Ремзі Хаваджи

Проблеми інтеграції кримських татар в українське суспільство

Одним з основних завдань представницької і виконавчої влади Автономної Республіки Крим, а також органів місцевого самоврядування автономії є забезпечення на підставі діючого законодавства і міжнародного права інтеграції національних громад Криму в українське суспільство шляхом вільного і рівноправного розвитку і задоволення їхніх національно-культурних потреб, а також їх участь у сфері міжнаціональних відносин.

Етнодемографічна ситуація в Криму унікальна для України, вона характеризується поліетнічністю і конфесійною розмаїтістю. Автономна Республіка Крим – єдине адміністративно-територіальне утворення у країні, де в силу історичних обставин у складі населення домінують представники національних меншин. Тому так гостро і злободенно стоїть проблема їхньої інтеграції в українське суспільство.

За роки незалежности України кримськотатарське населення автономії зросло у 6,4 рази. У цілому, етнічний склад населення Криму, у результаті масового повернення на півострів наприкінці 80-х кримських татар, репатріації раніше депортованих вірменів, болгар, німців і греків, істотно змінився.

Найбільш гострою проблемою, що вимагає негайного рішення, є комплекс питань, пов'язаних з облаштованістю, соціально-культурною адаптацією й інтеграцією в український соціум, насамперед кримських татар, а також вірменів, болгар, греків і німців. Ця проблема залишається однією з найбільш гострих соціально-економічних і політичних проблем не тільки Криму, але й України в цілому. Багаторічний досвід реалізації цих заходів дає підстави стверджувати, що процес репатріації, не закінчившись у відведений термін (5-6 років), продовжиться і в найближчі роки, хоча його інтенсивність значно знизилася. Настільки ж тривалий і суперечливий характер будуть мати адаптація і реінтеграція репатріантів в українське суспільство, оскільки повернення на історичну батьківщину з місць виселення цілого народу в умовах гострої економічної кризи початку-середини 90-х років ще більше загострило соціальну напруженість і створило ґрунт для конфліктів, у т.ч. і на етнічній основі.

Незважаючи на всі зусилля держави щодо вирішення проблем депортованих народів, ситуація з їхньою облаштованістю в Криму залишається неоднозначною.

На сьогодні до Автономної Республіки Крим, за даними ДУ МВС України в Криму, повернулися і проживають 255 тис. депортованих громадян, з них: 243,4 тис. депортованих кримських татар і 4,5 тис. депортованих вірменів, болгар, греків і німців.

Процес повернення кримських татар, починаючи з 1993 року, характеризується стабільним зниженням темпів репатріації. Якщо у 1989-1992 р. до Криму щорічно поверталося 35-40 тис. осіб., то у 1997 р. – 5,3 тис., у 2001 р. – 2,2 тис., у 2004 р. – 2,1 тис. осіб. На сьогодні за межами України залишається ще близько 100-120 тисяч кримських татар. Основна маса з них (до 80 тис.) мешкає в Узбекистані. Близько 15 тисяч осіб проживає у Росії, 2 тисяч – у Таджикистані. Слід зазначити, що у зв'язку з труднощами облаштування у Криму, велика кількість кримських татар, що живуть за межами автономії, пов'язують термін свого повернення зі створенням відповідних умов (наданням житла, працевлаштуванням). Частина депортованих громадян у складі населення Автономної Республіки Крим (без м. Севастополя) досягла 12,8%. у Бахчисарайському, Кіровському, Первомайському, Радянському районах вона сягає від 24% до 29%, у Білогірському – 30% від загального числа мешканців. Найбільша кількість кримських татар проживає в Сімферопольському районі – 30,5 тис. осіб, м. Сімферополь – 24,5 тис. осіб, у районах: Бахчисарайському – 23,8 тис. осіб, Білогірському – 21,9 тис. осіб, Червоногвардійському – 18,5 тис. осіб, Джанкойському – 18,4 тис. осіб, Кіровському – 15,6 тис. осіб, Сакському – 14,5 тис. осіб, найменше їх у м. Керч – 1983, Красноперекопську – 1215, м. Алушта – 2760, м. Ялта – 2139 осіб. Слід зазначити, що відповідно до перепису населення 1939 року значна частина кримських татар (до 70%) проживала в передгірському районі і на південному березі Криму.

