Віра Бурдяк

Евроінтеграційні наміри України та участь у діяльності транскордонних регіонів

Нові демократичні держави, що постали на теренах ЦСЕ та колишнього СССР, дотримуючись засадничих принципів проголошеної ними зовнішньої політики - інтеграції в европейський простір, визначили одним з головних напрямів внутрішньої політики усунення диспропорцій регіонального розвитку, що передбачає цілеспрямований розвій територій, шляхом конструктивного вирішення пріоритетних регіональних проблем. Відомо, що однією з умов набуття членства в Европейському Союзі є вирівнювання депресивних регіонів і територій та доведення їх розвитку до загальнонаціонального. У кожній країні ці проблеми за змістом багатоаспектні, містять різні чинники і формуються під впливом певної системи факторів політичного, соціального, економічного, національно-етнічного, культурно-історичного, природно-кліматичного, природоресурсного тощо характеру. Специфіка розвитку кожної країни має визначальне значення у формуванні пакету проблем окремих її адміністративних одиниць і за своєю багатомірністю вони не поступаються загальнодержавним, лишень їх кількісні й якісні ознаки більш дезагреговані і ситуативні. Вирішення внутрішніх регіональних проблем в Україні перебуває у тісному взаємозв'язку з напрямом европейської інтеграції нашої країни та транскордонною співпрацею еврорегіонів у складі прикордонних областей України й инших сусідніх країн, частина з яких вже стали членами Европейського Союзу.

Україна впродовж багатьох років робить певні кроки у наближенні до членства в Европейському Союзі і домоглася в цьому напрямі деяких успіхів. Ще з перших років нового століття посадовці вищих політичних кіл України, часто в своїх заявах, намагаючись прискорити процес інтеграції, заявляли, що ЕС вже готовий укласти угоду з Україною про асоціацію. В окремі періоди так і було. Наприклад, 13 січня 2005 р. Европейський парламент прийняв безпрецедентну для інституцій ЕС резолюцію щодо України, в якій закликав Раду, Комісію та держави-члени «розглянути, поза межами заходів Плану дій в рамках европейської політики сусідства, инші форми асоціації з Україною, надання чіткої европейської перспективи країні та відповіді на продемонстровані переважною більшістю українського народу прагнення, що в кінцевому рахунку може призвести до вступу країни до ЕС». Втім, Україна не зуміла використати свій шанс. Вважаємо слушною думку з Г. Друзенка, який аналізуючи взаємини «Україна - ЕС 2005», писав, що вони розвиваються під знаком втрачених можливостей та навмисної невизначеності (1).

Наступний приклад, який підтверджує думку шановного візаві, сягає 2008 р., коли закінчився термін дії Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною й ЕС. Її заміна новою угодою стала одним з ключових пунктів порядку денного відносин України з ЕС. Власне, про це йшлося на саміті Україна - ЕС, який відбувся 9 вересня 2008 р. у Парижі. Його найважливішим рішенням стала нова посилена Угода між Україною та ЕС «Про асоціацію». Зазначимо, що за цією Угодою планувалося, що Брюссель і Київ розпочнуть переговори зі встановлення безвізового режиму та Зони вільної торгівлі. Угода «Про асоціацію» мала замінити Угоду «Про партнерство і співробітництво», яка діяла десять років. Угода «Про асоціацію» визначала чотири основні напрями співпраці Україна - ЕС: політичний діалог, зовнішня політика і політика безпеки; питання юстиції, свободи і безпеки; економічне співробітництво; створення повномасштабної Зони вільної торгівлі (2).

З початку 2007 р. було проведено дев'ять раундів переговорів, за результатами яких попередньо досягли домовленості щодо перших двох напрямів у повному обсязі та за більшістю питань, які відносяться до економічного співробітництва. Переговори щодо Зони вільної торгівлі продовжувались у 2009 р., оскільки вони розпочались після прийняття рішення про вступ України до СОТ. На підсумковій прес-конференції саміту Україна - ЕС, Президент Франції Н. Саркозі заявив: «Сьогодні ми говоримо, що Україна є европейською країною, яка розділяє спільні цінності і спільну історію з Европою. Ми вперше офіційно представили таке формулювання. Европейський Союз визнає европейські прагнення України і вітає европейський вибір України» (3). Водночас «Европейський Союз вважає, - підкреслив Н. Саркозі, - що Угода «Про асоціацію» з Україною «не закриває жодного шляху, так само як і не відкриває жодного шляху», що Европейський Союз таким рішенням хотів ще раз підкреслити спільність цінностей з Україною, спільність історії. Свої висловлювання Н. Саркозі аргументував тим, що Европейський Союз не надав йому права робити инші заяви (4).

