Петер Бертеро

Сучасна трансформація російської політичної культури

Якщо політичні трансформації можуть бути й еволюційними і революційними, то культурна трансформація належить радше до таких, що здійснюються еволюційним шляхом. Будь-яка політична трансформація вимагає тривалого розвитку. Досвід XX ст. доводить, що політичну систему можна створити доволі швидко. Її можна винайти заново, чи скористатися готовим досвідом. Але це неможливо проробити з політичною культурою.

Проблема створення чи перенесення запозиченої політичної системи тісно пов’язана із проблемою політичної культури. Трансформація будь-якої політичної системи вимагає зміни на всіх рівнях – у владі, у політичних інститутах, у суспільстві. Вона вимагає нового менталітету в керуючих і керованих. Стрижнем будь-якої політичної системи є політична культура. І якщо запозичення чи створення нових політичних інститутів можливе, то складно (практично неможливо), запозичати автоматично чужу культуру, зокрема культуру політичну. Видається нереальним і швидке створення своєї нової культури. Культура – це та сфера, зміна якої вимагає доволі тривалого часу. Цеповною мірою стосується і культури політичної.

Розвиток політичної культури вимагає тривалого часу, щоб витворити нову самосвідомість і визначити новий шлях. На мій погляд, те, що зараз відбувається в Росії – дуже складний і тривалий процес.

З розпадом Совєтського Союзу у Росії на полі політичної культури утворилася пустеля. Сьогодні у Росії культура колишнього режиму обвалюється, а нова виникає болісно і повільно. Серед представників різних поклонінь є люди (чи з ностальгією, чи з перекрученим уявленням про минуле), які ще просять повернути “совєтське”. Що ж мається на увазі під поверненням “совєтського”? 

В основі цього лежить, насамперед, пошук моральности і встановлення певних норм. Що б не відбувалося сьогодні в Росії, воно часто пояснюється “особливостями нашого життя”. У цьому тлумаченні можна побачити спробу встановити норму у навколишньому хаосі. Росія зараз шукає, за що вхопитися. Історія, релігія і влада привертають особливу увагу у процесі пошуку самосвідомости.

Росія звертається до історичної традиції, намагаючись співставити минуле із сьогоденням. Питання “Хто ми?”, як і колись, приводить до наступного запитання –  “Відкіля ми?”У цьому сенсі показовим є те, що відбувається з пам’ятками минулого (йдеться не тільки про скульптурні монументи, але і про певні символи історичної пам’яти). Пам’ятники символічно і фізично знищують, але инколи знову відновлюють. Це свідчить про те, що люди вирішують проблему, що варто забути, а що згадати зі свого історичного минулого. Черговий етап цього процесу може тривати довго.

Сьогоднішні питання загострені унікальністю транзиту, що переживає Росія. Під час инших культурних зламів, що пережила країна (хрещення Русі, прихід більшовиків до влади) нова система цінностей активно насаджувалася, міняючи стару систему. Уроки історії пропонують приклади боротьби нового зі старим (православ’я з язичеством, більшовизму з усією попередньою традиційною культурою). А якщо на зміну старого нічого нового одразу не приходить?

Це нове не може з’явитися саме собою, воно має народитися у результаті розвитку.

Крім історії, нову опору намагаються знайти і у релігійній традиції. Релігійна символіка проникає у сучасне суспільство і “зверху”, і “знизу”, починаючи від відновлення Храму Христа Спасителя і закінчуючи натільними хрестами, що носять росіяни різного віку. Інтелектуали шукають мудрість у російській філософській традиції, з якими релігія тісно пов’язана. При цьому вони звертаються до “російської ідеї”, намагаючись у ній знайти точку відліку для нового розвитку. Але в релігії, так само, як і в історії, немає і не може бути чітких відповідей на сьогоднішні запитання.

У російській історії культурні трансформації переважно здійснювалися під впливом інтеліґенції. Сьогодні ця інтеліґенція, як специфічно російське явище, або просто відсутня, або розгублена і не знає, що можна запропонувати суспільству як “нову ідею”. Цілком можливо, що пропозиції інтеліґенції просто не чують. Однак, відсутність голосу російської інтеліґенції – ще не привід для трагедії. Адже саме в середовищі інтеліґенції були породжені ідеї, що закінчилися появою совєтської держави.

