Олександр Яременко

Еліта на те й еліта, щоб залучати обраних

Чи можна застосовувати термін «еліта» в українському суспільстві?

До українського суспільства, як і до будь-якого иншого, можна застосовувати терміни, що позначають певні соціяльні прошарки. Ми ж можемо говорити про те, що в українському суспільстві є чоловіки й жінки, національні, сексуальні меншини. Так само говоримо про суспільні прошарки, котрі ми характеризуємо якимись певними ознаками, як наприклад, прошарок (чи то клас) бідних, середній клас і еліта. Инша справа в тому, що ми, ведучи мову про ці прошарки, користуємось певними індикаторами і дуже часто орієнтуємось на чинники, які існують у суспільствах західної Европи чи США. При цьому заведено думати, що там це вірно, а от у нас, якщо таких чинників нема, то не існує і певного прошарку, наприклад еліти.

На мою думку, еліта є. У будь-якому суспільстві існує група осіб, яка за певними ознаками виділяється. Маємо в Україні коло осіб, які вирізняються за своїми діловими, моральними якостями, за становищем у суспільстві чи то за матеріальним станом. І тоді ми кажемо, що ця група осіб є визначною, і називаємо її елітою. Еліти в українському суспільстві є різні: політична, наукова, спортивна, гуманітарна.

Наскільки важливими для визначення еліти є ціннісні характеристики, турбота людини про майбутнє суспільства?

Ми хочемо, щоб наша еліта була ідеальною. Ми не ідеальні, тому починаємо шукати когось ідеального довкола себе і сподіваємося, що такою буде наша еліта. Якщо ми маємо певні моральні хиби, то чомусь вважаємо, що цих хиб не повинно бути в еліти. Але вони є, бо еліта, так само, як і середній клас чи инші суспільні прошарки, всього лише відображення наявного стану українського соціуму.

Тобто, якби сьогодні ми говорили про високий рівень моральности в українському суспільстві, то мали б на увазі високу моральність нашої еліти. Водночас, я б зазначав, що еліта має вищий рівень моральности, бо вищим є рівень вимог до неї.

Коли ми обираємо народного депутата, то не голосуватимемо за того, хто явно не відповідає моральним нормам. Як свідчать наші соціологічні дослідження, рівень моральности є серед перших двох десятків чинників, які впливають на вибір, за кого голосувати.

Оскільки ми торкнулися політики, то як Ви вважаєте – наскільки відкритою є наша політична еліта?

Настільки, наскільки відкритими є й инші групи. На мій погляд, за даних умов і тієї політичної культури, яка на сьогодні склалася в Україні, вона є достатньо відкритою. Хотілося б більшої відкритости, проте якщо порівнювати з тим, що було 10-15 років тому, вона є доволі відкритою. Ми маємо доступ до інформації про біографії, про особисте життя політиків, про їхні політичні вподобання. Маємо також змогу відслідковувати дії політиків через ЗМІ. Щодо рівня спілкування з населенням, то, з одного боку, він потребує того, аби бути більш широким, а з иншого – коли ми хочемо, то можемо знайти можливість поспілкуватися з потрібним нам політиком.

Я розумію під відкритістю те, як легко потрапити до кола еліти. То ж чи легко долучитися до нашої еліти?

До кола політичної еліти потрапити важко, так само як важко потрапити до будь-якого елітарного прошарку. Рух до цього прошарку передбачає подолання серйозної конкуренції та багатьох перепон. Чим важчим є шлях до еліти, тим дієвішою вона є. Еліта на те й еліта, щоб включати до свого числа обраних, небагатьох людей. Ми можемо сперечатися стосовно того, наскільки це є об’єктивно, морально, справедливо, проте саме слово «еліта» означає «обраність». Тому потрапити до її числа має бути важко. Инша справа, що, потрапивши до цього кола, не варто забувати, звідки ти вийшов.

Як сильно змінилася наша політична еліта з радянських часів у кадровому плані?

Треба брати до уваги різні групи еліт. Політична еліта змінилася дуже сильно. До її кола прийшло багато людей з иншими політичними установками. Окрім того, з’явилася молода політична еліта, яка була сформована на инших засадах, принципах, моральних нормах.

Якщо говорити про наукову еліту, то вона змінилася значно менше. Повільність реформ у академічних установах гальмує оновлення наукової еліти молодими науковими кадрами.

А чи не пов’язано це також із масовим виїздом молодих науковців за кордон?

Справді, маємо значний відтік молодих науковців за межі України, що спричинилося не достатньо ефективною підтримкою науки державою. Державне фінансування вимагає докорінних змін у цьому плані. Инакше молодь остаточно втратить інтерес до наукової діяльности.

Повертаючись до політичної еліти, чи характерною є для неї регіоналізація, і чи не сприяє вона конфронтації в середовищі еліти?

На мою думку, регіоналізація – це добре. Якщо люди є вихідцям з певного регіону, то вони представляють його інтереси. Якщо представники регіону збираються у Києві і починають вирішувати питання, то має йтися не про те, на який рівень конфлікту вони вийдуть, а про те, як ці конфлікти (або потенційні конфлікти) вони зможуть вирішити.

Однак, на жаль, еліти ще не навчилися слухати й розуміти одна одну і вирішувати питання цивілізованими методами.

А чи можлива загроза того, що регіональні інтереси еліт заступатимуть державні інтереси?

Інтереси центральної влади і інтереси регіонів завжди перебуватимуть у стані конфлікту. Завжди існуватимуть відцентрові і доцентрові сили, тобто сили, що згуртовують і сили, котрі розривають. Ці сили діятимуть через реалізацію державних та регіональних інтересів. Чим швидше ми навчимося враховувати ці інтереси у своїй діяльності, тим більше шансів для того, що суспільство розвиватиметься у гармонії.

Якщо якийсь регіон, чи кілька регіонів почнуть переважати над иншими, це спричинить конфлікт. У розумінні такої небезпеки можна вбачати політичну відповідальність регіональних еліт, і вона з кожним роком зростатиме.

Є думка, що еліта тьмяніє при розвиненому громадянському суспільстві. Чи поділяєте Ви її?

Ні, я так не думаю. Розвиток громадянського суспільства сприятиме формуванню чіткої національної еліти. Більше того, розвинене громадянське суспільство відкриє шляхи різним прошаркам для виходу на елітарний рівень. У відкритому суспільстві такі переходи більш можливі.

Опитування громадян щодо ставлення до політичної еліти доводять, що українці не дуже її полюбляють. Чи можна якимось чином це змінити і чи варто цього прагнути?

Варто прагнути того, аби населення в цілому позитивно оцінювало діяльність політиків. Але серед основних громадянських інституцій на сьогодні ставлення до партій найбільш негативне. І цей показник є об’єктивним, бо в Україні триває політична боротьба, яка не приносить очікуваних результатів. Тому все, що стосується слів «політика» і «політичний», сприймається негативно.