Крістіна Шаторі

Довідник для журналістів, які працюють у районі воєнних дій

Чечня

«Чеченська земля – вільна земля!» – прочитали б ви по дорозі із летовища до Ґрозного. Якби летовище працювало, якби по цій дорозі можна було нормально пересуватися і якби цей лозунґ не став жертвою війни. Більшість чеченців засвоїли це із молоком матері, вони так думатимуть – старий і молодий, до цього прагнутимуть, проте зовсім не обов`язково кидатимуться віддавати за це життя. Друга чеченська війна і ті три роки, що їй передували, навчили багатьох праґматично дивитися на життя, на цінності, на релігію, на вияви героїзму.

Отож, ви чули багато страшних і красивих історій про Північний Кавказ й ось уперше потрапили до Чечні. Вам доведеться вже у перший день піти зі собою на компроміс: постарайтеся, будь ласка, не вчити всіх жити (по-новому) чи критикувати все довкола і підряд, а просто поважайте і такі явища, які на перший погляд можуть видатися незвичними. Наприклад, якщо до вас одразу стануть звертатися на «ти»: не варто це сприймати за ознаку поганого тону чи надмірну фамільярність – у чеченській мові відсутня форма звертання «ви».

Вам напевно кілька разів доведеться вислухати історію про тривалу війну на Кавказі. У стриманого оповідача це буде історія останніх двохсот літ, але не дивуйтеся, якщо почуєте про трьохсот- або чотирьохсотлітню війну – «легкі перебільшення» щодо цієї теми тут не вважаються великим гріхом.

Першу чеченську «кампанію» 1994-1996 років, із її небачено жорстокими актами насилля супроти цивільного населення, за рівнем кровопролиття можна порівняти лише з війною у Боснії. Другу, ще незавершену війну за масштабами руйнувань, скажімо, Ґрозного чи історичних пам`ятників можна сміливо порівнювати зі спаленим Дрезденом чи знищеним дорешти Берліном у кінці Другої світової війни. Так само кілька разів вам доведеться почути фразу, якою завершує свою мову будь-який чеченець: «Тільки правду пиши».

Риси характеру, які у Чечні особливо поважають

Мужність, шляхетність, витривалість. Чеченці сильні духом і поважають силу, хоча не тільки. Панібратство тут – явище неприйнятне.

Волелюбство і непокора – основа чеченського світосприйняття, бо тут ніколи не існувало класового суспільства у його класичному розумінні, не було ні князів, ні царів. До речі, почасти через брак письмового літопису вайнахи знають історію своїх предків 5-6 поколінь. Мало хто із нас міг би похвалитися такими знаннями.

У людях живе сильна любов до землі батьків. Своїх родичів вони по можливості стараються ховати на історичній батьківщині. Наприклад, під час війни, піддаючи себе смертельній небезпеці, біженці із Інґушетії везли в Чечню тіла загиблих рідних, наражаючи себе на кулі, рекет на блокпостах та инші знущання.

Правосуддя замінюється інститутом кревної помсти. У деяких випадках це більш ефективний спосіб профілактики злочинів: винуватцю-бо важко сховатися від кревників... Цим почасти і пояснюється поповнення у лавах чеченського опору. За такого приниження і залякування цивільного населення це звичне явище: тут діє просте вікове правило (чеченці готові покладатися радше на нього, аніж чекати правової держави) – не помститися за родича вважається боягузтвом.

«Від смерти тікати сором». Чеченське прислів`я пояснює, звідки береться сила волі у геть безнадійних ситуаціях.

Вони великодушні і закриють очі на ваші помилки і маленькі переступи, проте випробовувати терпіння чеченців не варто.

Загальна любов до зброї, звісно, криється у трагічній історії цього народу. Проте часом складається враження, що вояки у дитинстві не набавились в індійців і ковбоїв і перенесли потяг до зброї у зрілі роки.

Місцеві особливості накладають відбиток на все, що ви робите. Доведеться змиритися і з думкою про те, що офіційне звернення до будь-якої установи може тривати доволі довго. При переїздах, коли вас передають «із рук у руки», практично завжди знаходяться родичі чи друзі вашого чеченського знайомого. Це може вас трохи здивувати. Кадри часто добираються за родинно-клановими зв`язками, і це не обов`язково залежить від рівня професіоналізму.

У стосунках між людьми в офіційних установах сам чорт голову зломить. Якщо хтось пообіцяв щось для вас зробити, проте справа не зрушила з місця, сміливо дійте самі – повага до гостя може вам допомогти.

Гостинність будується на принципі: «Куди не загляне гість, туди і добро не зазирне». Нераз вражає, що люди, які самі живуть у жахливих умовах – під бомбардуванням чи у таборі біженців, – думатимуть насамперед про вашу вигоду. І, поки в домі іще щось є, можете бути певні, що вам це подадуть.

За столом старайтеся бути стриманим. Чеченська приказка твердить: «Якщо у мисці нічого не залишилося – значить, їжі було мало». Носіть зі собою хоча б невеликі запаси калорійної їжі: по-перше, аби поділитися з людьми у біді – це зрозуміло, по-друге, годі передбачити, де і в яких обставинах ви опинитеся.

