Джордж Фрідман

Німецьке питання

Німецький канцлер Ангела Меркель минулого тижня відвідала Санкт-Петербург, де зустрілася з президентом Росії Дмитром Мєдвєдєвим. Центральним питанням зустрічі була позиція Німеччини щодо розширення НАТО і включення до альянсу України і Грузії. На спільній прес-конференції Меркель ясно дала зрозуміти, що Німеччина заперечуватиме проти членства в НАТО обидвох країн, і навіть проти надання їм Плану дій щодо членства в альянсі (ПДЧ). Оскільки рішення в НАТО ухвалюються на основі консенсусу, будь-який член може заблокувати надання кандидатові членства в НАТО.

Те, що Меркель і Німеччина вибрали даний шлях, має величезне значення. Меркель чудово знає позицію США з цього питання і готова чинити опір будь-якому американському тиску. Слід пам'ятати, що Меркель, ймовірно, найбільш проамериканський політик у Німеччині і, можливо, найбільш проамериканський канцлер за всі минулі роки. Більш того, походячи зі Східної Німеччини, вона відчуває значний дискомфорт відносно росіян. Реальність, проте, пересилила її особисті схильності. Більшою мірою, ніж инші країни, Німеччина не хотіла б відштовхнути від себе Америку, але вона готова до американського тиску, якщо він буде.

Енергозалежність і оборонні витрати

З одного боку, причини для такої позиції Меркель дуже прості. Німеччина значною мірою залежить від постачань російського природного газу. В разі припинення постачань, ситуація в Німеччині була б практично безнадійною. Можливо, Росія визнає, що вона не може дозволити собі зупинити експорт газу, але Меркель доводиться враховувати фундаментальні інтереси Німеччини, і ризикувати ними заради членства в НАТО України або Грузії вона не готова.

Вона не може покластися на обережність Росії в такій справі, особливо коли настрій Росії достатньо імпульсивно змінюється. Звичайно, Німеччина шукає альтернативні джерела енергії, і через п'ять років залежність від Росії може бути менш значною. Але п'ять років – це не той термін, який Німеччина може пережити, зупинивши дихання.

Проте вчинок Німеччини пояснюється не лише газом. Німеччина розглядає одержимість США розширенням НАТО як таку, що не відповідає інтересам Німеччини.

По-перше, розширення гарантій НАТО на Україну і Грузію просто безглузде. НАТО і Сполучені Штати не мають військових сил для того, щоб захистити Україну або Грузію, і включення їх до альянсу не збільшить европейську безпеку. З військової точки зору, членство в НАТО для двох колишніх радянських республік буде порожнім жестом. Тоді як з політичної точки зору Берлін розглядає це як безглуздий подразник для росіян.

Потім, якби НАТО було готове виступити на захист України і Грузії, то всім країнам НАТО, включаючи Німеччину, довелося б значно збільшити свої оборонні витрати. Це зовсім не те, що Німеччині і решті членів НАТО хотілося б робити.

І, нарешті, що, можливо, найважливіше, в 1945–1992 роках Німеччина потенційно була основним полем битви «холодної війни». У період з 1992-го по 2008-ий ситуація змінилася. Німеччина явно віддає перевагу нинішній ситуації, і ні за яких обставин не дозволить бути втягнутою в нову «холодну війну». Це має важливе значення для майбутнього НАТО і американо-німецьких стосунків.

Німеччина, перебуваючи, таким чином, у центрі стратегічної кризи, повинна ухвалити певні фундаментальні рішення. Щоб зрозуміти, які рішення належить зробити Німеччині, нам слід розуміти геополітичну проблему країни і рішення, які вона приймала у минулому.

Німецька геополітична проблема

До 1871 року Німеччина була розділена на дюжину невеликих держав – королівств, герцогств, принципатів, і тому подібне, – що складали осколки Священної Римської Імперії. Німецькомовний світ був розірваний на частини внутрішніми суперечностями і постійними маніпуляціями иноземних держав.

Південно-східна частина німецькомовного світу, Австрія, була центром багатонаціональної Імперії Габсбургів. Це була римо-католицька країна, що постійно втручалася в переважно католицькі зони решти Німеччини, особливо у справи Баварії. Франція постійно вторгалася в Рейнську область і маніпулювала розставлянням сил серед німецьких держав. Росія завжди маячила на сході, де вона межувала з головною протестантською силою Німеччини – Пруссією (Польща в цей час була розділена між Пруссією, Росією і Австро-Угорщиною). Німеччина постійно була жертвою великих держав, цей стан Пруссія намагалася виправити впродовж половини століття, починаючи з Ватерлоо і закінчуючи об'єднанням Німеччини.

