|
|
|
Володимир ЄшкілевКнязь ЖахуСпроба вільної екзегези © В.Єшкілев, 1992 “Таємниці Буття мають три Числа і розташовані на трьох сферах
втілення: на сфері Промислу [1], на сфері Дії та на сфері
Спогадів. Смертним ніколи не вдасться об'єднати три Числа в зрозуміле
та цільне...” Сфера перша: Антихрист Пророцтвами про Антихриста можна вважати безліч текстів від Книги Даниїлової – “коли грішники довершать міру, настане цар зухвалий, хитрий” (Дан. 8, 23), до об'яви: “здавачам м'яса товари відпускаються у магазині-салоні № 666”. Найповніше передбачення Князя Жаху, в особі якого сатана збере зло смертного світу, міститься в Апокаліпсі св. Іоана Богослова. Коментуючи безсмертний твір, святі Отці Церкви звузили обрій пророцтва до людських координат: “Антихрист вийде з мороку й темряви глибинних теренів Землі, куди вигнаний був диявол” (св. Андрій Кесарійський; “Толкованіє на 11-у главу Апокаліпси”, 30), “Антихрист народиться від жони нечистої, від дівиці вигаданої” (св. Гіполіт, “Сказання про Христа та Антихриста”.), “Антихрист буде підготовлений і вихований таємно”, (св. Іоан Дамаскін, “Правдиве викладення Православної віри”, кн. 4, гл. 26). Окремі містики вважають, що поява Антихриста як всесвітнього володаря буде пов'язана з Єрусалимом, так само, як в свій час місія Спасителя нашого, Ісуса Христа. Вони базують свої висновки на тексті “Синаксар у М'ясопусний тиждень”: “...и во Іерусалимъ достигнетъ, и храм их воздвигнетъ”. Цікавішими є дослідження про час приходу Антихриста. Нострадамус у “Центуріях” (10, 72) вказував на 1999 рік від Р. X., що наповнює екзегетів (дослідників текстів) терпким передчуттям нещастя. Дехто вважає, що Антихрист вже приходив – у 1917 році, і виголошував своє вчення не з Храму, а з Кремля. Але протоієрей Б. Молчанов застерігає: “Мы можем себе представить – как легко и быстро после отвратительного черта большевизма сможет привлечь к себе всеобщее внимание “светлый” образ Антихриста”. (“Антихрист”, Нью-Йорк, 1976, с. 7). Секта аттаріанців виробила вчення про постійний прихід Антихриста у світ. Адепти секти твердять: десь на початку Христової ери існувала людина з лівою рукою Антихриста, через століття жив носій його волосся, через сто років око або вухо улюбленця сатани стало частиною тіла обраної ним істоти. Цілісний Антихрист, стверджують аттаріанці, не з'явиться ніколи, бо цілісність і зло – несумісні. Схід визнає майбуття Антихриста, як прихід могутнього космічного демона, що йому вдасться зруйнувати мільйонолітній Охоронний Мур, побудований навколо Людства в духовному океані вищими йогами Авіду [2]. Згадка про можливість такого демона знайдена в книзі бодхисаттви Н'ямі, де провіщено: “Досконалість зруйнується, стовпи впадуть, морок поглине Кайласу [3] і по чорному снігу Аймані прийде чудовисько!” (БН 7,68-69). Незвичайний хлопчик Джо Батгамер, який народився у 1953 році, дивував усіх своїм даром пророцтва. Прожив він 9 років і перед смертю передбачив появу Антихриста у вигляді зайця з блакитними очима і чорним вухом. Джо назвав дату появи – 4 вересня, але рік назвати не встиг. Коментатори цього пророцтва – здебільшого шарлатани – наділили зайця-Антихриста сатанинською звичкою злягатись в Купальську ніч з брюнетками та здатністю виголошувати промови на всіх діалектах Землі. Ми вважаємо, що подібні надмірності шкодять справжньому аналізові і призводять до сміховинних пророцтв Остання Книга Нового Завіту пов'язує з Антихристом славетне Число Звіра – 666. Навколо цього символу побудована ціла Вавілонська вежа спекуляцій. Зупинимося на одній версії, у відповідності з якою сатанисти створили книгу, що на її 666-ій сторінці вміщений справжній Знак Антихриста з шести елементів. Послідовники знакової філософії стверджують, що такий Знак необхідний для утримання рівноваги у Всесвіті, де на протилежному боці символіки утверджена Христова Церква. Спіритуали кайєнської школи, виходячи з того, що Антихрист у всьому повинен бути протилежним Христу, вважають його жінкою. Ця