Щедрість у стосунку до гостя часом може поставити у незручне становище. Надмірне бажання догодити гостеві, справити йому приємність і допомогти у справах може спричинити таке доволі звичне явище, як «гора» невиконаних обіцянок. Ваші чеченські друзі ні в чому не хочуть вам відмовляти, тому можуть пообіцяти будь-яку поміч, нераз таку, яка їм не під силу. Але ось признаватися у цьому не прийнято. Старайтеся не завантажувати людей проханнями: аби допомогти вам, вони можуть навіть наражати на ризик власне життя.

«Якщо біда прийшла до тебе, підніми голову, якщо до людей – опусти», – коментарі, як бачите, зайві.

Про релігію також є прислів`я: «Хто замолоду зробився побожним, того дідько попутав». Іслам у Чечні часто ототожнюється з національно-визвольним рухом, тому він має таку силу. Проте релігійність тут суттєво відрізняється від того, що можна побачити в инших мусульманських країнах. Чеченський суфізм має свою специфіку. Тут дотримуються радше гірських, звичаєвих, аніж суто ісламських традицій. За час чеченської війни 1994-1996 років помітно поширились ваххабістські течії. Зі своєю суворістю і та вимогою цілковитого послуху ваххабізм, наскільки про це може судити сторонній спостерігач, залишився чужим для більшости населення Чечні.

У жінках найбільше цінять відданість. Любовні походеньки не рекомендуються у жодному разі. Бо навіть якби у вас був шанс на успіх у підкоренні серця дами із країни вайнахів, то однак можете зволікти на свою голову (і то насамперед – на неї) надто багато непотрібних клопотів. Традиційно чеченці одружуються зі своїми, хоча до одруження із жінкою иншої «культури» ставляться терпимо. Инакше справа стоїть із чеченками: навіть розглядання господині або доньок у домі, де ви зупинилися, може швидко охолодити ставлення до вас. До речі, саме на жінках і тримається ціла господарка.

На людях чеченські пари поводяться стримано – вони ніколи не бентежитимуть вас, виставляючи на показ свої стосунки. Звичайно жінки не сідають за стіл, поки там гоститеся ви. Вони почистять ваше взуття, а коли залишатиметеся у їхньому домі на ніч, то можуть до ранку випрати і попрасувати вам одіж.

Не забувайте про деякі прості правила, якщо хочете, аби вас правильно зрозуміли.

Не простягайте першим руку старшому від вас чоловікові: почекайте, поки на вас звернуть увагу і привітаються з вами.

Не дивіться виклично в очі людям: відведений погляд – ознака скромности і пошанівку.

Намагайтеся менше жестикулювати і в жодному разі не зачіпайте головного убору ваших співбесідників.

Якщо ви гостюєте у якійсь сім`ї, не забувайте, що ці люди – згідно з давнім звичаєм – власним життям і життям домочадців відповідають за вашу цілість.

Кілька порад для тих, хто на війні вперше

Чеченська війна – це війна без чітких ліній фронту, як на Балканах. Переходи від однієї сторони до иншої не даються так легко, як у Косовому, де довго ходив анекдот про години прийому на фронті.

Військові військовими, проте для вас має бути важливо не проходити із закритими очима повз скарги людей, цивільного населення – навіть якщо це часом і відволікає вас від основної роботи більше, ніж цього би хотілося. Пам`ятайте, ці люди зовсім не винні у тому, що відбувається на їхній землі. Історії, які вам ото доведеться вислухати, не завжди міститимуть якісь сенсації. Однак ліпше фіксувати для себе всі події, у тому числі й такі, які спершу здаються незначними. Бо найлегше відмахнутися і сказати: «На війні як на війні». Та повернувшись у «цивілізоване» життя, ви зрозумієте, що будь-яка деталь, яку ви зафіксували, може щось значити, коли дивитися на неї уже вдома, збоку, поза тією екстремальною ситуацією.

Загалом намагайтеся пересуватися без супроводу військових (з будь-якого боку) – й отримаєте набагато більше об'єктивної та цікавої інформації.

Воєнний кореспондент ніколи не може бути у повній безпеці: ви-бо прагнете туди, звідкіля розсудливі люди при нагоді втікають. Та насамперед ви повинні залишатися мобільними, отож не беріть на себе важкий бронежилет – це тільки зайвий тягар і зайві клопоти на блокпостах. Старайтеся зменшити ризик і, якщо вважаєте це необхідним, носіть легкий бронежилет, який захистить вас від осколків. Старайтеся зовнішньо відрізнятися від супротивних сторін. Ніколи не носіть камуфляж чи будь-яку військову форму. Якщо ви жінка, то вам простіше, непомітніше і безпечніше буде пересуватися у довгій спідниці і з хустиною, пов`язаною за місцевим звичаєм.

І правило, яке відоме кожному із нас: не їздити на броні, мало того, навіть задля жарту не тримати в руках зброї!

Намагайтеся бувати в обох супротивних сторін. Спробуйте побороти азарт, який тягне вас на надто ризиковані виправи. Бережіть себе, бо ви вуха й очі читачів, слухачів і глядачів, яким маєте донести інформацію, а не поповнити сумний список зниклих і загиблих колег.

Переклала Наталка Римська