Іван ҐольПопільна хижаНам дому катма як для інших вбезпеч на узгір’ї
Нам мандри судилися вічні
Крізь сніг що не сіль і не цукор був
Проз кеглі круглястого місяця
Ти кликав боронних птахів
Що прагли в блакить над могилами Африки
Дорога забутку вилася великими петлями
Без жодної тремної квітки над шляхом
Опівночі попільну хижу знайшов я
Вилунював регіт вовків
Я їх відганяв смолоскипами
Жаливний струмок дарував мені рибу оливну
Що довго нас гріла
Широке в нас ліжко було з різьблоснігу
І сталося диво:
Засяяло тіло твоє золоте нічним сонцем
(із “Сон-трави”, 1941-1949)
У кожній горлиці тебе любив яУ кожній горлиці
Тебе любив я
У кожнім леготі
Тебе вчував
Край крижника стояли ми
До серця серце
В пустелі полохали скорпіона
До кроку крок
З собору в Страсбурзі
Співали вечорові пісню
Вуста до вуст
Самотньою дорогою до сну
Спіткнувсь я
І спочив
(із "Нейли“, 1947/48)
Переклав Тимофій Гаврилів |
ч
|
|||