Ігор Піддубний

Чернівці перед початком Другої світової війни

Початок Другої світової війни для королівської Румунії став часом певних випробувань. У діях влади спостерігалося намагання зберегти єдність країни. Вже у перших нарадах з приводу дипломатичних та инших заходів країни відзначалося бажання дотримуватися нейтралітету згідно з усіма міжнародними правилами. Військові заходи передбачалися лише в рамках потреби оборони країни, зокрема її кордонів. На засіданні коронної ради, скликаному з метою визначення подальших дій, було відзначено, що в Румунії «панує непохитна національна дисципліна, а горожани (громадяни – Ред.), свідомі тої сили, що випливає з обєднання, супокійно стрічають події…» [6. – 1939. – 13 вер.]. Для румунського уряду початок німецько-польської кампанії став часом визначення у подальших діях. Будучи союзницею Польщі та незважаючи на розпад Малої Антанти, Румунія очікувала відповідних дій з боку Німеччини. Зокрема, румунський Генеральний штаб готувався до відсічі німецьких військ. Місцем відсічі, зважаючи на особливості театру бойових дій у Польщі, визначили Буковину, на території якої і готувалися вести бойові дії проти німецької армії. Але вторгнення у Польщу совєтських військ змінило орієнтацію румунського Генерального штабу, тож основну загрозу очікували зі сходу [10, c. 10].

За повідомленням німецького консула у Чернівцях Шелльгорна від 2 вересня 1939 р. початок війни викликав хвилювання і в краї, і в Чернівцях. Саме у місті настрої румунів, зокрема вихідців з Регату, були негативні, а иноді ворожі стосовно німців. Значна частина українців мала дружні до німців настрої і виявила «неприховану радість від розвитку подій сьогоднішнього дня». Значною виглядала стурбованість єврейського населення, яке побоювалося, що воно зазнає долі німецьких євреїв. Не досить впевненими були й представники польської громади краю, які спершу організували кілька сотень добровольців, але відправили до Польщі лише 20 осіб [3, с. 216]. На території міста і Буковини польська громада проводила збір коштів для допомоги Польщі [2. – Оп.1. – Спр. 1267. – Арк. 59зв.].

Однак досить швидкий розвиток кампанії у Польщі змінив стан справ, а вступ на територію Західної України совєтських військ змусив значну групу осіб залишити Польщу. Перехід їх до Румунії відбувався організовано у пунктах біля Заліщиків, у Оршівцях та Вижниці. Число біженців – приватних осіб, які переважно були заможними особами та належали до верхівки суспільства, склало 4,5 тис. На румунську територію зі зброєю в руках перейшло також близько 10 тис. військовослужбовців, які були інтерновані в Румунії. Також близько 100 польських літаків перетнуло румунський кордон у різному стані. Поява такої кількости иноземних громадян в країні змусила урядовців звертатися до міжнародних угод і оголошувати про можливість утримувати коштом держави виключно військових. Цивільні громадяни повинні були згодом залишити країну. 17 вересня перейшли в Румунію також президент Речі Посполитої Мосціцкі, маршал Ридз-Смігли та польський уряд на чолі зі Складковскім. Мосціцкі та Ридз-Смігли у Чернівцях були прийняті в митрополичій резиденції, та пізніше виїхали до визначених їм місцевостей, зокрема, Мосціцкі до Біказа, Ридз-Смігли – у Крайову, решта польських політичних діячів – до Сланіка [6. – 1939. – 22 вер.].

Поява у місті осіб, що не мали постійного заробітку і прибутків, створила умови для розгортання спекуляції та ошуканства, пов’язаного зі скрутним становищем новоприбулих. Органи правопорядку змушені були вживати термінових заходів з тим, щоб тримати під контролем ситуацію. Зокрема, Чернівецький інспекторат жандармерії заборонив купувати у польських біженців будь-які речі чи вимінювати польські гроші. Порушення заборони каралося арештом та конфіскацією майна порушника [6. – 1939. – 23 вер.]. Для фінансового забезпечення иноземців було організовано централізований продаж майна польських втікачів. Для цього за розпорядженням Міністерства внутрішніх справ при примарії створили бюро продажу коштовностей, автомобілів та инших цінних речей. Кожна купівля підтверджувалася у бюро, тоді як операції, проведені за його межами, не вважалися дійсними. Брати участь у роботі бюро мали право представники польського посольства та консульства [6. – 1939. – 4 жовт.].

