Оуен Метьюз, Штефан Тайль

Нова Ostpolitik

Німеччина стала кращим другом Росії, але кому від цього користь?

Вони – найдивніша парочка Европи. Тоді як більшість країн континенту намагаються виробити стратегії, щоб стримати, уникнути і покарати Росію, що піднімається, Німеччина здійснює свої плани зі створення найважливішого і найдивнішого европейського альянсу часів «після холодної війни». В минулому непримиренні вороги, сьогодні Німеччина і Росія укладають великі ділові угоди, чиєю метою є все, починаючи від спільного відродження на світовому ринку атомної енергетики до отримання контролю над великим шматком европейської імперії General Motors. Німецькі технології будуть використані для модернізації величезної залізничної мережі Росії – і тоді як велика частина Европи прагне позбавитися енергетичної залежности від Росії, німецька фірма E.On купує російські газові родовища.

Потік угод відображає глибину найпотужнішого нового партнерства Европи. Базуючись на історії тісних зв'язків, зростанні об'ємів торгівлі й інвестицій, що продовжується ціле десятиліття, великих об'ємах імпорту російського газу, Німеччина перетворилася не лише на найважливішого торгівельного партнера Росії, але і на її головного адвоката на Заході. Німеччина наклала вето на загальноевропейський енергетичний ринок, який міг би зменшити залежність Европи від російських поставок, і з прохолодою віднеслася до американських планів протиракетної оборони. Міхаіл Маргелов, глава комітету із зовнішньої політики верхньої палати російського парламенту, говорить, що Німеччина стала «найважливішим помічником» Росії в успішній спробі заблокувати розширення НАТО на схід.

Їхня дружба пережила війни і кризи, від блокування російських газових постачань в Східну Европу до окупації Грузії, що продовжується. Вона навіть витримала перекалібровування стосунків, зроблене канцлером Ангелою Меркель після дещо зловісної русофілії її попередника Герхарда Шредера, що перетворився на лобіста Кремля і проштовхнув будівництво спірного трубопроводу, який збільшить залежність Німеччини від державної російської компанії «Газпром». Меркель говорить російською і скептичніше налаштована по відношенню до Росії завдяки своєму східнонімецькому походженню, зустрічається з російськими дисидентами і культивує ближчі стосунки зі східноевропейськими сусідами Німеччини, яких ігнорував Шредер. Вона також видалила із зовнішньополітичного лексикону Німеччини вісь Париж–Берлін–Москва, яку просував Шредер. Але оскільки стосунки Росії з рештою Европи сильно зіпсувалися з часів українських газових воєн і конфлікту з Грузією, можна стверджувати, що, в порівнянні з рештою европейських країн, сьогодні стосунки Німеччини з Росією ближчі, ніж вони були при Шредері. Меркель переглянула тон і зміст стосунків, але, як і раніше, залишається одним з найбільш проросійських лідерів Европи.

Для Німеччини ці стосунки означають значно більше, ніж просто гроші. Згідно з дипломатичним лексиконом міністерства закордонних справ Німеччини, політика «зближення через взаємозалежність», що проводиться Берліном, є спробою прив'язати Росію до европейського ладу за допомогою щільної павутини економічних, політичних і суспільних зв'язків. Ця точка зору на історичну місію Німеччини далеко стоїть від позиції проросійських соціал-демократів, подібних до Шредера. «У нас, німців, з Росією ближчі стосунки, ніж у будь-якої иншої країни, і ми відчуваємо до неї велику прихильність, – говорить Андреас Шокенхофф (Andreas Schockenhoff), заступник лідера парламентської більшости в Бундестазі, що представляє консервативну партію християнських демократів, до якої належить Меркель. – Ми можемо побудувати міст між Заходом і Росією і покінчити з ізоляцією Росії».

Особливі стосунки Німеччини і Росії тривають вже десятиліття, якщо не століття. Деякі відслідковують їх від приїзду німецьких поселенців, що колонізували в 17-му столітті величезні землі приволжської рівнини. Инші вказують на «Східну політику» 1970-х років, яка ставила собі за мету тісніші відносини з Радянським Союзом, включаючи фінансування і будівництво першого російсько-німецького газопроводу всупереч лютим запереченням Вашинґтону. У своїй складній і болісній історії Німеччина, як і Росія, схилялася то у бік Заходу, то у бік Сходу в політичному, культурному й інтелектуальному сенсі. Можливо, ця історична спорідненість пояснює, чому до сьогодні існує широко розповсюджена думка, що виражається в таких заявах, зроблених Шокенхоффом, що у німців є особливий зв'язок з російською «душею».

