бібліотека Ї

Можливо, ми звикли до Чорнобиля... Як це не дивно. Ми звикли до наявності Зони відчуження, до болю відірваних від коріння людей, до небезпеки, що причаїлася під Саркофагом, до гіркого присмаку полину у наших душах.

Звикли і змирилися. Поринули у поточні нагальні проблеми: добробут, недуги, політика... І все ж відчуваємо, що не до кінця усвідомили та оцінили подані природою уроки, не знайшли відповідей на поставлені нам запитання – куди йти далі, після катастрофи, і якими нам бути.

Календарна дата катастрофи, що є близькою до Великодня – символу Воскресіння, нагадує, що Чорнобильська трагедія – знакова подія.

Символ полинової зірки живе у нашій підсвідомості. І коли світ здригається від антропогенних та стихійних лих, ми усвідомлюємо серцем і розумом, що прийшов час повернутися до вічних цінностей, а значить – змінити наміри і дії. У боротьбі з лихом, рятуючи людей, повертаючи землі до життя, нам бракує часу і мужності визнати: катастрофи – очікуваний урок для людства і для кожного. Глобальні трагедії наполегливо нагадують нам, що прийшов час озирнутися і подивитися, як, за рахунок чого і для чого ми живемо.

Велике насправді бачиться оддалік. Через 20 років від моменту трагедії з’явилася на світ книга «Полиновий ліс» Марії Мицьо.

Марія – українка, народилася і виросла за межами України, світ за очі від Чорнобиля. Та коли там трапилася біда, серце повернуло її до України. Юрист за фахом, вона занурилася у глибінь проблем природничих, технічних, філософських наук і побачила загальну картину катастрофи зблизька та здалеку водночас. І передала це бачення нам.

Здійснивши багато подорожей до серця Зони, Марія опанувала закони квантового світу. Вона заговорила мовою ядерної індустрії, знайшла шлях до фахівців – атомників, які відверто ділилися з нею знаннями і думками.

Торкнувшись дивовижної краси Полісся, Марія нагадала, що радіація обезлюднила одні з перших поселень сучасних людей в Європі. Долаючи природний страх, вона зазирнула у безодню таємниць Чорнобиля. Здійснила мандрівки уздовж полинових вод та рудих лісів. Намагалася зрозуміти птахів, риб та звірів, що живуть у радіоактивному заповіднику.

Автор книги зробила один із найбільш несподіваних висновків після своїх мандрівок до Чорнобильської зони – природа після катастрофи показує дивовижну силу і волю до життя, вона відновлюється, а в умовах відсутності людей буяє всіма можливими формами.

Виявилося, що кількість та розмаїття рослин, тварин і птахів є більшими у Зоні, ніж поза її межами, що природа шукає і знаходить ті форми пристосування, які дають їй змогу вижити в умовах радіаційного забруднення. Чорнобиль відроджується, і це залежить не від нас, а від законів вищого порядку. Якщо будемо до них дослухатися, то є надія, що відродимо знищене довкілля і самих себе у ньому.

У 1986, у час Чорнобильської катастрофи, Україна стагнувала разом із занепадаючою імперією, і мало хто вірив, що так швидко знайдуться сили і потуги, аби вирватися з порочного кола авторитаризму, здобути незалежність, стати рівною серед рівних демократичних країн. Однак, саме Чорнобильська катастрофа стала тим каталізатором, що пришвидшив процеси демократизації і гуманізації України. Ціною були людські життя, що їх забрала і продовжує забирати підступна радіація, обезлюднені землі, зламані долі. Немала ціна, але пам’ять про неї не дасть повторити помилок минулого і забути про уроки Чорнобильської катастрофи. Можливо, прийде час і відтвориться Чорнобильська зона, а разом з нею і її дивовижна історія.

Після пережитої трагедії ми усвідомлюємо, що проблема катастроф довкілля глибоко схована у внутрішньому світі людини. Закон «зміни себе – і навколо зміниться світ» залишається в силі. Рано чи пізно у людей має з’явитися бажання не тільки жити з природи, а жити у природі, разом з нею, зберегти кожне її творіння, аж до окремої людської особистості.

Книга «Полиновий ліс» може допомогти нам відкрити реальну картину Чорнобиля сьогодення й істину днів прийдешніх, може спонукати наші душі до розуміння законів добра і співжиття. Якщо ми не вирішимо проблеми, які ми самі створили собі і природі, природа вирішить їх за нас, але тоді уже безжально до людини.

З вірою у відродження,
Катерина Ющенко