|
|
|
Карен Раслер, Вільям Р. ТомпсонВизначення системних воєн*Одним з найбільш істотних досягнень у вивченні міжнародної політики є розуміння особливої важливости воєн певного типу. Учені закріпили за цими війнами безліч позначень: глобальні війни, світові війни, війни за гегемонію, системні війни і загальні війни. Є певна іронія в тому, що, хоча тема війни вже давно привертала увагу вчених-міжнародників, досить повільно формувалася сама ідея про те, що низка спалахів інтенсивних військових дій і їхні наслідки відіграють особливу роль в поясненні декількох сотень років еволюції світової системи. Ми завжди знали, що деякі війни виглядають унікальними, оскільки вони знищують більше людей, споживають більше матеріальних ресурсів, включають більше число учасників і мають тенденцію до розширення. Проте учені зазвичай зосереджували увагу на окремих представниках цього особливого класу воєн. Чого нам украй не вистачає, так це детального вивчення ключових понять для цієї системи воєн як феномену, що є особливою категорією. Специфічна трудність виникає з необхідності з’ясувати, які війни заслуговують на найбільшу увагу в нашому просуванні до розуміння того, як структурні зміни приводять до системної війни. Ми знаємо, наприклад, що немає необхідности витрачати багато часу на очевидно несистемні конфлікти, такі як еспано-американська війна або арабо-ізраїльські війни, що повторюються. Але чи повинні ми дійсно стільки ж часу присвячувати, скажімо, Тридцятирічній або Кримській війнам, скільки Першій або Другій світовим війнам? Які війни є системними військовими зіткненнями, а які ні? У цій частині ми, по-перше, зробимо короткий огляд п’яти різних визначень, що стосуються виявлення найбільш важливих воєн світової системи. За наявності подібної основи ми отримаємо можливість краще оцінити недавню критику адекватности існуючих визначень. Ці попередні міркування послужать основою для досягнення нашої головної мети: емпіричної оцінки і обґрунтування серії глобальних воєн, які використовувались для пояснення в циклічній теорії лідерства. Весь наш пояснювальний апарат залежить від інтерпретації стосунків, що зв’язують структурні зміни і системні війни. І якщо ми зосередимо увагу не на тих війнах, навряд чи наше пояснення буде особливо плідним. Визначення системних воєн Процес відбору визначень не завжди такий простий, як може здатися. Для багатьох з нас не завжди чіткими є межі між нашими визначеннями різних феноменів і иншими, менш точними дефініціями тих же явищ. Так само і відділення короткого визначення від характеристик і уточнень, що підтримують його, не завжди повністю виявляє справжні устремління автора. Проте, якщо ми хочемо порівняти декілька визначень, які, на нашу думку, цікавим чином перетинаються між собою, у нас не залишається иншого вибору, окрім як піти на ризик можливої помилкової інтерпретації. Таким чином, надалі мова йтиме саме про нашу інтерпретацію п’яти різних визначень воєн, які є важливими перехідними моментами в еволюції структури системи. Війна за гегемонію Роберта Гілпіна, по суті, є механізмом перебудови способу управління міжнародною системою на основі недавно сформованого розподілу могутности [Gilpin, 1981, р. 199-200]. Така війна є прямим протистоянням між домінуючою державою (державами) і державою-претендентом (або претендентами – challengers), в якому беруть участь всі великі і майже всі другорядні держави. Оскільки на карту поставлена базова легітимність системи і до боротьби залучено багато учасників, конфлікт швидко стає необмеженим у сенсі засобів, які використовуються, і масштабу територій, зачеплених бойовими діями. Найбільш важливим наслідком війни за гегемонію є те, що вона «визначає, хто управлятиме міжнародною системою і чиї інтереси насамперед обслуговуватиме новий міжнародний порядок» [Ibid., р. 198] . Глобальна війна в концепції Джорджа Модельскі є продуктом періодичних структурних криз глобальної політичної системи [Modelski, 1984, р. 4-5]. Тривалий період деконцентрації контролю веде до браку лідерства і до сильного загострення суперництва між державами. Результатом є послідовність взаємозв’язаних воєн, що тривають упродовж життя покоління, і до яких поступово долучаються всі глобальні держави. Поле битви