Щоб об'єднати Німеччину, Пруссія повинна була зробити більше, ніж просто домінувати над німцями. Вона повинна була битися в двох війнах. Перша війна – у 1866 році з Імперією Габсбургів, яку Німеччина перемогла за сім тижнів, що поклало край впливу Габсбургів у Німеччині і згодом перетворило Австро-Угорщину на молодшого німецького партнера. Друга війна була в 1870-1871 роках, коли Пруссія очолювала коаліцію німецьких держав, що завдали поразки Франції. Ця поразка завершила період французького впливу в Рейнській області і надала Пруссії можливість для створення сучасної об'єднаної Німеччини. Росія, яка була задоволена поразками Австро-Угорщини і Франції і розглядала Німеччину як буфер проти французького вторгнення, об'єднанню Німеччини не перешкоджала.

Німецьке об'єднання змінило динаміку розвитку Европи. По-перше, воно створило велику націю в серці Европи між Францією і Росією. Єдина Німеччина була економічно динамічнішою і перевершила по зростанню Францію і Великобританію. Більш того, вона стала значною морською силою, розвиваючи флот, який на певному етапі міг би кинути виклик британській військово-морській могутності. Вона стала одним з найбільших експортерів, вторгаючись на ринки, що раніше належали Франції і Британії. Оцінюючи простір для маневру довкола себе, Німеччина почала дивитися на схід, на Росію. Коротше кажучи, Німеччина була більш, ніж просто нація, це була геополітична проблема.

Стратегічною проблемою Німеччини була можливість спільної атаки Франції і Росії, одночасно з блокадою портів Британією. Це привело б до поразки і повернення до хаосу, що існував до 1871 року. Враховуючи, що Франція, Росія і Британія були зацікавлені в руйнуванні Німеччини, Німеччина повинна була передбачити, що така атака наступить. Тому, з причини того, що німці не змогли воювати на два фронти одночасно, їм було потрібно почати попереджувальну війну, атакуючи спочатку Францію або Росію, завдати поразки одній стороні, а після цього обернути всю свою потужність на иншу – і все це перш, ніж морська блокада Британії почне заподіювати шкоду. Єдиною надією Німеччини був двоступеневий напад, незвичайно складний і потенційно катастрофічний у разі невдачі.

У Першу світову війну, виконуючи план Шліффена, німці атакували Францію, одночасно спробувавши блокувати росіян. План передбачав окупацію узбережжя протоки Ла-Манш і Парижа до того, як Британія вступить в гру, і до того, як Росія здійснить мобілізацію. Після цього слід було зайнятися росіянами. План зазнав невдачі у 1914 році після першої Марнської битви, і замість блискавичної перемоги Німеччина отримала окопну війну на декілька фронтів, яка коштувала мільйони життів і розтягнулася на декілька років. Хоча Німеччина майже виграла війну на виснаження, що змусило Сполучені Штати втрутитися і позбавити Берлін перемоги.

У Другій світовій війні німці врахували цей урок, тому замість спроби блокувати Росію вони уклали договір з Совєтами. Розділ Польщі з Радянським Союзом забезпечив тил Німеччини. СРСР погодився на договір, розраховуючи, що Гітлер загрузне у війні з Францією, як це вже було у Першу світову. Після того, як війна знекровила б Европу, Совєти вторглися б на Захід. Німці уразили росіян, перемігши Францію за шість тижнів, і після цього повернули на СРСР. Російський фронт перетворився на безконечне кровопролиття, і знову американська участь допомогла поставити остаточну крапку.

Наслідком війни стало розділення Німеччини на три частини – незалежна Австрія, окупована союзниками Західна Німеччина і окупована Совєтами Східна Німеччина. Західна Німеччина знову опинилася перед російською проблемою. Її східна частина була зайнята, і Західна Німеччина не могла самостійно захистити себе. Вона була інтегрована до альянсу, який був створений для протистояння Совєтам, і де домінувала Америка – в НАТО. Західна і Східна Німеччини стали б основним полем бою при будь-якому радянському нападі, полем бою з радянськими військами, що протистоять військам США військово-повітряними силами і тактичною ядерною зброєю. Для німців «холодна війна», ймовірно, була небезпечнішою, ніж будь-яка з попередніх воєн. Незалежно від результату, Німеччина, в разі її початку, могла просто зникнути.