здогадка надихнула маляра Анатолія З. Він намалював Антихриста – на полотні Князь Жаху виглядав як струнка гола дівчина з червоним волоссям, антрацитовими очима і акуратними персами. На дівчат, що їх Анатолій З. приводив до себе, зображення діяло збудливо – у ліжку вони ставали несамовитими. Одного разу до З. завітав бурят Ходга – філософ і гуру. Ходга неквапно оглянув полотно і промовив знаменні слова: “Останній з Великих Архатів [4] не прийде, бо ВОНА його спокусила”. В ту хвилину, коли гуру виголошував своє пророцтво, витекли з металевих рам чорні дзеркала Храму Перламутрових Хмар на острові Хон. Неназваний містик об’єднав обидві ці події у пророчий фрагмент Сущого і дав назву з п'яти літер (перші чотири були знайдені пізніше у текстах і визначені як приголосні). Картина Анатолія З. ніде не виставлялась і заважала своєму творцеві одружитись. Одного зимового вечора, відчуваючи себе хворим, Анатолій зупинився біля великої ґратчастої брами. Він доторкнувся рукою до її металу, до залишків фарби на кутих спіралях, до гранованих пірамідальних заклепок та залізних троянд навколо клямки. На металевій пластині він побачив обгорнуті павутинням залишки метелика, кольоровий пташиний послід і ще щось незрозуміле і знищене. Він раптом відчув дивну гармонію пронизливого вітру, брами і ампірного каменю старих будинків – каменю сірого, стомленого та мудрого. І в єстві його відкрилось нове, внутрішнє небо з єдиною зіркою – теплою та сріблястою. Він пішов додому, спалив полотно з зображенням Антихриста і написав текст, який починався словами: “Кожне наближення до істини марить наближенням до абсурду...”. Наприкінці тексту містився віршик НА НЕЗРОЗУМІЛІЙ МОВІ: Олл а олла олла см. Сфера друга: кольори зради Уява виймає з потоку Часу дві краплі минулого і зливає їх за правом примхи. Перша крапля: 5 листопада 1708 року Мазепа виступає з Батурина назустріч Карлові XII; крапля друга: 4 липня 67 року на попелі сплюндрованої римлянами Йотапати зверхник вже мертвого гарнізону Йосип Флавій рятує своє життя, провіщаючи Веспасіану імператорську владу. Обидві краплі ми забарвимо у чорний і золотий кольори – блазонні [5] кольори імперії. Мазепа зраджує Імперію заради своєї Батьківщини, Флавій зраджує рідну Іудею в ім'я Імперії. Імперія дає обидвом краплинам масний полиск чорного та золотого. Можливість інших кольорів не виключена – сіре небо над Батурином, червона смуга на сенаторській тозі Веспасіана – але визначають все, домінують у всьому чорне та золоте. Який з цих кольорів позначає серед істинних знаків зраду – достоту невідомо. Неважко створити безліч визначень зради. Але згадаємо герменевтичний [6] парадокс Ганса Гадамера: коли ми вимовляємо слово, то не дошукуємося його точного змісту – ми “всередині” слова. Якщо ж постійно шукати ідеальної відповідности слова змістові, бути “ззовні” слова, то мислення перетвориться у пошук межово точного терміну, і мова як процес щезне. Не виключено, що зрадник завше перебуває “всередині” слова ЗРАДА. Уявимо собі Азефа, який почав шукати ідеальний термін для означення своєї діяльности – матеріалізуючи саморозуміння, він перестав би бути політиком за браком часу. Можливо, Азеф взагалі не думав про зміст слова ЗРАДА, можливо також, що він уявляв собі зраду галактичною голкою, що нею Творець зшиває несумісні фрагменти Сущого: світло і темряву, жандармерію та есерівський ЦК, чорне і золоте. Зшите з темрявою світло утворює ранок Заратустри – сірий та вологий, зшитий з провідником есерівського ЦК жандарм утворює Азефа, зшите з золотим чорне – Імперію. Так зрада ускладнює прості речі. Усяке ускладнення, – стверджують матеріалісти, – дорівнює прогресу... Найпершою зрадою християнський світ вважає повстання Люцифера проти Творця-Саваота, відлуння якого пульсує криваво-червоними спалахами у 14-ій главі біблійної Книги пророка Ісайї. Дехто стверджує, що саме ця катастрофа привела до розкладу Первісної Єдности на матерію та дух. Таким чином, наш Всесвіт постав з гріха зради, а прабатьки Людства Адам та Єва, народжуючи Каїна, в дечому змавпували прадавню трагедію. Останньою ЗРАДОЮ є виправдання порожнечі. Ніцше зауважив: “Жовтим або чорним називають проповідника смерті...”