Для російської політичної культури пошук норм традиційно пов’язаний з фігурою носія влади. І саме зараз у його сильній владі багатьом мариться можливість відновлення втраченої норми. Але влада поки не вказала шлях. Виходить бентежна мовчанка. Сама влада сьогодні виразно не означила свою позицію щодо цього. Так зберігається ситуація невизначености, що породжує непевність у завтрашньому дні і дуже впливає на всю політико-культурну сферу. Крім того, явна персоніфікація влади (в образі президента, реґіональних і инших лідерів) заважає формуванню нормальної партійної системи.

Багато росіян стверджують, що вони не хочуть жити инакше. На мій погляд, сучасний стан російського суспільства, можна почасти порівняти зі станом людей, що раптово звільнилися з тривалого (а можливо, навіть довічного) тюремного ув’язнення. Необхідність Самостійного прийняття рішень викликає страх. Після довгого терміну побудувати нове життя буває доволі складно, складніше, аніж знову позбавитися волі.

Російська політична культура поки не рухається ні до демократії, ні до чогось иншому. Досить парадоксальна ситуація з новими владними інститутами. Відповідно до всенародно прийнятої Конституції сформована цілком демократична (у всякому разі, за своєю конструкцією) політична структура. Починаються спроби законодавчої регламентації демократичних норм і “правил гри”. Однак, саме суспільство не готове сприймати ні ці інститути, ні ці закони. Влада і суспільство існують самі по собі.

Захід пропонує Росії демократичну модель. Однак, після першого десятиліття нібито демократії наступило розчарування Багато в чому це результат несправджених надій на “ліпше життя” для всіх і відразу. Варто мати на увазі, що пропозиція демократії приходить у Росію саме тоді, коли сама демократія переживає кризу. У світі з’явився досить глибокий сумнів у демократичному облаштуванні. Активізувався всесвітній рух проти ґлобалізму і лідера демократії – США. Достатньо глибокою є критика демократії усередині самої існуючої демократичної системи. Окрім того, рух до демократії ускладнює і те, що в Росії демократія асоціюється з культурою поклоніння грошам і з загрозою кровопролитних воїн проти Афганістану, Іраку і, можливо, инших.

Ще одна унікальність, що ускладнює трансформацію російської політичної культури – це історичні питання про приналежність Росії до Европи чи Азії. Знову досліджуються історичні прецеденти російського звернення до Европи. Але робиться це вже не з таким азартом, як колись. Росія одночасно Европа, Евразія й Азія. Невизначеність у цьому питанні пов’язана з виникненням иншої пропозиції. Ця пропозиція – “свій шлях”.

“Свій шлях” цілковито влаштовує власників російського капіталу, яким невигідна економіка західної демократичної моделі. Вони воліють не відкривати двері західним інвестиціям. Переходу капіталу у такому масштабі серед такого вузького кола учасників з такою невизначеністю в історії цивілізації ще не було. Але більше п’ятдесяти років тому було пророцтво – “те, що було зароблено, відразу витрачається через непевність у майбутньому”. “Економіка далекої дії заміняється на економіку негайної вигоди, чи на звичайний грабіж” (Сорокін П.А.). Здійснилося, і наслідки продовжують сильно впливати на трансформацію.

Політична культура “власників” і їхні непрозорі відносини з владою теж говорять про специфіку російської трансформації. Уявлення про реальність і рух до нової системи ускладнюють і ЗМІ. Юрій Афанасьєв у своїй недавно опублікованій книзі попередив світ, що Росія “небезпечна”. Під час минулої світової кризи соціолог П.А. Сорокін писав, що необхідною передумовою здорового й інтеґрованого глузду є присутність соціяльної стабільности і безсумнівних загальноприйнятих норм. Таких умов (можна сперечатися) зараз у Росії немає. Без здорового глузду Росія може зважитися піти не у бік корисної для неї системи, а у систему, що змусить її знову переживати трагедії.

До речі, чомусь у розмовах про сучасну Росію мова неодмінно йде про те, чого немає. Можливо, це інстинктивний захист від того, що є. Чи просто свідчення складности процесу. Усі запитують, де майбутнє Росії. А де ж рух до цього майбутнього?

Якщо не вистрибнути з потопаючого корабля чи погодитися, що руху немає, цей еволюційний перехід буде продовжуватися довго, але зрештою успішно. Спочатку бажано з’ясувати, де Росія сьогодні. Нового шляху ще не видно. Устремління до нової системи моральности і нових норм, до нової політичної культури при всіх складностях трансформації має втілюватися ретельно і зосереджено. Воно починається із самосвідомости. Зараз головне – шукати. І хоча Росія ще не прийшла до рішень, можна бути упевненим, що ці пошуки поки тривають.

Переклала Марта Філь