розширюється, захоплюючи кілька континентів і набуває важливого океанічного виміру. Результатом кожної глобальної війни, у свою чергу, є поява нової структури лідерства, заснованої на новій концентрації здатностей до глобального впливу з метою управління глобальною політичною системою. Світова війна, за Іммануїлом Валлерстайном, є надзвичайно руйнівною, такою, що ведеться приблизно 30 років і головним чином на суші, боротьбою, яка, як правило, в певний момент включає більшість великих держав [Wallerstein, 1984, р. 41-42]. Кожна світова війна тягне за собою новий період гегемонії і реструктуризацію міждержавної системи. Дійсно, світова війна вважається необхідним чинником появи гегемонії і нової держави-гегемона. «Економічні рубежі переможця розширюються за допомогою самого процесу війни як такого, а післявоєнне міждержавне врегулювання проводиться для зміцнення цих ширших рубежів і для захисту їх від руйнування» [Ibid., р. 44]. Системна війна, за Менусом Мідлярскі, є військовим зіткненням, ставки в якому настільки великі, що в боротьбу, як воюючі сторони, залучаються всі основні актори системи [Midlarsky, 1984]. Тривалість війни і число втрат великі, а інтенсивність конфлікту така, що значна частина цивільного населення залучається до військових дій. Кількість структурних і процесуальних подібностей, які можна виявити при дослідженні системної війни, змушує припустити, що вона належить до окремої категорії системного конфлікту, який на внутрішньодержавному рівні включає також революції за участю народних мас і громадянські війни. Нарешті, Джек Леві визначає загальну війну «як таку війну, в якій переконлива перемога принаймні однією із сторін одночасно є допустимою можливістю і, ймовірно, приводить до лідерства або домінування однієї держави над даною системою або принаймні до розпаду існуючого лідерства або гегемонії» [Levy, 1985, р. 371]. Точніше кажучи, війна, щоб називатися загальною, повинна відповідати трьом критеріям: участь провідної держави-системи, участь, принаймні, половини инших великих держав і досягнення такого рівня інтенсивности конфлікту, при якому було би більше тисячі жертв на полі бою на кожен мільйон населення Европи. Ці п’ять визначень навряд чи можна назвати ідентичними. Кожне певної мірою відображає різні інтереси і цілі автора. Проте у важливих аспектах вони сходяться. Спільні риси стають ще яснішими, коли ми розподіляємо по категоріях ті елементи визначень, які виділяють автори (див. табл. 1). Усі п’ятеро авторів звертають особливу увагу на участь усіх або більшости основних акторів системи. Той факт, що деякі аналітики підкреслюють участь лідерів і держав-претендентів, а инші цього не роблять, не здається нам особливо важливим, принаймні, в контексті даних визначень. Наприклад, використання термінології «лідер-претендент», навіть якщо це і не випливає з визначень, поза сумнівом, є сумісним із концепціями довгих циклів і світової економіки. Більше того, якщо участь в конфлікті беруть всі основні актори системи, то і участь будь-яких лідерів і претендентів неминуча. Таблиця 1
Троє із згаданих авторів підкреслюють тривалість подій, що відбуваються, і всі п’ятеро фокусують увагу (хоча і різними способами, що відображають їхні різні теоретичні погляди) на масштабності цих воєн. І знову ці відмінності не завжди особливо значущі. Наприклад, Модельскі не зосереджує увагу на жорстокості як на одному з критеріїв, що входять у визначення, але все таки вказує, що ті п’ять глобальних воєн, які підходять під його визначення, були причиною 79% жертв на полі бою між 1494 і 1945 р. [Modelski, 1984, р. 6-7]. Навпаки, наголос, що робить Мідларські на термін фундаментальні проблеми, навряд чи несумісний з тією увагою, яку решта авторів приділяє боротьбі за спадкоємність. Відмінність в даному випадку частково можна приписати зацікавленості Мідларські у визначенні, яке могло б застосовуватися і до регіональних, і до глобальних систем. При цьому ще важливіше те, що четверо з п’яти авторів об’єднують (або їх можна так зрозуміти) необхідні, але недостатні структурні причини як складову частину своїх визначень. Виділена на підставі иншого критерію група з чотирьох авторів звертає увагу на значні структурні наслідки, викликані