Актуальність цього питання була зумовлена особливо високими очікуваннями (найперше від України) щодо змісту та спрямованості майбутньої Угоди, яку очікувалось підписати у 2009 р. чи в 2010 р., або ж дану Угоду «Про асоціацію», взагалі, не підпишуть (нині европейські комісари відкладають її підписання на 2011 р., а наші посадовці переконані, що в листопаді 2010 р. процес ухвалення Угоди завершиться). Каталізувати негативний процес може:
- факт політичної кризи в Україні - постійна боротьба між Президентом та урядом, з одного боку, і парламентом, з иншого упродовж 2005-2010 рр., перебування країни в стані перманентних виборів, неоднозначне сприйняття в Евросоюзі рішень Конституційного суду України щодо відміни змін 2004 р. до Конституції та повернення України знову в 1996 р. і до президентської республіки. Европу й так лихоманить від постійних криз і вона просто не готова прийняти в своє коло ще одну політично нестабільну країну;
- недосконала нормативно-правова база, яку наші депутати з великими зусиллями намагаються підвести під европейські стандарти. Україна ще 1994 р. взяла на себе зобов'язання про поступове приведення національного законодавства у відповідність до законодавства ЕС. Проте, в цьому напрямі Україна рухається занадто повільно. Сусідні посткомуністичні країни, поряд з иншими реформами, змогли зробити це швидко, і як результат - вони члени ЕС;
- відчутно відсталий економічний розвиток, корумпованість та низький рівень життя громадян України в порівнянні з громадянами країн ЕС та й колишніх республік СССР, зокрема й Грузії, яка зуміла за шість років майже подолати корупцію та значно підвищити рівень добробуту населення. Українська економіка - по галузях, секторах і підсекторах - не структурована в тій мірі, як це прийнято в ЕС, де діють міцні асоціації виробників і на національному, і на рівні ЕС. У нас же ринкові відносини надто слабкі, та ще й постадміністративні. Тому довести інформацію й отримати відповідь від виробників кожного сектора, а тим більше галузі - справа вкрай проблемна.

Наші політики, з одного боку, дуже хочуть отримати перспективи членства в Европейському Союзі, адже це шлях до Европи, і ЕС є найбільшим донором України. Допомога надходила, головним чином, через програму TACIS (зокрема через її національну, регіональну, транскордонну й ядерну компоненти), а також Европейську ініціативу за демократію та права людини, програми гуманітарної та макрофінансової допомоги. Технічна допомога через програму TACIS постійно зростала (2002 р. вона становила 47 млн. евро, 2005 р. - 88 млн. евро, в 2006 р. її обсяги досягли 100 млн. евро). Загалом же обсяги технічної допомоги ЕС складали на початку 2006 р. понад 2,2 млрд. евро (5). І цією можливістю Україна не змогла ефективно скористатись - не зрозуміло куди подівались ці кошти? Чому не проводились задекларовані реформи? Чому відсутні позитивні зрушення в економіці країни? І таких «чому» - безліч. З иншого боку, наші політики ніяк не примиряться між собою, оскільки крісло президента одне, а претендентів багато, і всім їм хочеться його зайняти. Тому політика в Україні і в сфері евроінтеграції в т.ч., розвивається за відомим українським жартом - де два українці, там три гетьмани. Тож, і виходить, що навіть при значній економічній і політичній підтримці, Україна постійно втрачає свої шанси й можливості на членство в ЕС.

