Віктор Денисенко

Литва і real politique

Один з головних напрямків діяльности Президента Литовської Республіки – зовнішня політика – згідно зі статтею 84 Конституції. Вже сьогодні зрозуміло, що зовнішньополітична стратегія президента Д. Грібауськайте відрізнятиметься від тієї, якої дотримувався колишній президент В. Адамкус, особливо в плані політики, орієнтованої на Схід. (У стосунках із Заходом навряд чи варто чекати досить серйозних змін.) Добре це чи погано для Литви?

За два терміни перебування на президентському посту В. Адамкус сформував певні традиції. Перший свій візит президент зробив до сусідньої Польщі, що є одним з найближчих політичних партнерів Литви. Д. Грібауськайте не пішла по стопах В. Адамкуса, насамперед вирушивши до Швеції і Латвії.

Перша в Литві жінка-президент дуже швидко проявила себе в питаннях, пов'язаних зі східною зовнішньою політикою. Коли у литовських перевізників виникли проблеми, пов'язані з експортом молочних продуктів, і Москва запевняла у відсутності політичного підтексту, Д. Грібауськайте подзвонила президентові Д. Мєдвєдєву. Той пообіцяв доручити відповідним російським відомствам вирішити проблему конструктивно.

Згаданий телефонний дзвінок (він відбувся через місяць після інавгурації Д. Грібауськайте) вибивається з контексту політичних традицій В. Адамкуса. Не секрет, що між Литвою і Росією існувала (і нині існує) напруженість, пов'язана з історичними образами, які Росія не хоче визнавати. Д. Грібауськайте, проявивши ініціативу, показала, що готова вести відкритий діалог з російською владою, не дивлячись на негативний баласт, що накопичився у стосунках. Як відзначає прес-служба Президента Литви, за останні вісім років це перша наочна телефонна розмова президентів Литви і Росії.

Инша подія, пов'язана зі східним зовнішньополітичним простором, представляється зовсім неоднозначною. 16 вересня Д. Грібауськайте на вищому рівні прийняла президента Білорусі, якого привселюдно називають останнім диктатором в Европі. На момент приїзду А. Лукашенка минуло десять років після того, як безвісти пропали політик В. Гончар і підприємець, громадський діяч А. Красовський. Білоруська опозиція організувала з цієї нагоди мітинг, і є думка, що він був розігнаний за наказом керівника Білорусі.

Не дивлячись на те, що Литва засуджує злочини режиму А. Лукашенка, Білорусь, як би там не було, географічно є сусідкою Литви. До того ж, позицію відносно Білорусі вже значно пом'якшив і Евросоюз – після деяких реверансів, зроблених А. Лукашенко, його країні запропонували приєднатися до програми Східного партнерства ЕС. У такому ракурсі і слід розцінювати візит А. Лукашенка до Литви. Проте це не пояснює, чому авторитарний лідер був настільки тепло зустрінутий в Литві, тоді як президент Д. Грібауськайте відмовила в зустрічі прибулим до Литви родичам зниклих білоруських опозиціонерів і представникам білоруської опозиції.

Д. Грібауськайте декілька років займала в Брюсселі високий пост еврокомісара. Вона знає, що головний принцип зовнішньої політики утихомирено-ситого Старого Світу – уникати гострих конфліктів. Наприклад, Балтійські країни і Польща однозначно підтримали Грузію під час серпневої війни 2008 року, а инші держави ЕС фактично ухилилися від оцінок, вичікуючи, як розвиватимуться події. Евросоюз, по суті, не відреагував навіть на те, що Росія, підписавши ініційовану Н. Саркозі мирну угоду, так її і не виконала. Це ситуація, коли держава (група держав) йде на повідку своїх егоїстичних інтересів. В даному випадку: не варто псувати стосунки з Росією заради Грузії, якою можна і пожертвувати. Слідуючи такій логіці, можна прийняти на вищому рівні диктатора сусідньої країни, не згадуючи про злочини його режиму. Це real politique.

У Литві, схоже, немало прихильників real politique. Неодноразово доводилося бачити читацькі коментарі з питанням, чому Литва захищає Грузію (Україну) і все більше псує стосунки з Росією. І насправді, чому?

Real politique – не новітній винахід. Пригадаємо Мюнхенську (1938) змову, коли Чехословаччину «здали» Гітлеру. У руслі real politique сьогоднішня Росія намагається виправдати і пакт Молотова-Рібентропа. Сучасніший приклад: коли в 1990-му Балтійські країни проголосили незалежність, більшість країн Старого Світу не поспішали простягнути руку допомоги – щоб не увійти в протистояння з Москвою. На їхній погляд, це була розумна real politique.

Недавня пасивна реакція країн ЕС на російсько-грузинський конфлікт схожа на Мюнхенську змову. Ніхто не продемонстрував Росії, що не миритиметься з агресивною політикою, що вона (і Москва, і політика) отримає жорстку відсіч. Москва зрозуміла: ЕС і НАТО не почнуть заважати господарювати на пострадянському просторі, в «зоні впливу Росії».

Балтійські країни і Польща, а також Чехія і Угорщина, новачки в ЕС, стали свого роду політичною противагою лінії real politique так званої Старої Европи. Видається, це явище позитивне. Инакше об'єднана Европа, так і дивись, зануриться в глибокий сон. А коли прокинеться, то хто поручиться, що ситуація буде для нас спокійною і сприятливою?