На сьогодні в Криму сформувалося близько 300 селищ і мікрорайонів компактного проживання репатріантів, зокрема шість вірменських, грецьких, болгарських і німецьких. Більше третини з них не забезпечено водою і до 8% – електроенергією. Рівень газифікації і наявности доріг із твердим покриттям не перевищує 5-8%. Каналізаційні мережі практично відсутні. Гострим залишається питання транспортного забезпечення і телефонізації селищ. Особливо складне становище репатріантів у сільських районах.

Починаючи з 1991 року в державному, а з 1999 року й у бюджеті Автономної Республіки Крим окремим рядком передбачаються витрати на облаштованість депортованих. Загальна сума таких витрат у 1991-2004 роках досягла 826 млн. грн. Понад 500 млн. грн. із цих коштів були виділені у 1991-1993 роках і використані для вирішення загальнодержавних завдань, пов'язаних не тільки із розселенням і облаштованістю депортованих громадян, але і зі зміцненням і розвитком матеріально-технічної бази організацій і підприємств, що забезпечують життєдіяльність населення Криму. Зокрема, були створені два кримськотатарських колгоспи «Авдет» і «Ватан», радгоспи «Аграрний» і «Водопойний», два будівельних трести і ряд ПМК. На створення і розвиток їхньої виробничої бази були скеровані десятки млн. грн.

Значно збільшується обсяг коштів, що виділяються для цього (з 8,98 млн. грн. у 1998 році до 92,7 млн. грн. у 2005 році) з Державного бюджету і бюджету АР Крим.

На виконання Указу Президента України від 13 березня 2000 року № 460 «Про заходи щодо соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» Кабінетом Міністрів України затверджена і реалізується «Програма розселення й облаштованості депортованих кримських татар і обличчя инших національностей, що повернулися на постійне місце проживання в Автономну Республіку Крим», а Радою міністрів АРК розроблена схема удосконалення розселення депортованих, їхніх нащадків і инших осіб, що повертаються в Автономну Республіку Крим і місто Севастополь для постійного проживання, і Програма облаштованості і соціально-культурного розвитку депортованих громадян в Автономній Республіці Крим, що виконується за рахунок коштів бюджету АР Крим.

У цілому програми по основних статтях витрат виконуються стабільно. Разом з тим, має місце регулярне недофінансування цих програм. Так, у 2002 році держбюджетом було недофінансовано близько 9 млн. грн., бюджетом Автономної Республіки Крим – більше 4 млн. грн. У 2003 році держбюджетом було забезпечено 100% фінансування витрат на ці цілі, бюджетом Автономної Республіки Крим недофінансування склало близько 3 млн. грн. У 2004 році витрати на зазначені цілі з бюджету Автономної Республіки Крим були профінансовані в повному обсязі, з держбюджету недофінансовані близько 1,5 млн. грн.

У 1991-2004 р. за рахунок державних капіталовкладень побудовано близько 8 тисяч і викуплено 1400 будинків і квартир, що дало змогу забезпечити житлом понад 33 тис. осіб. 110 тис. кримських татар вибудували власні будинки чи придбали житло самотужки. У черзі на отримання державного житла у виконкомах і сільрадах стоять близько 6 тис. родин, що проживають у Криму. Понад 16 тис. родин індивідуальних забудовників через відсутність коштів не мають можливости завершити почате будівництво будинків. Фактично близько 100 тис. депортованих громадян не мають власного житла.