Голова Громадської експертної ради при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЕС О. Рибачук нещодавно заявив, що дії чинного уряду України нині швидше відображають російське бачення інтеграції на просторі колишнього СРСР. Водночас, на його погляд, і ЕС не може дати відповіді про своє бачення політики щодо України. За словами одного з чиновників ЕС, кожного лідера України, який не говоритиме про перспективи членства в ЕС, у Брюсселі прийматимуть чудово. Утім, українські політики «як мантру» продовжують повторювати про «членство в ЕС як стратегічну мету України». Цікава заувага з цього питання і члена представництва ЕС в Україні І. Фідоса про те, що лише повторювання без конкретних дій є риторикою і немає сили. ЕС, за його словами, хоче бачити найперше прогрес у здійсненні реформ. І хоч поки що ЕС не говорить про перспективи членства для України, ті переговори, що ведуться щодо безвізового режиму та Зони вільної торгівлі з ЕС, вже є значним кроком вперед. Окрім того, зазначив І. Фідос, ЕС задоволений конструктивними відносинами між Україною та ЕС, однак відсутність заперечень у Росії щодо інтеграції України до ЕС приємно дивує з огляду на досить стриману реакцію Росії на політику «Східного партнерства» (6). Нинішня ж українська влада, як і попередня, декларує курс на членство в ЕС як стратегічну мету України. Але наразі Київ може співпрацювати з ЕС через політику сусідства і в програмі ЕС «Східне партнерство», членами якої є Україна, Білорусь, Молдова та три нові незалежні країни Північного Кавказу, і через транскордонне співробітництво.

Розрахунки на те, що підписати Угоду «Про асоціацію» з ЕС Україна зможе вже 22 листопада 2010 р. на саміті Україна - ЕС, очевидно, надто оптимістичні і поспішливі. Керівник Адміністрації Президента С. Льовочкін повідомив, що Президент В. Янукович вважає, що власне на саміті буде підписана нова Угода «Про асоціацію». Посадовець наголосив, що він має повноцінний документ, який складається з 5-ти частин, і з яких одна має записи щодо створення Зони вільної торгівлі: «Є всі підстави говорити про те, що Угода буде укладена. Зараз допрацьовуються певні деталі, але ми сповнені оптимізму щодо перспектив підписання цієї Угоди в поточному році. Наступним етапом розмов Києва з Брюсселем має бути тема скасування віз для українців» (7). Проте, в Европейській комісії (ЕК) дотримуються иншої думки.

Як наголосила представник ЕК Анжела Філоте, саміт із Україною «дасть можливість подивитися, де саме ми перебуваємо щодо Угоди «Про асоціацію» з Україною, але зараз занадто рано говорити про те, коли угода буде підписана» (8).

Такої ж думки дотримується і аналітик Інституту Евроатлантичного співробітництва В. Горбач, зазначаючи, що за ті майже десять років, упродовж яких тривають переговори спершу про Зону вільної торгівлі з ЕС, а нині про Угоду «Про асоціацію», обидві сторони достатньо далеко просунулися. Водночас експерт наголосив, що зарано говорити про те, що вони вийшли на фінішну пряму, а заяви українського керівництва про укладання Угоди «Про асоціацію» найближчим часом, на думку В. Горбача, є «переоцінкою власних можливостей та видаванням бажаного за дійсне» (9). На нашу думку, не варто особливо замріюватись, не слід бути невиправданим оптимістом та видавати бажане за дійсне, а українські політики повинні діяти, дотримуватись взятих зобов'язань, виконувати їх у встановлені терміни. Також вважаємо, що одним з кроків до досягнення бажаної мети, втіленням прагнення України стати повноправним членом ЕС може, крім иншого, слугувати вирішення низки проблем у сфері регіонального розвитку, формування якісно нової державної регіональної політики згідно принципів і стратегічних пріоритетів ЕС, головним з яких є активізація цієї політики для створення нового просторового обличчя Европи. Заходи, здійснені Україною в останні роки, ще не забезпечили соціально-економічного зростання регіонів, підвищення добробуту життя всіх громадян країни, незалежно від місця їх проживання, на основі запровадження єдиних соціальних норм і стандартів. У цьому контексті важливу роль для прикордонних територій України, які є об'єктом регіональної політики ЕC, має транскордонне співробітництво.

«Розширення відкриває нові можливості для Евросоюзу щодо інтенсифікації існуючого рівня співробітництва з його сусідами, - зазначав Комісар з питань розширення Европи Г. Ферхойген, - щодо сприяння розвитку стабільності, процвітання і безпеки поза новими кордонами Союзу. Досвід, який набули нові члени Евросоюзу, зараз вони можуть розділити зі своїми сусідами, поза зовнішніми кордонами ЕС» (10) . Тож, взаємодія України у транскордонній співпраці з країнами-членами ЕС, узагальнення досвіду і поширення його на відносини з сусідами - важливі для реалізації стратегії України щодо вступу до Европейського Союзу.

