‹‹ попередня стаття

наступна стаття ››

зміст

на головну сторінку

Віддалене східноевропейське місто, не велике і не мале: Чернівці, столиця коронного краю Буковини колишньої Австро-Угорської монархії. Буковина, звана також "Бухенланд“ – від північно-східних Карпат вона простягається через лісисті гори і пагорби карпатського передгір’я до подільських степових рівнин на північ та до бессарабських на сході. Наприкінці XIV ст. зринає перша документальна згадка про Буковину. Південь стародавнє румунське володіння під орудою молдавських князів. У 1514 р. Буковина потрапляє на чверть тисячоліття під турецьке верховенство, а в 1775 р. відходить до Габсбурзької монархії, яка надає їй пізніше статусу самостійного герцогства. Від 16000 до 17000 мешканців міста Чернівці складалися з німців, українців, гебреїв, румунів, а також таких меншостей, як поляки і мадяри. Строкате місто, в якому переплелися німецький, слов’янський, латинський і гебрейський культурні елементи. До 1924 р. – хоча Буковина вже в 1918р., після першої світової війни, дісталась Румунії – загальновживаними мовами були румунська і німецька, опісля до кінця другої світової війни офіційною мовою стала румунська, хоча насправді і далі говорили по-німецьки. Німецька мова була не тільки мовою побуту і культури, вона була і залишилась рідною мовою більшої частини населення. Власне Чернівці залишались австрійським містом до 1944 р. – відтоді вони належать до Української республіки.

Різноманітні мовні впливи забарвили, звичайно, і буковинську німецьку говірку, частково досить неґативно. Але водночас вона збагатилась новими словами і зворотами. Вона мала своє особливе обличчя, власний колорит. Під поверхнею мовленого лежало глибоке, широко розгалужене коріння різноманітних культур, які багатократно взаємопроникали одна в одну і давали словесному листю, відчуття звуку і образу, соку та сили. Більше третини населення становили гебреї, і це надавало містові особливого забарвлення. Давньогебрейська фольклорна спадщина, леґенди хасидів “витали в повітрі“, ними просто дихали. З цього барокового мовного середовища, з цієї мітично- містичної сфери вийшли німецькі та гебрейські літератори, наприклад, Пауль Целян (...), найвидатніший лірик мови ідиш Іцик Манґер.

Чернівці були потворними і прекрасними водночас: архітектурно позбавлені стилю, нецікаві, але ландшафтно дуже гарні, з неповторною звабою. Усе місто – це величезний пагорб. З долини річки Прут воно підноситься догори приблизно на 150-200 метрів аж до великого, як лісовий масив, Народного Парку. Також інші пагорбисті природні парки, як і багато квітучих приватних садів, прикрашали місто. Воно оточене кетягом чудових старих букових лісів, у яких влітку давали волю своїм голосам дрозди і солов’ї.

Східний культурний центр, а з 1875 р. університетське місто, але також дуже жвавий промисловий і торговельний пункт, економічний центр великого реґіону, що охоплював не тільки Буковину, але й Північну Бессарабію і північну частину Молдови. Тут багато читали, не тільки газети, журнали, критику і белетристику, але й високу, справжню літературу. Тут з жаром дискутували, грали на музичних інструментах і співали. Міський театр постійно був переповнений, під час гастролей завжди був аншлаг. Значна частина молоді, духовно розкована, відзначалася ненаситною жагою знань. Головний інтерес багатьох інтелектуалів не зводився до честолюбного планування вигідної кар’єри або вищого життєвого рівня, набагато більше важили для них пізнавальні можливості, у якій-небудь сфері – в науці, філософії, політиці або в переживанні містики, мистецтва, поезії і музики. Частина інтелектуальної молоді була політично заанґажована – і це був далеко не “салонний“ анґажемент. Ці молоді люди йшли на великі жертви, їх кидали до в’язниць, знущались над ними, жорстоко катували в поліції, але вони і словом не обмовлялись за чи проти своїх товаришів. Інша частина молоді кохалась у мистецтві. Коли зустрічались друзі, то починалися пристрасні дискусії про філософські, літературні, мистецькі теми і проблеми – нерідко аж до світання. Або збиралися разом, співали німецьких та іншомовних народних пісень, також аж до рання. Молодь мала тоді час або викроювала собі час – навчання і професійні обов’язки вважались другорядною справою, нудною необхідністю.

Так, в інтелектуально орієнтованої частини населення в передвоєнний час з’явився незвичний стиль життя: відчуженість від світу і зневажання загрозливої дійсности як вираження життя в світі ідей та ідеалів, котрі сприймалися як "суттєвіша дійсність“. Скульптори, малярі, музиканти, поети існували, якщо вони не мали ніякої іншої професії, за рахунок захоплення своїх друзів і співгромадян, які купували їхні твори, відвідували їхні концерти і вечори. Підтримувати і фінансувати митців і поетів вважалося обов’язком. Цінувалося не тільки те, що ставало відомим через видавництва, через великі тиражі: пієтет перед творцем і його творіннями демонстрували ще задовго до того, як вони були опубліковані.(...)

Чернівці були містом мрійників і адептів. Тут ішлося, кажучи словами Шопенгауера, “про інтерес думки, а не про думку інтересу“. Ортодоксальні гебреї і “хасиди“ були адептами того чи іншого “святого“ раббі. Речі практичного життя не важили для них нічогісінько. Багато з них не мали ніякої професії. Їх утримували дружини, які гордилися тим, що одружені з “вченим“ чоловіком, вони “вчилися“ інколи усе своє життя із “священних книг“ і блаженно слухали мудрі слова свого раббі. Асимільовані гебреї і освічені німці, українці, румуни так само були адептами: чи то філософів, чи політичних мислителів, композиторів або містиків. Карл Краус (1) мав у Чернівцях велику громаду своїх захоплених прихильників: їх можна було зустріти з “Факелом“ у руці на вулицях, у парках, в лісі або на березі Пруту. Палкий краусіанець, після останньої війни – університетський доцент у Нью-Йорку – показав мені одного разу номер “Факела“ зі словами : "Погляньте ось на це, хіба "К“ – не найкраща літера алфавіту?“ – і при цьому він зовсім не жартував. Велика група сповідувала вчення видатного берлінського філософа Костянтина Бруннера, який лише тепер завдяки перекладам на англійську та французьку мови починає ставати відомим. У жодному іншому місті, навіть у самому Берліні, Бруннер не мав так багато відданих прихильників, як у Чернівцях. Тут були: шопенгаверіанці, ніцшеанці, марксисти, фройдисти. Тут марили Гельдерліном, Рільке, Стефаном Ґеорге, Ґеорґом Траклем, Ельзою Ласкер-Шюлер, Томасом Манном, Германом Гессе, Ґодфрідом Бенном, Бертольдом Брехтом. Тут ковтали класичні та сучасні твори зарубіжної, особливо французької, російської, англійської та американської літератур. Кожен апостол був осяяний місією свого майстра. Тут славили до самозречення і з палким захопленням. Захоплення – слово, яке сучасна критика відхиляє як “пафос“ або сентиментальність. У такій атмосфері людина з духовними інтересами була прямо-таки “приречена“ полемізувати з філософськими, політичними, літературними або мистецькими проблемами, або ж сама займатися однією з цих сфер – Затонуле місто. Затонулий світ.

Переклад Петра Рихла

1. Карл Краус (1874-1936) – австрійський письменник-сатирик, видавець журналу “Факел“.

‹‹ попередня стаття

наступна стаття ››

зміст

на головну сторінку