Ян КохановськийІз книги IПісня III Писаний мій дзбане,
Чудо полив’яне,
Плач несеш, жарти, чи війни безмежні,
Пристрасть кохання чи сни безм’ятежні, –
Хай зветься, як хоче,
Вино, що булькоче, –
Прилинь до гурту, дозволь, перехилим,
Побудь за втіху гостям моїм милим.
Ти з кожним, як з братом,
Хоч з самим Сократом.
Гей, випивали філософи давні,
Хоч були ж ніби не дурістю славні!
Ти гордих пом’якшиш
І переінакшиш,
А скритних справи й таємничі ради –
Всім розглаголиш через тихі зради.
Ти в серця болящі
Шлеш надії кращі,
Вбогому твориш єство ґонорове –
Й король, і гетьман йому не панове.
Снаги ж тобі й мочі! –
Бо вже сеї ночі
З рук не відпустим, доки й день, як треба,
Звізди розгонить всі до ’дної з неба!
Переклав Юрко Бедрик |
ч
|
|||