Александер Рода РодаНа кладовищі у ҐраціЗа крицевими огорожами у Ґраці на кладовищі
Марії-Терезії лицарі з-поміж мерців найвищі,
від майора та генерала до найменшого чинодрала
лежить упокоєна братія,
наказано – то й повмирала;
сиві панове пенсіонери,
графа Радецького бойові друзяки,
знані армійські нетеси, відчайдухи і зарізяки,
шибайголови й голови вчені,
стратеги, лупії, солдати,
одним рядочком – хоробрі хорвати
Маройчіч, Родіч, Крівічіч.
Вітер не витер золота літер,
всюди гранітні корони, багнети,
леви, гармати, мечі, еполети,
плющем перевито знаки війни,
троянди, герань, пересохлі букети
і поміж них бур’яни.
Коли якоїсь-то днини, припустимо, біля каплиці,
зволивши перервати життя своє неземне,
вірним слугам постане на ірландській гнідій кобилиці
Франц-Йосип Перший, то, поставши, як ревоне:
ану, підйом, припинити цей сонний шерех,
і гаркне: струнко, і муштрує гнилі полки,
і кинуться шикуватися покійнички в довгий шерег,
не встигаючи позбирати порохняві свої кістки!
Він тихо шушука і ніжно сюсюка,
але на службі – ну просто звірюка.
І почнеться товкотнеча, гуркотнеча, клопотнеча,
біганина, штовханина, шарпанина, грюканина,
цокотнеча, стукотнеча,
колотнеча, стусанина, всі – у шерег, ну і днина!
Як він захотів – солдати померти раді;
як він захотів – то поготів
раді стояти при повнім параді
напоготів.
Фельдмаршали, як завше, праві,
лівіше – генералітет, а там – полковник і корнет,
все згідно рангів і анкет,
як на плацу, не у виправі.
Прокаже кайзер слова належні:
“Фельдмаршале, всі ви ледачі лежні!“
Коли вже Сам починає довбати – які ж дебати?
Пам’ятаючи субординацію і затямивши слово “війна“,
скаже фельдмаршал: “Ви маєте рацію,
ми заснули й забули про націю,
бо староавстрійська слава тепер на вагу лайна“.
Та кайзер почує тут профанацію,
що їй ламаний шеляг ціна.
І матір мою поховано в Ґраці,
праворуч – капітан фон Любен Боніфацій,
ліворуч – то Шрайнер, майор, гусар,
баламут, баляндрасник, ще той екземпляр;
а там – полковник-артилерист.
Отаку вже матуся має
затишну партію в віст.
Переклад Мойсея Фішбейна |
ч
|
|||