війнами, які вони описують. Однак, як щодо причин, так і щодо наслідків, Леві явно займає відмінну від решти позицію, уникаючи будь-якої дискусії про причини і вважаючи за краще робити наголос швидше на можливі, ніж на дійсні наслідки. Насправді, аргументація щодо того, включати або не включати структурні наслідки, є, можливо, найцікавішою і найпомітнішою розбіжністю з приводу визначень між цими п’ятьма ученими. Критика Леві Підхід Леві до визначення сформувався в результаті врахування ним головних недоліків ранніх спроб. Отже, необхідно детальніше роздивитися суть його критичного аналізу. Згідно з Леві, визначення загальної війни через її системні наслідки важко обґрунтувати, тому що: 1) наслідки війни допускають найрізноманітніші інтерпретації <...> так що важко їх операціоналізувати; 2) <...> одне з ключових положень <...> – те, що устрій, або владна структура системи, визначається загальною війною, – вводиться за визначенням і не піддається дослідженню дослідним шляхом. <...> До тих пір, поки загальна війна (змінна, яка використовується для передбачення) не визначена незалежно від її системних наслідків (залежною змінною), емпірична корисність поняття загальної війни доволі обмежена; 3. <...> (це) створює небезпеку того, що причини війни буде важче перевірити емпірично; 4. <...> суперечка між Модельскі та иншими дослідниками з питання про відповідність глобальних воєн циклічному патерну <...>, що повторюється, не може бути вирішена, поки операціональні показники для розпізнавання глобальної війни не будуть визначені незалежно від даних гіпотетичних циклів. Инакше неможливо визначити наступне: конкретні війни не відповідають довгому циклу, тому що вони взагалі не відповідають циклу, або ж вони є емпіричними аномаліями для циклічної теорії глобальних воєн [Levy, 1985, р. 359-360]. Ці чотири критичні зауваження нерівнозначні. З них перше і третє здаються менш непереконливими. Наслідки війни дійсно служать предметом багатьох інтерпретацій. Але те ж саме відбувається і з причинами, і з визначеннями війни. Схильність до численних інтерпретацій навряд чи може перешкодити аналізу. Наслідки війни зовсім не важче визначити операціонально, ніж, скажімо, причини війни, згідно з наявними уявленнями. Врешті-решт, у нас значно більше досвіду роботи з причинами, ніж із наслідками [Stein and Russett, 1980; Rasier and Thompson, 1992]. Реальна проблема в даному випадку така: наскільки добре визначені наслідки війни і чи підлягають вони взагалі визначенню? Стурбованість Леві тим, що зосередження уваги на функціональних наслідках деяких воєн підмінить собою аналіз причин війни, пояснюється перш за все цілком зрозумілим неприйняттям тавтології: якщо певні війни змінюють структуру системи, то їхнє виникнення можна пояснити системними імперативами. Вони відбуваються, тому що подальше функціонування системи вимагає, щоб вони сталися. Функціональні пояснення такого роду, популярні у свій час в соціальних науках, можна виявити в роботах зі світової політики, представлених у вигляді історії структур. Але ці пояснення не зумовлені первинним розміщенням в центрі визначення функціональних наслідків. Замість того, щоб занурюватися в емпіричні перевірки причин війни, ми наполягаємо на тому, що виділення деяких воєн як особливих випадків – через їхні системні наслідки – насправді полегшує емпіричне вивчення війни. Всі війни не можуть і не повинні трактуватися так, якби вони були в точності одним і тим же явищем. Також неправдоподібно, що яке-небудь пояснення підходитиме однаково добре до всіх воєн. Наприклад, якщо в теорії вважається, що Друга світова війна була чимось більшим, ніж просто більш смертоносний варіант Корейської війни або Ірано-Іракського конфлікту, то ми маємо бути обережними в спробах одночасно пояснити варіації у всіх типах військових дій. Найбільш істотне критичне зауваження Леві щодо того, що визначення ключових воєн за їхніми фактичними структурними наслідками веде до концептуальних обмежень, є цікавою точкою зору – особливо, якби вона розроблялася тим, хто хотів зосередитися на війнах з меншим реальним потенціалом для структурної зміни. Як спільний принцип формування понять ми погодилися б прийняти наступне: визначення мають бути економними в тому