Девід Мошер

Основи ядерної безпеки і спонуки її створення

З початку “реактивного” віку, стратеги з питань національної безпеки перебувають у постійному пошуку делікатного балансу між тими, хто володіє засобами “ядерного стримування” та тими, хто гарантує безпеку ядерної зброї від несанкціонованого та випадкового використання. Під час Холодної війни США та Росія були одна для одної серйозною загрозою, тому у цьому балансі переважало ядерне стримування, тобто, відповіддю на удар протилежної сторони є негайний контрудар із застосуванням ядерної зброї масового знищення. Звичайно, обидві країни вживали досить жорстких заходів для запобігання ризику випадкового чи несанкціонованого використання ядерної зброї. Сьогодні, коли закінчилася війна і вичерпано ідеологічні джерела конфлікту супердержав, співпраця Росії та США щодо обмеження зброї масового знищення набирає обертів і очевидною стає зміна у бік реального досягнення ядерної безпеки. Безперечно, події 11 вересня 2001 року суттєво вплинули на зміну балансу, адже продемонстрували нову природу ядерної загрози, що з нею вже знайома кожна з держав. Більше того, реакція Росії на теракт і, як наслідок, її підтримка США у війні з тероризмом, свідчать про потепління у стосунках колишніх антагоністів Холодної війни, а значить – про високу ймовірність досягнення ядерної безпеки.

Історична асиметрія ядерних сил

Росія та США, як ядерні держави, історично починаються із накопичення ядерного потенціалу з метою безпеки. Російська армія традиційно є наземною, тому у російському ядерному потенціалі особливо важливий акцент робиться на міжконтинентальних балістичних ракетах шахтного розташування, що витримують силу ядерного вибуху. Ці ракети буквально за декілька секунд можуть бути готові до запуску.

Протягом 80-их років минулого століття США модернізували міжконтинентальні балістичні ракети, підвищивши їх точність і захищеність. Знаковою у нарощенні ядерних потужностей стала дислокація нового підводного човна Трайдент, що за своїми можливостями перевершив усі попередні. Ракети класу D5, що розміщені на цьому човні, такі ж потужні та точні, як і найкращі міжконтинентальні ракети; вони перевозять W-88 – найпотужнішу ядерну боєголовку американського арсеналу, що призначена для атаки російських шахтових укріплень. Окрім того, Трайдент дав США ще дещо – змогу швидко атакувати укріплення. Ракети Трайдент, випущені біля Росії, можуть досягати своєї мети за 10–25 хвилин; для міжконтинентальних ракет цей час становить 30 хвилин. Трайдентова комбінація точности, смертоносної сили та швидкости дала США змогу не лише для контрудару, але й для нищівного першого удару.

У відповідь на зростаючу точність американських ракет Росія збільшила захищеність своїх міжконтинентальних балістичних ракет: їх було переведено на залізничне та наземне базування. Коли ці мобільні ракети були розгорнуті, вони стали такі ж захищені, як і підводні човни. (Якщо вони згорнуті у гарнізон, вони більш вразливі, аніж ракети шахтного базування). Росія також має флот підводних човнів-ракетоносіїв значних розмірів, частина з яких перебуває в морі та є більш захищеними. Отже, незважаючи на значний технологічний розвиток США, обидві країни накопичували значний ядерний потенціал.

Росія: зменшення ядерного потенціалу

Ядерний баланс, що зрештою був встановлений, фундаментально змінився у 90-их роках минулого століття. Оскільки США стримували розвиток російського ядерного потенціалу у часи Холодної війни та після неї, Росія ставала більш вразлива до першого удару; США ж нарощували контрзасоби та збільшували кількість підводних човнів Трайдент з ракетами D5. Схоже, що і надалі зберігатиметься ця тенденція, оскільки Росія проголосила курс на подальше скорочення ядерного потенціалу в першій декаді ХХІ століття.

Сьогодні Росія зберігає весь ядерний арсенал, проте деякі ракети згорнуті у гарнізони, а це означає, що можуть бути легко знешкоджені. Лише 2 чи 3 полки (9 або 18 ракет із 360 ракет наземного базування) дислоковані на військових базах. Гарнізонне розміщення ракет залізничного базування було обмежено наказом президента Єльцина у 1994 році.  Лише невелику частину своїх ядерних підводних човнів Росія утримує в морі (можливо, 1-2), решту – пришвартовані в портах і є дуже вразливими до ударів – досить однієї ядерної головки, аби вивести з ладу більшість підводних човнів на базі. Ймовірно, що з метою підвищення власної безпеки, сьогодні росіяни можуть запустити ракету для ураження цілей у США з човнів, що перебувають у порту. І, нарешті, остання складова триєдиного ядерного потенціалу Росії – бомби, що завжди були на відносно низькому рівні боєготовности і навряд чи можуть використовуватись сьогодні. У випадку неочікуваного нападу лише декілька ракет зможуть бути використані.