Прикордонні території стали тимчасовим місцезнаходженням біженців, тому останніх зобов’язали визначитися з місцем подальшого перебування в Румунії, яким мали стати всі області за винятком Сучавського цинуту, повітів у межиріччі Пруту, Дністра та столиці [6. – 1939. – 26 вер.]. У середині жовтня з’явилося чергове розпорядження стосовно польських біженців, яким дозволяли мешкати в таборах або відведених владою помешканнях. За порушення розпорядження мали карати ув’язненням в таборі Четатя Фегерашулуй [6. – 1939. – 13 жовт.]. Инше розпорядження зобов’язувало утікачів до 17 жовтня 1939 р. зареєструватися в Чернівецькій префектурі та отримати дозвіл на перебування в Румунії. Це розпорядження стосувалося всіх осіб, як тих, що нещодавно перейшли кордон, так і тих, що отримали подібні дозволи раніше. Невиконання розпорядження також загрожувало покаранням як для самих втікачів, так і для тих, у кого вони мешкали [6. – 1939. – 17 жовт.].

Припинення бойових дій зробило можливим налагодження поштового зв’язку з Польщею вже наприкінці вересня 1939 р. Тож ті, хто залишив Польщу, мали змогу зв’язатися зі своїми рідними поштою, зокрема через румунський Червоний Хрест: й інтерновані, й цивільні втікачі мали змогу пересилати приватні листи [6. – 1939. – 29 вер.]. Пізніше, у жовтні для біженців створили умови отримання виїзних віз у повітових центрах, зокрема і у Чернівцях [6. – 1939. – 3 лист.]. Таким чином влада дбала про зменшення чисельности тих иноземців у країні, за якими слід було встановлювати контроль та витрачати кошти на їхнє утримання. Пізніше, у листопаді 1939 р. німецьке консульство у Чернівцях оголосило про обмін паспортів Чехо-Словаччини на паспорти протекторату, тим самим полегшуючи умови перебування в Румунії громадян колишньої ЧСР [6. – 1939. – 14 лист.].

На початку 1940 р. з’явилося розпорядження примарії стосовно перевірки стану здоров’я польських біженців, яких зобов’язували щомісяця з’являтися у поліклініці на вул. Куза Воде, 5 для безкоштовного медичного огляду [6. – 1940. – 18 січ.]. Тоді ж виникла потреба залагоджувати фінансові питання власникам придбаних польських автомобілів [6. – 1940. – 20 січ.].

Разом з поляками на територію Румунії перейшли й громадяни Франції, що перебували у цій країні на час початку бойових дій. Свою роль в організації їх прийому на території Румунії зіграв Ж. Онора, консульський представник Франції у Чернівцях [4, с. 216].

Війна та притік біженців не надто змінили звичного ритму життя міста. Щоправда, проводилися заходи для зміцнення обороноздатности країни. Традиційними стали збори коштів на допомогу армії. Проводилося це шляхом продажу бон на «вивінування армії». Ініціативний комітет, створений для цього, очолив префект Чернівецького повіту, і на грудень 1939 р. зібрано було 16,8 млн. лей. Фінансові органи в краї дозволили підписувати бони на озброєння краю ратами (фактично, векселями), сплата за якими мала здійснюватися до 1 березня 1940 р. [6. – 1939. – 23 груд.]. Передали кошти (15 тис. лей) на армію і члени «Товариства румунських жінок» під керівництвом Вірджинії Ністор [6. – 1940. – 7 лют.]. Зібрані кошти иноді відправляли на цілком конкретні завдання. Зокрема, для солдатської їдальні на залізничному вокзалі майстрами-пічниками міста зібрано та передано 3,2 тис. лей [6. – 1940. – 2 бер.]. На початку березня 1940 р. для родин резервістів з Чернівців у примарію передали 5 млн. лей [6. – 1940. – 2 бер.].

Включення Західної України до складу УССР змінило завдання органів правопорядку та військових. Близькість совєтського кордону та необхідність протидіяти совєтській пропаганді зумовила посилення наприкінці 1939 р. стану облоги в краї. Румунській владі доводилося боротися й зі зростаючою кількістю втікачів до совєтської України. За спробу переходу кордону та за допомогу при втечі віддавали до трибуналу за звинуваченням у антидержавній діяльності. Лише у січні 1940 р. за подібними звинуваченнями було засуджено 23 особи, значна частина яких була євреями. Перехід кордону з 1939 р. став досить «звичним» явищем, адже й налагоджений він був в обидва боки.