сенсі, що вони не мають бути обтяжені менш релевантними рисами. Проте, які аспекти системних воєн найбільш або найменш істотні? Якщо увага звернена на визначення того, хто управлятиме системою і чиї інтереси обслуговуватиме новий лад [Gilpin, 1981], або на створення нової структури лідерства, заснованої на новій концентрації можливостей контролю в глобальному масштабі [Modelski, 1984], або на формуванні нового періоду домінування гегемона і перебудови міждержавної системи [Wallerstein, 1984], то багато визначальних ознак втратять свою значущість. Кількість держав-учасників, число убитих людей, кількість років боротьби або навіть географічний масштаб битв – все це, ймовірно, має значення для системних воєн і як і раніше, зрозуміло, залишається до деякої міри релевантним. Все ж ці показники повинні відійти на друге місце в порівнянні з наслідками війни у вигляді фундаментально перебудованого порядку. Такий підхід веде до обмежень, але це робиться умисне. Окрім концептуальної обмежености, Леві також стурбований емпіричною обмеженістю. Згідно з його підходом, якщо конкретні війни визначаються як битви, що змінюють владну структуру системи, тоді «неможливо дослідним шляхом перевірити» гіпотезу, згідно якої саме ці війни пов’язані із зміною структури влади [Levy, 1985, р. 359]. Хоча ця критика може виглядати цілком привабливою, дана позиція стикається принаймні з двома проблемами. З одного боку, Леві визнає, що взаємозв’язок між структурами влади і війною служить основною передумовою деяких теорій. У теоретичній літературі недвозначно визнається необов’язковість перевірки або навіть можливости перевірки всіх компонентів теорії. Те, що піддається перевірці, є дедуктивно встановленими висновками з теорії, а не центральні положення, або аксіоми. Таким чином, взаємозв’язок між структурою влади і війною не може одночасно бути основною передумовою і гіпотетичним висновком, отриманим на основі дедукції. Отже, з метою захисту слід звернутися до прийнятих канонів побудови теорії і доводити, що теоретична корисність важливіша, ніж «емпірична корисність». При цьому необов’язково задовольнятися лаврами теоретика. Те, що деякі війни змінили владну структуру системи, – це не таке вже дивне твердження, тим більше, що ми тільки чотири десятиліття тому пережили останню таку війну із зміною структури. Що є більш спірним і, звичайно ж, допускає дослідну перевірку: скільки воєн або які саме війни пов’язані з наслідками у вигляді структурної зміни. Чи кваліфікуються особливі періоди, що виділяються в теоріях світової політики на основі історії структур, як справжні періоди системної війни? Чи кваліфікуються инші періоди війни так само? Отже, перевірці підлягають три питання: чи є таке явище, як війна, що сповіщає про початок нової стадії на основі нової концентрації здатности владного контролю; чи сталося число X воєн, які кваліфікуються так само; і чи кваліфікується війна X так само, тоді як війна Y – ні. Нарешті, основне критичне зауваження Леві – щоб досліджувати, чи відповідають глобальні війни регулярної циклічної моделі, згідно запропонованої аргументації Модельскі щодо довгого циклу лідерства, потрібно визначити глобальну війну незалежно від гіпотетичних циклів, – серйозним чином вводить в оману. Аргументація полягає перш за все не в тому, що глобальні війни наслідують якійсь циклічній моделі. Швидше, глобальні війни – це частка циклічного патерну концентрації/деконцентрації здатностей контролю, що створює умови, які визначають змінні рівні системного порядку. Битви, що відбуваються час від часу за системне лідерство, тобто глобальні війни, насправді «перемикають» систему від тривалого періоду деконцентрації до недовгого періоду нової концентрації і більшого порядку. Таким чином, проблема довгого циклу лідерства полягає не просто в тому, чи відбуваються «великі війни» циклічно або випадковим чином [Thompson, 1985]. Проблема полягає в тому, чи зупиняють певні війни зсув системи до деконцентрації і чи сприяють структурній зміні і новій концентрації. Відкидання поняття структурної зміни еквівалентне відмові від основних процесів, які, як прийнято вважати, циклічні за своєю природою. На щастя, є альтернативний підхід горезвісному «виливанню дитин разом із