зміст
на головну сторінку

Ґабріель Прашль-Біхлер

Двійники цісаря Франца Йозефа

Водночас із першою у 1916 році чуткою, що у труні замість цісаря лежить дерев’яна лялька, після І Світової війни побутувала і инша, згідно із якою монарх уже давно помер на запалення легенів. Його смерть можна було легко приховати, оскільки ніби замість монарха давно жив його двійник. 

Звісно, що той цісарський двійник повинен був бути відповідно навченим і підготованим. Ніби то, з цією метою був створений навчальний заклад «Консерваторія Франца Йозефа», де повинні були школитися заступники.  Цей заклад ніби то існував поблизу Айзенштайну у Чеському Лісі. Одним із «учнів» на «Франца Йозефа № ІІІ» був  празький полковник у відставці Рашін. «Франц Йозеф № V»  був насправді пенсіонер, колишній  працівник  казначейства у Сараєві. Про нього розповідали, що він, як справжній цісар, зичив собі щоденно приносити із броварні  Пивний дім Міхаеля  пиво Пільцнер і солянку.  Евґеніус Кеттерль у своїх спогадах сумнівається в існуванні такого закладу, але припустити, що він існував, все-таки можна. Адже таємні служби і служби безпеки були, без сумніву, зацікавлені, щоб у критичних ситуаціях мати під рукою дублера для цісаря.  Незалежно від браку інформації про цю школу, її заснування могло б припасти на час ще перед Кеттерлем, оскільки він служив у цісаря тільки з 1894 року.

Мимовільний інцидент із двійником стався мокрого і холодного листопадового дня 1907 року, коли на Зовнішньому дворі замку із туману вийшла постать, загорнута у коричневий плащ, який тоді носили офіцери артилерії. Людина швидко йшла уперед і замковому жандарму вона все більше була схожа на цісаря, який поспішав до вхідної брами. Звісно, солдат трохи дивувався, що цісар йшов сам і пішо, але подумав, що монарх щойно вийшов із міністерства закордонних справ, що було зовсім поруч. Солдат повинен був дати сигнал для замкової варти, яка відповідала триразовим «Струнко!». Наряд швидко вийшов, вишикувався, виконав команду «Варта, увага ліворуч!», і, почувши «Генеральський марш» капітан тричі підняв і опустив шаблю перед цісарем, що проходив повз них.  Перехожі зупинилися, аби подивится на дійство і віддати честь цісарю. Раптом усе перервалося вигуком сержанта Вебера із Лейбгвардії піхоти, який розпізнав у «цісареві» його двійника.

Сцену таємно спостерігав  ніким не зауважений глядач, яий дуже здивувався, що ритуал, який належав тільки і винятково до його особи, був виконаний перед кимось иншим.  Цісар працював у кабінеті, вікна якого виходили на замкове подвір’я, і коли прозвучала команда, він поспішив до вікна, звідки у повному здивуванні спостерігав за сержантом, вартою і за своїм двійником у коричневому пальто. Невдовзі по тому він викликав ад’ютанта, аби той з’ясував, у чому справа. Двійником виявися такий собі Фаріна, солдат у відставці, який був швейцаром і візником у генеральній інтендантурі Бурґтеатру. Цісар негайно наказав його привести.  Незабаром переляканий і тремтячий Фаріна стояв перед цісарем, який із усмішкою із ним привітався.  Франц Йозеф попросив чоловіка розповісти про своє життя і запитав, відколи той носить бороду.  Фаріна відповів, що бороду запустив під час роботи у театрі і що він особливо пишається своєю схожістю із монархом.  Цісар відпустив візника, порадивши у майбутньому уникати мандрівок поблизу Гофбурґа, аби не викликати схожої ситуації.

Коли справа набула розголосу, генеральний інтендант  Бурґтеатру Власек викликав візника  і наказав йому негайно зголити бороду.  Але Фаріна опирався, як міг, бо вважав такий крок приниженням і вважав за ліпше піти на пенсію, аніж розлучитися із цісарською подобизною. Справа знову опинилася у цісаря, який дозволив візникові носити бороду і далі.

Ще одним двійником цісаря був архивіст Франц Комораний із Тімішоару, який якось приїхав до Відня, аби скласти скаргу проти утисків на службі. Прогулюючись вулицями, він утішався величезною кількість приязних до нього людей, які із повагою його вітали. Із здивуванням приймав архівіст  глибокі поклони поважних дам. Прийшовши до канцелярії, він не зумів видусити від урядників ані слова, бо вони німіли, як тільки його бачили, і не наближались до нього без глибоких поклонів. Як з’ясувалось тодішнє непорозуміння і чи використав Комораний свою схожість до цісаря на користь вирішення своєї справи – невідомо.

