|
|
|
|
Бухарест, 20 січня 1941 р. Пану міністру Шановний пане Міністр, Цими моїми шестимісячними враженнями у Совєтській Росії, починаючи з 28 червня 1940 р. і закінчуючи сьогоднішнім днем, 18 грудня 1940 р, о 2 год. пополудні, коли мене в Унґені при Ясах під час сніжної завірюхи російські совєтські прикордонники передали румунським прикордонникам, я б хотів коротко описати перетворення міста квітучої інтелігенції, торгівлі і промисловости у советсько-російське, комуністичне місто рівноправности. Це важко зрозуміти, особливо для нас, вільних швейцарців, допоки сам не опинишся у вирі цих дивовиж і солодких пікантних історій, які доводять до нервового зриву, від якого заможна буржуазія та інтелігенція худне, блідне і стає напівкістяками навіть при хорошому харчуванні. Ось так виглядає просування сходу на захід. Чернівці, 28 червня 1940 р. Буковина О 10 год. ранку 28 червня ще ніхто в Чернівцях не знав, візьмуть совіти місто, чи ні. Були розмови про чотириденні переговори, але вже після 10 год. прийшло повідомлення, що місто о 2 год. буде передане совітам. Чиновники в суді та ратуші були повідомлені про це вже о пів на 11 год., їм зразу надали в розпорядження потяги, а в місті почалось страшне безладдя, як у мурашнику, коли його потривожиш. Швидко почали пакувати найнеобхідніше, хто не зробив ще цього заздалегідь. Потрібні були машини та вози, за які давали будь-які гроші. А хто не міг їх придбати, повинен був половину своїх речей залишити вдома. Всюди на вулицях можна було побачити сльози на очах у жінок і чоловіків, які прощалися зі своїми знайомими. Так продовжувалось до 3 год. пополудні. Поліція, здавалось, після 12 год. взагалі десь зникла, як і румунські військові, і біля 3 год. Пополудні не можна було побачити жодного охоронця чи військовослужбовця. Між 11 та 12 год. в місті почалась стрілянина. Якимось чином на волю вийшли арештанти з в’язниць, проте деяких розстріляли, а инших знову посадили до в’язниці. Після 1 год. декілька чернівецьких комуністів спробували пройтись з червоним прапором перед будинком дивізії, проте румунські солдати, які там перебували, почали в них стріляти і декількох убили. Вони так і залишились лежати на вулиці, аж поки совєтські війська біля 5 год. не забрали їх геть. Більше нічого жахливого не сталось, оскільки дуже швидко була створена так звана служба безпеки. Біля 4 год. на всіх вулиця можна було побачити молодих хлопців віком 17-20 років з червоними пов’язками на рукавах. Спочатку було трохи лячно, але потім стало зрозуміло, що ці хлопці серйозно відносились до своєї справи і насправді слідкували за порядком. Завдяки їхнім швидким діям в перехідний період з моменту відходу румунів і до вступу совітів, біля 5 год., не сталось нічого особливого. Природній страх перед можливими ексцесами виявився необґрунтованим. На центральній площі, яка називається Рінґплатц, вже біля 2 год. збирались люди і звідти від’їжджали зі своїм майном. Передача міста відбувалась перед мостом через Прут, десь на відстані 2 км від центральної площі. Ця церемонія тривала досить довго. Після 3 год. під’їхали машини, згодом надійшли танки і так поступово утворився потік транспорту, який тривав 4 дні та 4 ночі. Малі та великі танки, які рухалися зі швидкістю 15-20 км/год, піднімалися вгору по Залізничній вулиці (Бангофштрасе), оскільки місто дуже гарно розташоване на височині. Натовп, який переважно був прокомуністично настроєним, тріюмфував та кидав на дорогу квіти. Через деякий час усе населення наважилось вийти на вулиці, якими все ще їхали танки, за ними йшла змучена піхота та кавалерія, яка мала на собі гарне шкіряне вбрання, а коні виглядали добре доглянутими. Далі їхали польові кухні старого типу, сучасного зразку не бачив жодної, вози з майном, які тягнули товсті коні та вантажні автомобілі. Велосипеди та увесь транспорт з конями були в дуже хорошому стані, а коні мали хорошу амуніцію. Позаду їхали також вантажні машини з найсучаснішими мітральєзами, чотири в