Тарас Андрусяк

Українсько-жидівська* передвиборна коаліція 1907 року

Українська парламентарна традиція з уваги на відомі обставини має не велику історію. Це період від 1848 року до занепаду Австро-Угорщини, період польської окупації західноукраїнських земель в міжвоєнний період, Державні Думи в Російські імперії, досвід УНР. Оце і все. І, звичайно, досвід радянських часів, який має дуже мало спільного з демократичною парламентською традицією. Тому усе актуальнішим та вартим ґрунтовного вивчення і осмислення є цей небагатий досвід, особливо в умовах загального та рівного виборчого права при таємному голосуванні, що ми маємо в Австро-Угорській імперії після виборчої реформи 1907 року. А історія організації та проведення передвиборної боротьби та парламентська діяльність українських послів має чимало цікавих і повчальних сторінок, які на сьогоднішній день є мало, або й зовсім не вивчені. Однією з таких сторінок є українсько-жидівська передвиборна коаліція на загальних виборах 1907 року.

26 січня 1907 року віденський парламент схвалив закон про виборчу реформу, і куріальна виборча система була замінена загальним та рівним виборчим правом. Лідери українського політичного руху вже в період підготовки до виборчої реформи розробили стратегію передвиборної боротьби, яка повинна була не тільки забезпечити належний рівень української парламентської репрезентації, але й врахувати польський чинник, який прагнув усунути або максимально нейтралізувати українське представництво у парламенті та ту деструктивну діяльність, яку проводили москвофіли в політичному житті Галичини. 25-26 грудня 1906 року відбувся з’їзд національно-демократичного сторонництва, який висунув головні засади майбутньої передвиборної кампанії. Зокрема було прийнято рішення про те, що українські виборці виступлять в коаліції з жидівськими виборцями. Був створений українсько-жидівський виборчий блок. З українського боку цей блок підтримали всі тодішні українські партії, зокрема, національно-демократична, радикальна та соціал-демократична. З жидівського – єдина політична сила, яка виступала за національну окремішність жидівського народу та його право на створення власної держави – сіоністи.

Результатом цієї коаліції було обрання трьох жидівських депутатів від Східної Галичини. Так, від 60 сільського, змішаного округу (Бучач, Підгайці, Монастирська, Вишнівчик) було обрано львівського адвоката д-ра Генрика Ґабля, від 69 сільського, змішаного округу (Чортків, Теребовля, Микулинці, Будзанів) професора Артура Малєра, від 31 міського округу (Броди) – Адольфа Штанда. Це був перший виступ на політичній арені жидівських політичних діячів, а згадані посли були першими жидівськими депутатами вищого законодавчого органу влади не тільки в Австро-Угорщині, але й у світі. Тут необхідно підкреслити, що мова йде про жидівських послів, тобто про таких, які виразно диференціювали себе як представники жидівського народу, а не послів чи депутатів жидівської національности, які обиралися як представники різних політичних партій, скажімо, польських чи німецьких. Такі, безперечно, були й раніше.

Жиди ж повинні були підтримати українського кандидата на виборах у 15 міському окрузі (Тернопіль). Проте жидівським політичним лідерам не вдалося достатньо оволодіти передвиборною ситуацією і по згаданому виборчому округу пройшов польський кандидат.

Для того, щоб не бути голослівним в твердженні, що згадані жидівські кандидати були обрані тільки завдяки українсько-жидівській коаліції, наведу цифри, які характеризують національний, або точніше, конфесійний склад населення певних виборчих округів. 60 сільський виборчий округ, по якому був обраний д-р Габль: римо-католики – 29,8%; греко-католики – 60,9%; юдеї – 9,2%; 69 сільський виборчий округ, по якому був обраний професор Малєр: римо-католики – 30,7%, греко-католики – 58,0%, юдеї – 11,3%; 31 міський (Броди) – 25,7%; 22,8%; 51,2%. А тепер подивимося на склад населення по міських округах, де пройшли тіліки польські кандидати: 27 міський (Дрогобич) – 21,5%; 27,2%; 50,1%; 30 міський (Жовква) – 25,7%; 23,1%; 51,0%; 14 міський (Станиславів) – 31,7%; 19,6%; 46,4%; 17 міський (Коломия) – 27,8%; 19,5%; 48,5%.

Цікавим виявом українсько-жидівської консолідації вже під час діяльности парламенту була реакція українських та жидівських послів після того, як були проведені парламентські слухання про ті зловживання та грубі порушення закону, які допустили краєві власті під час проведення виборів у Східній Галичині. Коли парламент більшістю голосів ухвалив резолюцію, що порушення законів були незначними і не вплинули на результати голосування, всі українські посли та згадані вище жидівські посли встали і на знак протесту почали співати "Ще не вмерла Україна" та "Не пора, не пора".

Після цього дивно, що такі сторінки українсько-жидівського співробітництва, взаєморозуміння та взаємодопомоги залишаються поза увагою дослідників. Так, наприклад, у ґрунтовній науковій праці Я.С.Хоніґсмана та А.Я.Неймана "Евреи Украины (Краткий очерк истории)" частина 16, що побачила світ у Києві 1992 року, згадується на с.92-94 про вищеназваних жидівських послів, але ні словом не згадано про українсько-жидівську передвиборну коаліцію, підтримку та взаємодопомогу українського та жидівського народів у передвиборній боротьбі на виборах 1907 року.

*Редакція свідомо вживає тут етнонім "жид" як відповідний до цієї конкретної історичної ситуації в Галичині.


ч
и
с
л
о

8

1996