Йоганнесбурзькі принципи

Національна безпека, свобода висловлювання і доступ до інформації

Принципи розроблено і прийнято групою 36 експертів з Австралії, Великої Британії, Замбії, Ізраїлю, Індії, Кенії, Росії, Північної Ірландії, Сенегалу, Ради Европи, США, Франції, Швейцарії, Швеції, Югославії, ПАР, Південної Кореї під головуванням американського спеціаліста у галузі права Пола Хоффмана.

Вступ

1 жовтня 1995 року ці Принципи ухвалила група експертів сфери міжнародного права, національної безпеки і прав людини, які зібралися з ініціативи Міжнародного центру проти цензури «Article 19» за сприяння Центру прикладних правових досліджень Університету Витуотерсренд у Йоганнесбурзі.

Принципи ґрунтуються на міжнародних і регіональних правових нормах щодо захисту прав людини, поточній правовій практиці держав (зокрема, на рішеннях національних суддів) і на загальних Принципах права, що визнані міжнародним співтовариством.

Ці Принципи визнають юридичне застосування Сіракузьких принципів, що відносяться до Міжнародної конвенції з громадянських і політичних прав, а також Паризьких мінімальних стандартів щодо прав людини у надзвичайних ситуаціях.

Преамбула

Зважаючи на те, що згідно з Принципами, які проголошені у Статуті ООН, гідність та цінність людської особистости і невід’ємні рівні права кожного є основою свободи, правосуддя і миру у цілому світі;

Маючи тверде переконання, що у захисті прав людини важливим є Принцип верховенства права, що розглядає суд як останній прихисток від тиранії і утисків;

І знову переконуючись, що свобода висловлювання і свобода доступу до інформації відіграють важливу роль у демократичному суспільстві й мають важливе значення для його розвитку, процвітання, а також для здійснення инших прав і основних свобод людини;

Беручи до уваги відповідні положення Загальної Декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Конвенцію ООН про права дитини, Головних принципів ООН про незалежність судів, Африканської хартії прав людини і народів, Американської конвенції про права людини і Европейську конвенцію про права людини;

Чудово розуміючи, що деякі найбрутальніші порушення основних прав і свобод людини виправдовуються захистом національної безпеки;

Приймаючи за імперативну вимогу вільного доступу до інформації, якою володіє уряд, з метою контролю та повноцінної участи в демократичному житті суспільства;

Прагнучи поширювати розуміння, що обмеження свободи висловлювання і свободи інформації в інтересах національної безпеки можливе лише в обмежених масштабах, щоб не стимулювати уряд до невиправданих обмежень під приводом національної безпеки;

Розуміючи необхідність правого захисту цих свобод конкретними, чітко сформульованими законами, що забезпечують головні вимоги Принципу верховенства права;

Нагадуючи про необхідність юридичного захисту цих свобод незалежними судами

Учасники досягли згоди щодо наступних Принципів і рекомендують відповідним органам на національному, регіональному і міжнародному рівнях зробити ряд кроків для їх широкого поширення, прийняття та втілення.

I. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ

Принцип 1. Свобода думки, висловлювання й інформації

а) Кожен має право дотримуватися своєї думки без стороннього втручання

b) Кожен має право на висловлювання, що включає в себе свободу шукати, отримувати та передавати будь-які ідеї, безвідносно до кордонів, усно, письмово чи у формі предмету мистецтва, чи иншими засобами комунікації за власним вибором.

c) реалізація прав, що зазначені у пункті b), може бути обмежена лише на конкретних підставах відповідно до норм міжнародного права, зокрема міжнародного права щодо захисту національної безпеки.

d) обмеження свободи висловлювання чи доступу до інформації під приводом національної безпеки не може застосовуватися, якщо уряд не представить законодавчо підкріплених доказів необхідности такого обмеження у демократичному суспільстві для захисту законних інтересів національної безпеки.