ряд, один біля одного, машини Червоного Хреста та вантажні машини з солдатами. Це все тривало чотири дні та чотири ночі і наближалось до нового кордону, близько 40 км від Чернівців. І постійно, уночі і вдень їхали і їхали, величезна кількість всього можливого, а ми ж, чернівчани, не звикли до такого і тільки зараз зрозуміли, що таке мільйонне населення Росії та її масштаби, хоча пізніше ми побачили і її недоліки. Люди стояли годинами і дивились на цю картину масового в’їзду, аж поки геть виснаженими не йшли додому. А пізніше вертались знову і знову, і навіть о 12 та 1 год. ночі було багато спостерігачів. Від цього постійного шуму та гуркоту населення було зовсім збуджене. А потім ці літаки, які постійно снували туди-сюди... Одного разу я за декілька хвилин нарахував їх близько 250. Чи це були ті самі літаки, чи надлітали все нові і нові, мені важко сказати, але очевидно, що совіти мали в своєму розпорядженні велику їх кількість. Зустрічались різні типи, але зовсім великих і важких апаратів я бачив мало. Чернівецький аеропорт є красивим та сучасним, йому належить, гадаю, близько 60 га землі. Споруда є сучасною і досить імпозантною. Таким чином, через Чернівці за чотири дні і чотири ночі промаршувала могутня армія і все, що до неї належало. Різного виду важка та легка артилерія сучасного зразку. Армія виглядає також добре доглянутою, це стосується як шкіряних виробів, так і взуття, верхнього одягу, уніформи і т.д. Машини, переважно, однакові і нагадують стару модель Форду, але двигуни не є найкращими, така сама проблема і у вантажних машин. Дуже часто на дорогах можна побачити легкові та вантажні автомобілі, які потребують ремонту. Це нагадує мені часи року так 1906, коли їзда на автомобілі була пов’язана з багатьма труднощами. Те, що ці двигуни не є найякіснішими, визначив один швейцарський механік в Чернівцях, який, окрім того, стверджував, що двигуни на танках і на літаках також далеко не першої якости. Існує також дуже гарний тип російського лімузину, 8-циліндровий, але його двигун навряд чи наближається за якістю до моторів Даймлеру. У цьому випадку державна економіка просто відмовляється підтримувати приватну економіку. Серед солдат можна побачити суміш різних народностей. Різні типи азіатів, кавказці, козаки, слов’яни, західні европейці, і навіть євреї, яких пізніше можна було зустріти в управлінні цивільними справами. Однострій та верхній одяг армії у дуже хорошому стані, як і взуття та чоботи. Солдати дуже доглянуті, вони часто відвідують бані в місті і можна помітити, що їхня нижня білизна сяє чистотою, а коли війська крокують, не чути жодного неприємного запаху поту. Оплата військовослужбовців хороша, харчування якісне, армія виглядає добре доглянутою. Військове управління розташувалося у Чернівцях на цілий липень і хоча спочатку був проголошений воєнний стан, населення було задоволеним, оскільки управління відбувалось в достатньо м’якій формі. Це, правда, означало, що цивільне управління повинно було б взяти на себе більше повноважень і, справді, воно поступово взяло владу в свої руки, і це так виглядало, ніби поступово закручують шуруп, а потім його знову трошки відпускають, щоб пізніше ще сильніше закрутити, і таким чином вже через рік без краплини волі, знесилені, всі опинились у цій системі. Перед усім це стосувалось заможних людей, промисловців та інтелігенції, які ніяк не могли вжитись у цю систему. Поміщиків арештовували першими. Неблагонадійних суддів та поліцейських службовців відшукували та арештовували, і не дай Боже, якщо хтось на своїй посаді не був по справжньому комуністом, тоді для нього вже був готовий вирок – 10-15 років ув’язнення, або ж навіть і розстріл. У заможних людей робились обшуки, які починались опівночі і тривали 4-6 годин поспіль. Забирали всі коштовності, які тільки могли знайти. Через чотири місяці почалась експропріація великих маєтків. Власник більше не мав права проживати в своєму власному будинку, при цьому не було ніяких відшкодувань