Михайло Мишкало

А чому справді?

Не знаю як кого, а мене це трохи дивує. А чому справді? Чому в нас немає ніяких дискусій, якихось фантастичних, критичних статей, проектів, навіть тричі теоретичних, на грані фолу, про майбутній Львів. Так на 2030 рік, хіба слабо. Чому всі порпаються у минулому? Ні, навіть не в сучасному, а в далекому-предалекому минулому. Скільки можна там все змінювати і переписувати? То була героїчна епоха, а потім не було нічого, і потім знову настала світла доба. Героїчна, правдива, чесна.

У нас що – немає майбутнього? Та надворі ХХІ століття, і його контури можна і у Львові надибати. Інтернет-кафе, мобільний зв’язок, автомобілі, які нібито щойно з автосалонів. (Звідки у людей такі шалені гроші, при такій загальній бідності?)

Так, за правлінням австрійців потужимо і поговоримо. Золотий вік. Каварні, бали, тістечка і біле вино. Все файно. Най буде так. Про сучасне трохи страшно говорити. Ми всі винні, звичайно, що Львів руйнується. Але найбільше завинила влада, яка нічого не робить, відбиваючись традиційним “немає коштів”. Чому тільки завжди знаходять кошти на створення власної газети, де мер може втулити, як за Брежнєва, свою нікому не потрібну промову чи хору, чи на одіозні пам’ятники (поставили і забули. І то нічого, що більшість його пам’ятає ще живим).

Попереднє правління, попри всі свої гріхи і недоліки, залишило після себе відреставрований проспект Шевченка. Хай і справедливо говориться, що це був косметичний ремонт, але він був. Зараз у нас просто падають будинки, і все, що робиться, це закривають базар. Цілодобову воду нам обіцяють, як палестинцям власну державу, вже років 50, напевно. Що з того?

Але цікаво все-таки зазирнути у майбутнє, послухати футурологів, що нас чекає. Як собі дасть раду теперішнє покоління українців, яке зараз у дитячих садочках. Мене, наприклад, цікавить, куди вони себе подінуть через років десять-двадцять, якщо зараз жодна жива душа з чиновницького чи бізнесового олімпу не говорить про створення робочих місць. Невже всі випускники шкіл чи володарі університетських дипломів, спеціалісти всіх профілів підуть працювати в супермаркети. Чому супермаркети? А тому, що про відкриття п’яти-шести нових нам повідомляла преса, – це в планах. Я щось не думаю, що всі мріють бути продавцями, фасувальниками чи цими кумедними хлопцями, яких чомусь називають охоронцями, хоча вони нічого і нікого не охороняють. Куди подітись інженерам, фізикам, хімікам і лірикам, зрештою. На Схід, на Київ чи крутіше – на Захід, піднімати економіку США, Німеччини і Аргентини. Усі ж за прилавок не стануть. І щоб купувати, потрібно мати за що. У нас і так на базарах триста продавців продає один і той же товар. Чи то польський фарш, чи то куликівську ковбасу. Це як своєрідна допомога з безробіття.

Сфера розвитку послуг: це коли ми думаємо, що до нас приїде стільки ж туристів, як у Краків, наприклад. Можна помріяти і навіть посприяти цьому. Але, знову ж, не всі можуть перетворитись на коридорних, екскурсоводів і проституток. Деякі професії вимагають природного дару, і це не всім дано. Лакей – це якщо у крові щось таке є. Щодо перспектив туризму, якщо збережуться сучасні темпи руйнації історичного центру, то в нас залишиться Оперний, міськрада і ще з десяток банків у перероблених кам’яницях. Провалиться все вниз. Розсиплеться і стане прахом.

Кращі з кращих, носії ідей виїдуть. (Вони вже зараз, у вік інформації, володіючи декількома іноземними мовами і хорошими знаннями, можуть оцінити мізерність власного існування і своїх життєвих шансів у навколишньому середовищі). Нікому вони тут не потрібні зі своїми знаннями, зі своїми ідеями. Для їхньої реалізації потрібні умови. Виробництво, капітали, ринок збуту.

Це місто – місто Львів – буде містом рантьє і дрібних злодіїв. Банків, де працюватимуть діти тих, хто вже зараз там працює. Начальників, чиї діти стануть начальниками. (Чому сучасна тенденція повинна змінитись?) Сотні посередницьких контор з капіталом сумнівного походження і такими ж сумнівними функціями. Скільки можна перепродувати, не створюючи жодних матеріальних благ? Керівників, яким незабаром не буде чим керувати. Населення невпинно скорочується. Чому воно повинно раптом рости і розвиватись, невідомо.

Де підвалини, хоча б якісь зачатки майбутнього? Скільки там не балакають про транспорт, про те, які маршрутки жахливі, і що? Як їздили в цих ящиках на колесах, так і будемо їздити. Куди подінемось. У кращому випадку “проб’ють” ще один тролейбусний маршрут чи трамвай пустять. Колись хоч був гіперпроект під назвою “підземний трамвай”. Теперішні правителі якось не мають польоту мислі. Скромно так себе ведуть щодо планів... Ніхто вже не говорить про побудову нового театру. А справді, для чого. Нових бібліотек. Нових дитсадків. (Старі продають під контори). Та навіть банальний завод, де б стояло сучасне обладнання і працювало декілька десятків тисяч осіб, ніхто і не планує відкривати. Найбільша іноземна інвестиція в області – завод кабелів під Стриєм. Це при тім, що кордон Евросоюзу від Львова на відстані 60 кілометрів. І що? Новий Берлінський мур.

Я б дуже хотів, щоб хтось мене розкритикував, не залишивши живого місця. Конструктивно, виклавши аргументи про наше світле майбутнє. Присоромивши мій тотальний песимізм. (тільки без критики та ідіотизму старих революціонерів, що всі безхребетно продались і спились, і нових олігофренів, для яких слово “Америка” означає абсолют у всьому).