Основною організаційною формою транскордонної співпраці є еврорегіони, практика функціонування яких в останні роки довела свою ефективність у справі ліквідації бар'єрів для вільного переміщення людей, товарів, послуг, капіталів. У Европі є понад 180 еврорегіонів і їх кількість постійно зростає. Зазвичай провідна ідея европейського регіонального руху, що виник у середині 50-х рр., спрямовувалась на поліпшення чинних механізмів взаємодії окремих територіальних одиниць і національних утворень, усунення перешкод і бар'єрів у торговельно-економічній та пов'язаних з нею сферах. Разом з основною лінією процесу формування Европейського співтовариства, створювався додатковий дисипативний канал, через який негативна енергія прикордонної напруги, міжетнічних протиріч і економічних відмінностей мала трансформуватися в нові механізми співпраці, взаємовигідне транскордонне інвестування. Цей процес стимулював культурне, науково-освітнє співробітництво, міжнаціональне спілкування, сприяючи основному загальноевропейському процесу інтеграції.

Процеси европейської регіоналізації розвивались доволі швидко. Так, у 1958 р. виник перший еврорегіон на базі територій Німеччини - Голландії. У 1971 р. було укладено Договір про створення Асоціації прикордонних европейських регіонів з штаб-квартирою у Бонні. У 1973 р. відбулася Конференція морських периферійних регіонів, основні ідеї якої лягли в основу створення в 1981 р. Европейської хартії узбережжя (29 регіонів із 9 держав). Нині в Европі діє понад 30 структур регіональної співпраці. Лише на східному кордоні Німеччини, федеративний устрій якої полегшує цю форму взаємин, діє 8 еврорегіонів. З 1991 р. функціонують польсько-чехо-німецький еврорегіон «Ніса», польско-українсько-білоруський еврорегіон «Буг» і Карпатський еврорегіон, в яких беруть участь прикордонні території Угорщини, Польщі, Словаччини, Румунії й України. А зважаючи, що чотири з п'яти перелічених країн - члени ЕС, то, безперечно, співпраця з ними надто важлива для України.

У 1997 р., завершуючи переговори по укладенню українсько-румунського базового політичного договору, румунська сторона зініціювала включення до тексту пункту про створення двох еврорегіонів «Верхній Прут» і «Нижній Дунай». Ініціативу відобразили у ст. 8 Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією, підписаного у Констанці 2 червня 1997 р., де вказано, що «Договірні Сторони відповідно до положень Европейської Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або місцевими органами влади заохочуватимуть і підтримуватимуть безпосередні контакти і взаємовигідне співробітництво між адміністративно-територіальними одиницями України і Румунії, зокрема у прикордонних зонах. Вони сприятимуть співробітництву між адміністративно-територіальними одиницями обох держав у рамках існуючих, а також новостворюваних еврорегіонів «Верхній Прут» і «Нижній Дунай», до участі в яких можуть запрошуватись адміністративно-територіальні одиниці инших зацікавлених держав. Договірні Сторони діятимуть у рамках включення цього співробітництва в рамки відповідної діяльності европейських інституцій» (11).

Проблема створення двох еврорегіонів обговорювалась і на зустрічі Президентів України, Республіки Молдова та Румунії 3-4 липня 1997 р., на якій прийняли рішення про приєднання до вищеназваних еврорегіонів прикордонних адміністративно-територіальних одиниць Молдови. Вона також відображена у Заяві Президентів України, Республіки Молдова та Румунії щодо тристороннього співробітництва від 3 липня 1997 р. Так, у ст. 5 зазначено, що «підтримувати ініціативи і проекти за участю трьох держав, зокрема розвиток транскордонного співробітництва, прямих зв'язків між територіально-адміністративними одиницями, створення еврорегіонів «Нижній Дунай», «Верхній Прут», а також точкової вільної економічної зони в районі Рені - Галац - Джурджулешти». Цьому питанню присвячені дві статті Протоколу про тристороннє співробітництво між урядами України, Республіки Молдова таРумунії, підписаного тоді ж. Ст. 2 розділу ІІ-го гласить, що «разом із зацікавленими відомствами на центральному та місцевому рівнях [Сторони] визначать конкретні заходи в рамках спільних програм по втіленню в життя домовленостей щодо розвитку еврорегіонів «Нижній Дунай» та «Верхній Прут» і точкової вільної економічної зони в районі Рені - Галац - Джурджулешти», і ст. 1 розділу ІІІ-го: «[Сторони] Заохочуватимуть встановлення і розвиток прямих зв'язків між місцевими органами влади, особливо у суміжних районах трьох країн з метою розвитку співробітництва адміністративно-територіальних одиниць відповідно до концепції еврорегіонів».