Уже у вересні 1939 р. з’явилися розпорядження стосовно заборони маніфестацій, висловлювань симпатій чи антипатій до політичних та громадських діячів як Румунії, так і світу. Подібні вчинки у громадських місцях ставали підставою для заборони заходів, а також могли служити причиною арештів їх учасників [6. – 1939. – 8 вер.]. Заборонялося носити без дозволу зброю чи висловлювати думки, які розцінювалися як дефетизм (пораженство). Зокрема, у жовтні 1939 р. було засуджено у військовому трибуналі ряд осіб за незаконне зберігання зброї, за образу нації [6. – 1939. – 5 лист.]. До суду було подано на чернівчанина Райтера за продаж якомусь пану Літвину трьох вагонів сміття замість картоплі. Покаранням за зловживання становищем для службовця фонду «Ніку Флондор» стало видалення його зі служби на 1 місяць. Засуджувалися й особи за поширення фальшивих вісток [6. – 1939. – 3, 13 груд.].

Не завжди судове засідання закінчувалося ув’язненням чи штрафом. У Чернівецькому військовому суді було звільнено затриманого за нелегальний перехід кордону капітана Б. Модрого з родиною, тоді як ряд инших осіб отримали засуди на грошові штрафи та ув’язнення [6. – 1939. – 17 груд.]. У грудні 1939 р. на засіданні військового суду в Чернівцях засудили при їхній відсутності мешканців Бабина, Прилипчого, Веренчанки, Кліводина за таємний перехід до УССР на втрату громадянських прав та конфіскацію майна. Перед цим же судом постали звинувачені у відмові від виконання реквізицій 50 осіб з с. Давидени Сторожинецького повіту [6. – 1939. – 30 груд.]. Наприкінці березня 1940 р. в чернівецькому суді велося засідання проти 71 особи, звинуваченої у протидержавній діяльності. Щоправда, 44 з них було звільнено від кари [6. – 1940. – 11 квіт.].

Незважаючи на заходи влади, у місті траплялися крадіжки та грабунки. Так, у приміщенні «Румунського банку» на площі Об’єднання двома особами було викрадено 100 тис. лей. Одним із злочинців виявився Л. Голдштайн з Бухареста. Велика крадіжка відбулася і на вул. 11 Листопада [6. – 1939. – 14 вер.]. Все це змушувало поліційні органи відповідно діяти. З жовтня 1939 р. у місті проводилися поліцейські чистки. Зокрема, 1 жовтня під керівництвом секретаря квестури поліції Гросаріо, комісара кримінальної поліції Якобана проведено затримання значної кількости осіб у різних громадських місцях [6. – 1939. – 2 жовт.]. У рамках подібних заходів був і обов’язок усіх роботодавців упродовж 5 днів повідомляти про прийнятих на роботу [6. – 1939. – 20 жовт.]. У березні 1940 р. в місті заарештували відомого в Румунії злодія Б. Тартаковера [6. – 1940. – 16 бер.]. Після появи у січні 1940 р. розпорядження про економію електроенергії з’явилися особи, що видавали себе за членів комісії, що перевіряла дотримання розпорядження, та брали хабарі з порушників режиму [6. – 1940. – 17 квіт.].

Початок війни не дозволив завершити модернізацію чернівецького водогону, на який нарікали упродовж 30-х років через постійні проблеми з постачанням води. На вересень 1939 р. в місті планувалося відкриття модернізованого водогону. У Магалі було споруджено 20 нових криниць з метою забезпечення міста водою упродовж цілого дня з відключенням уночі. Закінчення робіт відтягувалося через відсутність труб. Закуплені за рубежем, вони були затримані на кордонах через початок війни [6. – 1939. – 2, 4 вер.].