або привілеїв. Власнику давали всього один-два дні, щоб залишити будинок, а далі він залишався зовсім напризволяще, оскільки при совітах постійно бракувало помешкання з огляду на великий приплив чиновників з України. Особи віком за 70 років могли залишитись, але навесні вони повинні були, так само як і більшість буржуазії, виїхати за межі міста. Бути представником буржуазії при совітах приносило мало задоволення, а якщо ж ще й звільняли з роботи, то справи йшли зовсім кепсько. Таким чином, населення складається в основному з армії, робітників та службовців. А буржуазія – це паразит, якого потрібно знищити. Невеликі будинки на 2-3 квартири дозволено і досі залишити і можна отримувати плату за найм. Банки також перейшли у державну власність і совіти займаються стягуванням заборгованостей. Для тих, у кого є вклади, робиться разова виплата в розмірі 8 000 лей незалежно від того, якого розміру був цей вклад, 10 тисяч або мільйонів лей. Одна швейцарська сім’я Блунчлі, з якими я особисто розмовляв, мала вклад у банку у розмірі 20 тис. лей. Вони подали клопотання для того, щоб отримати хоч якісь гроші, проте його не задовольнили і до середини жовтня, тобто до того часу, коли вони повинні вже були виїхати з міста, вони не отримали взагалі нічого. Навіть навпаки – були раді вже обміняти цей радянський «рай» на тихий куточок у швейцарських Альпах. Пошту і телеграф з самого початку закрили на три тижні і відтоді не було наклеєно жодної румунської поштової марки. 90% усіх магазинів зачинили у перші ж дні окупації, все майно було націоналізовано без будь-якої виплати. Відкритими залишились тільки декілька продуктових магазинів, каварень, ресторанів і цукерень. Після інвентаризації, яка тривала більше місяця, відкрили ще декілька магазинів, проте 80% з усієї кількості і до сьогодні залишаються закритими. Деякі з магазинів, які були у приватній власності, ще деякий час працювали, але згодом і їм довелось припинити свою діяльність через високі податки. Продавати їх заборонено, а державна вартість складає лише половину реальної суми і з цим доводиться миритись. Ательє з пошиття і ремонту одягу та взуття, перукарні також можуть працювати. Дозволено бути відчиненими маленьким кондитерським без чаю та кави. Таким чином, 20% усіх відкритих крамниць, готелі, ресторани і каварні стали державними кооперативами. Одразу ж в магазинах почали утворюватись черги, оскільки товарів бракує, і мені здається, що це робиться навмисне, щоб тиранізувати населення і в такий спосіб зайняти його, щоб воно не мало більше часу на політичні балачки і скарги. І дійсно, можна просто дивуватись, що менше скаржаться ті, у кого немає можливости роздобути курку, ніж ті, у кого така можливість є. Так було принаймні у Чернівцях. У цьому винна, звичайно, совєтська система, але в будь-якому випадку на серці стає легше, коли після 1-2-х, а то й 6-7-годинного стояння в черзі гордо протискуєшся з купленими товарами через натовп, навіть якщо залишишся без одного ґудзика або вийдеш взагалі з розірваним пальто. Якось у такому натовпі навіть затиснули на смерть маленьку дитину. За хлібом стоять від пів- до півтори години у черзі, за м’ясом так само, за маслом – до семи годин. Щоб отримати бензин, можна прочекати від 1-2-х до 10 год. І люди стоять, тому що пізніше певних товарів може взагалі не бути, оскільки надходять вони нерегулярно. Тому в деяких маленьких приватних магазинчиках ціна на такі товари зростає удвічі. За яблуками треба чекати в черзі одну-дві години. Якщо, наприклад, хтось побачив машину з хлібом, бігом біжить за нею слідом аж до магазину і, якщо йому пощастить, то він буде перший у черзі, а як ні, то доведеться ставати в чергу і чекати на розвантаження хліба, яке триває біля пів години. Кожен покупець отримує тоді тільки 1 кг хліба, а бувають і дні, коли продають лише по ½ кг хліба. Ціна на хліб до першого грудня була 65 коп. (25 лей), з першого грудня вона піднялась до 2 крб. 65 коп. (100 лей) без будь-якого