Проаналізуємо детальніше створення еврорегіону «Верхній Прут», логічним продовженням процесу створення якого була Кишинівська заява Президентів України, Республіки Молдова і Румунії про тристоронню співпрацю від 22 жовтня 1998 р. У ч. 1 ст. 2 Заяви вказано, що слід «підтримувати органи місцевої влади у створенні еврорегіону «Верхній Прут». Окрім згаданих документів, нормативно-правовою базою для створення еврорегіону «Верхній Прут» є Договір про добросусідство, дружбу і співробітництво між Україною та Республікою Молдова, підписаний у жовтні 1992 р. (ст. 12) і Договір між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про співробітництво прикордонних областей України й адміністративно-територіальних одиниць Республіки Молдова (11 березня 1997 р.). Зауважимо, що остаточно узгоджено текст Угоди про створення еврорегіону «Верхній Прут» було лише 10 січня 2000 р. у м. Глибока, де й уклали Тимчасове положення про Робочі комісії еврорегіону.

До складу еврорегіону ввійшли Україна (Чернівецька область), Республіка Молдова (Бельцький, Єдинецький повіти), Румунія (Ботошанський, Сучавський повіти). 30 листопада 2000 р. прийняли Статут та основоположні Рішення щодо партнерів еврорегіону з боку ЕС та инших країн з визначенням спільних пріоритетів і механізмів їх реалізації. Ці документи практично завершили формування транскордонної структури й инших еврорегіонів, утворених спільно зі східноевропейськими сусідами вздовж західного кордону України. Оскільки створення еврорегіонів передбачено базовим політичним договором, підписаним Президентами України, Республіки Молдова і Румунії, то це форма не лише міжрегіональної, а й міждержавної транскордонної співпраці.

У грудні 2000 р. Рада еврорегіону подала запрошення на офіційне партнерство до австрійської землі Карінтія, баварського округу Швабія (Німеччина) та французького департаменту Майєнн. У січні 2001 р. земельний уряд Карінтії офіційно вирішив встановити партнерство з еврорегіоном «Верхній Прут». Австрійська сторона й UNIDO зацікавлені у створенні на базі екоеврорегіону «Верхній Прут» Регіонального центру чистого виробництва з передачею сучасних технологій, з одночасною екологізацією і зниженням ресурсоенергоємності економіки регіону. Уряд округу Швабія теж зацікавився пропозиціями і встановленням прямих виробничих і комерційних зв'язків з українськими підприємствами еврорегіону «Верхній Прут». За дорученням Уряду підготовлено пілотний проект Програми відпрацювання системних завдань державної регіональної політики і субрегіональної евроінтеграції на базі Чернівецької області України.

Розвиток транскордонної співпраці, при збереженні специфіки самобутності й індивідуальності кожної зі сторін, певною мірою дозволяє вирішувати локальні проблеми, максимально використовуючи національний потенціал і поступово згладжуючи прояви периферійності у розвитку окремих територіально-адміністративних одиниць на благо їх населення і держав загалом, сприяючи зусиллям ЕС з реалізації завдання переходу від «Европи країн - до Европи регіонів». Крім того, сучасна транскордонна співпраця є важливим інструментом, використовуючи який народи прагнуть подолати традиційні нерівності в економічному розвитку прикордонних регіонів. Професор Сучавського університету Румунії Ш. Пурич наголошує, що «це пов'язано з тим, що в XX ст. капіталістичний розвій охопив певні регіони держав, в той час як инші зони, передовсім розташовані поблизу кордону з країною, з якою відносини були не найкращими, або віддалені від важливих транспортних континентальних шляхів, чи які не мали значних власних ресурсів і технологій, залишились менш розвиненими» (12). Ця ситуація звична для постсоціалістичних країн, в яких колишні уряди, заявляючи про рівність і добробут для всього населення, вели планову політику економічного і соціального розвитку, а нині - наявність депресивних регіонів вказує, що така рівність лише декларувалась. Так, на Буковині Вижницький чи Заставнівський райони краще розвинені, ніж Путильський чи Герцаївський, у Румунії Сучавський повіт більш розвинений у порівнянні з Ботошанським. Подібні приклади можна навести і по Республіці Молдова. Не дивно, що ще більші економічні і соціальні диспропорції існують між складовими еврорегіону «Верхній Прут». Тож, причетні до цієї транскордонної організації праці, органи влади шукають методи й шляхи оптимального використання всіх наявних ресурсів.

