Раббі Аврахам Іцхак Кук

Земля Ізраїлю

Земля Ерец-Ісраель не є чимось відірваним від душі гебрейського народу; це не тільки національний скарб, що є засобом об’єднання народу та підтримання його матеріального і духовного існування. Ерец-Ісраель є найістотнішою складовою самого національного почуття; вона орґанічно вплетена в саме його життя та внутрішню суть. Людський розум, навіть у своїх найвищих виявах, не може і підступитися до розуміння неповторної святости Ерец-Ісраель; він не може проникнути у глибину скритої в нашому народі любови до цієї землі. Що означає Ерец-Ісраель для гебрея, можна відчути тільки через Божий Дух, що надихає весь наш народ, через духовний склад гебрейської душі, що накладає свій відбиток на кожне її здорове почуття. Блиск цього неземного світла настільки сліпучий, що дух святости переповнює серця праведників та мудреців Ізраїлю небесним життям та блаженством.

Вважати Ерец-Ісраель тільки засобом становлення нашої національної єдности – або навіть підтримки нашої релігії в діаспорі, збереження її особливостей, її полум’яности, її благочестя – безплідно; таке бачення не гідне святости Ерец-Ісраель. Істинне зміцнення юдаїзму в діаспорі може відбутися тільки через поглиблення її зв’язків з Ерец-Ісраель. Надія на повернення у Святу Землю є невичерпним джерелом самобутности юдаїзму. Надія на Спасіння – це сила, що підтримує юдаїзм у діаспорі; натомість юдаїзм в Ерец-Ісраель є самим Спасінням.

Істинно гебрейський чин, чи то у сфері ідей чи щоденних людських клопотів, неможливий ніде, крім Ерец-Ісраель. З іншого боку, що б не чинив гебрейський народ в Ерец-Ісраель, це є трансформацією універсального в характерне, неповторно гебрейське – на користь як гебрейському народові так і всьому світові. Ті гріхи, що були причиною нашого вигнання, отруїли і джерело нашого самобутнього існування, забруднивши його воду. Відтоді, як джерело самобутности Ізраїлю забруднилося, його колишня самобутність може виявитися тільки у найвищій сфері світового чину, що здійснюють гебреї, – і тільки в діаспорі, доки рідна земля животіє у запустінні, неначе спокутуючи руїною своє минуле падіння.

Доки життя та думка народу Ізраїлевого знаходять собі вихід в універсальному, проявляючись по всьому світі, чисте джерело гебрейського духу міліє, отруєний потік, що витікає з нього, пересихає, і джерело починає очищатися – доки, нарешті, до нього не повернеться первинна непорочність. Коли ж цей процес завершиться, то розсіяння нам остогидне і буде подолане. Вселенське світло знову засяє у всій своїй силі з єдиного джерела нашого існування; почне виявлятися велич Месії, збирача всіх розсіяних; і Рахиль, що гірко оплакує своїх дітей (1), знайде солодку втіху в їх славі. Знову відновиться чин гебреїв, у всій красі та самобутності, відновиться, просякнутий усіма багатствами духу найвеличнішого з велетів людства – Авраама, якого Всемогутній покликав стати благословінням для людини.

У діаспорі гебрей не може бути настільки вірним та відданим надихаючим його ідеям, як в Ерец-Ісраель. Одкровення святости, якого б вони не були рівня, в Ерец-Ісраель відносно чисті; за її межами їх каламутять нечисті домішки. Але чим сильніша у людини тяга до землі Ерец-Ісраель та зв’язок з нею, тим чистішими робляться її думки, бо тоді вони живуть повітрям Ерец-Ісраель, що підтримує кожного, хто хоче її побачити.

У Святій Землі уява у людини ясна та чітка, чиста та непорочна, вона здатна сприймати одкровення Божественної істини та виразити своїм життям возвишене значення святого ідеалу; там людський розум підготовлений до розуміння світла пророцтв та сприйняття світла Святого Духа. В чужих країнах уява затемнена відсутністю святости і не може бути начинням, в яке сточується Божественне світло, що підноситься над приземленістю та обмеженістю всесвіту. Оскільки ж розум та уява переплетені та взаємодіють одне з одним, навіть розум не може сяяти в своїй істинній славі за межами Святої Землі.

У глибині душі кожного гебрея, в найчистіших та святих її закутках, сяє вогонь Ізраїлевий. Не може бути сумніву в тому, що він потребує органічного та нероздільного зв’язку між життям та всіма Божими заповідями; виливу духу Господнього, духу Ізраїлю, що наскрізь пронизує душу гебрея, у всі ємкості, що спеціально для цієї мети сотворені; вираження слова Ізраїлевого зі всією повнотою та точністю у сферах чину та ідей.

У душах наших праведників, піднімаючись язиками святого полум’я, цей вогонь горить безперервно. Неначе вогонь на престолі Храму, він безперервно, рівномірним полум’ям горить в сукупній душі нашого народу. В Ізраїлі, будучи схованим у глибині душі, він тліє навіть у відступників та грішників. Натомість для гебрейського народу в цілому це – живе джерело прагнення до свободи, тяги до такого життя окремої людини та суспільства, яке гідне цього слова, є джерелом мрії про Спасіння, прагнення до повного, вільного від суперечностей, нічим не скованого гебрейського життя.

У цьому сенс безсмертної любови гебрея до землі Ерец-Ісраель – землі святости, землі Господа – де всі Господні заповіді здійснюються у досконалій формі. Це прагнення відкрити світові образ Божий та, високо піднявши голову, во ім’я Його возславити Його істинну велич, зачіпає всі душі, бо всі бажають злитися з Ним, стати причетними до блаженства Його життя. Ця жага істинного життя, такого, як передбачено всіма приписами Тори, життя, облитого всім її невичерпним блиском, є джерелом мужности, що змушує гебрея підтвердити перед усім світом вірність спадкові свого народу, збереженню гебрейських вартостей, захисту народної віри та мрії.

Сторонній може запитати: як можуть люди, начебто невіруючі, коритися дії цієї життєвої сили і не тільки наближатися до справжнього гебрейського життя, але і виражати Божественні заповіді в конкретних образах та ідеях, у піснях та вчинках. Але ж для того, чиє серце б’ється в глибинній єдності разом з душею гебрейського народу, для того, хто знає про його чудесну природу, це не таємниця. Джерело цієї сили у Силі Божій, у вічній красі життя.

1.Пророцтво Єремії (31:15–16) про те, що праматір Рахіль, яка оплакує своїх дітей, і таки діждеться їх повернення із чужинецьких земель, сприймалася в гебрейській традиції як надія на повернення з вигнання.

Переклад Тараса Матіїва


ч
и
с
л
о

8

1996