Принцип 1.1. Усі обмеження визначаються законом

a) кожне обмеження свободи висловлювання чи доступу до інформації має бути передбачено законом. Закон повинен бути загальнодоступний, чіткий, конкретний, щоб кожна окрема особа могла визначити, чи є певна дія протиправною.

b) закон повинен передбачити адекватні гарантії проти порушення цих вимог, зокрема, оперативний, повний, ефективний, юридичний розгляд обґрунтованости обмеження незалежним судом чи органом правосуддя.

Принцип 1.2. Захист законних інтересів національної безпеки

Будь-яке обмеження свободи висловлювання чи доступу до інформації, що запроваджується урядом з метою захисту національної безпеки, повинно в дійсності відповідати цій меті і арґументовано доводити, що кінцевим результатом є захист законних інтересів національної безпеки.

Принцип 1.3. Узгодженість з принципами демократичного суспільства

Щоб довести, що обмеження свободи висловлювання чи доступу до інформації є необхідним для захисту законних інтересів національної безпеки, уряд повинен продемонструвати, що

a) висловлювання чи інформація з конкретного питання є серйозною загрозою для законних інтересів національної безпеки;

b) обмеження, що запроваджується, передбачає найменші обмежувальні заходи для захисту цих інтересів;

c) обмеження узгоджується з демократичними принципами;

Принцип 2. Законні інтереси національної безпеки

а) обмеження, що запроваджується для захисту інтересів національної безпеки, не є леґітимним, якщо його істинним призначенням не є захист безпеки країни або її територіальної цілісности від застосування або загрози застосування сили, або можливости країни протистояти застосуванню, або загрозі застосування сили, що надходить від зовнішнього джерела, такого як, наприклад, військова загроза, або ж з внутрішнього, такого як, наприклад, підбурювання до насильницького повалення влади;

b) зокрема, обмеження, що запроваджується для захисту інтересів національної безпеки, не є леґітимним, якщо його істинним призначенням є захист інтересів, що не стосуються національної безпеки, включно, наприклад, із захистом репутації уряду і недопущення розголосу про неправомочні дії уряду або ж приховуванням інформації про функціонування державних закладів, чи нав’язуванням певної ідеології, чи стримуванням страйкового руху.

Принцип 3. Надзвичайний стан

У випадку запровадження надзвичайного стану, в умовах загрози існуванню держави, про що офіційно законно проголошено відповідно до норм вітчизняного та міжнародного законодавства, держава може запроваджувати обмеження на свободу висловлювання та доступу до інформації, але лише тою мірою, якою цього вимагає ситуація, і лише тоді, коли це не суперечить иншим зобов’язанням уряду з міжнародного права.

Принцип 4. Заборона дискримінації

При обмеженні свободи висловлювання чи доступу до інформації, навіть під приводом національної безпеки, неприпустимою є дискримінація за приналежністю до певної раси, за кольором шкіри, за статтю, мовою, релігією, за майновим цензом, народженням, за певними політичними або ж иншими переконаннями, чи за иншими ознаками.

II. ОБМЕЖЕННЯ СВОБОДИ ВИСЛОВЛЮВАННЯ

Принцип 5. Свободи думки

Ніхто не може піддаватися жодним обмеженням, позбавленню прав чи санкціям за власні переконання чи погляди.

Принцип 6. Висловлювання, що можуть загрожувати національній безпеці

Згідно з Принципами 15 і 16 висловлювання може каратися, як таке, що загрожує національній безпеці, якщо уряд може представити докази, що:

a) висловлювання має за мету заклики до насильницьких дій;

b) може призвести до таких насильницьких дій;

c) є прямий або опосередкований зв’язок між висловлюванням і виникненням або можливістю виникнення таких насильницьких дій;

Принцип 7. Захист висловлювань

а) згідно з Принципами 15 и 16 мирне здійснення права на свободу висловлювання не може розглядатися як загроза національній безпеці, обмежуватися чи каратися. Висловлювання не становлять загрози національній безпеці, навіть якщо вони:

(I) виступають за ненасильницьку зміну політики уряду чи зміну самого уряду;

(II) містять критику або образу країни, держави чи її символів, уряду, державних установ чи державних діячів, а також иноземної країни, держави чи їх символів, уряду, державних установ чи державних діячів;

(III) протестують або виступають у підтримку протесту проти призову на військову службу або проти військової служби як такої, проти конкретного конфлікту чи загрози застосування сили у розв’язанні міжнародних суперечок через релігійні міркування або переконання совісти;

(IV) спрямована на передачу інформації про можливі порушення міжнародних норм щодо прав людини або міжнародного гуманітарного права.

b) ніхто не може бути покараний за критику чи образу країни, її символів, уряду, державних закладів чи діячів, а також иноземних країн, держав, їх символів, урядів чи діячів, якщо тільки ця критика чи образа не спрямована на підбурення до насильницьких дій або ж може спричинити такі дії.

Принцип 8. Оприлюднення дій, що можуть загрожувати національній безпеці

Висловлювання не може бути заборонене чи покаране тільки тому, що воно передає інформацію організації або про організацію, яка проголошена урядом як така, що загрожує інтересам національної безпеки.

Принцип 9. Використання мови національної меншини або иншої мови

Висловлювання, усне чи письмове, не може бути заборонене на підставі використання тої чи иншої мови, тим більше, якщо це мова національної меншини.

Принцип 10. Незаконне обмеження свободи висловлювання третіми особами

Держави зобов’язані вживати розумних заходів для запобігання незаконному втручанню окремих груп та осіб у процес мирної реалізації свободи висловлювання, навіть якщо це висловлювання є критичним щодо уряду чи його політики. Зокрема, уряд зобов’язаний засудити протиправні дії, що спрямовані на придушення свободи висловлювання, провести розслідування передати винних до органів правосуддя.

III. ОБМЕЖЕННЯ СВОБОДИ ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ

Принцип 11. Загальне правило доступу до інформації

Кожен має право на інформацію від владних структур, включно з інформацією, що стосується державної безпеки. Будь-які обмеження цього права під приводом національної безпеки не можуть запроваджуватися, допоки уряд не доведе, що таке обмеження передбачене законом і є необхідним у демократичному суспільстві для захисту законних інтересів національної безпеки.

Принцип 12. Вузьке коло обмежень доступу до інформації з метою національної безпеки

Держава не може категорично відмовляти у доступі до всієї інформації, що стосується національної безпеки, але в законі мають бути чітко обумовлено конкретні і вузькі категорії інформації, що мають залишатися закритими з метою забезпечення законних інтересів національної безпеки.

Принцип 13. Громадський інтерес до оприлюднення інформації

У всіх законах та рішеннях щодо права доступу до інформації необхідно, в першу чергу, враховувати громадський інтерес до цієї інформації.

Принцип 14. Право на незалежний розгляд відмов у доступі до інформації

Держава зобов’язана вживати належних заходів для забезпечення доступу до інформації. Ці заходи мають зобов’язувати владні структури письмово обґрунтовувати відмову доступу до інформації у стислі терміни, а також надавати незалежним органам право на розгляд цього обґрунтування, водночас ці органи повинні знати інформацію, що приховується.

Принцип 15. Загальне правило оприлюднення таємної інформації

Ніхто не може бути покараний під приводом національної безпеки за оприлюднення таємної інформації, якщо:

a) оприлюднення не завдає реальної шкоди національній безпеці, і, очевидно, не зможе завдати шкоди законним інтересам національної безпеки;

b) громадський інтерес до цієї інформації перевищує шкоду від її оприлюднення.

Принцип 16. Інформація, що отримана на державній службі

Ніхто не може стати об’єктом переслідування з міркувань національної безпеки за розголос інформації, що була отримана на державній службі, якщо громадське зацікавлення в отриманні цієї інформації перебільшує шкоду від її розголосу.