брудною водою». Більш того, саме цей підхід пропонує емпіричну демонстрацію прийнятности деяких з представлених контраргументів до критичних зауважень Леві. Зосередивши увагу на варіанті системної трансформації у вигляді довгого циклу лідерства, для проведення емпіричної перевірки нам потрібно провести ряд вимірів коливань глобальної концентрації спроможностей контролю і скласти перелік воєн – кандидатів на роль глобальної війни. Тоді проблема набуває наступного вигляду: потрібно встановити, які війни (якщо такі взагалі є) були пов’язані з новою системною концентрацією на високому рівні. Хоча це може здатися відносно нескладним завданням, взаємне зіставлення довгих послідовностей зміни здатности до контролю, а також воєн, що претендують на системний статус, породжує безліч проблем на рівні програми досліджень. Щоб зробити аналіз як переконливим, так і можливим, заздалегідь слід розглянути декілька потенційних загроз обґрунтованості такої постанови. Ідентифікація системних воєн Інформацію про війни, які можна було б кваліфікувати як поворотні моменти в ході системних перетворень, знайти неважко. Кожен з п’яти авторів, які розглядалися раніше, явним чином вказав подібні війни, що кваліфікуються ними відповідно до свого власного визначення. Набір воєн, вельми по-різному описуваних як війни за гегемонію, головні, світові, системні, або загальні, охоплює від дев’яти до тринадцяти конфліктів між 1494 і 1945 рр. Повна кількість варіює залежно від того, об’єднуються чи трактуються як окремі події наступні чотири групи конфліктів: Війна Аугсбурзької ліги і Війна за еспанський спадок, «Війна через вухо Дженкінса»** і Війна за австрійський спадок, французькі революційні і Наполеонівські війни, а також Перша і Друга світові війни. Складаючи табл. 2, ми слідували тому, що представляється найбільш загальною практикою: з’єднали дві пари, а два випадки внесли до списку окремо. Таблиця 2
З приводу статусу трьох кандидатів, що відносяться до періоду після 1792 р., не зафіксовано ніяких розбіжностей. Всі п’ятеро авторів надають особливий статус французьким революційним і Наполеонівським війнам, а також Першій і Другій світовим війнам. Четверо з п’яти приписують схожі характеристики Тридцятирічній війні і більшість (троє з п’яти) наділяють Війну Аугсбурзької ліги і Війну за еспанський спадок системною значущістю, яку можна порівнювати. За межами цього очевидного ядра воєн-кандидатів множаться розбіжності. Таким чином, незалежно від способу підрахунку випадків, щось на зразок консенсусу існує для половини кандидатів, тоді як инша половина (італійські війни і війни за Індійський океан, Голандська війна за незалежність, Голандська війна, «Війна через вухо Дженкінса» і Війна за австрійський спадок, а також Семирічна війна) залишається предметом суперечок. ЛІТЕРАТУРА Gilpin R. War and Change in World Politics. N. Y.: Cambridge Univ. Press, 1981. Levy J. S. Theories of General War // World Politics. 1985. Vol. 37. P. 344- 374. Midlarsky M. Some Uniformities in the Origin of Systemic War / Paper presented at the annual meeting of the American Political Science Association, Washington, D.C., September, 1984. Modelski G. Global Wars and World Leadership Selection / Paper presented at the second World Peace Science Society Congress, Rotterdam, 1984. Rasler K. A., and W. R. Thompson. Assesting the Costs of War: A Preliminary Cut // Effects of War on Society / Ed. by G. Ausenda. Republic of San Marino: Center for Interdisciplinary Research on Social Stress, 1992. Stein A. A., and В. M. Russett. Evaluating War: Outcomes and Consequences // Handbook of Political Conflict; Theory and Research / Ed. by T. R. Gurr. N. Y.: Free Press, 1980. Thompson W. R. Cycles of General, Hegemonic and Global War // Dynamic Models of International Conflict / Ed. by U. Luterbacer and M. D. Wald. Boulder, Colo.: Lynne Rienner, 1985. Wallerstein I. The Politics of the World-Economy. Cambridge: Cambridge Univ. Press, 1984. * Додаток до книги: Rasler, Karen A., and William R. Thompson. The Great Powers and Global Struggle: 1490-1990. The Univ. Press of Kentucky, 1994. P. 200-215 ** Англо-Еспанська війна 1739-1748 рр. – Прим. пер. |
 ч
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
 |
|