З иншого боку, «холодна війна» усунула франко-німецькі суперечності, які складали половину Німецької стратегічної проблеми. Дійсно, одним з побічних результатів «холодної війни», стало виникнення Европейського Співтовариства, яке згодом стало Европейським Союзом. Це привело до економічного союзу й інтеграції з Францією, що разом з військовою інтеграцією НАТО гарантувало економічне зростання і кінець будь-якій військовій загрозі Німеччині із заходу. Вперше за багато століть Рейну нічого не загрожувало. Німецький південь був у безпеці, а після падіння Радянського Союзу зникла і загроза зі сходу.

Нарешті єдина і безпечна?

Вперше за століття Німеччина стала єдиною і захищеною.

Але в глибині душі німці зберегли свій історичний страх бути затиснутими між Францією і Росією. Берлін розуміє, що сьогоднішній стан далекий від цього, і в даний час це питання є не більш, ніж теоретичною проблемою. Але німці також розуміють, як швидко все може змінюватися. На одному рівні, проблема може виглядати, як лише економічні стосунки Евросоюзу з Росією. Але на глибшому рівні, Німеччина, як завжди, виявляється затиснутою між потенційно протилежними вимогами Росії і Заходу. Навіть якщо проблема є незначною зараз, то немає гарантій, що вона не виросте.

Саме у цьому сенсі Німеччина розглядала російсько-грузинську війну в серпні. Берлін побачив, що не тільки Сполучені Штати рухаються до ворожих стосунків з Росією, але також Великобританія і Франція йдуть тим же курсом.

Президент Франції Ніколя Саркозі, будучи у цей момент і головою ЕС, від імені Евросоюзу вирушив до Москви для ведення переговорів про припинення вогню. Коли росіяни продемонстрували небажання виконувати досягнуті домовленості, Франція відреагувала різко, і навіть схилялася до підтримки деяких санкцій на саміті ЕС по Грузії. При тому, що Британія займає ще більш непримиренну позицію, Німеччина побачила, що на горизонті замаячив гірший сценарій розвитку подій. Вона зрозуміла, що спокійний і безпечний період після «холодної війни» добігає кінця, і потрібно виробляти нову національну стратегію.

З точки зору Німеччини, відродженню російського впливу на території колишнього СРСР можна було б запобігти в 90-х, але до 2008 року воно стало неминучим. Німці побачили, що економічні стосунки в колишньому Радянському Союзі – і не лише в питаннях енергії – створили компліментарні стосунки між Росією і частинами її колишньої імперії. При існуючих природних зв'язках і російській потужності, російська сфера впливу, нехай навіть не як офіційна структура, була неминуча. Це знову стало реальністю, яку не можна повернути назад.

Франція має Польщу і Німеччину між собою і Росією. Британія має те ж плюс протоку Ла-Манш, а Сполучені Штати мають все це плюс Атлантичний океан. Чим далі ти перебуваєш від Росії, тим зручніше вступати з Москвою в суперечки. Але для Німеччини лише Польща є буфером. Для будь-якої нації, налаштованої серйозно на опір російській силі, першим питанням постає: як забезпечити безпеку Балтійських країн, протяжного і уразливого регіону на північ від Польщі. Відповіддю буде розміщення сил НАТО у Прибалтиці і Польщі, і Берлін розуміє, що Німеччина у такому разі буде і опорною базою, і вірогідним джерелом військ. У Німеччини, звісно, відсутнє бажання посилати війська до Польщі і Прибалтики. Це не той курс, який Німеччина має намір узяти.

Осмислюючи німецьку історію

Ми підозрюємо, що Меркель знає дещо ще; всі ці зручні припущення про можливість або неможливість того, що росіяни не посміють напасти на Прибалтику – украй сумнівні. Нічого в німецькій історії не переконало б будь-якого розумного німця в тому, що військові засоби для досягнення національних інтересів є неприйнятними. Так само німці не готові відкинути і військову потужність Росії, що відроджується. Економіка і армія Німеччини були зруйновані в 1932 році. До 1938-го Німеччина стала сильною державою Европи. До тих пір, поки її офіцерський корпус і технологічна база зберігалися, регенерація могла відбуватися нестримно.

Радянський Союз розпався в 1991-му, і його військова потужність розсипалася. Але, як і у Веймарській Німеччині, російський офіцерський корпус залишився майже неушкодженим, і КДБ, серце Радянської держави, залишилося тим самим, лише перейменованим. Те ж можна сказати і про технологічну базу, яка і була основою радянської глобальної потужности. Як і Німеччина після двох світових воєн, Росія перебувала в хаосі, але зберегла свої частини, очікуючи реконструкції. Німці не збираються заперечувати здатність Росії до відродження – для цього вони дуже добре знають власну історію.