попереднього повідомлення. «Доброго ранку!» Ціни просто скачуть догори без попередження. Наприклад, банкноти вартістю в 500 та 1000 лей раптом знецінились без будь-якої можливости для компенсації. Ось таким чином та в різні инші способи збіднюють населення. Єдиним можливим виходом залишався продаж румунських лей німецьким емігрантам, яким вони потрібні були для переказу в банки німецької держави. Найжахливішим в цьому є система провокацій та доносів. Стало відчутним, що ніхто більше нікому не довіряє, відчуття, якого не було в жодній країні. Один доносить на иншого. Жоден не довіряє навіть свої власній тіні. Так і живе населення у постійному страху і печалі. Метою совєтської влади є вирівнювання всіх під одну мірку. Це означає, що люди повинні бути бідними і нічим не володіти, і держава повинна бути відсталою до примітивності, про що свідчать неякісні вироби промисловости. А оскільки інтелігенція винищується в першу чергу, то державна економіка аж ніяк не може бути взірцевою. Ось так виглядає держава без ініціативи приватного підприємництва. Населення перебуває в невизначеному, збентеженому стані, який стараються в різні способи підтримати. При цьому існує певний вид бюрократії, яка дуже зручно почувається в такій ситуації. Вірогідно, в Росії взагалі мало що є, тому що всі товари та медикаменти, які були на складах в Чернівцях, відвезли в центр Росії. Всі знають, що там нічого немає і тому люди приїжджають з Києва та Одеси, щоб придбати тут в Чернівцях одяг, взуття і т. ин. І ось тепер, коли вже все можливе забрали, Чернівці з квітучого міста перетворилось на велике село, у якому ще існують фабрики з багатьма робітниками, а все місто переповнене так званими уніфікованими безликими людьми, які повинні думати однаково, і такими стануть всі чернівчани впродовж одного року. Невтішний вигляд мають тепер Чернівці: всюди черги, вдень і вночі, 80% магазинів зачинено, ніяких фірмових вивісок, а на їхньому місці висить червона тканина або взагалі нічого. На Рінґплатц цілими днями та вночі чути гучномовці або з музикою, або з пропагандистськими промовами, якийсь спів, жахливий шум. Можна сказати, що музика є організованим шумом. Червоні прапори вже шість місяців як розвішані на всіх будинках і ніхто не наважується зняти їх звідти. Причому ці прапори зроблені з румунських прапорів, від яких відірвали непотрібне і залишили червону смужку. Щастя ще, що румунський прапор складається з синього, жовтого та червоного кольорів, инакше росіянам не було б звідки дістати червоні прапори. Тепер вони виглядають трохи блідо. Гарне російське народне мистецтво, звичаї та обряди зникли, релігія висміюється та винищується, населенню, практично, не має за що триматись. Церкви в Чернівцях ще відкриті, але утримувати повинні себе самі. Євангельські церкви закриті, оскільки всі представники німецької національности разом із священиками виїхали в Німеччину. Всього з Північної Буковини виїхало 42 тис. осіб. У продажу у великій кількості є хороший чай, висушена та просолена риба, закрутки в банках, але дуже дорого порівняно з иншими продуктами. Риба, наприклад, коштує від 7 до 14 руб., або від 300 до 600 лей, за кілограм. Заробітна плата складає від 100 до 200 рублів щомісячно на одного робітника. Службовці отримують від 200 до 300 руб., лікарі – 400-500 руб. Інженери, техніки, механіки оплачуються найкраще – від 700 до 1200 рублів і більше. Учителі також отримують близько 700 руб. Один кілограм хліба коштує в Чернівцях 2 ½, м’ясо – 3-5 руб., масло – 10-20 руб. за 1 кг, сало – 14-16 руб. Картопля, капуста та инші овочі дешевші – 15-30 коп. за 1 кг (6-15 лей). Молоко коштує 1 рубль за літр, яйця – 6 штук на один рубль, проте їх важко дістати, тому у селян їх купують за 2 рублі 3 шт. Один рубль дорівнює 40 леям. Кукурудзу та рис дуже важко придбати. Університет відкритий, у ньому працюють переважно молоді професори 26-30-річного віку, а ректору всього лиш 35 років. Студентів виховують зовсім в комуністичному