Необхідність реагувати на бойові дії у Польщі та потреба підготувати до захисту від наслідків бойових дій населення зумовила візит до Чернівців у вересні 1939 р. державного підсекретаря безпеки генерала Г. Марінеску. В обласному управлінні відбулася конференція за участю королівського резидента Г. Флондора, генерального секретаря Лупу, шефа кабінету Марунту, генерала Дімітріу, адміністративного директора Соколяну, генерального інспектора сигуранци та інспектора жандармів [6. – 1939. – 14 вер.]. Початок Другої світової війни зумовив і активізацію роботи з організації навчань з цивільної оборони, проведення тренувань з евакуації дітей [6. – 1939. – 14 вер.]. У першому оголошенні про курси цивільної оборони в Чернівцях повідомлялося про обов’язок представників обох статей у віці від 7 до 60 років проходити 24 години курсів на рік. Також оголошувалося про початок таких курсів з 8 вересня [6. – 1939. – 11 вер.]. У Чернівцях курси цивільної оборони розпочали роботу з 2 жовтня 1939 р. в казармі пожежників [6. – 1939. – 3 жовт.]. З жовтня 1939 р. з’явилося розпорядження про затемнення Чернівців та проведення курсів медичних сестер. Останні розпочиналися з 20 жовтня і мали тривати 2 роки. Поряд з ними відділення Червоного Хреста планувало відкрити скорочені курси. Керував заняттями полковник Е. Попеску, головний лікар VІІІ дивізії. Записи на курси проводилися щоденно у секретаріаті Червоного Хреста по вул. Куза Воде, 5 [6. – 1939. – 17 жовт.]. У березні 1940 р. в місті проводився контроль за дотриманням розпоряджень з хемічної оборони. Так, домовласників зобов’язували мати малі домашні аптеки, тоді як на підприємствах слід було тримати великі аптеки. Ліки для них купувалися у спеціальних аптеках під контролем Міністерства повітроплавства [6. – 1940. – 22 бер.].

Показником підготовки до війни також стало й розпорядження Міністерства освіти стосовно проведення окремої сесії для студентів, призваних до армії [6. – 1939. – 26 вер.]. У листопаді 1939 р. всі допризовники контингенту 1933 р. з середньою освітою мали 4 листопада зареєструватися у підцентрі передвійськового вишколу для подальшої участі у підготовці [6. – 1939. – 5 лист.]. Сім’ї призваних до армії (концентрованих) на офіційному рівні визнавалися такими, що потребували допомоги. Зокрема, у жовтні 1939 р. в передмісті Гореча допомогу продуктами було надано 35 особам. Зроблено це було за ініціативи примарії Чернівців [6. – 1939. – 6 жовт.]. Допомога не була даремною, адже з 1 листопада 1939 р. у Чернівцях зросли ціни на хліб. Подорожчання було проведено шляхом зниження ваги хлібини на 50 г при збереженні колишньої ціни. Подорожчав хліб лише у Чернівцях, залишившись на колишніх цінах у инших повітах Сучавського цинуту [6. – 1939. – 3 лист.]. Разом з тим встановили контроль за виконанням розпоряджень влади, і у грудні 1939 р. 10 чернівецьких пекарів були покарані за недотримання норм випікання хліба [6. – 1939. – 22 груд.]. (Щоправда, через півроку ситуація зміниться. Так, швейцарський консульський агент Н. Кюнцле, описуючи ситуацію в місті після 28 червня 1940 р., зазначав, що «за хлібом у черзі стоять від пів- до півтори години». Продаж хліба проводився таким чином, що покупець міг купити 1 кг або 0,5 кг хліба. При цьому його ціна постійно зростала. «Ціна на хліб до 1 грудня була 65 копеєк (25 леїв), з 1 грудня вона піднялася до 2 рублєй 65 копеєк (приблизно 100 леїв) без будь-якого попередження» [4, c.208]).

В умовах підготовки до війни з ініціативи влади влаштовувалися благодійні заходи на користь бідних. Зокрема, в листопаді 1939 р. це зробили власники текстильних підприємств [6. – 1939. – 5 лист.]. Проведено було й організацію допомоги безробітним. За рішенням тимчасової комісії під керівництвом Д. Молдовану, промислові та торгові підприємства мали зібрати кошти на підтримку безробітних за підписними списками. Тоді ж було встановлено мінімум заробітної плати [6. – 1939. – 7 лист.]. Керівництво міста в листопаді 1939 р. виділило 600 тис. лей для допомоги бідним. Зокрема, ці кошти мали виділятися на харчування 1 тис. осіб та для закупівлі невеликої кількости дров [6. – 1939. – 15 лист.]. У грудні для допомоги бідним міста король Кароль ІІ надіслав 300 тис. лей. Гроші були переведені примарії і з 22 грудня їх мали роздавати бідним [6. – 1939. – 30 груд.]. Було організовано запис військових інвалідів, вдів та сиріт з передмістя Чернівців на постачання дров зимою 1939-1940 рр. [6. – 1940. – 4 січ.].