Якби Німеччина приєдналася до тих, хто закликає до розширення НАТО, це стало б першим кроком до конфронтації з Росією. Другим кроком були б гарантії безпеки Прибалтиці і Польщі. Америка виголошувала б промови, а німці укомплектовували б особовим складом фронт. Витративши значну частину минулого століття на війну або підготовку до війни з росіянами, німці, глянувши на стан своїх союзників довкола, вирішили не брати участи у цій справі.

Німеччина розглядає свої економічні зобов'язання перед Европейським Союзом як первинні. Це пов'язує її з Францією, і цей зв'язок вона не може і не хоче рвати. Але ЕС не має ні політичних, ні військових сил проти Росії. Виключаючи економіку, це просто дискусійний клуб. НАТО, як організація, створена для протистояння Росії, перебуває в стані значного занепаду. Щоб воскресити НАТО, Німеччині доведеться заплатити високу економічну ціну. І якщо вона її заплатить, то нестиме і основний стратегічний ризик.

Отже, залишаючись вірною своїм економічним зв'язкам із Заходом, Німеччина не збирається брати на себе військові зобов'язання проти Росії. Якщо американці хочуть послати війська для захисту Прибалтики і Польщі, вони вільні робити це. Німеччина не має ніяких заперечень – вона не заперечує і проти французької або британської присутності там. Дійсно, як тільки ці сили будуть виділені, Німеччина може переглянути свою позицію. Але з причини того, що розміщення значних військових сил маловірогідне в недалекому майбутньому, Німеччина розглядає гучні заяви США про розширення НАТО як порожню браваду Вашинґтона, який готовий тільки на невеликий ризик.

НАТО після зміни позиції Німеччини

Тому Меркель вирушила до Санкт-Петербурга і заявила росіянам, що Німеччина не підтримує розширення НАТО. Більше того, німці дали зрозуміти росіянам, що ті мають повну свободу дій на території колишнього Радянського Союзу. Завірення, яке не коштувало Берліну нічого, з причини того, що росіяни і так там вільно діють. Але що ще важливіше, Меркель послала сигнал і росіянам, і Заходу, що Німеччина не збирається знову бути затиснутою в пастці між амбіціями Заходу і російською потужністю. Вона не хоче відтворення ситуації двох світових воєн або «холодної війни», тому Берлін економічно залишиться близьким до Франції, а також пристосується до Росії.

Німці, таким чином, заблокують амбіції НАТО, що є драматичним зрушенням в Західному альянсі. Це зрушення відбувалося упродовж досить довгого проміжку часу, але для того, щоб показати цю зміну, була необхідна російсько-грузинська війна.

НАТО не має ніякої реальної військової сили на східному напрямі, і така сила не може бути створена без вирішальної участі Німеччини, якої не передбачається. Зміна німецької політики залишає прибалтійські країни беззахисними і, закономірно, украй стривоженими. Це також ставить поляків у їх традиційну ситуацію, коли їм доводиться розраховувати на далекі країни для забезпечення власної національної безпеки. У 1939 році Варшава розраховувала на англійців і французів, а сьогодні сподівається на Сполучені Штати. Як і в 1939-му, ці гарантії досить хисткі, але це все, що мають поляки.

Сполучені Штати мають варіант створення ядерної парасольки над Прибалтикою і Східною Европою, яка гарантувала б ядерний удар по Росії в разі нападу. Проте, хоча така гарантія раніше була надана Західній Европі в епоху «холодної війни», малоймовірно, що Сполучені Штати готові почати глобальну термоядерну війну заради Естонії. Такі гарантії США для Прибалтики і Східної Европи просто не викликали б довіри.

Иншим варіантом для США може бути масштабне введення американських військ або морем через Данію, або через французькі і німецькі порти і залізниці, передбачаючи, що Франція або Німеччина дозволять використовувати свою інфраструктуру для цього. Але це не більше, ніж теоретичний варіант зараз. Сполучені Штати змогли б виділити тільки символічні сили, навіть якщо б захотіли. НАТО також є організацією, яка публікує звернення, а не реально функціонуючим військовим альянсом, не дивлячись на участь в (а можливо, з причини) операції в Афганістані.

Все у німецькій історії підводило до цього моменту. Країна об'єднана і хоче бути в безпеці. Вона не готова знову виконувати роль, відведену їй у «холодній війні», і не гратиме в геополітичний покер, як вона робила це в Першу і Другу світові війни. І це означає, що НАТО назавжди і остаточно зламано. Німецьке питання примушує нас тепер звернутися до російського питання: якщо Німеччина вийшла з гри, що робити з Росією?

9 жовтня 2008