У цілому для забезпечення житлом кримських татар необхідно побудувати до 1,5 млн. кв. м житла, з яких близько 300 тис. кв. м – за рахунок державних капітальних вкладень. Для завершення електрифікації і водопостачання селищ компактного проживання необхідно побудувати понад 70 км ліній електропередач і близько 400 км водогінних мереж.

Питання надання земельних ділянок депортованим громадянам для індивідуального житлового будівництва є одним із найбільш гострих. З початку масового повернення кримських татар для індивідуального будівництва житла їм виділено близько 70,5 тис. земельних ділянок (площа 8361,7 га), у м. Судак виділено близько 2.6 тис. земельних ділянок (площа 230,6 га), у м. Алушта виділено близько 1,32 тис. земельних ділянок (площа 96,1 га), у м. Ялта виділено близько 1,3 тис. земельних ділянок (площа 77,0 га), більшість з яких не освоюється. Незважаючи на це, упродовж 2002-2005 років у південних регіонах кримськими татарами здійснені самозахоплення, що спричинило за собою напруженість у Судакському, Алуштинському, Ялтинському регіонах.

На такі протиправні дії кримських татар штовхало тривале ігнорування керівництвом місцевих рад багатьох заяв депортованих громадян про виділення ділянок під індивідуальне будівництво житла, з иншого боку – численні факти порушень земельного законодавства, пов'язані з виділенням ділянок у рекреаційній зоні фізичним і юридичним особам, що проживають поза межами Криму й України. Ще однією причиною самозахоплень є внутрішня міграція, що значно збільшилася в останні роки. Сотні родин, що почали облаштовуватися в степовій зоні, через неможливість знайти роботу, через побутові проблеми вирушають на південь, у приморські регіони, поповнюючи ряди тих, хто потребує землі, не залишаючи при цьому раніше надані ділянки. Діє і політичний аспект, коли певні сили прагнуть використовувати ситуацію для суспільно-політичної дестабілізації.

Вивчається питання щодо залучення до роботи в органах влади автономії кримських татар і осіб инших національностей з числа депортованих. В органах виконавчої влади і місцевого самоврядування працює 336 осіб з числа раніше депортованих, що складає 6,4% від загальної чисельності державних службовців (4795 осіб).

Починаючи з 1996 року, значну підтримку в облаштуванні і етнокультурному розвитку репатріантів надають міжнародні організації і країни-донори. Тільки в рамках Програми розвитку й інтеграції Криму, реалізованої ООН, здійснено ряд проектів соціально-економічного і гуманітарного характеру на суму понад 13 млн. доларів США.

Зрозуміло, процес облаштованости і соціальної адаптації репатріантів далекий від завершення. Необхідні серйозні зусилля усіх гілок влади для забезпечення політико-правової реабілітації депортованих громадян і захисту їхніх прав. Відсутність Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою», а також недосконалість законодавства призвело до того, що упродовж 14 років практично всі питання облаштованости і соціально-культурного розвитку депортованих громадян і їхніх нащадків регулюються на основі підзаконних актів, прийнятих у деяких випадках ще Кабінетом Міністрів СССР, а згодом – Кабінетом Міністрів України. Це породжує чимало проблем і значно ускладнює і сповільнює практичну роботу, багато аспектів якої взагалі не мають законодавчого обґрунтування.

Для рішення зазначених проблем потрібно:

• розробити і затвердити Програму (Стратегію) держави щодо облаштованості і вирішення соціально-культурних проблем репатріантів на 2006-2010 року;
• терміново прийняти Закон «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою»;
• постановою Кабінету Міністрів України відрегулювати порядок передачі об'єктів незавершеного будівництва, що споруджувалися за рахунок державного бюджету, і об'єктів, прийнятих в експлуатацію актами держкомісій, з державної власності у комунальну;
• вирішити питання надання репатріантам пільгових довготривалих кредитів на завершення будівництва індивідуального житла, передбачивши ці кошти у держбюджеті України.

2006