На відміну від Росії, США мають значний та безвідмовний ядерний потенціал, що рівномірно розподілений між міжконтинентальними балістичними ракетами, бомбами та підводними човнами. Як і російські, міжконтинентальні балістичні ракети США (всі вони шахтного базування) утримуються у стані високої боєготовности і можуть бути запущені за декілька хвилин. Протягом періоду Холодної війни у стані високої боєготовности зберігалися також і бомби США, вони або перебували на бортах літаків, або ж були готові будь-якої миті піднятися у повітря. Але з 1991 року у США стан боєготовности знято. Хоча і сьогодні половина бомб виконує певну місію: їх використовують у без’ядерних конфліктах або з навчальною метою. Американські підводні човни – носії балістичних ракет, гарантують більшу безпеку для США та почуття дискомфорту для Росії. Як і Росія, США навіть сьогодні велику частину – близько 60% – підводних човнів утримують в морі. Це сприяє захищеності ядерного потенціалу, адже, 1000 ядерних боєголовок спрямовані на Росію.

Отже, тоді як США мають захищений безвідмовний ядерний потенціал з 1300-ма ядерними боєголовками, що перебувають в морі, Росія має незначний ядерний потенціал – лише від 20 до 200 ядерних боєголовок, що можуть вціліти у разі раптового нападу США та бути запущеними для контрудару. Оскільки ми не володіємо повною інформацією про ядерний потенціал Росії, вона може твердити, що її ядерних запасів недостатньо, щоб стримувати США у період кризи, а тому вона напевно розраховуватиме на запусково-попереджувальну стратегію, що полягає у максимізації сили контрудару; у цьому випадку удар може бути завдано 3-ма тисячами ядерних боєголовок. Така запусково-попереджувальна стратегія дестабілізуюче впливає на встановлення ядерного балансу, тому що нищівна відповідь може бути здійснена блискавично – протягом 10–15 хвилин, а цього часу недостатньо для перевірки попередження про загрозу, що надходить із супутників і наземних радарів.

Внутрішні проблеми Росії

Три яскраво виражені проблеми Росії пов’язані з економічною кризою 90-их років минулого століття, що поглибили проблему утримування ядерних ракет у стані високої боєготовности та швидкої відповіді на атаку:

1. Соціяльні та економічні проблеми Росії зумовлені суттєвим скороченням військових можливостей. Російській армії далеко до високотехнічних збройних сил Заходу, про що засвідчують Перська затока, Косово, Афганістан. У результаті, Росія покладається на ядерну силу проти Західної могутности і задля стримування своїх південних сусідів.

2. Російські системи завчасного попередження є суттєво обмежені. Як і США, Росія у завчасному попередженні атаки та перевірці помилкових сигналів залежить від супутникових та наземних радарів. Супутники можуть досить швидко попередити про атаку, вони реагують на гарячі вихлопні гази, що з’являються після запуску ракети. Радари виявляють ракету, коли вона вже досить близько до цілі. Проблема полягає в тому, що російські супутники та мережа радарів не покривають повністю територію. Аналіз, що підготовлений бюджетним комітетом Конгресу та иншими комітетами, показує, що російські супутники мають незначні можливості (а то й жодної) відслідковувати ракети, випущені американськими підводними човнами типу Трайдент. У супутниковій мережі, що оглядає простір США, із шести супутників діючими є лише один чи два, причому функціонують вони лише шість годин на добу. Щодо мережі радарних установок, то вона теж неповна: є величезна прогалина на сході, а також невелика діра на заході, крізь яку ракета Трайдент може пролетіти до самої Москви і залишитись непоміченою. Така “сліпота” Росії є дуже небезпечною, особливо, якщо їх поєднати із ризиком прийняття блискавичних рішень у рамках стратегії завчасного попередження.

3. Загальна нестабільність у Росії створює відчуття невпевнености у сфері безпеки та контролю за ядерним потенціалом та озброєннями. Обширна дислокація ядерного потенціалу, існування сепаратизму, терористичних угруповань та наявність добре організованого кримінального світу – все це разом робить ситуацію дуже небезпечною.

