ЗМІСТ
Мартін Гайдеґґер Гельдерлін та сутність поезії (Ї №2)
Ганс-Ґеорґ Ґадамер Гельдерлін та майбутнє
Ганс-Ґеорґ Ґадамер Поезія і філософія (Ї №2)
Ганс-Ґеорґ Ґадамер Про вклад поезії у пошук істини (Ї №2)
Емма Андієвська З книги "Вігілії" З книги "Знак"
Тарас Возняк Дім буття (деякі аспекти мови й мовлення) (Ї №2)
Ігор Калинець Дванадцять змарнованих серпів
Бруно Шульц Санаторій "Під клепсидрою"
Богдан Жолдак Махатма-Йога (Карма-сутра) (Ї №2)
Григорій Комський, Ігор Клех Два погляди на Степаненка
Від редакції
Шановний читачу, перед Тобою перший незалежний український культурологічний часопис. Яким йому бути? Яку функцію він мав би виконувати? Бо ж час сьогодні непростий.
Зараз українська культура на розпутті. Позаду, можна сказати, "розрита могила". Попереду невідоме, якого не прозрів ніхто. Однак треба йти і щось починати. Але куди? Продовжувати "тріумфальний хід" чи знову без кінця перетрушувати дідівські скрині? Питання складне. Та перш за все потрібно оглянутись довкола – хто ми і де ми. На які манівці чи нетрища потрапили? Вкрай необхідне виважене і фундаментальне осмислення та переосмислення нашої не тільки політичної, не тільки культурної, але й духовної ситуації. Певне "бродіння духу" було завжди. Тепер воно посилилось. Однак ніяк не може розродитися. Хоч пологи, гадаємо, грядуть.
Отже, нам треба було б спробувати вловити це невловиме "дихання духа". Мусимо звернутися і до філософії, такої в нашій культурі обійденої, ідо літератури і до інших видів творчого самовияву людини, які можуть видатися й дещо незвичними та епатажними, бо дух дійсно дихає там, де хоче.
Перед нами подвійне завдання. Ми мусимо, з одного боку, інтегруватися в європейську, чи ширше – світову новочасну ментальність, освоїти, тобто пережити і в культурі, і в мові, причому екстерном, все це, як сказав би Гегель, "саморозгортання духа". А з другого боку, ми повинні зберегти своє лице, чи, якщо бути точнішим, знайти своє лице, витворити свою культуру, свою духовність. Без цього жоден наш рух, чи то політичний, чи культурний, веде у безвість чи глухий кут ортодоксії.
Ми повинні нарешті дозволити собі розкіш зупинитися і з усім розумінням доленосності сьогодення запитати:
"Куди йдемо і чого хочемо?" Причому хочемо не нащодень, не на завтра, а з огляду вічності, наскільки дає змогу наше людське розуміння і як особи, і як народу. Але для того потрібен хоч якийсь інструментарій. Хоча б мінімальний.
Тому редакція ставить собі за мету подати хоч якусь панораму сучасної філософської думки як на Заході, так і на Сході. Тобто самих основ мислення. Причому презентація якоїсь позиції не обов'язково відображатиме думку редакції. Потрібна саме широта представлених поглядів та підходів. Вже в цьому номері ми попробували представити один з таких нуртів філософської думки, а саме -герменевтику. Комусь можуть видатися такі далекі неначе розвідки, як серія матеріалів, що стосуються поезії Гельдерліна та поетизування взагалі, дещо абстрактними. Однак це не так. При глибшому осмисленні ми побачимо, що вони стосуються всіх нас, і саме тепер, Причому, як з огляду на наші останні спроби ввійти в історичний час, так і з огляду на стан і роль нашої мови. Гельдерлін був провидцем, що пронизав своїм віщим баченням чи не всю товщу віків. А, отже, вказав місце і сьогоденню. Саме такого провидця сьогодні нам потрібно. Або хоча б прислухаймося до нього.
Не оминатимемо ми і сучасної, хоч, може, й півстоліття тому написаної, української поезії. Бо сьогоденність поезії визначає зовсім не дата, поставлена внизу під віршем. Дещо з того, що ще буде написано, вже є столітньої давності. Причому в гіршому розумінні цього слова. Цікавить нас і таке явище нашого духу, як наша еміграційна література, що є неначе мостом між нами і світом. Хоч ми свідомі, що таких мостів не бракує і на Україні. Однак їх часто не те що не бачать, їх не можуть бачити. Вони ніяк не можуть вписатися в наш контекст, а часто немає і самого контексту. Та й взагалі редакція хотіла б друкувати літературу неординарну, можливо, почасти й елітарну, якщо Ви згодитесь на такий термін.
Є такі царини духу, які для нас ще не існують. Звичайно, якщо під існуванням розуміти якусь включеність їх у наш культурний горизонт. Маємо на увазі далеко не справи політичні. Наше напрочуд збочене в своїй цнотливості суспільство не перестає калічити свої молоді покоління все тими ж задавненими і давно подоланими іншими комплексами. Але обминати їх не можна. Пора. Вже пора.
Одним з найважливіших завдань ми бачили б і в осмисленні та презентації сучасного мислительного процесу на Україні. Причому в першу чергу включивши в нього ті нурти, які бродили і бродять по підвалах, піддашшях та кухнях і чомусь за складові загального потоку, через свою екстраординарність, не вважались. Отож, перед нами шлях, де ми хотіли б зробити свій посильний внесок, щоб спільними зусиллями розширювати межі універсуму української культури...