Флоран Пармант'є

Китай проявляє інтерес до України

Після Африки і Латинської Америки Китай переводить погляд на периферію Европи. Епоха сфер европейського і російського впливу в Україні, здається, залишилася у минулому. Але чи буде лікувальних китайських позик достатньо, щоб «хворий» пішов на поправку?

Україна дійсно виглядає «хворою». В буквальному розумінні, це найбільш потерпіла від епідемії грипу А країна – число жертв перевищило 300 осіб. Економічне здоров'я України теж залишає бажати кращого. Йдеться про справжній обвал економіки: ВВП країни впав на 18% в результаті зниження промислової активности і скорочення експорту сталі, а також хисткого положення фінансового сектору.

Саме у такій безрадісній обстановці Україні доводиться вибирати нового президента. Якщо попередні вибори у 2004 році відрізнялися національним підйомом під прапором «помаранчевої революції», то зараз серед громадян панують набагато похмуріші настрої. Завданням нового президента буде підйом економіки і пошук засобів, необхідних для того, щоб країна не скотилася до ями кризи ще глибше.

Гучні проросійські, проевропейські і пронатівські заяви, які довгий час складали основу політичного життя в Україні, сьогодні вже далеко не такі актуальні. Російська влада чітко дає зрозуміти, що вона готова працювати з новою українською адміністрацією незалежно від того, кому дістанеться перемога – Юлії Тимошенко чи Віктору Януковичу.

Економічні стосунки двох країн зазнали серйозних змін після того, як Україна, яка раніше довгий час користувалася російськими енергетичними субсидіями, була вимушена перейти на більш передбачені ринкові стосунки. Що ж до Евросоюзу, його присутність у країні лише розширилася: реалізація політики «східного партнерства» свідчить про увагу, що приділяється до країн регіону. Проекти угод про створення зони вільної торгівлі і зняття бар'єрів для вільного переміщення людей усередині европейського простору складають два найважливіші інструменти модернізації країни, покликані наблизити її до европейських стандартів. Рух до ЕС, як і раніше, залишається одним з основних завдань української політичної еліти, не дивлячись на те, що її мрії про швидкий вступ виявилися нездійсненними.

Проте, европейські країни зараз просто не в змозі надати істотну допомогу Києву з урахуванням того, що фінансова підтримка, надана навіть членам ЕС, що постраждали від кризи, – Латвії і Литві, – була на ділі мінімальною.

Україна зігнулася під сильною економічною і соціальною кризою, а її традиційні партнери сьогодні просто не в змозі задовольнити її фінансові потреби.

У найближчому майбутньому новим чинником у місцевій геополітичній грі може стати поява Китаю. Про це свідчить зустріч китайського віце-прем'єра Чжан Децзяна (Zhang Dejiang) з Юлією Тимошенко у жовтні минулого року в Києві, а також негайно запропонована Пекіном допомога в боротьбі проти грипу.

Упродовж останнього десятиліття у світі відзначали зростання впливу Китаю в Африці і Латинській Америці, а сьогодні Пекін перевів погляд на периферію Европи – сприятливий регіон для його політики експансії.

Яскравий приклад – випадок затиснутої між Україною і Румунією Молдови. Через деякий час після неспокійних парламентських виборів у квітні 2009 року Китай запропонував молдавській владі кредит на 1 мільярд доларів терміном на 15 років з прийнятною ставкою в 3% з метою розвитку інвестиційних проектів в рамках китайської держкорпорації Covec. З урахуванням падіння об'ємів молдавської економіки (у 2008 році ВВП країни склав всього 6 мільярдів доларів) і істотно менш вигідних контрпропозицій МВФ, США, Росії та ЕС, стає зрозумілим, наскільки насправді важливим геополітичним чинником є прихід Китаю в даний регіон.

Мова тут йде не про видобуток корисних копалин, як в Африці і Латинській Америці, а про експорт навичок і технологій за нижчими цінами. Головними партнерами Китаю є сьогодні Молдова і Сербія, але й инші країни не приховують свого зацікавлення до такої співпраці.

Враховуючи те, що ні Росія, ні США, ні ЕС не в змозі задовольнити гігантські фінансові потреби України, буде цілком розумним передбачити, що новий президент країни підпише незабаром з Китаєм угоду про надання кредиту. Торгівельні стосунки двох країн вже продемонстрували рекордне зростання у 2008 році, і ця тенденція лише посилиться в майбутньому. Вже декілька років поспіль до України приїжджають тисячі китайських студентів. Крім того, якщо ЕС виділяє, загалом, невеликі гроші за умови виконання цілої низки зобов'язань, то Китай готовий дати набагато більше і просить при цьому лише не визнавати незалежности Тайваню. Його, за великим рахунком, не хвилюють ні права людини, ні екологічні і соціальні норми, ні «правильне» держуправління.

У зв'язку з цим варто задуматися про перспективи розширення китайської присутности в Україні, яка спричинить немало економічних і політичних наслідків. Насправді такий стан справ може привести до ситуації, коли економічні «клани» визначатимуть політичний курс країни з повною зневагою думки громадян. Приплив не обмеженого якими-небудь умовами капіталу тільки розбещує економічні еліти, у яких залишається все менше причин йти на потенційно шкідливі для бізнесу реформи. У той самий час з урахуванням слабкости інфраструктури (транспорт, устаткування і так далі) сусідніх країн, фінансування проектів в Україні не виглядає чимось дивним і може насправді принести вагомі результати. При цьому підсумки присутности Китаю в Африці виглядають досить суперечливими: диверсифікація партнерів і широкий доступ до фінансових ресурсів урівноважуються соціальними й екологічними ризиками, а також викликаною експортом китайської робочої сили напруженістю. У випадку з Україною ЕС, звичайно, не можна звинуватити в неоколоніалізмі, але поширення досягнень союзної системи цілком може натрапити на перешкоди, що створюються китайською політикою.

Епоха сфер впливу (Росії, США або ЕС), здається, залишилася у минулому, але це зовсім не означає кінець самої політики впливу, а тільки свідчить про зміни правил гри у зв'язку із збільшенням числа учасників. Незабаром ми побачимо, чи зможуть «китайські ліки», складені з вигідних кредитів і амбітної інфраструктурної політики, довести свою ефективність у безпосередній близькості від ЕС, і які будуть «побічні ефекти».