США: внесок до ядерного ризику

Ризик випадкового чи некерованого використання ядерної зброї не є характерним лише для Росії. США поглиблюють ядерний ризик, продовжуючи хизуватися ядерною зброєю для обмеження розвитку ядерного потенціалу инших держав, до прикладу, здатність вивести з ладу велику частину російських ядерного потенціалу до того, як Росія зможе завдати контрудару. Ця стратегія втягує велику кількість одиниць ядерної зброї, що постійно перебувають у стані боєготовності, иншими словами, є готовими до запуску будь-якої митті з метою блискавичного руйнування більшої частини ядерного потенціалу Росії. Схоже, американські підводні човни і досі патрулюють бази російського флоту та територію їх можливого перебування в океані, і можуть вивести з ладу декілька човнів відразу ж після того, як Росія спробує вивести їх в море. Більше того, американська армія в Іраку, Югославії та Афганістані продемонструвала здатність руйнувати військові укріплення високоточною зброєю без використання ядерного потенціалу. Багато російських аналітиків зазначають, що власне така зброя може бути використана для ураження ядерних баз Росії. З політичного та дипломатичного боку, США повинні показати свою тверду волю та намір будувати національну потужну систему ракетного захисту, навіть якщо це означає відмову від Антибалістичної ракетної угоди. Росія продовжує наголошувати, що розвиток американської системи ракетного захисту та великий арсенал протидіючої зброї (ядерної та без’ядерної), мали б бути частково обмежені, інакше, не виключено, що Росія спробує залякувати власною ядерною зброєю.

Можливості для збільшення ядерної безпеки

у період поліпшення стосунків

Кінець Холодної війни і потепління відносин Росії та США створюють якнайліпші можливості для обох країн у справах ядерної безпеки. Деякі кроки у цьому напрямі вже зроблено – різке скорочення ядерного потенціалу, уважна перевірка інформації у системі завчасного попередження, подальше поліпшення у стосунках – все це сприятиме продовженню співпраці у сфері ядерної безпеки. Більше того, можливий зворотній зв’язок: кроки для впровадження ядерної безпеки можуть поліпшити стосунки між двома країнами.

Індикатором поліпшення стосунків США та Росії стала реакція обох країн на події 11 вересня 2001р. З часів Другої світової війни це перший випадок, коли Росія та США об’єдналися проти спільного ворога. Роль Росії у війні з тероризмом є важливою, адже США отримали запрошення на військові бази у Центральній Азії, підтримку армії та угруповань Афганістану, що протистоять руху Талібан, а також активну підтримку ініціатив США у міжнародній спільноті. Вперше видається можливим майбутнє, де Росія та США виступатимуть рівноправними членами Евроатлантичної спільноти.

Це нове геостратегічне середовище є проблемним для американських та російських стратегій завчасного попередження та, з иншого боку, для управління, командування та контролю за інфраструктурою власного ядерного арсеналу та стратегій його розвитку.

Під час Холодної війни пріоритетною ціллю американської безпеки було стримування країн Варшавського договору, остерігаючись військового вторгнення у Европу та ядерного удару від Совєтського Союзу. Цієї мети досягали через виробництво та розташування десятків тисяч одиниць ядерної зброї. Сьогодні найбільша небезпека, що йде від Росії, залежить не від її сили, а від її слабкості. Дисфункціональна російська економіка та зруйнована система безпеки з її незначним рівнем контролю над озброєнням, матеріалами та нововведеннями підвищує ризик того, що озброєння може потрапити до рук терористичних угруповань чи инших ворожих груп.

Як тільки Росія та США почали впроваджувати нові способи залякування у часи Холодної війни, сформувалися характерні особливості відносин Росія – США. По-перше, обидві країни підтримували деякі види залякування у відповідь. Хоча нове стратегічне становище суттєво відрізняється від становища часів Холодної війни, ядерна зброя залишається ультиматумом – залякуванням. По-друге, історична асиметрія між Росією та США буде зберігатися у найближчому майбутньому.

Незважаючи на збереження цих тенденцій Холодної війни, на встановлення теплих змістовних стосунків між Росією та США у сфері ядерної безпеки впливають і нові фактори. Сьогодні, десятки років після Холодної війни, видається застарілим та необґрунтованим для обох держав утримування тисяч одиниць зброї у стані бойової готовності та толерування ризику некерованого та випадкового використання зброї. Инший важливий фактор – зміна природи стратегічної небезпеки для США, що бачимо на прикладі теракту 11 вересня. Хоча цей конкретний випадок не демонструє повного спектру напрямків стратегічної роботи США у ХХІ ст., але є підставою для переоцінки ролі ядерної зброї у сучасних геостратегічних умовах.

У той же час, залишаються значні перепони у відносинах США – Росія. Незважаючи на поступове скорочення ядерних арсеналів, обидві країни все ще зберігають потужний ядерний потенціал. Навіть якщо до 2012 року буде виконано всі пункти Московської угоди, США та Росія все ще зберігатимуть близько 2000 ядерних одиниць кожна. На додаток – низький рівень взаємної довіри, що зберігається з часів Холодної війни до сьогодні через існуючі суперечності щодо питань безпеки, таких як: розширення НАТО, питання двох влад у Центральній Азії, майбутнє Іраку. Ці розходження можуть бути незабаром розв’язані, найближчі події покажуть волю Росії та США до освоєння нових просторів співпраці.

Переклала Оксана Дащаківська