. Він тямив у кольорах. З партеру запитують: чому не згадано про Іуду? А нащо? Сфера третя: Інклюз Божевільний дантист уявляє пекло Данте діркою в зубі Бога: природа всіх отворів – демонічна. В Галичині віддавна визнано, що дірява монета може бути Інклюзом – незнищенним грошовим знаком, що завше повертається до свого власника. Іноді з прибутком. Історія Інклюзів почалась 5 квітня 28 року, коли Христос розігнав міняйл з галерей Єрусалимського Храму. Розсипаний Сином Божим дріб'язок попав під владу Отця Мороку. Містики стверджують, що тих монет було 666. У першому томі “Знадоб до галицько-руської демонольогії”, що був виданий етнографічною комісією НТШ у Львові 1904 року, Інклюзам присвячений цілий розділ (стор. 254-264). В оповідці №380 мешканець Дрогобича Кучиндик розповів етнографу Левинському про існування у Львові сатанинського клубу Інклюзників, де бажаючі могли дістати чародійну монету. Це повідомлення підтверджує приватну інформацію екстрасенса Володимира Григоренка про те, що Львів був захоплений гвардією Люцифера 10 жовтня 1853 року. Переродження астрального [7] простору найбільшого міста Галичини сталося після великого зіткнення в духовних сферах сил Світла та Мороку. Оволодіти астралом Львова у демонічних сил і сатанистів спочатку не стало потуги. Але наприкінці вересня 1858 року з інфернальної безодні, яку Даниїл Андрєєв визначає як Гашшарву, був піднятий могутній демон, число якого – 76. З його допомогою сили Мороку захопили астральний згусток в одному з ліхтарів поблизу монастиря урсулінок. Отримавши цей плацдарм, сатанинське військо матеріалізувало чотирнадцять демонів нижчого рангу в Інклюзи та двох темних духів жіночої статі – в черниць-лесбіянок. Так чотирнадцять чортячих крейцарів почали своє мідне життя в Галичині. Керував ними могутній дух, що втілився в ропуху на дрогобицькому болоті. Класична історія Інклюзу така: чоловік знаходить на дорозі крейцар, купує щось на нього, потім знову знаходить монету в кишені і так до повного збагачення. Крейцар іноді тікає від господаря, після його втечі багатство пропадає разом з душею Інклюзника. Містики досліджували деякі Інклюзи. Так, у 1908 році доктор Тадеуш Колорка зі Львова визначив Інклюз у двокрейцаровику, відкарбованому у Відні 1894 року. Монета стрибала по мармуровій дошці в касі банку Гессінштайлерів – вірна ознака Інклюзу, що не переносить відшліфованого мармуру. Доктор Колорка помістив Інклюз у скляну скриню і піддав його білій магії за системою раввіна Срулека. Виявилось, що сатанинське суще Інклюза було сконцентровано у короні австрійського орла на аверсі монети. Демонів в Інклюзі мешкало три. Називались вони Аббіль, Симер та Ходжейджадж. Симер був наймерзеннішим з трьох – задовго до вторгнення демонів в астрал Львова він мешкав у статевих органах Чингісхана. 16 червня 1909 року доктор Колорка вмер у своєму ліжку під час побачення з гімназисткою Терезою. Інклюз при цьому стрибав у скрині і навіть (за свідченням гімназистки) верещав. Цікаво те, що золоті монети ніколи не стають Інклюзами. Шляхетність металу відвертає від них демонів. Духовидець Сахе Хабіб вважав. що демони можуть опановувати лише нетривкі і недосконалі речі матеріального світу. Це не дивно, адже темні сили живляться передчуттям смерті. Спосіб їх існування – занепад; час та простір їх подрібнені на нецінні фрагменти. Ні одному з демонів не вдається захопити весь простір на поверхні монети. Філософ Мартін Гайдеґґер визначав простір як вивільнення місць, і ми даємо собі право припускати, що в малому Інклюзі число духовних осель безмежне. Допевне тому, що гроші так близько співіснують з людьми і гріються своєю іржавою недосконалістю побіля наших бажань... 1992, м. Івано-Франківськ Примітки 1. Промисел – присутність Бога у світовому розвитку. |
 ч
|
 |
|