дусі, а фахові заняття більшою мірою нагадують вчення-пропаганду. Лікарям, які приїхали з Росії і займають посади, 23-28 років. Знань їм особливо не потрібно, тому що вони є справжніми представниками совєтської системи. Фабрики працюють 8-10 годин, причому працюють і чоловіки, і жінки. Домогосподарок і врегульованого сімейного життя совітам не потрібно. Діти ходять до школи, а найменші цілими днями перебувають в дитсадках і тільки увечері їх забирають додому. Світло та вода є, відбувається рух трамваїв та декількох поїздів. Широкі російські залізничні пасажирські вагони зручні, чисті і добре опалюються. Усі вони мають хорошу вентиляцію, подвійне вікно і троє дверей, що унеможливлює будь-який протяг. Кожний вагон має власний котел, тому з опаленням проблем немає, враховуючи велику відстань і сибірський холод. Освітлення також працює. У цих вагонах дуже зручно їхати, оскільки практично не відчуваєш, що їдеш. Ці вагони залишились совітам ще з часів царського режиму. Кінотеатрів тут достатньо, проте фільми, практично всі, – з пропагандистським напрямком. То висміюється релігія, то наша західна культура. У них у всьому повна протилежність до наших західних поглядів. У сім’ях, зазвичай, багато дітей. Давати посаг та робити весілля – цього вони не знають. Вони одягають звичайну одежу, йдуть до цивільного управління і реєструють шлюб – без будь-яких святкувань і танців. Так само просто відбуваються і похорони. Повідомлень про смерть не роблять, тому невідомо, хто коли помер, хіба що ця інформація поширюється усно. Поховання у комуністів відбувається без священика. У такий от спосіб, звичайно, можна жити та помирати і така держава і далі може існувати, проте, без сумніву, опуститься до відсталості та глибокого примітивізму. Дозвольте, пане міністр, засвідчити Вам свою велику повагу Швейцарський консульський агент Джерело: Schweizerisches Bundesarchiv, Fonds E 2200, 15-14, Bd. 3, Dossier II A 9 Cernauti 1941. Швейцарська консульська агенція 16 листопада 1943 р. Пану міністру Пане міністре, Я повинен зробити повідомлення про ситуацію, яка тут зараз панує. Меблі масово вивозяться. Фірми гуртової торгівлі ліквідуються, магазини тримають на складах мало товару, а панічний настрій серед населення посилюється. Зі свого боку я б не хотів опинитися в такій самій ситуації, як у червні 1940 р., і прошу Пана Міністра мене тоді завчасно повідомити. Оскільки попередній шифр зв’язку втратився, я хотів би Вас попросити вислати мені новий. Я буду чекати на Ваше відкликання, проте сподіваюсь, що до цього справа не дійде. Дозвольте мені, Пане Міністре, висловити свою надзвичайну повагу до Вас. Швейцарський консульський агент Джерело: Schweizerisches Bundesarchiv, Fonds E 2200, 15-14, Legation de Suisse Bucarest, Bd. 3, Dossier II A 9, Cernauti 1943. Швейцарська консульська агенція 25 січня 1944 р. Пане Консуле, Маю честь підтвердити отримання 59400 леїв, за що я Вам найкраще дякую. Отже, я озброєний на випадок найгіршого путчу і нам залишається лише подивитися, як ми виберемося із цієї афери. Ми тут вже звикли до паніки. Для загального заспокоєння школи відкрилися, в установах знову розпакували ящики, які все ж залишаються стояти в кімнатах, на фабриках знову змонтували певні машини і все є тимчасовим. Потяги вже не такі переповнені, але й надалі люди виїжджають. До тепер, починаючи з 8 січня, з Чернауць виїхало від 8 до 10 тисяч осіб. Крамниці закриваються то тут, то там і місто справляє враження запустіння, можливо, діється це все дарма. Серед моїх знайомих більшість вже виїхали, не знаючи, чи чекає їх безпека, у кожному разі вони покинули зручності і поїхали у порожнечу. Дозвольте, Пане Консуле, запевнити Вас у моїй великій повазі та висловити Вам мою найкращу подяку і найкращі вітання. Швейцарський консульський агент Джерело: Schweizerisches Bundesarchiv, Fonds E 2200, 15-14, Legation de Suisse Bucarest, Bd. 3, Dossier II A 9, Cernauti 1944. Підготував та переклав з німецької Сергій Осачук |
 ч
|
 |
|