З метою боротьби із спекуляцією заборонялося приховувати товари, щоб не створювати їх дефіциту, а також слід було вказувати ціни на товари письмово і не перевищувати максимальні ціни. Покарання визначалося штрафом 10-30 тис. лей та ув’язненням на 3-12 місяців [6. – 1939. – 11 вер.]. У листопаді 1939 р. на виконання постанов закону про боротьбу зі спекуляцією примарія Чернівців передала на ухвалу королівського резидента максимальні ціни та тарифи на грудень. За пропозицією м’ясо телятини мало коштувати 28-20 лей, свинина – 36 лей, сало – 40 лей за кілограм. Відповідні ціни були встановлені на всі види м’ясної продукції на тій підставі, що м’ясо – основний продукт харчування робітників [6. – 1939. – 30 лист.]. На грудневому засіданні міської антиспекуляційної комісії прийнято рішення про збереження старих цін на товари загального користування. Виняток становила ціна на дрова, яка зросла на 2-3 леї [6. – 1939. – 9 груд.]. Зима ж 1939 р. виявилася досить холодною, а населення міста відчувало нестачу дров, що викликало звернення до дирекції залізниць з проханням доставки дров [6. – 1939. – 22 груд.]. Зміни цін відбулися 1940 р. Зокрема, на період з 12 березня по 1 квітня встановлювалася ціна 9,5 лей за кілограм хліба, телятина стала коштувати 30-28 лей, дрова – 41 лея за 50 кг неколотих дров. На цукор, сіль та гас ціни залишалися незмінними [6. – 1940. – 17 бер.]. У квітні 1940 р. офіційні заяви були зроблені стосовно збереження на попередньому рівні споживання нафти та нафтопродуктів [6. – 1940. – 2 трав.].

Та незважаючи на певну стривоженість, місто жило своїм традиційним життям. З листопада 1939 р. у Чернівцях розпочав діяльність цех приватних урядовців, члени якого могли отримувати консультації зі своєї професії [6. – 1939. – 16 лист.]. У грудні того ж року тривали й записи до виборчих списків мешканців міста, що стосувалося тих, хто не вписався у виборчі списки раніше, та тих, хто отримав таке право після останніх виборів [6. – 1939. – 12 груд.].

В установах з 1 жовтня 1939 р. було введено новий розпорядок роботи на період з 1 жовтня 1939 по 1 травня 1940 р., згідно з яким робота мала тривати у межах 8-13 та 16-19 години, за винятком понеділка (15-19.30) та суботи (8-13.30) [6. – 1939. – 5 жовт.]. З 15 квітня по 15 вересня 1940 р. в країні вводився літній графік роботи [6. – 1940. – 16 квіт.]. З метою дотримання на відповідному рівні стану здоров’я громадян 21-28 жовтня 1939 р. у місті проводилося безкоштовне щеплення від дифтерії дітей 1936-1937 р.н. Відмова від нього каралася, як і відмова від щеплення проти віспи. За ухиляння від останнього призначався штраф у 2 тис. лей [6. – 1939. – 21 жовт., 5 лист.].

У місті не закривалися навчальні заклади і навіть продовжували діяти освітні курси. Зокрема, у січні 1940 р. в Чернівцях членами «Англо-румунського товариства» відкривалися курси англійської мови, які мали вести проф. Балмош та Балістер [6. – 1940. – 12 січ.].

Початок Другої світової війни вплинув на транспортну мережу міста. У вересні практично всі повітряні лінії перейшли під контроль компанії LARES, зокрема лінія Чернівці – Ясси – Бухарест [6. – 1939. – 22 вер.]. Бойові дії у Польщі перервали залізничне сполучення, що обмежувало торговий оборот Румунії та Буковини. Стурбованість з цього приводу була висловлена митрополитом Буковини Віссаріоном в окремому меморандумі від 20 вересня 1939 р. Сенс його полягав у тому, що на Буковині вироблялися товари, що мали значення для німецької економіки (соя, пиломатеріали, ин.). На Буковину ж ввозилися 10% всього імпорту Німеччини до Румунії. Збереження від розвалу економіки краю потребувало негайного відновлення залізничного сполучення [3, c. 217-220]. Станом на 18 листопада німецький представник прибув до Снятина та розпочав переговори з представником Румунії щодо відновлення залізничного сполучення [6. – 1939. – 18 лист.]. Першим відновили рух поїздів на лінії Бухарест – Чернівці [6. – 1939. – 19 лист.]. У червні 1940 р. великі дощі перервали залізничне сполучення на лінії Бухарест–Чернівці [6. – 1940. – 22 черв.]. У місті підвищили й оплату за проїзд у міському транспорті [6. – 1940. – 23 черв.].