Останнім часом рушійною силою цих стосунків була торгівля, об'єм якої виріс за останнє десятиліття в чотири рази, з 15 мільярдів еврів в 1998 році до 68 мільярдів еврів торік (хоча цього року об'єм торгівлі впав на 30 відсотків через падіння цін на енергоресурси і відміни замовлень на німецьке устаткування). Хоча Німеччина торгує з Росією менше, ніж з Бельгією або Швейцарією, бізнес сконцентрований в декількох стратегічних галузях, і для компаній, що працюють в цих галузях, Росія є  найбільш швидкорослим і потенційно найбільш прибутковим ринком. У цьому сенсі Росія важливіша за Китай для таких німецьких компаній, як E.On, Siemens і Dresdner Bank. Наприклад, в той час, як компанії Royal Dutch Shell і British Petroleum були витіснені з прибуткових проектів з розробки російських нафтових родовищ, E.On, пов'язаний з «Газпромом» мережею взаємозв'язаних підприємств, виграв у червні 25-процентну частку в розробці Південноросійського газового родовища, що є одним з найбільших у світі.

Швидкість, з якою в цьому році укладаються резонансні ділові операції, приголомшує. У березні мюнхенський технологічний гігант Siemens оголосив, що відмовиться від свого спільного підприємства з французькою компанією Areva, і укладе партнерську угоду з російським «Росатомом», щоб зайнятися будівництвом АЕС у цілому світі. Компанії розраховують отримати до 20 відсотків всіх замовлень. У травні Берлін вибрав консорціум, що включає контрольований Кремлем «Ощадбанк» і виробника автомобілів ГАЗ, щоб узяти на себе управління слабим европейським підрозділом General Motors, погодившись виділити в рамках операції 4,5 мільярдів еврів податкових надходжень, покликаних допомогти відродити Opel. На переповненому саміті, що минув у липні в баварському замку Шляйсгайм (Schleissheim Palace), Меркель і російський президент Дмітрій Мєдвєдєв оголосили про цілу низку свіжих угод, включаючи створення російсько-німецького агентства з енергетики і пакету термінового фінансування  500 мільйонами еврів, покликаного допомогти німецькому експорту вирушати на схід. На сьогоднішній день близько 5000 німецьких компаній відкрили свою справу в Росії – поставляючи споживчі товари, обладнуючи заводи і будуючи інфраструктуру. Для цих компаній бізнес в Росії є «питанням життя і смерті», говорить керівник німецько-російської торгової палати Міхаель Хармс (Michael Harms).

У цих ділових зв'язках є очевидні політичні наслідки. «Коли ви керуєте економікою, залежною від експорту, як це доводиться робити Ангелі Меркель, ваша зовнішня політика залежить від двох речей: доступу до ресурсів і пошуку ринків для товарів, виготовлених Німеччиною», – говорить Томаш Валасек (Tomas Valasek) з лондонського Центру европейських реформ. Але поки залишається неясним, чи принесла стратегія «м'якої сили», що проводиться Німеччиною, хоч якісь плоди. Меркель підтримала торішню операцію, яка змусила Росію вивести свої війська з областей Грузії і дотримуватися принципів угоди про припинення вогню, але ця операція була здійснена за публічним посередництвом французького президента Ніколя Саркозі, а не Берліна. У минулому листопаді Мєдвєдєв відмовився від своєї риторики з приводу розміщення ракет в Калінінграді після того, як Німеччина висловила своє несхвалення, але Фьодор Лукін, редактор провідного російського політичного журналу, говорить, що це була не реальна дипломатична перемога, а політичний еквівалент стратегії «заманити і підмінити» – коли спочатку створюється проблема, а потім сторона, що її створила, вимагає похвали за позбавлення від неї. «Ніхто ніколи серйозно не збирався розміщувати ракети в Калінінграді, – говорить він. – Це була чиста риторика».

Крім того, немає ніяких ознак того, що німецька політика взаємодії зменшила рівень російського брязкання зброєю у бік Грузії або її спроб побудувати імперію на уламках Радянського Союзу. Російський прем'єр-міністр Владімір Путін «чудово знає, як на нас впливати, – говорить Ян Техау (Jan Techau) з німецької Ради з міжнародних відносин. – Він знає наші рефлекси і наш природжений пацифізм». І справді, швидше росіяни розуміють німецьку душу, ніж навпаки.