Буковинці відразу ж після офіційного рішення про створення еврорегіону «Верхній Прут» включились у роботу. Були визначені сильні сторони території, зокрема: привабливі природні умови, ріки, лісові комплекси тощо; посилення природоохоронного контролю в екологічній сфері; зниження величин викидів від стаціонарних джерел забруднення; розширення мережі природно-заповідного фонду області; наявність мінеральних вод. Втім, буковинцям добре відомо, що область має цілий ряд і слабких сторін - незадовільний стан лісів та ґрунтів; відсутність гідрозахисних і гідрорегулюючих споруд на гірських річках; самовільна експлуатація кар'єрів, неякісні розкривні роботи; проблеми виділення полігонів і місць захоронення для токсичних відходів; забруднення земель промисловими, побутовими відходами; брак сучасних водоочисних споруд і каналізації на значній частині області тощо. Виходячи з необхідності покращення ситуації на Буковині, при подальшому плануванні дій у межах еврорегіону «Верхній Прут», завжди ці проблеми були пріоритетними і всі пропозиції, які вносила обласна влада, безпосередньо торкались цих проблем.

На підставі попередніх напрацювань, пріоритетів і завдань щодо розвитку транскордонної співпраці в регіоні, відповідно до доручень Президента України (6.07.1999 № 23-01-180, пп. 4, 5 та № 1-14/760, п. 5), постанови Кабміну (29.05.2002 № 587) «Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та еврорегіонів», розпорядження Кабміну (14.02.2002 р. № 59-р) «Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва у межах еврорегіону «Верхній Прут», рішень Ради еврорегіону «Верхній Прут» та її звернень до Президентів і Урядів України, Румунії та Республіки Молдова, Декларації Бухарестського Саміту «Довкілля та сталий розвиток у Карпатсько-Дунайському регіоні» (2001), Заключного звернення і рекомендацій 6-го засідання Парламентського комітету «Україна - ЕС» (1.10.2003), Резолюції Европейського Парламенту 2003/2018 (INI) про послання Еврокомісії «Ширша Европа - Сусідні країни. Нова структура відносин з нашими східними та південними сусідами», рішень міжурядових комісій «Україна - Австрія» й «Україна - Баварія», Концепції програми транскордонного співробітництва в межах еврорегіону «Верхній Прут», затвердженої Міжвідомчою комісією з питань розвитку транскордонної співпраці й еврорегіонів і Чернівецькою ОДА, до проекту Програми Сусідства «Україна - Румунія» з ініціативи буковинців були включені цілі, пріоритети і завдання по забезпеченню сталого розвитку прикордонних територій, їх провідних економіко-соціальних секторів, залучено міжнародну технічну допомогу.

Буковина, відповідно до завдань, подала на розгляд за програмою TACIS з прикордонної співпраці до Еврокомісії ряд заявок (2004) на проекти, які мали здійснюватись на базі еврорегіону «Верхній Прут»: «Розвиток транскордонної транспортної системи Верхнього Прута», «Технічна допомога та запровадження міжнародних і европейських правил щодо управління лісовими ресурсами та деревообробною промисловістю в Україні. Найкраща практика управління на експериментальних українських фірмах», «Екологічний план управління водними ресурсами еврорегіону «Верхній Прут». Питання підтримки цих проектів були узгоджені з основними партнерами: провідними Віденськими інститутами TINA й IC Consulting Group, які спеціалізуються на проектуванні транс'европейських та регіональних транспортних мереж у ЦСЄ, а також регіональними партнерами Буковини і даного еврорегіону в Австрії (Федеральна земля Карінтія та м. Клагенфурт), Італії (округ Удіне), Баварії, Франції і Польщі.

