серед чітких демографічних груп: лідери бізнесу, науки, праці та уряду. Воно також проводилося серед чітких географічних груп: лідери в Сан Сальвадорі, Сонсонаті, Сан Ані і Сан Мігелі. Так само, як і результати роботи, проведеної в Колумбії п’ятьма роками раніше, на основі цих демографічних та географічних даних отримана корисна інформація. Однак, кожна з п’яти ментальних моделей, описаних вище, містять збалансовану суміш кожної демографічної і географічної груп. Иншими словами, справжній поділ країни відбувся не за тим, де люди живуть чи чим вони займаються, а за їх фундаментальними віруваннями, припущеннями та ставленням до створення багатства. Очевидним є те, що Ель Сальвадор має національну культуру, яка ґрунтується на його історичній ролі найменшої центральноамериканської країни, що має найвищу густину населення та страждала від тривалої і жорстокої громадянської війни упродовж 1970-х та 1980-х років. Наші дискусії з колишніми партизанськими лідерами Фронту національного визволення імені Фарабундо Марті (Farabundo Martí para la Liberación Nacional FMLN), а також лідерами консервативної партії Альянсу націонал-республіканців АРЕНА (Alianza Republicana Nacionalista ARENA) дозволили нам зрозуміти, що навіть у цій, пошматованій війною країні можливе спільне бачення, якщо використовувати правильну сегментацію. Політична, економічна, демографічна чи географічна сегментація не дає достатнього розуміння, яким чином люди думають про свою реальність. З иншого боку, сегментування за ментальними моделями можуть виявити відмінності у настановах та віруваннях, що перешкоджають процесу створення багатства. Фактично, після того, як ми представили результати нашої роботи над ментальними моделями групі провідних венесуельців, один з аудиторії підняв руку і попросив нас «зробити їх знову однією Венесуелою». Він вперше побачив, яким чином можуть виникати зміни завдяки формуванню спільного бачення на основі ментальних моделей. Підсумовуючі думки Культура має значення. Проте породження змін на рівні культури є Геркулесовим завданням. Ця стаття стверджує, що базові ментальні моделі, за якими індивіди роблять вибір, є справжнім важелем для запровадження змін. Повертаючись до питання, яке поставив житель Гани на початку статті: чи повинна культура змінюватися, щоб пристосуватися до глобальної економіки? Культура невідворотно буде змінюватися. Проте дискусії, що мають відношення до цього питання, не є дискусіями про культуру як таку; вони стосуються розподілу систем вірувань індивідів, що пов’язані з відповідними параметрами зміни. Інтенсифікація зусиль щодо визначення та розуміння специфічних ментальних моделей, що гальмують процес створення багатства, є важливим кроком у правильному напрямку, що гарантує людський прогрес. Я пропоную наступні п’ять думок як завершальні теми цієї дискусії. Успішні, орієнтовані на ріст бізнеси є передумовою прогресу. Вони є двигуном росту. Для того, щоб люди прогресувати, вони повинні бути здатними створювати все вищі стандарти життя. Хоча політичні теоретики і економісти продовжують поглиблювати наше розуміння, яким чином певні політичні схеми чи управління впливають на економічний успіх, все більш важливо розуміти, що, по суті, саме індивідуальні бізнеси є двигуном росту. Слід докладати більше зусиль і допомагати формуванню більш конкурентних підприємств. Деякі стратегії є більш успішними, ніж инші. Деякі бізнеси є більш схильними до успіху, ніж инші. Вони розробили стійкі стратегії й інвестували в джерела диференціації та конкурентної переваги. Кожен бізнес має потенціал робити це, проте дуже мало який це робить. Конкурентний спосіб мислення (ментальні моделі) формує стратегію. Освіта не є остаточним фактором доброї бізнес-стратегії. Ним не є ані урядова політика, ані макроекономічна стабільність. Добра бізнес-стратегія вимагає конкурентного способу мислення – набору вірувань, настанов і переконань щодо того, як особа розглядає конкуренцію та створення багатства. Ментальні моделі розподілені за демографічним/географічним сегментом. Не можна звинувачувати національну політику за відсутність конкурентного способу мислення. Ані культуру загалом, чи окрему організацію. Єдиним найважливішим висновком нашого дослідження ментальних моделей є те, що вони стосуються усього населення. Існують певні ментальні моделі – спосіб мислення з позиції порівняльних переваг – що обмежують здатність бізнесів досягати успіху. Для того, що сприяти створенню успішних бізнесів, необхідно переорієнтувати метальні моделі. З метою посилення економічного росту та людського прогресу необхідно змінити фундаментальні моделі, що формують спосіб, в який індивіди мислять про ризики, довіру, конкуренцію, владу та инші критичні змінні. На завершення, зміна ментальних моделей може спричинити драматичні зміни в культурі нації чи регіону. Проте, зусилля, які спрямовані на зміну культури, не змінять економічну ефективність нації. Слід провести належний аналіз на індивідуальному рівні – на рівні фірми. Слід спрямувати зусилля на те, щоб зрозуміти, які ментальні моделі ведуть до здійснення певного стратегічного вибору, і ці ментальні моделі повинні стати в центрі зусиль, спрямованих на зміни. Переклала Лілія Шевчук [1] Peter Senge, The Fifth Discipline (New York: Doubleday, 1990), p. 8. [2] Див.: Jeffrey Sachs and Andrew Warner, «Natural Resource Abundance and Economic Growth», National Bureau of Economic Research, Cambridge, Mass., Working Paper 5398, December 1995; див. також: Michael Fairbanks and Stace Lindsay, Plowing the Sea: Nurturing the Hidden Sources of Growth in the Developing World (Boston: Harvard Business School Press, 1997), chap. 1. [3] Michael Porter, «The Microeconomic Foundations of Competitiveness», in the World Competitiveness Report (Geneva: World Economic Forum, 1999). [4] Senge, Fifth Discipline, p. 174. [5] Особлива подяка Джонатану Донеру, який розробив дослідження і зробив аналіз для узагальнення цих даних. Більш детальний аналіз міститься в його майбутній статті «Чітка демонстрація ментальних моделей: кількісні технології для заохочення змін». |
 ч
|
 |
|