Максим Лан

Мітологія

Створювати міти – річ приємна і цілком почесна. А надто коли бачиш, як міт починає існувати і розвиватись уже поза волею своїх творців. Тим більше, коли цей міт має здатність віддзеркалювати реальність – але у власний, мітічний, тобто неіснуючий, спосіб. Гарні міти можуть надихати митців, а дехто вирішує в ім’я цих мітів віддати щось важливе – наприклад, життя.

...До речі, гора Олімп, як і Галичина, існує насправді. А міти грецькі, як і галицькі, у певний спосіб розкривають існуюючі міґрації, “розклади” сил, психологію, впливи – себто реалії на тих чи інших територіях. У те, що зовсім не відповідає дійсности, ніхто не вірить, і тоді це вже не міт. У першу чергу в міт має вірити сам мітотворець, а особливо якщо він займається цим професійно.

Зважаючи на видиму палкість, вони таки вірять – ті, хто зараз говорить про вибраність, про особливий статус Галичини в Україні – і, як наслідок цього, її повне відокремлення в недалекому майбутньому. І вони мають для цього підстави. У київському магазині твоя мова (манери) зроблять тебе інопланетянином, в офісі – принаймні диваком (хоча часто – талановитим і працьовитим), за чаркою – далеким чужинцем, який поближчає зі збільшенням кількости випитого, щоби з настанням похмілля віддалитися на звиклу дистанцію.

Щоправда, наскільки щойно описане є зовнішнім – не знаю. Часто провокують внутрішні бар’єри і комплекс: продавець, можливо, справді не зрозуміла чи не дочула, а не відразу люто ненавидить усіх “западенців”. А ти бачиш те, що хочеш побачити...

Вимурувана стіна має мати дві сторони – і наша часто псевдоевропейськість та витонченість є її частинами. І це при тому, що останнім часом на Галичині в усіх сферах, за малим винятком, блиску мало. А може, за цією стіною легше приховуються містечковість, невміння грати у команді, відсутність потуги, зрештою, агресивність: Краще бути іншим, ніж гіршим?.. Удар першим... Це вони не зберегли мови і стали більш совєцьким народом, ніж ми, і це вони нас недолюблюють через те, що ми цього не зробили: вони гірші, вони примітивніші. Нам немає чого з ними знатися. Україна – від Полтви до Збруча. Тоді ми точно не програємо чергових виборів і обов’язково матимемо просто неймовірну кількість партій демократично-національного спрямування...

Так, людським істотам притаманні недосконалість і неподібність одне на одного. Ми справді відрізняємося – на Сході, на Заході, ще десь. Кожен із нас пройшов свій шлях – і просто опинився в такому місці й у такому часі, і через те є тим, чим є. Часом ти зустрічаєш когось, хто в дивний спосіб суголосний тобі – і вам добре разом, це як кохання, що мало зважає на належність комусь або чомусь, воно об’єднує в будь-якому випадку (якісь ідеалістичні виходять і нібито космополітичні роздуми, якщо на хвилю забути про те, що говорю про один народ, – і що дуже різні люди часом розуміють одне одного). Але найчастіше буває навпаки – навіть у родині: непорозуміння і прірва.

Нам у Галичині багато чого не треба одне одному пояснювати, наприклад, про цінність певних речей. А в тому ж таки Києві, якщо ти заговориш про це, тебе просто не чутимуть. Але об’єктивно сказане вище – лише атрибути цього переплетення місця і часу. Наша різниця виросла з одного трагічного історичного кореня, як і дуже схожий на реальність “міт про Galycynu” як спосіб певної компенсації комплексів. І не потрібно звинувачувати у зраді тих, хто виїхав і асимілювався – він став іншим, бо там і справді інші умови, як і не потрібно особливо тішитися з того, що десь там ти ніколи не відчуваєш себе своїм, бо ти і справді не такий, як там звикли. Тим більше, що, сідаючи у Львові в маршрутку, де гратиме низькопробна російська попса, можна себе відчути не менш відчужено, ніж деінде. Різниця в ментальності всюдисуща.

А міт стараннями його творців потрохи вростає у свідомість загалу, який, можливо, ще не дуже звик до нього і не дуже знає, як на все те реагувати. Адже він суперечить іншому – культивованому – міту “про соборність”. Але хтозна, може, в майбутньому відомий художник намалює алегоричну картину за мітологічним сюжетом “Галка викльовує очі кобзареві”, а туристам показуватимуть Велику Галицьку (схожу на Китайську, Берлінську?) Стіну. На карті світу будуть не тільки дві Кореї: нащадки отримають осяйну мрію про возз’єднання, за яке зможуть довго-довго боротися.