Стефанія Бабст

Жінки в НАТО

НАТО і жінки: ці слова не сумісні у людському сприйнятті. Ті, хто заповнюють коридори і зали засідань у НАТО, а тим паче ті, хто приймають важливі рішення, мають бути чоловіками у військовій формі або ж у темного кольору костюмах, тобто в улюбленій одежі дипломатів. Треба уважно придивлятися, щоб знайти жінку у вищому політичному керівництві НАТО. Посол Франції є винятком з цього правила: пані Андреані одразу кидається у вічі, бо є єдиною жінкою, що бере участь у засіданнях Північноатлантичної Ради. Переважну більшість посад вищого рівня у Міжнародному штабі НАТО продовжують, однак, обіймати чоловіки. Лише дві з дев’ятнадцяти цивільних посад найвищого рівня наразі обіймають жінки. До цього часу Альянс ще ніколи не призначав жінку на пост посланниці чи спеціального представника НАТО, або ж на пост Генерального секретаря чи заступника Генерального секретаря. З огляду на кількість країн-членів НАТО, де жінки є міністрами закордонних справ та міністрами оборони, останній факт дещо дивує. У Хорватії та в Ісландії на чолі урядів на посадах прем’єр-міністрів перебувають жінки, а Німеччина навіть має жінку канцлера.

Однак, якщо придивитися більш пильно, то можна помітити зовсім иншу та більш обнадійливу річ. За останні кілька років дедалі більше жінок знайшли свій професійний шлях до НАТО. І хоча, як і раніше, вони ще у меншості, жінки в НАТО чудово виконують свою роботу з усього спектру політичних та військових питань. Вони мають справу з розробкою оборонної політики та працюють з питань закупівель, є політичними радниками Вищого представника НАТО у Кабулі та керують Програмою «Наука задля миру і безпеки». Вони готують засідання комітетів НАТО, контрольні переліки питань та аналітичні матеріали для Генерального секретаря стосовно операцій НАТО. Одним словом, жінки є істотною складовою працівників НАТО як у штаб-квартирі, так і на місцях.

Ґендерна політика і політика розмаїття НАТО, яку країни-члени почали проводити у 2002 році, звісно, допомогла жінкам прорватися у ту сферу, що традиційно вважалася чоловічою вотчиною. За останні роки число жінок, що подають заяви на отримання праці в НАТО, постійно зростає. Водночас Управління НАТО з питань ґендерних перспектив наразі працює над втіленням конкретного Плану дій, а Військовий комітет НАТО з ґендерних перспектив сприяє співробітництву з ґендерних підходів між НАТО та країнами-партнерами.

Ще більш важливим є те, що НАТО починає докладати чималих зусиль для внесення своєї частки у справу втілення Резолюції 1325 Ради безпеки ООН щодо жінок, миру й безпеки. У Резолюції 1325, яку було прийнято 31 жовтня 2000 року, пропонується реалізувати амбітний та масштабний набір заходів. У ній міститься заклик до держав та міжнародних організацій активно захищати жінок і дітей від насильства під час збройних конфліктів, переслідувати у судовому порядку скоєння воєнних злочинів сексуального характеру, ставити ґендерний аспект у центр уваги під час проведення миротворчих операцій, поліпшувати спеціалізоване навчання та підтримувати мирні ініціативи жінок на місцевому рівні. Крім того, у резолюції міститься заклик до країн-членів забезпечити більш широке залучення жінок до усіх тих заходів, що спрямовані на підтримання й зміцнення миру, збільшення ролі жінок на всіх рівнях під час прийняття рішень у національних, регіональних та міжнародних інституціях, а також висунення більшого числа кандидатур серед жінок на посади спеціальних представників та посланників ООН.

