Айніс Разма

Росія хоче створити військовий союз в Центральній Азії?

За часів президентства Б. Єльцина у Росії виявилося недостатньо можливостей і політичної волі, щоб зберегти вплив в Центральній Азії (ЦА). Ситуацією скористались США і Китай. При президентові В. Путіні Росія почала відновлювати втрачені позиції у стратегічно важливому районі.

Після розпаду Совєтського Союзу в ЦА утворився вакуум безпеки, держави почали шукати нових союзників – насамперед, на Заході. Події 11 вересня 2001 року сприяли посиленню цієї тенденції. Після того, як почалася афганська військова операція, в Узбекистані з'явилися військові бази США і Німеччини – Карши-ханабад і Термез, а в Киргизії – американська авіаційна база в міжнародному аеропорту під Бішкеком.

«Вестернізація» ЦА продовжилася недовго. Москві вдалося зберегти зв'язок з тими державами регіону, які входять в ініційовані і контрольовані Росією структури. Досить активна діяльність однієї з таких структур – Організації договору колективної безпеки (ОДКБ) – останнім часом орієнтована практично тільки на ЦА.

Напрошується питання: Росія ставить собі за мету формування військового союзу для контролю в Центральній Азії?

У вересні минулого року були оголошені плани ОДКБ зі створення в ЦА 11-тисячного військового угрупування. Генеральний секретар ОДКБ Н. Бордюжа стверджував, що це – реакція на погіршення ситуації в Афганістані. Насправді це, швидше, була реакція на плани НАТО щодо членства Грузії і України, а також на плани США з розміщення елементів ПРО в Центральній Европі. Прес-секретар ОДКБ повідомив, що з Казахстаном, Узбекистаном, Киргизією і Таджикистаном вже досягнуто домовленості про створення сил постійної бойової готовности, замовчавши про те, що фінансування цього проекту, швидше за все, візьме на себе тільки Росія.

Про спільні військові сили Н. Бордюжа говорив ще в 2005 році. Експерти звертають увагу на те, що тоді плани Росії залишилися нереалізованими. У грудні 2008 року начальник Генштабу Росії генерал Н. Макашов заявив, що США мають намір створити військові бази в Казахстані і Узбекистані. Американські дипломати поспішили виступити із спростуваннями; Казахстан з Узбекистаном мовчали. Це наводило на думку про те, що російський генерал знав, про що говорить…

Після того, як президент І. Карімов у грудні 2008 року не приїхав в Астану на саміт керівників держав – членів ОДКБ, в Астані пішли розмови про те, що Узбекистан, найміцніша у військовому відношенні держава ЦА, може вийти зі складу ОДКБ. І такий крок представлявся цілком вірогідним, оскільки на той момент Узбекистан вже припинив членство в ЕврАзЕС – організації, в якій домінує Росія. Проте Узбекистан залишився в ОДКБ.

4 лютого цього року в Москві відбувся позачерговий саміт держав – членів ОДКБ. Був підписаний проект рішення про колективні сили оперативного реагування (КСОР) для відповіді на «загрози і виклики сучасности». Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан і Узбекистан домовилися виділити до складу КСОР не менше, ніж по батальйону. Проте, як виявилось, «загрози і виклики» не всі розуміють однаково. І. Карімов заявив, що Узбекистан готовий брати участь тільки в окремих операціях – з приборкання контрабанди наркотиків і «вирішення инших глобальних проблем».

Угода про створення КСОР була підписана 14 червня 2009 року в Москві на саміті ОДКБ лише п'ятьма країнами. Проте, навіть якщо б документ підписали Узбекистан і Білорусь, невідомо, наскільки міцним і боєздатним був би такий союз.

Держави ЦА балансують між Заходом, Росією і Китаєм. Тому Росія не може вважати їх надійними союзниками. З иншого боку, не можна назвати послідовною і зовнішню політику самої Росії, яка, схоже, не оцінює політичні наслідки і не проектує їх на майбутнє.

Серпнева агресія проти Грузії змусила задуматися країни ЦА про те, що і вони можуть потрапити в немилість до Росії. Так, Узбекистан явно стурбований тим, що в разі виникнення якогось конфлікту колективні сили оперативного реагування можуть бути введені в будь-яку державу ЦА без її згоди.

Росія самотня в своїх намірах підсилити військову присутність в ЦА. Узяти, скажімо, Китай: його, так само, як і Росію, дратують спроби США зміцнитися в Центральній Азії, проте Китай орієнтується на економічний, а не на військовий вплив. Росія ж не відмовляється від своїх сумнівних військових планів в рамках геополітичної орієнтації.