Принцип 17. Інформація, що стала народним надбанням

Якщо інформація вже стала загальнодоступною, хай навіть незаконним шляхом, будь-які обґрунтування щодо припинення її розголосу поступаються перед правом суспільства на отримання інформації.

Принцип 18. Захист джерел інформації журналістів

Захист національної безпеки не може бути підставою для змушування журналіста відкрити конфіденційне джерело інформації.

Принцип 19. Зони з обмеженим доступом

Будь-яке обмеження вільного потоку інформації не повинно зводити нанівець прав людини і гуманітарного права на загал. Зокрема, уряд не може забороняти журналістам, представникам міжнародних або неурядових організацій, у чиї повноваження входить спостереження за дотриманням прав людини, відвідувати регіони, де є підстави підозрювати порушення прав людини чи норми гуманітарного права. Уряд не може заборонити доступ журналістам чи представникам таких організацій на території, де мають місце насильницькі дії або ж військовий конфлікт, за винятком тих випадків, коли це загрожує життю инших людей.

IV. ПРИНЦИП ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА Й ИНШИ ПРИНЦИПИ

Принцип 20. Гарантії загального Принципу верховенства права

Особа, яку звинувачують у злочині щодо національної безпеки й свободи висловлювання, має всі гарантії Принципу верховенства права, що є частиною міжнародного права. Гарантії містять наступні положення, але ними не обмежуються:

a) право презумпції невинности;

b) право не бути свавільно заарештованим;

c) право бути вчасно поінформованим зрозумілою мовою про висунуті звинувачення й докази, що ці звинувачення підтверджують;

d) право на адвоката за власним вибором;

e) право на судовий розгляд без невиправданих зволікань;

f) право на достатній час для підготовки власного захисту;

g) право на справедливий розгляд справи незалежним і неупередженим судом чи органом правосуддя;

h) право на допит свідків з боку звинувачення;

i) право заперечувати подання доказів суду, якщо обвинуваченого не повідомили про такі докази і особа не мала змоги спростувати ці докази; а також

j) право на апеляцію до незалежного суду, що має повноваження перегляду та скасування присуду на підставах законности або поданих доказів.

Принцип 21. Засоби правового захисту

Усі засоби правового захисту, включно з спеціальними, наприклад habeas corpus і amparo, повинні надаватися особам, що звинувачуються у скоєнні злочинів проти національної безпеки, включно з тими, що сталися за надзвичайних обставин, про що йдеться у Принципі 3.

Принцип 22. Право на розгляд справи незалежним і неупередженим органом правосуддя

a) за вибором звинуваченого у нанесенні шкоди національній безпеці, судова справа повинна розглядатися судом присяжних там, де такий інститут наявний або ж суддями, що є дійсно незалежними. Суд над особами у справі порушення національної безпеки, що проводиться без даних гарантій є prima facie порушенням права на розгляд справи незалежним органом правосуддя.

b) цивільна особа у жодному випадку не може зазнавати судових переслідувань з боку військового суду чи трибуналу за злочини, що пов’язані з національною безпекою.

c) цивільна чи військова особа не можуть зазнавати судових переслідувань з боку судів чи трибуналів, що були спеціально утворені для розгляду справи.

Принцип 23. Попередня цензура

Висловлювання не може цензуруватися в інтересах національної безпеки, лише у виняткових випадках надзвичайного стану, коли існує реальна загроза існуванню країни.

Принцип 24. Неспівмірні покарання

Особи, редакції ЗМІ, політичні та инші організації за злочини щодо безпеки, що зачіпають право на свободу висловлювання та вільний доступ до інформації, не можуть піддаватися обмеженням, санкціям, покаранням, що неспівмірні з тяжкістю скоєного злочину.

Принцип 25. Співвідношення цих Принципів та инших норм

Ніщо у цих Принципах не повинно тлумачитися як таке, що обмежує будь-які права чи свободи людини, визнані міжнародними, регіональними або національними правовими нормами і стандартами.

Неофіційний переклад Оксани Дащаківської