Чоловіком, схожим на цісаря, який опанував  до тог ж його жести і міміку, був особистий камердинер монарха Евґеніус Кеттерль. Подейкували, що у кількох ситуаціях він насправді заступав цісаря.

Цісарева Елізабет також мала своїх двійничок і використовувала їх значно частіше, аніж чоловік. На першому місці була особиста перукарка Файфалік, яка часто заступала відлюдкувату цісареву, аби її пані могла уникнути цікавських поглядів, що усюди її переслідували.

Уперше цісарева використала двійничку Францішку Файфалік із Кьольна. Перукарка, така ж висока і зграбна як цісарева Елізабет, діставала від Найяснішої пані сукні, лише раз чи двічі зужиті. Вона також опанувала жести і міміку цісаревої. Коли монарша дружина наприкінці липня 1874 року їхала до Англії, у Страсбурзі зробили маленьку зупинку, де вона взяла участь у прийнятті у Мюнстері. Овації натовпу приймала заступниця цісаревої, а оригінал у той час відбував екскурсію по катедрі у супроводі духовної особи.

Цісарева Елізабет, будучи на престижному англійському морському  курорті Ветнор, щоденно, о шостій ранку у смугастиму купальнику приймала морські ванни. Коли чутка про присутність достойної гості розлетілася околицею, виявилося багато бажаючих підгледіти  купальницю. Тоді пані Файфалік одягнули у смугастий купальник  і відіслали на пляж, де бувала цісарева. Натомість сама цісарева разом із улюбленою дамою двору графинею Фестетіс втішалася водою і сонцем на новообраному місці. У серпні наступного року на пляжі у Нормандії цей, випробуваний уже метод, знову спрацював.

У 1885 році у програмі тривалої подорожі цісаревої була зупинка у Смирні. Елізабет використала її для розкішного лінивства, а Францішка Файфалік змушена була плавати портом у парадному човні і приймати почесті від батьків міста.

Розділ про «друге видання цісаря» закінчимо історією одного шотландця на ім’я Александр Кідд. У молодості цей чоловік ремонтував човни і кораблі у Ґлазґо. Улітку 1908 року він поїхав до Мольфанокне, маленького містечка поблизу Трієста, де і оселився. У 1910 році, під час екскурсії до славетної карстової печери  Постойне у місцевій винарні він познайомився із аристократом, наближеним до придворного персоналу австрійського архикнязя, який назвався Карлом Гофманом. У час розмови Гофман розповів, що більшість членів цісарської родини мають на службі своїх двійників, яких використовують при різних нагодах. А оскільки він, Кідд, є разюче схожим із наступником трону Францом Фердинандом, Гофман пропонував послуги прилаштування шотландця на віденську придворну службу. Що потім і сталося. Шотландця ретельно підготували до його нової роботи, навчили говорити австрійським діалектом без акценту. Кідд пройшов військову муштру, науку верхової їзди, фехтування, стрільби, а також курс із австрійського права і географії. Тоді ж він запустив бороду, бакенбарди і завів відповідну стрижку.

Коли після усього цього вишколу його представили наступнику трону, той був вражений: «Справді, рідко трапляється, що людина так несподівано зустрічає близнюка!»

12 травня 1912 року Александр Кідд переїхав до палацу Бельведер у Відні, аби доповнити образ навчанням жестикуляції і ходи. Кідд дав сувору обітницю мовчання, про його існування знали тільки три довірені особи, і серед них, кажуть, не було навіть дружини архикнязя. Пізнім літом 1912 року  наука була закінчена. У червні 1914 року  Кідд  повинен був уперше зіграти роль Франца Фердинанда. У той час він був у Константинополі разом із Гофманом. Обидва вони повинні були морем добратися до Пулі, і звідти рушити до Сараєва. Вони чекали телеграму із докладними інструкціями. Чотири дні минуло без жодних звісток. Увечері четвертого дня Карл Гофман під час візиту в австрійського посла дізнався про замах на пару наступників трону.

Через помилку або недбальство турецька пошта не надіслала телеграму із подальшими вказівками. Телеграма спокійно лежала на пошті, а історія світу поточилася так, як ми уже знаємо. 

 


ч
и
с
л
о

65

2011

на початок на головну сторінку





Brc