Надзвичайно обнадійливим є те, що Генеральний секретар НАТО Фог Расмуссен взяв на себе зобов’язання особисто долучитися до цієї справи. Виступаючи наприкінці січня у Брюсселі перед міжнародним зібранням за участі 400 спеціалістів-професіоналів з питань безпеки, переважним чином жінок, він визнав важливу роль, яку можуть і повинні відігравати жінки у запобіганні конфліктам, проведенні мирних переговорів та миротворчих операцій під час прийняття рішень на міжнародному й національному рівнях. Викладені ним думки знайшли відгомін у виступах Марго Вальстром, недавно призначеної Спеціальним представником ООН, що відповідає за питання боротьби із сексуальним насильством по відношенню до жінок і дітей під час конфліктів, колишнього Державного секретаря США Мадлен Олбрайт та першого віце-президента Еспанії Марії Терези Фернандес, які підкреслювали, що втілення в життя Резолюції 1325 є не просто побажанням, а нагальною необхідністю.

До цього часу країни-члени НАТО підходили до втілення Резолюції 1325 головним чином з військового боку: вони погодили конкретні принципи інтеграції ґендерних питань у процес планування й проведення операцій, у тому числі в Кодекс поведінки військовослужбовців. Ними були створені цільові позиції радників з ґендерних питань на підтримку командувачів Міжнародними силами безпеки в Афганістані. Проходять дискусії з приводу того, яким чином слід зміцнити навчання й співробітництво з ґендерних питань у злагоджений спосіб з Европейським союзом, ООН та иншими міжнародними організаціями. Крім того, політика НАТО з питань протидії торгівлі людьми також допомагає захищати жінок шляхом визначення керівних принципів поведінки та шляхом навчання цивільного й військового персоналу, розгорнутого в операціях НАТО.

Це все вселяє добру надію, але зараз, коли Генеральний секретар НАТО додав до цього особистого авторитету, може з’явитися більш амбітний політичний курс. В Афганістані та в инших регіонах проведення операцій Північноатлантичний Альянс зможе залучати у більш системний спосіб місцеве жіноцтво та надавати допомогу в розбудові спроможностей і компетентності жінок. Встановлення більш тісного зв’язку НАТО з глобальними мережами жіночих об’єднань також може стати дуже корисною справою. Існує багато слушних ініціатив та програм, спрямованих на надання можливостей жінкам брати участь у вирішенні питань миру й безпеки. Встановлення партнерських стосунків, зокрема з Мадридським клубом, Фундацією Ханта та Глобальним жіночим об’єднанням, звісно, допомогло б НАТО зробити свій вагомий внесок у вироблення глобального підходу до цих питань. Сприяння зусиллям на підвищення інтересу до питань трансатлантичної безпеки серед молодого покоління жінок як у країнах-членах, так і в країнах-партнерах НАТО, наразі є одним з найвищих комунікаційних пріоритетів НАТО на майбутнє. Нещодавно Департамент з громадської дипломатії НАТО запрошував групу молодих жінок-спеціалістів з питань оборони на зустріч до Брюсселя, а попереду готується до реалізації ще ціла низка програм залучення жінок.

Так само, як і їхні колеги з Европейського союзу, жінки-міністри з оборони та закордонних питань країн-членів НАТО, певне, також побажають час від часу зустрічатися для обговорень з приводу того, яким чином їхній політичний вплив зможе стрімко пришвидшити втілення у життя Резолюції 1325. До речі, це зможуть робити також жінки-посли країн-членів та країн-партнерів НАТО у Брюсселі.

І останнє питання, що є не менш важливим. Було б дуже важливим сигналом, якби НАТО посилила свої зусилля у підготовці та наставництві жінок з НАТО у більш системний спосіб, щоб таким чином можна було мати більше прикладів жінок, що обіймають високі посади, які могли б стати взірцем для наслідування у найближчому майбутньому.

Із наближенням до десятої річниці прийняття Резолюції 1325, яка відзначатиметься у 2010 році, з’являються нові можливості для урядів різних країн, міжнародних та неурядових організацій, а також усіх инших учасників цього процесу, поміркувати над тим, що б ще можна було зробити для втілення в життя цієї новаторської резолюції в усіх її напрямках. Завдяки Генеральному секретарю Расмуссену внесок НАТО у виконання Резолюції 1325 залишатиметься серед найголовніших пріоритетів Північноатлантичного Альянсу. І це є дуже важливим для всіх, у тому числі й для жінок, що залучені до діяльності НАТО.