У ході підготовки Програми Сусідства ЕС «Україна-Румунія» члени еврорегіону «Верхній Прут» визначили спільні проектні напрями та в 2004 р. підписали протокол про погодження понад 30 таких зустрічних проектних пропозицій, під які румунська сторона стабільно отримує фінансування від програм ЕС. У 2005 р. спільно з італійськими Інститутами INFORMEST i CATAS та Ботошанським повітом (Румунія) успішно завершено мікро-проект «Стале управління лісовими ресурсами й інтегрований розвиток життєвого циклу деревини» за програмою TACIS з прикордонного співробітництва. Разом з компанією «Укрекокомресурси» Кабінетом Міністрів України, Міністерством довкілля та сталого розвитку Франції, Міністерством природи України й Австрійським федеральним екологічним агентством здійснено проект «Розробка стратегії гармонізації правової бази поводження з відходами на державному та регіональному рівні за стандартами ЕС», та проект за програмою TACIS IBPP «Ключові інституції», в якому Буковина була пілотною для відпрацювання регіональних механізмів управління ситуацією з відходами. Зазначимо, що в результаті виконання цих програм екологічна ситуація на Буковині відчутно змінилась на краще.

Водночас ряд проектів поданих Буковиною спільно з Радою еврорегіону «Верхній Прут» були відхилені Европейською Комісією. Це стосувалось моніторингу й оцінки транскордонних водних ресурсів у басейні р. Прут; концепції водозабезпечення Чернівців. Не пройшли проектні пропозиції TACIS CBC подані спільно з Карінтією і спрямовані на забезпечення сталого розвитку еврорегіону «Верхній Прут» програма управління водними ресурсами р. Серет; інституційне забезпечення транскордонного співробітництва в еврорегіоні «Верхній Прут» з питань екологічної ефективності, сталого розвитку тощо.

Органи влади, громадські організації області ведуть активну роботу по поглибленню транскордонного співробітництва, забезпечення сталого розвитку прикордонних територій та їх провідних економічних і соціальних секторів із залученням міжнародної технічної допомоги. Для створення належних умов реалізації запропонованих проектів за Програмами Сусідства, Буковина зініціювала Закон України «Про транскордонне співробітництво», який Верховна Рада України прийняла у 2004 р. У зв'язку з підготовкою до прийняття Закону, Україну з робочим візитом відвідав Генеральний секретар Асоціації Европейських Прикордонних Регіонів (AEBR) Й.Габбе, і провів ряд консультацій у ВРУ і Міністерстві економіки по підготовці до 2-го читання даного законопроекту. Візит спланували також з огляду на прикордонне сусідство 19 з 25 регіонів України, що межують з державами розширеного ЕС і з країнами-учасницями СНД. У ході обговорень законопроект, ініційований Чернівецькою ОДА і розроблений Міністерством економіки України, доопрацювали з урахуванням понад 70 пропозицій депутатів ВРУ і понад 100 - від регіональних влад. Він отримав високу оцінку провідного европейського фахівця Й.Габбе і визнаний досить актуальним не лише для України. Й. Габбе безпосередньо ознайомився з розвитком транскордонного співробітництва на західних кордонах України з Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією, де запроваджувались нові Програми Сусідства з ЕС. Й. Габбе вів предметну дискусію з цих питань з З. Бройде, директором Державного НТЦ «Екоресурс», що виконує ресурсно-координаційні функції в еврорегіоні «Верхній Прут», який за розпорядженням КМ України є пілотним для «експериментального опрацювання в межах зазначеного еврорегіону механізмів транскордонного співробітництва як елементів процесу европейської інтеграції і розбудови регіональної політики». Особливо наголошувалось на необхідності гармонізації не лише українського законодавства, але й нового проекту Конвенції країн СНД з новітніми напрацюваннями у законодавстві ЕС щодо транскордонного співробітництва, які відповідатимуть сучасним викликам у взаєминах розширеного ЕС з його новими сусідами.

Втім, зрозуміло, що для впровадження будь-яких ініціатив, які покликані активізувати та посилити ефективність діяльності в еврорегіоні «Верхній Прут» потрібні кошти, а вони відсутні, оскільки бюджет області невеликий, а Київ також переживає кризові часи. За ініціативою області питання про часткове фінансування конкретних транскордонних проектів з Державного бюджету України неодноразово розглядалося Комітетом ВРУ з питань евроінтеграції, на ім'я голови Бюджетного комітету у 2002-2010 рр. направлялись офіційні запити щодо виділення цільових бюджетних коштів на вказані потреби, але їх не включили до державного бюджету ні в 2003-2004, ні в наступні роки.

