Сергій Осачук

З історії радіо у Чернівцях

У вар’єте і на танцювальних вечорах, на рандеву і у вузькому сімейному колі, у трамваї і під час прогулянки Панською вулицею на початку 1926 р. у Чернівцях з великою любов’ю, зацікавленістю та надзвичайною допитливістю обговорювалася одна єдина тема. Йшлося про радіо*, яке на той час було, беззаперечно, найголовнішою чернівецькою сенсацією.

Кожен чернівчанин упродовж попереднього австрійського правління (1774-1918 рр.) звик усвідомлювати себе щонайменше представником Відня і віденської культури у всіх її проявах на Східному кордоні Дунайської імперії. Усе нове, що кожного сезону з’являлося чи навіть могло лише з’явитися у Відні, моментально освоювалося «буковинськими віденцями» (Bukowi(e)ner). Розпад, здавалося б, вічної монархії Габсбурґів із моментальною окупацією Буковини сусідньою Румунією та запровадженням її урядом стану воєнного управління аж до 1928 р. боляче вдарило по чернівчанам, які примусово отримали нову столицю – Бухарест, що значно відставав у розвитку за крайову столицю Буковини. Відірваність від Відня, перешкоди у вільних контактах із колишнім взірцем для наслідування переживалися чернівчанами часом більше, аніж відсутність дров/вугілля чи продуктів харчування у повоєнні роки. Тому, прилад нової епохи – радіоприймач сприймався в серцях чернівчан як рятівний місток до втраченого культурного середовища.

Початки цього дива у Чернівцях були зафіксовані вже у 1924 році, при перших спробах запровадити радіозв’язок. З цією метою до столиці Буковини прибули високоповажні підприємці із Відня та Німеччини і провели низку перемовин з приводу придбання чернівецькими банками, установами та приватними особами радіоприймачів. Інтерес у чернівчан до дива техніки був неабиякий і підприємливі «радіо-бізнесмени» повернулися додому із великою кількістю угод на постачання радіоприймачів. Містом уже поширювалися плани про велику акцію радіофікації, аж поки вони не були розвіяні вказівкою з Бухаресту: «Допоки питання радіофікації не буде урегульовано законодавчо, забороняється будь-яке використання радіоприймачів. Радіосполучення тимчасово не допускати і не терпіти». Волелюбні чернівчани, засмучені такою новиною із Бухаресту, уже спекулювали про причини заборони – чи це їхня нелояльність до нової влади? Але ж вони були досить лояльними... Чи страх перед шпигунами? Невідомо, однак факт залишався поки що незмінним. Чернівецька преса обмежувалася лише просвітницькими статтями на кшталт: «Радіо в Чернівцях? Або що повинен знати про радіо дилетант». Для початку слід було збагнути природу електричних хвиль, вивчити два види антен, принцип роботи підсилювача, знати про те, що лише в Німеччині понад 100 заводів виробляють радіоприймачі різних модифікацій та різної вартости і... чекати рішення з Бухаресту.

«У всіх державах прийом радіопередач є вільним або досить ліберально організованим, і лише у нас усе навпаки, – зітхала «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» 10 січня 1926 року. – Нам потрібно подавати клопотання до Бухареста, до того ж необхідно представити довідку про громадянство, довідку про моральність і досить таки довго чекати на дозвіл».

Зрозуміло, що в умовах такого обережного і недовірливого ставлення до радіомовлення з боку офіційних державних установ у прикордонних поавстрійських Чернівцях не могло й бути мови про власну радіостанцію. Доводилося задовольнятися прийомом передач радіостанцій з Австрії, Німеччини, Італії, Франції та Швейцарії. Для цього необхідні були досить потужні радіоприймачі, отож насолода радіотрансляціями залишалася поки що привілеєм заможних чернівчан. Однак, стримати радіофікацію вже було годі і перший румунський виробник радіоприймачів, фірма «Радіо Ромин», перебрала на себе популяризаторську та просвітницьку місію серед чернівчан.

Слово «радіо» зачаровувало усіх мешканців Чернівців, тому серед них найбільшою популярністю користувалися модні радіо-вечори фірми «Радіо Ромин» на вул. д-ра Ротт (сьогодні вул. Доброго), на яких охоче збиралися судді, адвокати, банкіри, лікарі й офіцери, щоб у гарному товаристві послухати радіоконцерти. У затишних приміщеннях радіофірми, «у закутку Східної Европи, у Чернівцях», мешканці міста мали можливість насолоджуватися кращими творами західної культури. «Хто співає? А де співають? – Це примадонна Римської опери виконує якраз арію із «Tosca»! О, так чітко і голосно, ніби співачка поруч з нами у залі», – лунали типові діалоги захопленої чернівецької публіки. Про якість радіотрансляцій та ж «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» зауважувала: «По радіо Лондон чути значно ліпше, аніж Сучаву чи Дорна Ватру по телефону!».

Кількість власників радіоприймачів на Буковині зростала. За допомогою радіохвиль вони задовольняли свої інформаційні та естетичні потреби, але не завжди могли дати раду із деякими технічними проблемами в роботі радіоприймачів. Тому чернівецькі газети тієї доби запроваджують на своїх шпальтах окремі «Радіо кутки», де обговорювалися та пояснювалися технічні особливості радіомовлення. Тема радіофікації Буковини все частіше обігравалася у різних фейлетонах, як наприклад «Марс – Чернівці. Найновіший радіозв'язок», у в якому «марсіани» у своєму радіорепортажі про Чернівці зауважували: «У вас там, у Чернівцях, надзвичайно часто вживається слово «генеральний». Генеральний директор, генеральний секретар, генеральний радник... Місто скидається на генеральський табір. Багато генералів, та мало солдатів».

20 січня 1927 р. у Чернівцях була відкрита перша радіостанція, яка уможливлювала бездротовий зв’язок Чернівців із усіма европейськими центрами – Віднем, Берліном, Лондоном, Прагою, Варшавою, Парижем і т.д. Окрім великого просвітницько-культурного значення радіо, Чернівці, маючи широкі торгівельно-промислові зв’язки по всій Европі та за океаном, покладали на радіо чималі надії і у сенсі оживлення господарського життя міста.

* Радіо – засіб масової інформації (радіомовлення); перша публічна передача відбулася в липні 1914 р. у Бельгії; в Україні – в листопаді 1924 р. у Харкові.