Від початку німецько-польської кампанії Буковина як прикордонна область Румунії опинилася в зоні посиленої уваги членів румунського уряду. Вже наприкінці німецько-польської кампанії відбулася зустріч сенатора І. Ністора з прем'єр-міністром А. Келінеску, під час якої вони погодилися на посилення режиму в краї [6. – 1939. – 23 вер.]. Проявом інтересу до даного регіону з боку німецької сторони було опублікування у серпні 1939 р. в німецькому «Südostdeutshe vorschungen» роботи І. Ністора «Румунсько-українські відносини в ході історії» [6. – 1939. – 30 лист.]. У жовтні 1939 р. Чернівці відвідали міністр пропаганди А. Радіян та міністр озброєння В. Славеску [6. – 1939. – 12 жовт.]. На початку квітня 1940 р. місто відвідав державний підсекретар національного виховання Цопі, який виступив з промовою «Національне виховання у «Straja Ţării» [6. – 1940. – 11 квіт.]. У травні 1940 р. в місті побували міністр І. Ністор та міністр охорони здоров’я Ґортолемей [6. – 1940. – 8, 23 трав.]. Останній побував на конференції повітових лікарів. Відвідав місто й командир ґард ФНВ генерал П. Джорджеску для участі в нараді командирів ґард у Сучавській області [6. – 1940. – 24 трав.].

Таким чином, початок Другої світової війни безпосередньо зачепив як Буковину, так центр Сучавського цинуту м. Чернівці. Поряд з традиційним устроєм життя городян з’явилися нові явища, що суттєво впливали на їхню свідомість. Бойові дії у Польщі та перехід Західної України до складу Української ССР для Чернівців та краю мали, передусім, економічні наслідки, які привели до подорожчання низки товарів та до розриву вже усталених ділових стосунків. У політичному сенсі це був період змагання двох ідеологій за вплив на свідомість громадян прикордонної области Румунії. Крім того, бажання діяти у напрямі, визначеному урядом, змушував міську і регіональну владу не просити значні кошти на розвиток міста. На загал городяни готувалися до існування в умовах військової диктатури, але виявилися зовсім не готовими до існування у незабаром совєтських Чернівцях.

Друкується із скороченнями

Джерела та література

1. Державний архів Чернівецької області. – Фонд Префектури Чернівецького повіту. – Ф.15.

2. Державний архів Чернівецької області. – Фонд Королівського намісника округи Сучава. – Ф.26.

3. Буковина 1918-1940 рр.: зовнішні впливи та внутрішній розвиток (Матеріали і документи) / Упор. та ред. С.Д. Осачука. – Чернівці: Зелена Буковина, 2005. – 328 с.

4. Буковина: національні рухи та соціально-політичні процеси 1918-1944 рр. Погляд дипломатів (Документи) / Упор. та наук. ред. В.М. Заполовський, С.Д. Осачук. – Чернівці: Зелена Буковина, 2007. – 228 с., іл.

5. Гнатчук О.С. Українські жіночі організації на Буковині (80-ті рр. ХІХ – 30-ті рр. ХХ ст.). – Чернівці: Рута, 2004. – 292 с.

6. Час. Незалежна газета (Чернівці). – 1938-1940.

7. Очерки политической истории Румынии 1859-1944. (Под ред. Минца А.А., Лебедева Н.И., Левита И.Э., Мадиевского С.А., Мошану А.И.). – Кишинев: Штиинца, 1985. – 480 с.

8. Старик В. Хто ж насправді був господарем у міській ратуші? (Не сфальшована історія самоврядування Чернівців) // Буковинський журнал. – 2008. – №3. – С. 182-190.

9. Anuarul Universităţii Regele Carol II din Cernăuţi pe anii de studii 1933-1936. (Editat de Ion I.Nistor, rectorul universităţii).- Cernauti: Glasul Bucovinei, 1937. – 431 p.

10. Ciobanu N. Capacitatea de luptă a armatei române în momentul ciuntirei teritoriale a României în anul 1940 //Destin Românesc. Revista trimestrială de istorie şi cultură. – 1994. – № 2. – P. 9-20.