Натомість румунська сторона, за послідовної підтримки уряду в період 2002-2009 рр. здійснила лише у еврорегіоні «Верхній Прут», наступні проекти за спільно визначеними пріоритетами Програми Сусідства: «Сучава - природокористування та навколишнє середовище до европейських стандартів» (219 млн. евро); інвестиційний проект з модернізації технологічної бази деревообробної промисловості Сучавського повіту (200 млн. дол. США); розвиток інфраструктури Сучавського аеропорту (7,65 млн. евро); будівництво вантажного терміналу на КПП «Серет» (понад 3 млн. дол. США); створення Центру економіки та підприємництва «Буковина» (4 млн. евро); заснування навколо м. Серет у районі українсько-румунського кордону режиму вільної економічної зони (майже 200 тис. евро).

За ініціативою Чернівецької ОДА питання забезпечення сталого соціально-економічного і просторового розвитку, зокрема у сфері дії Карпатської Конвенції, що можуть бути включені до числа проектів за Европейським інструментом Сусідства і Партнерства, були всебічно розглянуті та включені до базових документів Робочої групи сторін Конвенції з питань сталого розвитку транспорту, енергетики, промисловості й інфраструктури у м. Больцано (Італія) у березні 2007 р. На 2010 р. подано для включення до Державної програми розвитку транскордонного співробітництва 6 проектів з транскордонної співпраці, на розгляд у Спільний технічний секретаріат за програмою «Румунія - Україна - Республіка Молдова» 25 проектів з транскордонної співпраці.

Тож, створення еврорегіону «Верхній Прут» і активна участь у ньому буковинців дає, поки що, ще не настільки відчутні, як планувалось і хотілось би, але все ж плідні результати. Американський учений, Лауреат Нобелівської премії Миру з економіки В.В. Леонтьєв писав, що «конкретна національна економіка може і :повинна розглядатися як система, що складається із взаємозалежних» (13). Розвиток внутрішньої політики України впродовж останнього десятиліття наочно довів, що зміцнення ролі єдиного центру за рахунок прав, ініціативи й ресурсів регіонального і місцевого рівня заводить економіку країни у глухий кут. Водночас поширення процесів регіоналізму веде до ефективних форм забезпечення свободи вибору, маневру у використанні національних ресурсів і потенційних можливостей країни при визначенні та реалізації певного кола цілей соціально-економічного та культурного розвитку. Необхідно й надалі розвивати транскордонну співпрацю регіонів України з регіонами иншими країнами, инших подібних утвореннях, домагатися її активізації та підвищення ефективності, оскільки це сприяє посиленню загальних тенденцій европейської інтеграції.

 

 

 

1. Друзенко Г. Україна - ЕС 2005: під знаком втрачених можливостей та навмисної невизначености // "Ї" - 2005. - № 40. - С. 14-21.

2. Нова угода Україна - ЕС не відкриває жодного шляху. І не закриває // http://www.nevsru.ua/ ukr /9 вересня 2008 р.

3. На саміті Україна - ЕС Київ отримав перспективу членства і короткострокового безвізового режиму // http://www.nevsru.ua/ ukr /9 вересня 2008 р.

4. Пасова Т. Складнощі перекладу, або Саміт Україна - ЕС у заявах наших та европейських політиків // Голос України. - 2008. - 11 вересня.

5. The EU's relations with Ukraine: http://ec.europa.eu/comm/external_relations/kraine/intro/htm #Sectoral.

6. Кайданович Н. Інтеграційна модель для України: а чи можлива активна інтеграція? // http://eu.prostir.ua/news/242915.html

7. Київ розраховує на Асоціацію з ЕС у поточному році //http://eu.prostir.ua/news/242846.html

8. ЕС спростовує заяву адміністрації Президента України // http://eu.prostir.ua/news/242888.html

9. Україноскепсис ЕС vs Еврооптимізм України //http://eu.prostir.ua/news/242905.html

10. Mission of the Directorate General for Regional Policy // http://ec.europa.eu/

11. Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією: ратифікований Законом № 474/97-ВР від 17.07.97 // http://zakon.nau.ua/doc/?code=642_003

12. Пурич Ш. Про деякі фактори, які впливають на розвиток еврорегіону "Верхній Прут"// Україна - Румунія - Молдова: історичні, політичні та культурні аспекти взаємин у контексті сучасних европейських процесів: Зб. наукових праць. - Чернівці: Букрек, 2006. - С. 197-208.

13. Леонтьев В. Экономические эссе. Теории, исследования, факты и политика / Пер. с англ. - М. : Политиздат, 1990. - С. 395.